Скажений сидить за сусіднім столиком. Будьте пенні, що він сидітиме там. "Два рідко зварених яйця!" — кажу я офіціантові. "Шкода, міс Ерол, — відповідає він, — яєць нема". Тоді Скажений гукає своїм ведмежим басом: "Дайте мені омлет із шести яєць!" "Зараз, сер!" — каже офіціант і приносить їх. Уявіть собі таке: Скажений скоса поглядає на мене, а я стою, як та крижана бурулька, і теж кличу офіціанта. "Шкода міс Ерол, — каже він, — але це власність містера Скаженого". А той тим часом тріумфує і, вдаючи, що нічого не помітив, уминає омлет з шести яєць. А ось інша картина: Славович власноручно приносить мені два некруто зварених яйця і каже: "Це вам, міс, від містера Скаженого". Що я мушу зробити? Я посміхаюсь Скаженому, і тоді ми, звичайно, миримося, і він навіть вважатиме, що заплатив дуже дешево, купивши всю партію яєць по десять доларів за кожне.
— Далі, далі, — підганяв Смок. — Яка ж моя роль у цій справі?
— Дурненький. Ви й закупите цю партію яєць. І почнете це сьогодні, зараз же. Скупіть усі яйця в Доусоні по три долари, а потім з великим баришем продасте їх Скаженому. Ну й тоді, коли ми розкажем, в чому річ, всі глузуватимуть з Скаженого. Це його трохи приборкає, а ми з вами поділимо славу. Ви загребете купу грошей, а Доусон довго ще реготатиме. Звичайно, якщо… ви вважаєте цю спекуляцію за непевну, то я вкладу свої власні гроші.
Це було вже занадто. Смок був простою людиною з Заходу і мав усталені погляди на жінок та гроші. Хіба він міг взяти у неї золото?
II
— Гей, Малий, — гукнув він товариша, що швидко простував Головною вулицею з пляшкою якогось замороженого питва під пахвою.
Смок перейшов через дорогу.
— Де це ти вештався цілий ранок?
— Був у лікаря, — одповів Малий, підносячи пляшку. — Захворіла Саллі. Минулого вечора, годуючи її, я побачив, що в неї облазить морда та хвіст. Лікар каже…
— Пусте, — нетерпляче урвав Смок. — Я хочу…
— Що це тебе вкусило? — сердито спитав Малий. — У Саллі все хутро облізе в такий мороз.
— Хай Саллі трохи почекає. Слухай, Малий…
— Кажу тобі, що вона не може чекати. Це жорстокість щодо тварини. Чого це ти раптом розходився?
— Я розповім тобі. Але спершу зроби мені послугу.
— Гаразд, — відповів Малий, зразу ж заспокоївшись. — Що там таке? Хай собі Саллі облазить. Я слухаю.
— Прошу купити яєць для мене.
— Тоді, може, ще й одеколону й пудри? А бідна Саллі хай облазить. Слухай-но, Смоку. Якщо ти хочеш жити по-панськи, то можеш сам собі купувати. А з мене вистачить і бобів з салом.
— Я теж купуватиму, але я хочу, щоб ти допоміг мені. Ну, а тепер помовч. Слово належить мені. Ходи негайно до Славовича, заплати йому хоч по три долари за яйце, але забери все, що в нього е.
— Три долари! — застогнав Малий. — А я чув, що в нього їх аж сімсот у запасі. Дві тисячі сто доларів за якісь там курячі покидьки! Знаєш, що, Смоку! Чи не пішов би ти краще до лікаря? Він врятує тебе, і це нам коштуватиме тільки одну унцію. Бувай! Мені пора.
Але Смок схопив товариша за плече.
— Смоку, я все для тебе зроблю, — гаряче сказав Малий. — Якби ти схопив нежить або скрутив собі обидві руки, я день і ніч сидів би біля тебе і витирав би тобі носа. Але хай мене бог поб'є, коли я переведу дві тисячі сто дзвінких доларів на оті курячі покидьки.
— Це ж не твої долари, а мої. Я затіяв одну справу. Я хочу скупити всі яйця в Доусоні, Клондайці та на Юконі. І ти повинен допомогти мені. Зараз у мене нема часу розповісти тобі, в чім річ. Я зроблю це потім, і, коли хочеш, можеш теж пристати. Але треба негайно скупити всі яйця. Біжи до Славовича й купуй у нього все гуртом.
— Але що я йому скажу? Він же знає, що я стільки не з'їм.
— Не кажи нічого. Гроші самі скажуть. Він править за варене яйце два долари. Запропонуй йому по три за сире. Якщо він буде дуже цікавитися, то, скажи, що хочеш розводити курчат. Мені все одно, були б яйця. Вишукуй всі яйця, які тільки є в Доусоні. Та поспішай! Не забудь і отої маленької жінки, що живе за тартаком і шиє мокасини: в неї знайдеться десяток-другий.
— Гаразд. Смоку. Але найбільша партія — у Славовича.
— Давай! Давай! Ввечері я все розповім докладно.
Але Малий замахав пляшкою.
— Спершу вилікую Саллі. Яйця підождуть Коли їх досі не з'їли, то не з'їдять і за той час, поки я подбаю за хвору собаку, що не раз рятувала нам життя.
III
Ніколи ще жоден товар не скуповували так швидко. За три дні всі яйця в Доусоні, за винятком кількох десятків, були в руках Смока й Малого.
Купуючи, Смок щедро поступався. Він не соромлячись признався, що купив у якогось старигання з Клондайка сімдесят двоє яєць по п'ять доларів кожне. Малий закупив більше і дешевше. Він заплатив тільки по два долари жінці, котра шила мокасини, і пишався тим, що вигідно сторгувався зі Славовичем, купивши у нього сімсот п'ятдесят яєць по два з половиною долари кожне. Зате у маленькому ресторані навпроти, де було всього сто тридцять чотири яйця, з нього злупили по два долари сімдесят п'ять центів за штуку. Але кілька десятків зоставалося в руках двох осіб. Малий вів справу з індіанкою, що жила на пагорку, за шпиталем.
— Я піду до неї сьогодні, — сказав він другого ранку. — А ти, Смоку, помиєш посуд. Я повернусь за мить, коли тільки не лусну там на місці. Я завжди волію мати справу з чоловіками. Ці чортові жінки страшенно вимотують покупця.
Повернувшись опівдні, Смок побачив, що Малий сидить рачки і натирає маззю хвіст Саллі. Його обличчя було байдужим, і це здавалося підозрілим.
— Як повелося? — недбайливо спитав він нарешті.
— Нічого, — одповів Смок. — А як ти порозумівся з своєю скво?
Малий кивнув головою на бляшану цеберку з яйцями, що стояла на столі.
— Сім доларів за штуку, — сказав він після довгої мовчанки.
— А я вже пропонував по десять, — признався Смок, — а той чолов'яга відповів мені, що вже продав. Кепська справа, Малий. На ринку з'явився конкурент. Ці двадцять восьмеро яєць можуть наробити нам репету. Бо весь успіх залежить від того, щоб мати всі яйця, до одного, інакше…
Урвавши, Смок уважно глянув на товариша. В Малому було помітно якусь переміну, якесь хвилювання, приховане удаваною байдужістю. Він відклав мазь, поволі та ретельно витер руки об хутро Саллі, встав, пройшов у куток, глянув на термометр, потім повернувся назад. І нарешті заговорив, повільно, тихо та надмірно ввічливо:
— Чи не будеш ти так ласкавий повторити, скільки яєць було у того типа?
— Двадцять вісім.
— Так, — буркнув Малий і злегка кивнув головою. Потім глянув з турботою на пічку. — Смоку, треба нам поставити нову пічку. В цій уже прогоріла духовка, і коржі підгорають.
— Облиш свою духовку, — не витримав Смок, — та кажи вже в чім справа?
— Справа? Ти хочеш знати, в чому справа? Тоді, будь ласка, зверни свої прекрасні очі на ту цеберку, на столі. Бачиш її?
Смок кивнув.
— Гаразд. У цій цеберці, точнісінько — не більше й не менше — двадцять вісім яєць. І за кожне я заплатив сім дзвінких монет. Якщо тобі треба більше пояснень, я залюбки їх дам.
— Далі, — підганяв Смок.
— Гаразд. Той чоловік, що ти з ним торгувався, — височенний індієць, правда?
Смок кивнув, і потім ще довго кивав у відповідь на кожне запитання Малого.
— У нього нема півщоки, бо колись його ведмідь дряпанув, чи не так? Він торгує собаками, так? А звуть його Джім Покарбоване Обличчя?
— Виходить, ми один одному набивали ціну?..
— Звичайно. Та скво — його жінка. Вони живуть на пагорку, за шпиталем. Я міг би купити ці яйця по два долари за штуку, коли б не ти.
— Так само й я, — засміявся Смок. — Але зрештою, це нічого. Ми знаємо, що скупили всі яйця. Це найголовніше.
Цілу годину Малий щось креслив огризком олівця на полях старого часопису. Що незрозуміліші були його ієрогліфи, то веселішим він ставав.
— Он воно як! — сказав він нарешті. — Чи добре? Заприсягаюся, що добре. Ось підрахунки. У нас зараз рівно дев'ятсот сімдесят три яйця. Вони коштують дві тисячі сімсот шістдесят доларів, рахуючи золотий пісок по шістнадцять доларів унцію та не беручи до уваги змарнованого часу. А тепер слухай. Якщо ми злупимо з твого Скаженого по десять доларів за яйце, то матимем чистого зиску рівно шість тисяч дев'ятсот сімдесят доларів. Це однаково, що виграти на гонах. Я беру участь з половини! Давай її сюди, Смоку!
IV
Об одинадцятій ночі Смок прокинувся від глибокого сну. Його розбудив Малий. Від його хутряної парки так і несло холодом, а рука, що торкнулася Смокової щоки, була як лід.
Що там таке? — пробурмотів Смок. — Може, Саллі вже зовсім облізла?
— Ні. Є цікаві новини. Я говорив зі Славовичем. Вірніше, він говорив зі мною, бо перший почав розмову. "Малий, — сказав він мені, — я хочу поговорити з тобою про ті яйця. Ніхто не знає, що я продав їх тобі. Але, якщо ти хочеш ними спекулювати, то я дам тобі добру пораду". І він порадив мені, Смоку. Як ти гадаєш, що він порадив?
— Ти кажи швидше.
— Ну от. Може, це й неймовірно, але він порадив звернутися до Скаженого. Той хоче купити яйця. Він приходив до Славовича і пропонував йому по п'ять доларів за штуку. А коли той почав одмовлятися, давав по вісім. Але ж у Славовича нема яєць. Скажений кричав, що розтрощить йому голову, якщо дізнається, що той заховав їх. Славович одповів, що яйця він продав і обіцяв не називати покупця. Тепер Славович прохає, щоб ми дозволили сказати Скаженому, хто купив яйця. "Малий, — каже мені Славович, — Скажений зовсім закрутився. Ви можете злупити з нього по вісім доларів". "Бабуні вашій по вісім доларів, — сказав я. — Він буде радий, якщо я візьму з нього й по десять". Я обіцяв Славовичу, що ми вирішимо все до ранку. Хай він і скаже Скаженому, хто купив яйця. Чи не так?
— Звичайно, що так, Малий. Вранці насамперед треба побігти до Славовича. Хай повідомить Скаженого, що ми обидва беремо в цьому участь.
Через п'ять хвилин Малий знов розбудив Смока.
— Слухай, Смоку! Гей, Смоку!
— Чого тобі?
— По десять доларів за яйце і ні цента менше.
— Звичайно, що так, — крізь сон відказав Смок.
Вранці в магазині Акційного товариства Смок знову зустрів біля галантерейного прилавка Люсіль Ерол.
— Справа посувається, — весело повідомив він. — Скажений був у Славовича і намагався купити в нього яєць. А той сказав, що ми з Малим закупили всі.
Очі Люсіль Ерол радісно заблищали.
— Негайно йду снідати! — гукнула вона. — Замовлю собі яєць і буду така сумна, коли не принесуть, що й кам'яне серце розтане.