Він чув тяжкі завивання і шалені виски сирени, придушені бурею, але заспокоював себе близькістю того, не зрозумілого навіть для нього, що було за його стіною: тої великої, ніби броньованої каюти, що постійно наповнювалась таємничим гулом, трепетом і сухим тріском синіх вогнів, які спалахували і розривалися навколо блідолицього телеграфіста з металічним напівобручем на голові. Внизу, в підводній утробі "Атлантиди", тьмяно виблискували сталлю, сипіли парою і сочились окропом і маслом тисячопудові громади котлів і всіляких інших машин, тієї кухні, розпеченої знизу пекельними топками, в якій варився рух корабля, — клекотіли страшні у своїй зосередженості сили, що передавались аж у його кіль, в безкінечно довге підземелля, в круглий тунель, слабко освітлений електрикою, де повільно, з неухильністю, що пригнічувала людську душу, обертався у своєму маслянистому ложі велетенський вал, ніби живе чудовисько, що простягнулося в цьому тунелі, схожому на жерло. А середина "Атлантиди", їдальні і бальні зали її розливали світло і радість, гуділи гомоном ошатного натовпу, пахли свіжими квітами, співали струнним оркестром. І знову нестерпно звивалась і часом судорожно зіштовхувалась серед цього натовпу, серед блиску вогнів, шовків, діамантів і оголених жіночих плечей, тонка і гнучка пара найнятих закоханих: грішно-скромна, гарненька дівчина з опущеними віями, з цнотливою зачіскою, і рослий молодий чоловік з чорним, немов приклеєним волоссям, блідий від пудри, у витонченому лакованому взутті, у вузькому, з довгими фалдами, фраку – красень, схожий на величезну п'явку. І ніхто не знав ні того, що вже давно наскучило цій парі вдавано мучитися своєю блаженною мукою під безсоромно-печальну музику, ні того, що стоїть гроб глибоко, глибоко під ними, на дні темного трюму, поруч з похмурими і спекотними надрами корабля, який тяжко долав морок, океан, віхолу…
Василівське. 10.1915