Мілорде Уестмінстере! До суду
В надійному його тримайте місці. –
Чи з рішенням погоджуються лорди,
Що прийняте палатою громад?
Б о л і н г б р о к
Хай Річарда до зали приведуть,
Щоб особисто зрікся він престолу.
Тоді і ми позбудемось підозр.
Й о р к
Служитиму йому провідником.
(Виходить.)
Б о л і н г б р о к
(до Омерля та Серрея)
Вас, лорди, беремо під варту теж:
Повинні ви надати запоруки,
Що в день потрібний з'явитесь на суд.
(до Карлейля)
Любові не чекали ми від вас,
На допомогу теж не сподівались.
Повертається Й о р к з к о р о л е м Р і ч а р д о м.
За ними декілька дворян несуть королівські регалії:
корону та інше.
К о р о л ь Р і ч а р д
Як дивно, що повинен я з'явитись
До короля, а сам ще не позбувся
Своїх недавніх королівських дум!
Ще не навчився гнутись і лестити,
Нашіптувать на вухо й потакати;
Хоч би дали моїй печалі час
Науку цю придворну осягнути!
Та все ж таки я пам'ятаю риси
Оцих людей: хіба то не вони
Були мені підвладні і кричали
У захваті: "Нехай живе король!"?
Так і Христа вітав колись Іуда.
Але Христос знайшов лиш в одному
З дванадцяти старанних учнів зраду,
Мене ж, на жаль, зреклись дванадцять тисяч,
І не лишився вірним ні один.
Нехай живе король! Чому ж не скаже
Ніхто "амінь"? Невже повинен я
Ну добре, я і сам скажу: амінь!
Нехай живе король! Вже не король я,
І все-таки амінь; можливо, небо
Мене іще вважає королем. –
Чому мене покликали сюди?
Й о р к
Для того, щоб відрікся добровільно
Від тягаря турбот своїх державних
Та сану королівського свого
І передав корону Болінгброку.
К о р о л ь Р і ч а р д
Корону піднесіть мені. – Кузене,
Візьміться тут за неї, я ж – отут.
Тримаймося за неї з двох боків.
Корона – мов колодязь, ми – як відра,
Що зв'язані єдиним ланцюгом:
Порожнє підіймається угору,
Наповнене спускається униз.
Слізьми я повен і в сльозах тону,
А доля вас несе у вишину.
Б о л і н г б р о к
Самі бажали ви зректися трону.
К о р о л ь Р і ч а р д
Я віддаю вам владу і корону,
Але свою скорботу не віддам:
Мої печалі не потрібні вам.
Б о л і н г б р о к
З короною приймаю всі турботи
Із ваших рук.
К о р о л ь Р і ч а р д
Не зменьшить це скорботи.
Ви приймете турботи і вінець,
Та все ж моїм турботам не кінець:
Вони віднині – особисті справи.
Турботи ваші – то життя держави.
Причина всіх печалей і скорбот,
Що буду я позбавлений турбот.
Б о л і н г б р о к
Скажіть, чи ви зрікаєтесь корони?
К о р о л ь Р і ч а р д
Так, ні… Ні, так… Що вдіяти мені?
Щоб вийшло "так", зрікаюся від "ні".
Позбудусь тягаря своєї влади,
Із серця вирву королівську гордість,
Важкий свій скіпетр випущу із рук.
Віддам свою корону власноручно,
Єлей із себе змию я слізьми,
Складу покірно свій священий сан.
Відмовлюся від всіх, мені належних,
Ознак пошани, почестей і прав,
Від володінь своїх і від прибутків.
Свої укази і декрети – знищу!
Хай Бог пробачить всім, хто будь-коли
Забув про клятви, що мені дали!
Хай береже Господь тебе від зради,
Кузене мій! А я, позбувшись влади,
Нехай позбудусь прикрощів своїх.
Тобі ж, хто став найвище за усіх,
Бажаю в щасті й славі керувати
Державою, що зміг завоювати.
Дай Бог, щоб посідать ти довго міг
Трон Річарда, а Річард в землю ліг,
Приречений до забуття і тління.
Бажаю безтурботного правління,
Король наш Генріх! Бог тебе спасе.
Я, ніби, все сказав. Чи ще не все?
Н о р т у м б е р л е н д
(подаючи папір)
Ось прочитайте ще свої зізнання
В сваволі і у злочинах тяжких,
Що ви вчинили з друзями своїми,
Які ви збитки завдали країні,
Коли іще були ви королем.
Покайтеся, і хай народ почує,
Що справедливо ми змістили вас.
К о р о л ь Р і ч а р д
Невже я сам повинен перед вами
Розмотувать клубок своїх діянь?
Нортумберленде, зміг би ти прилюдно,
Коли б ішлось про злочини твої,
Про них розповідати безсоромно?
Якщо б зумів, то в списку дій злочинних
Оголосив би ти найтяжчий гріх:
Усунення законного монарха,
Наруга над присягою святою,
За що тебе і небо прокляне. –
А ви, що стоїте навкруг спокійно
І дивитесь з цікавістю, як мучусь
Я горем і розкаянням своїм!
Мене жаліє дехто лицемірно
І ладен вмити руки, як Пілат;
Та це не заважає вам, Пілати,
Безтрепетно й жорстоко засудити
Мене на хресні муки, хоч водою
Не змити з себе вам цього гріха!
Н о р т у м б е р л е н д
Читайте, не потрібно зволікати.
К о р о л ь Р і ч а р д
Не бачу я, бо очі повні сліз!
І все-таки крізь цю солону воду
Я розрізняю зрадників навкруг.
Коли ж у власну душу зір спрямую,
Покаже він, що зрадник я і сам:
Хіба не я надав покірно згоду
Зірвати з короля його порфіру,
Забрати владу, розтоптати славу,
Щоб смердом став розвінчаний монарх?
Н о р т у м б е р л е н д
Мілорде…
К о р о л ь Р і ч а р д
Я не лорд тобі, нахабо!
Я втратив титул і своє ім'я, –
Ім'я, що я при хрещенні отримав,
Я втратив, – бо не Річард більше я.
О горе! Стільки зим прожив на світі,
Але не знаю: зватись як мені?
Бажав би бути королем із снігу,
Лиш для потіхи зліпленим, щоб міг
Розтанути під сонцем Болінгброка! –
О добрий і величний мій король! –
Хоч доброти у величі замало, –
Якщо мої слова ще мають ціну
У Англії, то слугам ти звели,
Хай дзеркало для мене принесуть.
На короля я хочу подивитись,
Позбавленого величі і влади.
Б о л і н г б р о к
Хай дзеркало хто-небудь принесе.
Один із слуг виходить.
Н о р т у м б е р л е н д
А ви папір тим часом прочитайте.
К о р о л ь Р і ч а р д
Дияволе, не мучай – я не в пеклі!
Б о л і н г б р о к
Нортумберленде, ти його облиш.
Н о р т у м б е р л е н д
Але громади цим не вдовольняться.
К о р о л ь Р і ч а р д
Задовольняться тим, що прочитаю,
Поглянувши у ту правдиву книгу,
Де всі мої записані гріхи,
А книга та – я сам.
Входить слуга з дзеркалом.
Сюди подайте
Це дзеркало, щоб все я прочитав. –
Чому не стали глибшими ці зморшки?
Чом не лишилось шрамів від ударів,
Які мені скорбота завдала?
О скло підлесливе! Ти брешеш, як брехали
Корисливі прихильники мої!
Невже в тобі відбилося обличчя
Того, хто у гостинний свій палац
Збирав щодня по десять тисяч люду?
Обличчя, що примушувало очі,
Немов від сонця, мружитись постійно?
Обличчя необачної людини,
Яка була настільки легковажна,
Що скинути дозволила себе
З престолу Болінгброку? В ньому сяє
Примарна слава, і воно само
Примарне й тимчасове, як і слава.
(Жбурляє дзеркало на підлогу.)
Ну, ось воно, розтрощене на друзки!
Король без трону, це тобі наука:
Твоє обличчя знищила печаль.
Б о л і н г б р о к
Лиш тінь обличчя вашого, точніше,
Розбила на шматки печалі тінь.
К о р о л ь Р і ч а р д
Як ти сказав? Будь ласка, повтори!
Печалі тінь? Ну, що ж? Цілком можливо.
У глибині душі моя печаль,
А скарги всі і зовнішні страждання –
То привиди невидимого горя.
За щедрість щиро дякую, король!
Даруючи причини для печалі,
Навчаєш, як печалитись мені.
Лиш про одне просити хочу я,
А там піду й не буду докучати.
Чи можу сподіватися на милість?
Б о л і н г б р о к
Що побажає гідний наш кузен?
К о р о л ь Р і ч а р д
Я – більше, ніж король! "Кузен", ще й "гідний"!
Мені лестили досі лиш придворні, –
Тепер лестить, я бачу, сам король!
Просить мені не дозволяє гідність.
Б о л і н г б р о к
Так вимагайте.
К о р о л ь Р і ч а р д
І одержу?
Б о л і н г б р о к
Так.
К о р о л ь Р і ч а р д
Дозвольте, я піду.
Б о л і н г б р о к
Куди?
К о р о л ь Р і ч а р д
Байдуже.
Піду, куди накажете мені,
Лиш звідси геть скоріше б.
Б о л і н г б р о к
Хай сторожа
До Тауера проведе його.
К о р о л ь Р і ч а р д
Хай проведе! Мене вже провели:
Корону і престол мій відняли.
Король Річард, декілька лордів і варта ідуть геть.
Б о л і н г б р о к
Призначимо на середу наступну
Ми нашу коронацію. Готуйтесь.
Всі ідуть, крім єпіскопа Карлейльського,
абата Уестмінстерського і Омерля.
А б а т
Були ми щойно свідками тяжкого
Видовища.
К а р л е й л ь
Хоча воно для нас
Принизливе, лиш діти і онуки
Розплатяться за Річардові муки.
О м е р л ь
Святі отці, чи засобу нема,
Щоб рідний край не оповила тьма?
А б а т
Мілорде, буду з вами я відвертий,
Та перше присягніться ви мені
Не відкривати намірів моїх
І виконати всі мої вимоги. –
Я бачу на чолі у вас турботу,
Печаль на серці, сльози – на очах.
Прошу обох до себе на вечерю.
Я вам вкажу до порятунку шлях,
Щоб відновити радість у серцях.
Ідуть геть.
Д І Я П'Я Т А
Сцена перша
Лондон. Вулиця, що веде до Тауеру.
Входять к о р о л е в а і п р и д в о р н і д а м и.
К о р о л е в а
Тут короля, напевне, поведуть,
Щоб ув'язнити у зловісній башті,
Яку ще Юлій Цезар звів колись
На горе нам. В похмурій кам'яниці
Повинен чоловік мій знемагати,
Бо так звелів пихатий Болінгброк. –
Перепочиньмо тут, якщо можливо
Законній королеві відшукати
У бунтівній країні хоч куток.
Входить к о р о л ь Р і ч а р д під вартою.
Скоріше! Подивіться!.. Ні, не треба,
Бо так зів'яв душі моєї квіт!
Ні, все ж дивіться: співчуття і жалість
Хай освіжать його росою сліз.
О, ти – не Річард, ти – руїни Трої!
Ти – відблиск слави, що давно пройшла!
Ти – Річарда колишнього гробниця!
Навіщо оселилася печаль
В прекрасному палаці, а для щастя
Одна дорога – у брудний шинок?
К о р о л ь Р і ч а р д
Моя дружино! Не вступай у спілку
З похмурою скорботою, бо цим
Ти мимоволі мій кінець наблизиш.
Вважай минуле за прекрасний сон
І уяви собі, що, пробудившись,
Ми неприємну істину пізнали:
Я побратався із нещадним горем,
Щоб до могили не розстатись з ним.
До Франції, кохана, поспіши
І в келії замкнися монастирській.
Якби-то ми життям своїм надалі
Вінці небесні заслужить могли,
Якщо своїх земних не зберегли!
К о р о л е в а
О Річарде! Невже ти так змінився?
Невже душею й тілом занепав?
Чи Болінгброк проліз тобі у серце?
Чи разом з троном розум відібрав?
Лев землю рве, вмираючи від рани,
Коли дістать не може ворогів.
А ти, немов школяр, який нашкодив,
Цілуєш різку, що тебе січе.
Опам'ятайся, Річарде, ти – лев,
Ти поміж звірів – цар!
К о р о л ь Р і ч а р д
Коли б не звірі
Були круг мене, я тоді спокійно
І нині царював би над людьми.
Минула королево! Мусиш їхать
До Франції. Вважай, що ти вдова,
Що я помер, з тобою попрощавшись.
Коли сидіти трапиться тобі
Серед людей старих, поважних, добрих
В зимовий вечір поблизу каміна
І слухати їх розповіді довгі
Про лихоліття, що давно пройшли,
Ти розкажи всю правду їм про мене,
Хай перед сном вони мене оплачуть.
Така скорбота буде у словах,
Що навіть незворушні головешки
Проллють в камін свої вогненні сльози
І на вуглини чи на сірий попіл
Обернуться від жалості й печалі
За скинутим з престолу королем.
Входять Н о р т у м б е р л е н д та інші.
Н о р т у м б е р л е н д
Мілорде, передумав Болінгброк:
Вас ув'язнить не Тауер, а Помфрет.