Що Джон британський кинув поле бою
Ще за годину до того, як битва
У сутінках вечірніх припинилась?
Г о н е ц ь
Хоч хто б це був, він правду говорив.
Л ю д о в и к
Ну, добре. – Встановіть надійну варту!
Я ранком підіймусь раніш за сонце,
Щоб відшукати щастя у бою.
Ідуть геть.
Сцена шоста
Відкрите поле біля Суінстедського абатсва. Ніч.
Входять з різних боків Б а й с т р ю к і Х'ю б е р т.
Х'ю б е р т
Хто йде? Відповідай, бо я стріляю!
Б а й с т р ю к
Я свій. Ти хто?
Х'ю б е р т
Я із англійських військ.
Б а й с т р ю к
Куди ідеш?
Х'ю б е р т
А що тобі до того?
Так само я тебе спитати міг.
Б а й с т р ю к
Неначе Х'юберт?
Х'ю б е р т
Відгадав ти вірно.
Своїм готовий визнати того,
Хто упізнав мій голос у пітьмі.
А ти хто є?
Б а й с т р ю к
Та хто тобі завгодно.
А хочеш бути ввічливим, то думай,
Що я Плантагенетам не чужий.
Х'ю б е р т
Це ніч і пам'ять підвели мене.
Пробач, сміливий воїне, що голос
І мову я відразу не впізнав.
Б а й с т р ю к
Не варто вибачатися. Як справи?
Х'ю б е р т
Блукаю я у мороці нічному
І вас шукаю.
Б а й с т р ю к
Швидше говори.
Х'ю б е р т
Люб'язний лицар! Чорні, наче ніч,
Б а й с т р ю к
Відкрий мені цю виразку сміливо:
Як баба, не зомлію від вістей.
Х'ю б е р т
Боюсь, що отруїли короля.
Монах отруту у питво підсипав.
Лишив я Джона майже непритомним,
Щоб розшукати вас, і попередить
Про цю страшну біду, і дати час
Усі належні заходи прийняти.
Б а й с т р ю к
Що пив король? Хто пробував питво?
Х'ю б е р т
Я ж вам сказав – один монах, паскуда,
Що сам і здох негайно від отрути.
Король говорить трохи і, можливо,
Ще виживе.
Б а й с т р ю к
А хто із королем?
Х'ю б е р т
Як, ви не чули? Повернулись лорди,
Прибув іще і принц-наступник Генріх.
І на прохання принца наш король
Пробачив лордів. Всі тепер при ньому.
Б а й с т р ю к
О грізний цар небес! Не посилай
Випробувань, які нам не під силу!
Знай, Х'юберте, сьогодні уночі,
Коли ми йшли мілинами Лінкольна,
Припливом змило половину війська.
Мене мій кінь надійний врятував.
Веди ж мене скоріш до короля:
Боюсь, не вмер би до мого приходу.
Ідуть геть.
Сцена сьома
Сад у Суінстедському абатстві.
Входять п р и н ц Г е н р і х, С о л с б е р і та Б і г о т.
П р и н ц Г е н р і х
Вже пізно: у крові його отрута,
І світлий мозок, що усі вважають
За прихисток безсмертної душі,
Передрікає нам гіркий кінець.
Входить П е м б р у к.
П е м б р у к
Король ще здатний трохи говорити.
Він вірить, що на свіжому повітрі
Отрута вже не буде так пекти,
І зменшаться його нестерпні муки.
П р и н ц Г е н р і х
Перенесіть його скоріше в сад.
Б і г о т виходить.
Скидається він часто?
П е м б р у к
Трохи менше,
Аніж при вас. Він зараз щось співав.
П р и н ц Г е н р і х
Оманлива недуга! Почуття
Немов би притупляються від муки.
Нещадна смерть, що змордувала тіло,
Його лишає майже нечутливим
І обсідає бідний розум наш:
Химерними видіннями тривожить,
Іде на штурм останньої твердині
В шаленому пориві. Чи не дивно,
Що смерть співає? Батько мій тепер,
Неначе той блідий, безсилий лебідь,
Скорботним гімном зустрічає смерть
І пісню заспокійливу співає
Замученому тілу і душі.
С о л с б е р і
Кріпіться, принце. Доля вам судила
До згоди і порядку привести
Той хаос, що одержите у спадок.
Б і г о т і п р и д в о р н і повертаються,
несучи у кріслі к о р о л я Д ж о н а.
К о р о л ь Д ж о н
Отримала душа нарешті простір,
Не рветься вже до вікон і дверей.
Така в мені палає літня спека,
Що нутрощі засохли, наче порох.
Я, мов малюнок, зроблений пером
На клаптику пергаменту, згораю
У полум'ї і корчуся.
П р и н ц Г е н р і х
Що з вами?
К о р о л ь Д ж о н
Отруєний… покинутий… і мертвий.
Ніхто до мене не покличе зиму,
Щоб та запхала пальці крижані
Мені в утробу; не звелить ніхто
Текти моїм англійським рікам в груди
І не попросить північ остудить
Мої вуста холодними вітрами.
Прошу я небагато – прохолоди!
Та ви усі жорстокі і невдячні:
Мені її не вимолить у вас.
П р и н ц Г е н р і х
Якби ж то у сльозах моїх була
Цілюща сила!
К о р о л ь Д ж о н
Ні, їх сіль пекуча.
У нутрощах моїх палає пекло.
Отрута, мов диявол, роздирає
Їх на шматки і випікає кров.
Входить Б а й с т р ю к.
Б а й с т р ю к
Так поспішав, що, певне, сім потів
Зійшло із мене, мій король, від бігу.
К о р о л ь Д ж о н
Ти вчасно, щоб мені закрити очі.
Спалило й розірвало снасті серця,
Згорнулись паруси мого життя.
Воно тепер тримається на нитці,
Що обірватись може кожну мить.
І велич стане грудкою землі,
Як тільки ти свою закінчиш мову.
Б а й с т р ю к
Готується дофін продовжить битву.
Для опору у нас замало сил:
Коли вночі сьогодні я повів
Вздовж берега в обхід свої загони,
Частину їх на мілині лінкольнській
Припливний вал раптово потопив.
Король вмирає.
С о л с б е р і
Ви мертвому говорите про мертвих.
Володарю! О горе! Мить тому
Він був король – і чим він став тепер?!
П р и н ц Г е н р і х
Судився і мені такий кінець.
Де в світі міць, надія і опора?
Хай ти король, та прахом станеш скоро.
Б а й с т р ю к
(нахиляючись над трупом короля)
Від нас пішов ти. Я ж повинен жити,
Щоб до розв'язки помсту довести.
Моя душа тобі послужить потім,
На небесах, як на землі служила. –
(до лордів)
А ви, зірки, що до своїх орбіт
Вернулися, скажіть, де ваші сили?
Загладьте зраду, вірність покажіть
І захистіть вітчизну. В бій! За мною!
Ми викинемо разом за ворота
І ворогів, і зраду, і ганьбу.
Вперед, вперед! Вже ворог недалеко.
С о л с б е р і
Напевне, вам не все іще відоме.
Прибув в абатство кардинал Пандольф.
Він спочиває зараз. Від дофіна
Пандольф привіз його умови миру.
Прийняти їх ми можемо із честю
І припинить негайно цю війну.
Б а й с т р ю к
Іще скоріше він її припинить,
Побачивши, що відсіч неминуча.
С о л с б е р і
Та він її фактично припинив:
На берег моря відіслав обози,
А кардинала, як посла, – до нас.
Якщо ви згідні, нині пополудні
Ми зійдемось, – ви, я та інші лорди, –
З дофіном, щоб із ним укласти мир.
Б а й с т р ю к
Хай буде так. Ви, благородний принце,
Із іншими вельможами, яких
Ми турбувать не будемо, віддайте
Свою останню шану королю.
П р и н ц Г е н р і х
У Вустері його ми поховаєм, –
Так він звелів.
Б а й с т р ю к
Нехай і буде так.
Прийміть же, добрий принце, ви щасливо
Корону й владу у країні нашій.
(Стає навколішки.)
Коліна прихиливши, я даю
Присягу бути вірним вам до гроба
Та правдою і честю вам служить.
С о л с б е р і
І ми клянемось, принце, у любові,
Нехай ніщо її не осквернить!
П р и н ц Г е н р і х
Хотів би вам подякувати щиро,
Та замість слів одні лиш сльози ллю.
Б а й с т р ю к
Ми заплатили борг жорстокій долі.
Тепер скорботу стримаймо свою.
Ні, не лежала Англія ніколи
В ногах у завойовника покірно
І наперед не буде, як сама
Собі тяжких поранень не завдасть.
Всі лорди повернулися до неї.
Хай вороги приходять звідусіль, –
Ми здатні їх здолати в боротьбі,
Як буде вірна Англія собі.
Ідуть геть.