Оберігає вас і ваших рідних.
Ходімо ж. Відведу я вас у храм.
Ідуть геть.
Д І Я Т Р Е Т Я
Сцена перша
Сурми.
Входять малолітній п р и н ц У е л ь с ь к и й,
г е р ц о г и Г л о с т е р і Б е к і н г е м,
к а р д и н а л Б о р ч е р, К е т с б і та інші.
Б е к і н г е м
Ласкавий принце, радий вас вітати
Із прибуттям в столицю вашу, Лондон.
Г л о с т е р
Володарю думок моїх, чому
Печальні ви? Стомились у дорозі?
П р и н ц У е л ь с ь к и й
Ні, дядю, не стомився, хоч печаль
Мені дорогу тяжчою зробила.
Чому не бачу інших я дядьків?
Г л о с т е р
Мій принце, чистота і юність ваші,
З життєвою брехнею несумісні,
За зовнішністю судять про людей.
Та знає Бог, що зовнішність людини
З душею співпадає не завжди.
Дядьки, яких чекали ви зустріти,
Солодкими словами прикривали
Отруту, що ховали у серцях.
Врятуй вас, Боже, від брехливих друзів.
П р и н ц
Але ж вони не друзі, а дядьки.
Г л о с т е р
Мер Лондона бажає вас вітати.
Входить л о р д – м е р Л о н д о н а з почетом.
Л о р д – м е р
Дай Боже, принце, вам здоров'я й щастя.
П р и н ц
Вам дякую, мілорде.
(до почету)
Вам також.
Лорд-мер і почет відходять в глибину сцени.
А я чекав, що мати з братом Йорком
І Гастінгс, бачу я, полінувався
Нам вчасно сповістити: де вони.
Б е к і н г е м
Та ось і він, від поспіху спітнілий.
Входить Г а с т і н г с.
П р и н ц
Мілорде, радий бачить вас. Де мати?
Г а с т і н г с
Чому – не знаю (те відомо Богу),
Та королева-мати й брат ваш Йорк
Сховалися у храмі. Юний герцог
Хотів іти зі мною вам назустріч,
Та не пустила матінка його.
Б е к і н г е м
Незрозуміла примха! Кардинале,
Чи не могли б умовити ви матір,
Щоб міг з'явитись юний герцог Йорк
На зустріч з братом? – А якщо відмовить,
То доведеться, Гастінгсе, насильно
Його забрати із ревнивих рук.
К а р д и н а л
Якщо слабкий мій голос, Бекінгеме,
Переконати зможе королеву,
То герцог Йорк негайно буде тут.
Але якщо вона до умовляння
Залишиться глуха, не дай нам Бог
Порушити святі права притулку
Своїм насильним вторгненням у храм.
Я гріх такий на себе не візьму.
Б е к і н г е м
Уперті ви, мілорде, й нерозумні,
А совісність подібна – старомодна.
Міркуйте, як сучасність нам велить.
Забрати Йорка з храму – не блюзнірство,
Бо храм дає притулок тільки тим,
Хто сам безпосередньо в ньому служить,
Або хто сам про захисток просив.
Ні тим, ні іншим герцог буть не може,
Тож божий храм – йому не укриття.
Я думаю, його забравши з церкви,
Такі права існують для дорослих,
Та я не чув про сховок для дітей.
К а р д и н а л
Мілорде, ви мене переконали.
Зі мною йдете, Гастінгсе?
Г а с т і н г с
Іду.
П р и н ц
Мілорди, я прошу вас, поспішайте.
Кардинал і Гастінгс ідуть геть.
(до Глостера)
Де будемо ми, дядю, з братом жити
Весь час до коронації моєї?
Г л о с т е р
Де хочете, володарю, живіть.
Якщо ж моєї просите поради,
То вам би краще Тауер обрати
На день чи два, а далі я знайду
Приємніше і здоровіше житло.
П р и н ц
З усіх можливих Тауер – найгірше.
Його, здається, Юлій Цезар звів?
Б е к і н г е м
Заклав фортецю він, а всю будівлю
Добудували протягом століть.
П р и н ц
І хто ж заслуги Цезаря засвідчив –
Літопис чи перекази народні?
Б е к і н г е м
В літопису написано про це.
П р и н ц
А все ж, коли б про це не написали
В літопису, то правда з вуст в уста
Людьми передавалась би постійно
І до Страшного суду дожила.
Г л о с т е р
(на бік)
Розумні діти рідко довговічні.
П р и н ц
Що ви сказали, дядю?
Г л о с т е р
Я сказав,
Що справи і без свідчень довговічні.
(на бік)
Немов Порок у п'єсі, надаю
Я виразам тлумачення двозначні.
П р и н ц
Так, Юлій Цезар справді був великим.
Він доблестю свій розум збагатив
І розумом свою увічнив доблесть.
Хоч мертвий він, та смерть над ним не владна:
В безсмертній славі вічно він живе.
І хочу вам зізнатись, Бекінгеме…
Б е к і н г е м
У чому саме, мій люб'язний принце?
П р и н ц
Бажаю, як дорослим стану я,
Французькі володіння повернути.
А ні, – нехай загину як солдат,
Свій титул королівський не зганьбивши.
Г л о с т е р
(на бік)
Як правило, весна занадто рання
Коротке літо пророкує нам.
Входять г е р ц о г Й о р к с ь к и й,
Г а с т і н г с і к а р д и н а л.
Б е к і н г е м
А ось у добрий час і герцог Йоркський.
П р и н ц
Ну, як ти поживаєш, брате мій?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Прекрасно, мій король. Так називати
Тепер тебе повинен я?
П р и н ц
На жаль,
Помер наш батько, хто цей славний титул
Міг уславляти, – й титул потьмянів.
Г л о с т е р
Як поживає милий мій племінник?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Спасибі, дядя Глостере. До речі,
Казали ви, що лиш будяк високий,
А принц, мій брат, мене вже переріс.
Г л о с т е р
Помітно.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
То виходить, він – будяк?
Г л о с т е р
Хіба б я так насмілився сказати?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Я бачу, ви люб'язніші із ним.
Г л о с т е р
Він, як король, для мене – повелитель,
А вас же я, як родича, люблю.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
То свій кинджал, прошу вас, подаруйте.
Г л о с т е р
Кинджал, мій любий герцоге? Візьміть.
П р и н ц
Я бачу, ти канючити умієш.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Наш дядя добрий, не відмовить він.
Не жаль таку дурничку віддавати.
Г л о с т е р
Я більшого для вас не пошкодую.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
І більшого? То подаруйте меч.
Г л о с т е р
Охоче, милий. Тільки він великий.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
То щедрі ви лиш на дрібні дарунки?
Як більше щось, відразу: "Не канюч"?
Г л о с т е р
Мій меч вам буде затяжкий, напевне.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Не знав я, що непевний меч у вас.
Г л о с т е р
То меч взяли б, племіннику маленький?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Узяв би, тільки з вдячністю такою ж.
Г л о с т е р
З якою?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Із малою, як я сам.
П р и н ц
Ти, брате Йорк, поводишся зухвало!
Як може дядя зносити тебе?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Як зносити, чи як мене носити?
Брат висміяв обох нас, дядю Глостер:
Вважає він, що ви могли б мене
Носити, наче мавпочку, на спині.
Б е к і н г е м
(тихо до Гастінгса)
Дивіться, як він спритно повернув!
Щоб дядя не образився на жарти,
Він дуже мило висміяв себе.
Такий ще юний і такий лукавий!
Г л о с т е р
(до принца)
Мілорде, може, рушите ви далі?
А я тим часом з лордом Бекінгемом
Покірно вашу матір попрошу,
Щоб в Тауер з'явилась вас зустріти.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Навіщо нам у Тауер, мій брате?
Г л о с т е р
Мілорд протектор каже – так потрібно.
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
Але ж я там від страху не засну!
Г л о с т е р
Чого тобі, племіннику, боятись?
Г е р ц о г Й о р к с ь к и й
А привид дяді Кларенса? Бабуся
Казала, що його убили там.
П р и н ц
Дядьків я не боюся, хай і мертвих.
Г л о с т е р
Як, сподіваюсь, принце, і живих?
П р и н ц
Так, поки всі живі, я не боюся,
Хоч я постійно думаю про них
І в Тауер з важким рушаю серцем.
Сурми.
Всі ідуть, крім Глостера, Бекінгема і Кетсбі.
Б е к і н г е м
(до Глостера)
Мілорде, чи не мати-королева
Навчила балакучого синка
Над вами непристойно жартувати?
Г л о с т е р
Напевне, так. Хлопчисько не дурний!
Меткий, зухвалий, спритний і сміливий.
Увесь в матусю з голови до п'ят.
Б е к і н г е м
Залишмо їх. – Ну, Кетсбі, підійди.
Ти присягався нам допомогати
І таємницю нашу берегти.
Усе, про що дорогою у Лондон
Ми говорили, ти прекрасно чув.
Як думаєш, чи згодиться лорд Гастінгс,
Що має благородний герцог Глостер
Посісти нині королівський трон?
К е т с б і
Він, в пам'ять короля, так любить принца,
Що проти нього він не схвалить дій.
Б е к і н г е м
А Стенлі як? Чи піде разом з нами?
К е т с б і
Як Гастінгс, так робитиме і він.
Б е к і н г е м
Ну що ж, тоді іди, мій добрий Кетсбі,
І обережно мову заведи
Із Гастінгсом – розвідай, як він мислить;
І в Тауер поклич його прийти
Порадитись про день коронування.
Побачиш, що підтримує він нас, –
Його ти підбадьор, йому відкрийся.
А буде незговірливим, холодним –
Таким же будь і припини розмову,
А нам розкажеш про його думки.
Повинні ми зібрати завтра раду,
На тебе ми надіємося твердо.
Г л о с т е р
Вітай від мене Гастінгса. Скажи,
Що зграї ворогів його затятих
У Помфреті на ранок пустять кров.
Нехай, почувши цю відрадну звістку,
Міцніше він цілує місіс Шор.
Б е к і н г е м
Отож, берись до справи, добрий Кетсбі.
К е т с б і
Усі, що маю, сили докладу.
Г л о с т е р
До ночі ми почуємо про тебе?
К е т с б і
Я певний, що почуєте, мілорде.
Г л о с т е р
Ти знайдеш в Кросбі-хаус нас обох.
Кетсбі іде геть.
Б е к і н г е м
Що будемо із Гастінгсом робити,
Якщо він відцурається від нас?
Г л о с т е р
Та голову рубати – і по всьому!
Як я зійду на трон, ти нагадай,
Щоб графство Херіфорд тобі віддав я
З усім добром, що Едуард лишив.
Б е к і н г е м
Про щедру обіцянку нагадаю.
Г л о с т е р
Побачиш ти, що я тримаю слово.
Тепер ходім вечеряти, а потім
В подробицях розглянемо наш план.
Ідуть геть.
Сцена друга
Перед будинком лорда Гастінгса.
Входить г о н е ц ь.
Г о н е ц ь
(стукає в двері)
Мілорде, відчиніть скоріше!
Г а с т і н г с
(з будинку)
Хто там?
Хто стукає?
Г о н е ц ь
Від лорда Стенлі я.
Г а с т і н г с
(з будинку)
Котра година?
Г о н е ц ь
Вдарило четверту.
Входить л о р д Г а с т і н г с.
Г а с т і н г с
Чомусь не спиться лорду уночі.
Г о н е ц ь
Це так, як за дорученням судити:
Спочатку вас вітати наказав.
Г а с т і н г с
А далі що?
Г о н е ц ь
Іще звелів сказати,
Що бачив сон, немов жорстокий вепр
Зірвав із нього іклами шолом.
Нагадує, що будуть дві наради,
І на одній відбутись може те,
Що вас обох на другій раді згубить.
І через це запитує він вас,
Чи згідні ви, мілорде, з ним негайно
Сідлати коней і на північ мчати
Від небезпек, що вчув душею він?
Г а с т і н г с
Вертайся до господаря, мій друже,
Скажи, щоб не боявся двох нарад:
На першій з них ми будемо присутні,
На іншій – Кетсбі, наш надійний друг.
Якщо б якась і виникла загроза,
То нас про це негайно сповістять.
А щодо снів пророчих передай:
Нехай не вірить маренням облудним.
Від вепра ж утікати, доки він
Не кинувся, це – лиш дражнити звіра,
Який не думав зачіпати нас.
Іди і запроси сюди мілорда,
Щоб ми з ним разом в Тауер пішли.
Побачить він, що вепр цілком ручний.
Г о н е ц ь
Іду, мілорде.