Я суден жду за тридцять днів до строку.
Ідуть геть.
ДІЯ ДРУГА
Сцена перша
Бельмонте. Кімната в домі Порції.
Входять п р и н ц М а р о к к а н с ь к и й з почтом,
П о р ц і я, Н е р і с с а та інші слуги.
П р и н ц М а р о к к а н с ь к и й
Не зневажай мене за чорну шкіру:
Завдячую лівреєю своєю
Я сонцю, із яким в сусідстві зріс.
Хай прийде красень з півночі, із краю,
Де найбіліші люди, сніг і лід.
Надріжемо обоє нашу шкіру –
Побачиш ти, де червоніша кров.
Синьйоро, вигляд мій лякав хоробрих,
Та, я клянусь тобі своїм коханням,
Приваблював до себе кращих дів
В моїй країні. Колір мій змінити
Погодився б я тільки задля того,
Щоб покохати ти мене змогла.
П о р ц і я
Керуюсь я у виборі не тільки
Порадою чужих очей дівочих.
До того ж доля, наче лотерея,
Обрати добровільно не дає.
Якби не наказав покійний батько,
Щоб стала я дружиною тому,
Хто правильно обрати зможе скриньку,
То на любов мою, хоробрий принце,
Могли б претендувати ви, як всі.
П р и н ц М а р о к к а н с ь к и й
Спасибі і за це! Веди ж скоріше
Мене до скриньок випробувать щастя.
Клянусь цією шаблею, якою
Убитий Софі і персидський принц,
Що переміг в трьох битвах Сулеймана,
В бою із найхоробрішим я б встояв,
Я вирвав би у матки ведмежат
І посміявся б над голодним левом, –
Щоб стала ти моєю. Та, на жаль,
Коли у кості грає Геркулес
З рабом своїм Ліхасом, то удача
Руці слабкішій може посприяти,
І переможе недостойний раб.
Так можу я, довірившись Фортуні,
Те втратити, що виграє менш гідний,
І від скорботи вмерти.
П о р ц і я
Вільні ви
Відмовитися зовсім обирати,
Або раніше присягніть мені,
Що, помилившись, іншої дружини
Шукати вже не будете ніколи.
П р и н ц М а р о к к а н с ь к и й
На все я згоден. Скриньки де? Ведіть.
П о р ц і я
Спочатку в храм. А по обіді вибір.
П р и н ц М а р о к к а н с ь к и й
Ну, що ж? Хай доля вирішить моя,
Щасливий чи нещасний буду я.
Ідуть геть.
Сцена друга
Венеція. Вулиця.
Входить Л а н ч е л о т.
Л а н ч е л о т. Звичайно, совість мене замучає, якщо я втечу від цього жида, мого хазяїна. Диявол мене переслідує, спокушає, каже мені: "Гоббо, Ланчелоте Гоббо", або: "Добрий Ланчелоте", або: "Добрий Ланчелоте Гоббо, бери ноги в руки і накивай п'ятами, тікай звідси!" А совість каже: "Ні, чекай, чесний Ланчелоте, чекай, чесний Гоббо", або: "Найчесніший Ланчелоте, не тікай, жени від себе ці думки". Ну, а диявол дуже рішучий і радить мені збирати пожитки. "Вперед, – він каже, – давай ходу!" "Наберись духу, заради бога, – каже диявол, – і біжи". А совість, повиснувши у мого духу на шиї, мудро говорить: "Мій чесний друже Ланчелоте, адже ти син чесного батька…" — чи, скоріше, син чесної матері, тому що, кажучи правду, батько мій дещо… як би це висловитись… чимось тхнув… був у нього якийсь запашок… — ось і шепоче совість: "Ні з місця, Ланчелоте!" — "Біжи!" — шепоче диявол. "Ні з місця!" — шепоче совість. "Совісте, – кажу я, – твоя порада добра". — "Дияволе, – кажу я, – і твоя порада добра". Якщо слухатися совісті, треба мені лишатися у жида, мого хазяїна, а він – пробач мені, господи! – сам подібний до диявола. А щоб втекти від жида, доведеться слухатись диявола. Але і жид – втілення диявола. По совісті кажучи, совість моя – паскудна совість, якщо радить мені лишитися у жида. Порада диявола більш дружня. І я таки втечу, дияволе; мої п'яти до твоїх послуг.
Г о б б о. Молодий синьйоре, скажіть, будь ласка, як пройти до синьйора жида?
Л а н ч е л о т (на бік). Та це ж мій підсліпуватий батько! Він не впізнає мене. Утну я з ним якийсь жарт.
Г о б б о. Шановний синьйоре, зробіть милість: вкажіть мені дорогу до синьйора жида.
Л а н ч е л о т. На першому повороті поверніть праворуч, а на найближчому – ліворуч. Та дивіться ж, на першому найближчому повороті не ідіть ні праворуч, ні ліворуч, а вниз і навскоси до будинку жида.
Г о б б о. Святі угодники! Важко буде знайти правильний шлях. Ви не можете сказати мені: такий собі Ланчелот, що живе у жида, справді живе у нього чи ні?
Л а н ч е л о т. Ви кажете про молодого синьйора Ланчелота? (На бік.) Увага! Зараз почнеться. – Ви кажете про молодого синьйора Ланчелота?
Г о б б о. Який там синьйор, ваша милість? Син бідняка! Батько його, до речі, – чесний та дуже бідний чоловік, хоч, хвалити бога, здоровий.
Л а н ч е л о т. Ну, хоч би хто був його батько, ми говоримо про молодого синьйора Ланчелота?
Г о б б о. Просто Ланчелота, синьйоре.
Л а н ч е л о т. Я прошу вас, старче, тобто благаю вас відповісти мені: ви кажете про молодого синьйора Ланчелота?
Г о б б о. Про Ланчелота, з дозволу вашої милості.
Л а н ч е л о т. Отже, про синьйора Ланчелота. Не говорімо про синьйора Ланчелота, оскільки цей молодий синьйор (з волі долі чи Фатуму і всяких учених речей, як-от, трьох сестер Парок та інших галузей науки) цілковито сконав або, кажучи простіше, відійшов у кращий світ.
Г о б б о. Врятуй, Боже! Адже хлопчик був справжнім посохом моєї старості, моєю опорою!
Л а н ч е л о т. Невже я схожий на палку чи на балку, на ціпок чи на підпорку? Ви мене не впізнаєте, батьку?
Г о б б о. О, ні! Я вас не знаю, молодий синьйоре. Але скажіть мені правду: мій хлопчик, царство йому небесне, живий чи помер?
Л а н ч е л о т. Невже ви не впізнаєте мене, батьку?
Г о б б о. Ох, горе, я вже майже сліпий; не впізнаю вас.
Л а н ч е л о т. Правду кажучи, якби ваші очі були в порядку, ви б і тоді не впізнали мене. Дуже вже розумним батьком треба бути, щоб пізнати власну дитину. Добре, старче. Я вам все розкажу про вашого сина. (Стає навколішки спиною до батька.) Благослови мене. Правда повинна відкритися, бо вбивство неможливо приховати. Хто чий син, це приховати можна, та правда врешті-решт вийде назовні.
Г о б б о. Встаньте, синьйоре, встаньте. Я впевнений, що ви не мій син Ланчелот.
Л а н ч е л о т. Киньмо дуріти; благослови мене. Я, Ланчелот, був твоїм хлопчиком, лишився твоїм сином і буду завжди твоєю дитиною.
Г о б б о. Не можу повірити, що ви мій син.
Л а н ч е л о т. Не знаю, що мені думати про це, але я – Ланчелот, слуга жида і впевнений, що твоя дружина Маргарита – моя мати.
Г о б б о. Так, її ім'я Маргарита, справді… Готовий присягнути: якщо ти Ланчелот, то ти плоть і кров моя. (Хапає його за кучері, що звисають на спину.) Господи! Яку ти бороду відпустив! Та в тебе на підборідді більше волосся, ніж у мого коня Доббіна в хвості.
Л а н ч е л о т (встає). Певне, хвіст у Доббіна став коротшим. Коли я бачив його востаннє, у нього в хвості було більше волосся, ніж в мене на обличчі.
Г о б б о. Господи, як ти змінився! Чи у згоді ти з своїм хазяїном? Я йому подарунок приніс. Як тобі в нього живеться?
Л а н ч е л о т. Нічого, добре. Та тільки я вирішив від нього втекти і не заспокоюсь доти, доки не пробіжу пристойної відстані. Хазяїн мій справжній жидюга. Йому — подарунок? Подаруй йому мотузку, щоб він повісився! Я у нього на службі з голоду дохну. У мене можна всі пальці по ребрам порахувати. Я радий, батьку, що ти прийшов. Віддай краще свій подарунок синьйору Бассаніо. Які він, кажуть, чудові лівреї замовляє для своїх слуг! Якщо я не поступлю до нього на службу, то втечу на край світу. – Ось рідкісна удача! Він сам сюди іде. До нього, батьку! Щоб мені бути жидом, якщо я залишусь у жида служити!
Входить Б а с с а н і о з Л е о н а р д о та іншими слугами.
Б а с с а н і о. Це ви можете зробити. Але поспішайте, щоб вечеря була готова не пізніше п'ятої. Відішліть ці листи, віддайте лівреї у роботу і попросіть Граціано прийти до мене.
Один із слуг іде.
Л а н ч е л о т. Звернись до нього, батьку.
Г о б б о. Благослови господь вашу милість!
Б а с с а н і о. Дуже вдячний. Тобі щось потрібно від мене?
Г о б б о. Ось, синьйоре, син мій, бідний хлопець…
Л а н ч е л о т. Не бідний хлопець, синьйоре, а слуга багатого жида, який хотів би… як це пояснить мій батько…
Г о б б о. Він, синьйоре, як кажуть, спить і бачить…
Л а н ч е л о т. Коротше кажучи, я служу у жида, а бажано мені, як вам пояснить мій батько…
Г о б б о. З вашого дозволу, синьйоре, вони з хазяїном живуть, як кіт із собакою.
Л а н ч е л о т. Одним словом, правда в тому, що жид мене всіляко гнобить, а це і змушує мене, як мій батько, стара людина, з божою поміччю зараз викладе…
Г о б б о. Тут ось у кошику в мене страва з голубів; насмілюсь запропонувати її вашій милості, а просьба моя в тому, щоб…
Л а н ч е л о т. Щоб не витрачати слів дарма, ця просьба стосується мене, як ваша милість почує від цього чесного старика, який, як я вже сказав, хоч і старий, і бідний, а все ж таки мій батько.
Б а с с а н і о. Говоріть хто-небудь один. Що вам потрібно?
Л а н ч е л о т. Служити у вас, синьйоре.
Г о б б о. Ось і весь дефект нашої просьби!
Б а с с а н і о
Тебе я знаю і узяти згоден.
Від Шейлока, хазяїна твого,
Я чув про тебе нині. Ти одержиш,
Без сумніву, підвищення примарне:
Залишиш дім багатого єврея,
Щоб послужить синьйору – бідняку.
Л а н ч е л о т. Стара приказка добре поділилася між моїм хазяїном Шейлоком і вами, синьйоре: у вас – божа благодать, а в нього – гроші.
Б а с с а н і о
Сказав ти добре. Ну, ідіть обоє.
З господарем прощайся попереднім
І в дім приходь до мене.
(до слуг)
Підберіть
Йому ліврею кращу, ніж у інших.
Л а н ч е л о т. Ходімо, батьку. – А, так я не вмію знайти собі службу? Так в мене у роті немає язика? (Дивиться на свою долоню.) Навряд, чи знайдеться у всій Італії щасливіша долоня. Готовий покласти її на Біблію для присяги, що на мене чекає удача. Ви погляньте на лінію життя: скільки жінок! П'ятнадцять жінок – дурниці. Одинадцять вдів і дев'ять дівиць – чи багато це для чоловіка? А крім того, тричі врятуюсь від утоплення, та ще позбудусь смертельної небезпеки на краю перини. Це означає – дешево відкупитися. Ну, якщо Фортуна – жінка, то вона добра бабонька в таких справах. Ходімо, батьку. Я миттєво розпрощаюсь із жидом. (Іде разом зі старим Гоббо.)
Б а с с а н і о
То ти займись цим, друже Леонардо.
Коли закупиш і влаштуєш все,
Повернешся. Я нині пригощаю
Найближчих друзів. Поспішай! Іди.
Л е о н а р д о
Все виконаю старанно, синьйоре.
Входить Г р а ц і а н о.
Г р а ц і а н о
Де ваш господар?
Л е о н а р д о
Он він, доганяйте.
(Іде геть.)
Г р а ц і а н о
Бассаніо, чекайте!..
Б а с с а н і о
Граціано!
Г р а ц і а н о
Прохання маю…
Б а с с а н і о
Згоден я на все.
Г р а ц і а н о
Не відмовляй, Бассаніо, мені:
Повинен я поїхати в Бельмонте.
Б а с с а н і о
Повинен? Ну, то їдьмо! Тільки слухай:
Різкий ти і нестриманий у мові.
Тобі це личить, і в очах знайомих
Це зовсім, Граціано, не порок.
Та де тебе не знають, там ти можеш
Зухвалим здатись.