Король Джон

Вільям Шекспір

Сторінка 5 з 10
Не знаю, що сказати.

П а н д о л ь ф
А що сказати міг би ти для того,
Щоб не зазнати гірших хвилювань –
Церковного відлучення й прокляття?

К о р о л ь Ф і л і п
Достойний отче, як вчинили б ви,
Коли були б ви на моєму місці?
Ми тільки-но з моїм англійським братом
Потисли міцно руки, закріпивши
Єднання душ і добрий наш союз
Священним актом непорушних клятв.
Повіяло в словах, що ми сказали,
Взаємною довірою і миром
Для наших королівств і нас самих.
Щоб по руках ударити в угоді,
Нам довелось їх мити: свідок Бог,
Їх забруднив війни кривавий пензель,
Позначивши незгоди королів.
Тепер ці руки, вимиті ретельно
І зведені у дружньому стисканні,
Повинні розірвати свій союз?
Чи можна так із небом жартувати,
Жбурляючися вірністю, як діти,
Порушуючи клятви безтурботно
І розриваючи стискання рук?
Чи можна шлюбну постіль розтоптати
Ще юного, усміхненого миру
Ногами війська, що іде у бій,
І гнівною гримасою спотворить
Взаємності довірливе чоло?
Не допусти цього, святий прелате!
Ти небом напоумлений – знайди,
Відкрий нам вихід правильний, і ми
Все приймемо, зберігши нашу дружбу.

П а н д о л ь ф
Ця дружба із англійцем – неподобство.
Берись до зброї, стань на захист церкви,
А то відчуєш, сину бунтівний,
Всю силу материнського прокляття!
Ти краще би тримав змію за жало,
За лапу взяв розлюченого лева
Чи тигра б ти за ікла ухопив,
Ніж руку ту, що нині ти стискаєш!

К о р о л ь Ф і л і п
Забрати можу руку, та не вірність.

П а н д о л ь ф
То вірність проти вірності повстане,
На слово – слово, клятва – проти клятви,
Як в міжусобних війнах. Та тепер
Ти виконай обітницю найпершу,
Що дав ти небу, – боронити церкву.
У інших клятвах зрадив ти собі,
Дотримуватись їх ти не повинен.
Той, хто поклявся заподіять зло,
Вершить добро, якщо не вірний слову;
Буває добрим ділом бездіяльність.
Якщо зійшов ти з правого шляху,
Зійди з лихого: викривлення це
У результаті виправленням стане.
Брехня брехню здолає – лікарі
Так опіки тяжкі вогнем лікують.
Опорою для клятви служить віра,
Твоя ж присяга суперечить їй.
Ти вірою поклявся проти віри
І клятвою бажав би ствердить право
Порушити обітницю свою.
Тож знай: ти маєш діяти лиш так,
Як вимагає щонайперша клятва,
Інакше всі обітниці – то глум!
Якщо своїй обітниці ти зрадив
І слово дав, то, стримавши його,
Ти лиш поглибиш необачну зраду.
Якщо порушиш попередню клятву
Наступною, – повстанеш проти себе.
Та, гордо відвернувшись від спокус,
Одержиш ти моральну перемогу,
Коли собі ти вірність збережеш.
Іди шляхами правди, і тебе
Підтримає свята молитва церкви.
А ні, – тоді на тебе упаде
Прокляття наше непоборним гнітом,
І ти під ним у відчаї помреш.

Е р ц г е р ц о г
Бунт, непокора!
Б а й с т р ю к
Знову за своє?
Запхати б в рот тобі телячу шкіру!

Л ю д о в и к
До зброї, батьку!
Б л а н к а
Як? У день весілля?
На родичів дружини нападеш?
Чи на бенкет ми мертвих зберемо?
Чи музикою будуть зойки пекла,
Ревіння труб і гуркіт барабанів?
Чекай, мій чоловіче! (Дивно як
В моїх вустах звучить таке звертання!)
Хоча б заради імені цього,
Що мій язик уперше вимовляє,
Навколішках прошу тебе: у битву
З моїм англійським дядьком не вступай!

К о н с т а н ц і я
Хоч на моїх колінах мозолі,
Благаю біля ніг твоїх, дофіне,
Святої волі неба не порушуй!

Б л а н к а
Тепер побачу, як мене ти любиш:
Чи значать щось для тебе умовляння
Дружини, Богом даної тобі?

К о н с т а н ц і я
За голос твій сильніший голос честі.
Вона йому – опора, як для тебе
Опора – він. Не забувай про честь!
Л ю д о в и к
Як можете так холодно ви, батьку,
Церковні умовляння зустрічати?

П а н д о л ь ф
(до короля Філіпа)
Ще трохи, і тебе я прокляну!

К о р о л ь Ф і л і п
Це без потреби. – Джоне, ми віднині,
Як і раніш, смертельні вороги.

К о н с т а н ц і я
До тебе знову повернулась велич!

Е л е о н о р а
Яка бридка французька непостійність!

К о р о л ь Д ж о н
Години не мине, король французький,
Як рішення своє ти проклянеш.

Б а й с т р ю к
Цей час – годинникар, а ще й – могильник,
Примусить короля до каяття.

Б л а н к а
В крові заходить сонце. День померкнув.
Чий бік прийняти мушу я тепер?
Простягнута одна моя рука
Французові, а до англійця – друга.
Повинна навпіл розірватись я.
Не можу я бажати чоловіку
Перемогти, бо це – загибель дядьку.
Не побажаю батькові удачі:
Це для бабусі – крах усіх надій.
Хоч хто б тут верх узяв, мені поразку
Віщує будь-який кінець війни.

Л ю д о в и к
Твоє, дружино, щастя там, де я.

Б л а н к а
З тобою доля зв'язана моя.

К о р о л ь Д ж о н
Племіннику, шикуй мої війська!
Байстрюк іде геть.
Король французький, полум'ям палає
Мій справедливий гнів. Цей жар ніщо
Залити не зуміє – тільки кров
Синів найкращих вашої землі.
К о р о л ь Ф і л і п
Та перше, ніж заллєш його ти кров'ю,
Цей жар шалений спопелить тебе.
Біда тебе чекає, лиходій!

К о р о л ь Д ж о н
Не більше, ніж тебе. – До зброї! В бій!

Ідуть геть.

Сцена друга

Рівнина поблизу Анжера.
Шум битви, сутички. Входить Б а й с т р ю к
з головою ерцгерцога Австрійського.

Б а й с т р ю к
Гарячий день надміру, присягаюсь,
Немов якийсь диявол із небес
На землю сіє біди. Поклади
Тут голову ерцгерцога, Філіпе,
І трохи відпочинь.

Входять к о р о л ь Д ж о н, А р т у р і Х'юберт.

К о р о л ь Д ж о н
Ти, Х'юберте, за хлопцем прослідкуй.
А ти, Філіпе, якомога швидше
До матері спіши на допомогу:
Її намет вже ворог оточив.

Б а й с т р ю к
Я королеву виручив, не бійтесь,
Та треба поспішати, мій король.
Іще одне зусилля – і успішно
Закінчимо ми нині ратний труд.

Ідуть геть.

Сцена третя

Там же.
Шум битви, сутички, відбій.
Входять к о р о л ь Д ж о н, Е л е о н о р а,
А р т у р, Б а й с т р ю к, Х'ю б е р т і почет.

К о р о л ь Д ж о н
Хай буде так.
(до Елеонори)
Ви, матінко, лишіться
У нас в тилу із силами значними.
(до Артура)
Ти не журись, племіннику: тебе
Бабуся дуже любить. Я ж, як дядько,
Тобі готовий батька замінить.

А р т у р
О, матінка тепер помре від горя!

К о р о л ь Д ж о н
(Байстрюкові)
А ти мерщій до Англії пливи
І до приїзду нашого гарненько
Мішки скупих абатів розтряси,
Дай полоненим ангелам свободу.
Пора вже тим, хто розжирів від миру,
Голодних годувати вояків.
Даю тобі всю владу – дій сміливо.

Б а й с т р ю к
Ні дзвонам, ані книгам, ні свічкам
Не стримати мене, коли з'явлюся
За золотом і сріблом. Прощавайте!
(до Елеонори)
Цілую руку й помолюсь за вас,
Якщо на мене найде благочестя.

Е л е о н о р а
Прощай, онуче милий!

К о р о л ь Д ж о н
Їдь із Богом!
Байстрюк іде геть.

Е л е о н о р а
(до Артура)
Ходім зі мною, милий мій онучку.
(Відводить Артура на бік.)

К о р о л ь Д ж о н
Мій Х'юберте, ти вже зробив для нас
Багато добрих справ. Я відчуваю
Себе твоїм великим боржником.
Тому моя душа готова щедро
З тобою розплатитись за любов.
Тобі я вдячний, Х'юберте, за вірність.
Дай руку, друже. Щось би я хотів
Тобі сказати, та потрібно краще
Мелодію до пісні підібрати.
Клянусь, незручно навіть говорити,
Як я тебе ціную між людьми.

Х'ю б е р т
Володарю, безмежно вдячний вам.
К о р о л ь Д ж о н
Іще нема причини для подяки,
Та прийде час – як тягнеться він довго! –
І я з тобою щедро розплачусь.
Хотів тобі сказати… тільки потім.
На небі сонце сяє, пишний день
Від надлишку безпечності земної
Такий ясний, веселий, метушливий, –
Мої слова, напевне, не для нього.
Але якби чавунним язиком
Тривожив північ мідний голос дзвону,
Якби на кладовищі ми стояли
І гнувся ти під тягарем скорбот,
Була б то інша справа! В час звичайний
Снує по жилах легковажно кров,
Примушує блищати наші очі
Й безглуздо посміхатися – лице.
Ця безпідставна радість не підходить
До того, що сказати б я хотів.
Якби від почуття скорботи й суму
Зробилась кров лінивою й густою,
Якби мене ти бачив без очей,
І чув без вух, і міг відповідати
Без язика, лиш думкою одною,
Тоді, напевне, і при світлі дня
Свої думки я в тебе перелив би.
Та стримаюсь. Хоч твердо, друже мій,
Я впевнений у вірності твоїй.

Х'ю б е р т
Моя любов до вас така велика,
Що я зробити все для вас готовий,
Хоча б мені загрожувала смерть.

К о р о л ь Д ж о н
Я знаю це, мій Х'юберте. Все зробиш.
Поглянь тепер на хлопчика цього.
Зізнатись мушу: на шляху моєму
Трапляється він всюди, як змія.
Ти розумієш? Сторожем до нього
Тебе король приставив недарма.

Х'ю б е р т
Я сторожити буду так, щоб хлопець
Вам не завадив.

К о р о л ь Д ж о н
Смерть.

Х'ю б е р т
Король?

К о р о л ь Д ж о н
Могила.
Х'ю б е р т
То він помре.

К о р о л ь Д ж о н
Доволі. Спав тягар
З душі моєї. Х'юберте, поки що
Нічого не кажу про нагороду,
Та пам'ятай… — Матусе, прощавайте
І ждіть підкріплень, я їх вам пришлю.

Е л е о н о р а
Господь тебе за це благослови!

К о р о л ь Д ж о н
Племіннику, ти в Англію поїдеш.
Тобі слугою вірним буде Х'юберт.
Негайно вирушаємо в Кале.

Ідуть геть.

Сцена четверта

Там же.
Намет французького короля.
Входять к о р о л ь Ф і л і п, Л ю д о в и к,
П а н д о л ь ф і почет.

К о р о л ь Ф і л і п
Так ураган скажений безнадійно
По морю розкидає кораблі
Згуртованої, сильної ескадри.

П а н д о л ь ф
Кріпіться! Все залагодиться якось.

К о р о л ь Ф і л і п
Залагодиться? Гірше не буває.
Чи не розбиті ми? Чи наш Анжер?
Чи друзі не загинули у битві?
Чи не потрапив у полон Артур?
Чи не пішов додому переможно
Англієць, за тили не боячись?

Л ю д о в и к
Джон укріпив свої завоювання.
Зберіг він розрахунок і порядок
У поспіху кровопролитних дій.
Ми про таке не чули й не читали.

К о р о л ь Ф і л і п
Так, дякуючи доблесті його,
Поразка наша не така ганебна.
Входить К о н с т а н ц і я.
Дивіться, хто іде. Її душа
Ще зберігає, всупереч бажанню,
У грудях, як в тюрмі або в могилі,
Останній подих марного життя. –
Ходімо звідси, мила герцогине.

К о н с т а н ц і я
Ось наслідки укладеного миру!

К о р о л ь Ф і л і п
Терпіння, герцогине, заспокойтесь!

К о н с т а н ц і я
Не треба ні порад, ні допомоги:
Мені єдина допомога – смерть!
Її одну люблю і закликаю:
Духмяний сморід! Неквапливий тлін!
Ненависна й жахлива для щасливих,
Ти з ложа ночі вічної повстань!
Бридкі кістки цілунками я вкрию,
В твій череп очі вставлю я свої.
Хай черви пальці обів'ють, мов кільця,
Земля могильна мій заповнить рот,
Щоб стала я страшним, огидним трупом,
Як ти сама! Прийди і вишкір зуби!
За посмішку сприйму я цей оскал
І, як дружина ніжна, цілувати
Тебе почну.
1 2 3 4 5 6 7