Король Філіпе, руки їм з'єднай.
К о р о л ь Ф і л і п
Я дуже радий. Принце і принцесо,
З'єднайте руки, я вас заручаю.
Е р ц г е р ц о г
Хай і вуста з'єднають. Пам'ятаю,
Я цілувався у подібну мить.
К о р о л ь Ф і л і п
Анжерці, відчиняйте нам ворота!
Ви нам допомогли укласти мир, –
Прийміть же нас. Відбудеться вінчання
Негайно в храмі Пресвятої Діви.
Не бачу я Констанції між нами.
При ній би ці заручини навряд
Так легко і безболісно здійснились.
Хто скаже – де вона і юний принц?
Л ю д о в и к
У вас в наметі, в гніву і скорботі.
К о р о л ь Ф і л і п
Клянуся небом, цей новий союз
Її скорботи зменшити не зможе.
Англійський брате, чим би ми могли
Розрадити вдову? Сюди прийшли ми,
Щоб їй допомогти, та інший шлях
Нам вигода взаємна підказала.
Владнаємо ми якось це. Артура
Затвердимо ми герцогом Бретонським
І титул графа Річмонда дамо.
А ще дамо оцей Анжер багатий.
Хай посланець Констанцію запросить
Негайно на весілля. Сподіваюсь,
Що догодити зможемо їй так,
Щоб змовкли гнівні зойки. А тепер
Ходімо святкувати це неждане,
Але не менш приємне торжество.
Ідуть усі, окрім Байстрюка.
Б а й с т р ю к
Безумний світ! Безумці королі!
Безумне їх єднання! Побажавши
Позбавити Артура прав на ціле,
Віддав їм Джон частину володінь.
А той француз, що ніби воїн Божий
Ішов у бій за правду, совість, честь,
Розвісив вуха і піддався легко
Тому, хто спокушає нас на гріх,
Збиває нас усіх з прямого шляху
І зраджувати змушує собі.
Усі цьому дияволу покірні:
І королі, й бездомні жебраки,
І юнаки, і старці, і дівиці,
Яким втрачати нічого, крім цноти.
Диявол цей зоветься просто – зиск.
Він спокушає всіх на цьому світі,
Який і сам ішов би по прямій,
Якби його, як камінь на дорозі,
Не збив проклятий зиск на манівці.
І той же зиск, отой підступний звідник,
Зманивши легковажного француза,
Відвів його від чистої мети –
Війни, що так шляхетно почалася –
До підлого, корисливого миру.
Але чому я сам картаю зиск?
Тому, що досі я не знав спокуси.
Чи зможу руку стиснути в кулак,
Коли монети ангелами зиску
Ніхто мені їх зроду не давав,
І як злидар, обурений нуждою,
Я стверджую: "Найтяжчий гріх – багатство".
Розбагатівши за короткий строк,
Казав би я: "Убозтво – то порок".
Будь, вигодо, богинею моєю,
Якщо й монархи зманюються нею.
(Іде геть.)
Д І Я Т Р Е Т Я
Сцена перша
Намет французького короля.
Входять К о н с т а н ц і я, А р т у р і С о л с б е р і.
К о н с т а н ц і я
Вінчаються і укладають мир!
Обманщики союз скріпили кровний!
Дофін одержить Бланку, Бланка – землі?
Не може бути. Ти щось не розчув,
Не те сказав. Ти розкажи спочатку.
Повір, твоїм словам немає віри.
Зізнайся: ти, напевне, жартував?
У це повірить просто неможливо:
Король поклявся нам допомогти!
За переляк ти маєш відповісти:
Я змучена – і вся тремчу від страху;
Пригнічена – я просто жертва страху;
Вдова – не маю захисту від страху;
Я жінка – і народжена для страху.
Хоч би й сказав, що ти пожартував, –
Душі не вгамувати хвилювання,
Не припиню тремтіти цілий день.
Скажи, чому хитаєш головою,
І на Артура дивишся печально,
І руку прикладаєш до грудей,
І сльози виступають на очах,
Немов потік, що заливає берег?
Чи ці ознаки стверджують правдивість
Твоїх звісток? Кажи! Та не повторюй
Всю розповідь. Скажи, це – не обман?
С о л с б е р і
Я передав правдиво вчинки тих,
Чиї слова назвала ти обманом.
К о н с т а н ц і я
Якщо у горе вірити навчаєш,
Навчи його, як знищити мене.
Життя і віра стрінуться в двобою,
Як два бійця шалені, що обоє
Заздалегідь приречені на смерть.
Дофін на Бланці жениться! А сину
Опора – хто? Британець і француз
Віднині друзі… Що ж мені робити? –
Геть, посланець! Твої звістки огидні,
І ти огидним став мені також.
С о л с б е р і
Невже це злом було, якщо я вам
Сказав про зло, що завдали вам інші?
К о н с т а н ц і я
Це зло таке гидотне, що мені
Гидотний той, хто розповів про нього.
А р т у р
Я вас молю, утіштеся, матусю!
К о н с т а н ц і я
Якби ж то ти, хто взявся утішати,
Був виродком мерзенним і страшним,
Ганьбою материнської утроби,
Коростою і виразками вкритий,
Горбатий і кульгавий, ще й дурний, –
Я б не страждала і не жалкувала,
Бо я б тебе любити не могла.
Не вартий був би ти ані корони,
Ні крові королівської в собі.
Та ти красивий, мій синочку милий,
Ти створений для величі. Зробила
Тебе ніжнішим лілій і троянд
Природа благодатна. Тільки доля
Так безсоромно зрадила тебе,
Вступивши в блуд з твоїм злочинним дядьком.
Вона француза зиском поманила,
І він, твої зневаживши права,
Став звідником між долею і Джоном,
Розпусницею й злодієм відвертим. –
Зізнайся, посланець, що зрадив клятві
Король французький, і облий його
Словами лайки – бризками отрути.
А як не хочеш це зробити, – йди,
Щоб я сама лишилася із горем.
С о л с б е р і
Без вас, принцесо, не насмілюсь я
До королів з'явитися на очі.
К о н с т а н ц і я
Ні, з'явишся. Я не піду з тобою.
Своє страждання гордості навчу
І підкорюсь сама своїй скорботі.
Тепер уже належить королям
З'являтися до мене і до неї:
Така важка скорбота, що її
Лиш ця земля і витримати може.
Свій трон ми тут знайшли, на цій землі.
Схиліться ж перед нею, королі!
(Сідає на землю.)
Входять к о р о л ь Д ж о н, к о р о л ь Ф і л і п,
Л ю д о в и к, Б л а н к а, Е л е о н о р а,
Б а й с т р ю к, е р ц г е р ц о г А в с т р і й с ь к и й і почет.
К о р о л ь Ф і л і п
Цей день віднині буде, мила дочко,
У Франції вважатися за свято.
Вславляючи його, затримав рух
Диск сонячний, що, як новий алхімік,
Всю землю намагається укрити
Покровом урочистим, золотим.
Цей день тепер в круговороті літ
Нехай святкують всі, як день щасливий.
К о н с т а н ц і я
(встаючи)
Як день нещасний, хай його клянуть.
Чим заслужив він славу? І за що
Його ти хочеш золотом вписати
В календарі поміж церковних дат?
Ні, день ганьби і зради власній клятві
Ти викресли із тижня назавжди.
Якщо ж він і залишиться, нехай
В цей день старанно моляться вагітні,
Щоб викинути їм не довелося
І пережити крах своїх надій.
Хай моряки в цей день страшаться бурі,
Кінчаються невдачами угоди,
Все розпочате викличе біду,
А вірність стане чорною брехнею!
К о р о л ь Ф і л і п
Клянуся небом, цей чудовий день
Не доведеться клясти вам, принцесо.
Хіба не дав я слово короля?
К о н с т а н ц і я
Те слово, як підроблена монета:
На ній – лице монарха, та вона
Не витримала проби. Ви – відступник.
Грозились ви ворожу кров пролити,
Натомість з нею зіллєте свою.
І запал ваш, і поклик до війни
У вас від вигод миру охололи.
Для нас єднання ваше – то образа.
Карай за зраду, Боже, королів!
Вдова твого заступництва благає!
Не допусти, щоб цей проклятий день
Закінчився спокійно. Поміж ними
До ночі ворожнечу розпали!
Почуй мене!
Е р ц г е р ц о г
Спокійніше, принцесо!
К о н с т а н ц і я
Війна, війна! Для мене спокій – смерть!
Ерцгерцоге, ліможський графе! Чом же
Трофей свій знаменитий ти ганьбиш?
Ти – раб насправді, боягуз, негідник.
В бою нікчемний, в підлості великий,
Ти – сильний тільки з сильними у спілці!
Фортуни лицар, б'єшся лиш тоді,
Коли твоя капризна господиня
Тебе оберігає у бою.
Ти теж – брехун, холуй при королях,
Низькопоклонник і порожній дурень!
Хіба не ти, холоднокровний рабе,
Пихато клявся, що стоїш за нас,
Що можу я довіритись сміливо
Твоїй удачі, доблесті і силі?
І ось – ти перебіг до ворогів!
Тобі ця шкіра лев'яча не личить.
Скинь лев'ячу, телячу одягни!
Е р ц г е р ц о г
Якби це чоловік посмів сказати!..
Б а й с т р ю к
Скинь шкіру лева, одягни телячу!
Е р ц г е р ц о г
Посмій лиш повторити це мені!
Б а й с т р ю к
Скинь шкіру лева, одягни телячу!
К о р о л ь Д ж о н
Не забувайся! Нам це не до серця.
Входить к а р д и н а л П а н д о л ь ф.
К о р о л ь Ф і л і п
Сюди іде святий легат від папи.
П а н д о л ь ф
Вітаю вас, помазаники Божі! –
Я, папи Іннокентія легат,
Пандольф, міланський кардинал, тебе,
Англійський Джоне, у ім'я Господнє
Прошу відповісти, як посланцю,
Навіщо ти образив тяжко церкву,
Завадивши вступити у права
Стефану Ленгтону, що обраний недавно
Архієпіскопом Кентерберійським?
Якою буде відповідь твоя?
К о р о л ь Д ж о н
Від імені кого із смертних можна
Допитувать помазаників Божих?
Чи ти не міг обрати, кардинале,
Смішніше і нікчемніше ім'я,
Аніж ім'я порожнє "Римський папа"?
Так і скажи йому, а ще додай,
Що італійський піп не буде більше
Збирати в межах наших володінь
Ні десятини, ні податків інших.
Якщо із волі неба ми – володар
Своєї, Богом даної, країни,
То під постійним захистом його,
Святим його покровом, будем править
Без жодної підтримки смертних рук.
Так папі і скажи: віднині ми
Не будемо загарбнику коритись.
К о р о л ь Ф і л і п
Англійський брате, ці слова – кощунство.
К о р о л ь Д ж о н
Хай вас і всіх монархів християнських
Підступний піп налигачем веде;
Хай вам такі страшні його прокляття,
Хоча від них неважко відкупитись:
За золото, за гроші – за сміття –
Одержите відпущення гріхів
У того, хто за свій мерзенний торг
Прощення сам позбудеться; і хай ви
Завжди готові хитрого волхва
Підлещувати щедрими дарами, –
Мені його прокляття – пил і порох,
І кожен друг його для мене ворог!
П а н д о л ф
Тоді законну владу маю я
Тебе проклясти й відлучить від церкви.
Благословен твій підданий, якщо
Тобі, єретику, порушить вірність!
Благословен і славен буде той,
Чия рука відкрито чи таємно
Твоє життя гріховне перерве!
К о н с т а н ц і я
Хай голос мій зіллється з гласом Риму!
Наш отче-кардинал, скажи "амінь"
Моїм прокляттям. Більше прав, ніж я,
Його клясти ніхто не може мати.
П а н д о л ь ф
Прокляття церкви і святе, й законне.
К о н с т а н ц і я
Як і моє. Коли не міг закон
На захист правди встати, – не повинен
Він помсті незаконній заважать.
Закон Артуру трону не поверне,
Бо узурпатор – сам собі закон.
Якщо ж увесь закон – одна неправда,
Мені не зможе він закрити рот.
П а н д о л ь ф
(до французького короля)
Філіпе, стережись прокляття церкви
І розірви союз з єретиком!
Якщо не буде він коритись Риму,
Французів проти нього поведи.
Е л е о н о р а
Ти зблід, король? Дивись, не розривай
Союзу з нами!
К о н с т а н ц і я
Стережись, нечистий:
Розкається Філіп, порве союз,
І втратиш владу над його душею.
Е р ц г е р ц о г
Прислухайся, король, до кардинала.
Б а й с т р ю к
Скинь шкіру лева, одягни телячу!
Е р ц г е р ц о г
Зухвальцю, я образу проковтну,
Бо я…
Б а й с т р ю к
…відомий глоткою своєю.
К о р о л ь Д ж о н
Що скажеш ти, Філіпе, кардиналу?
К о н с т а н ц і я
А що сказати? Згодитись – і все!
Л ю д о в и к
Подумайте, що вибрати вам, батьку:
Тяжке прокляття церкви чи утрату
З англійцем ледь народженої дружби?
Що менше небезпечне?
Б л а н к а
Папський гнів.
К о н с т а н ц і я
Людовику! Тебе збиває з толку
Лукавий біс у образі дружини.
Б л а н к а
Нужда в тобі говорить, а не совість.
К о н с т а н ц і я
Звичайно; і якщо ти визнаєш
Те, що нужда вбиває нашу совість,
То визнати повинна і таке:
Коли я необхідного доб'юся,
Тоді в мені і совість оживе.
Не затопчіть же совість остаточно!
К о р о л ь Д ж о н
Збентежений король, тому й мовчить.
К о н с т а н ц і я
Не слухай їх, відповідай як треба.
Е р ц г е р ц о г
Відповідай і сумніви відкинь.
Б а й с т р ю к
А ти собі накинь телячу шкіру.
К о р о л ь Ф і л і п
Хвилююсь я.