З господарем лишився наодинці
І довго з ним потиху розмовляв.
Ц а р
Негайно шліть за Шуйським.
С е м е н Г о д у н о в
Не потрібно;
Він тут уже.
Ц а р
Покликати сюди.
Годунов іде.
Ц а р
Змовляються з Литвою! Чи не так?..
Рід Пушкіних одвіку бунтівливий,
А Шуйському не можна довірять:
Непевний, та сміливий і лукавий...
Входить Шуйський.
Хотів з тобою, княже, говорить,
Та ти, здається, сам прийшов за ділом:
Тебе я хочу вислухати спершу.
Ш у й с ь к и й
Так, царю мій, важливу новину
Тобі приніс.
Ц а р
Я слухаю тебе.
Ш у й с ь к и й
( тихо, вказуючи на Федора )
Але ж...
Ц а р
Кажи; царевич може знати,
Що знає вже князь Шуйський. Говори.
Ш у й с ь к и й
Ц а р
Чи не та,
Що Пушкіну гінець привіз учора?
Ш у й с ь к и й
Все знає він! — Я думав, царю мій,
Що ти про цю не знаєш таємницю.
Ц а р
То байдуже: я звістку хочу чути
Із різних вуст; інакше не знайти
Нам істини.
Ш у й с ь к и й
Я знаю тільки те,
Що в Кракові з'явився самозванець
І що за нього панство і король.
Ц а р
Про що ж говорять? Хто цей самозванець?
Ш у й с ь к и й
Не відаю!
Ц а р
Та... чим він небезпечний?
Ш у й с ь к и й
Володарю, твоя держава сильна,
Ти милістю, щедротами, радінням
Усиновив серця своїх рабів.
Та знаєш сам: дурна й безглузда чернь
Мінлива, забобонна, бунтівлива,
Надіям віддається залюбки,
Миттєвому засліпленню покірна,
До істини байдужа, легковірна
У різні нісенітниці й байки.
Їй любі безсоромність і відвага,
Отож, як невідомий той бродяга
Кордон литовський схоче перетнуть,
Безумців натовп може привернуть
Димитрія воскреслого імення.
Ц а р
Димитрія!.. померлої дитини!
Димитрія!.. Царевичу, іди.
Ш у й с ь к и й
Він червоніє: бути бурі!..
Ц а р е в и ч
Батьку,
Дозволь мені...
Ц а р
Не можна, сину, йди.
Федір іде геть.
Димитрія!..
Ш у й с ь к и й
Нічого він не знав.
Ц а р
Послухай, княже: зробиш це негайно;
Заставами; щоб ні одна душа
Не перейшла за цей рубіж; щоб заєць
До нас із Польщі не прибіг; щоб ворон
Не прилетів із Кракова. Іди.
Ш у й с ь к и й
Вже йду.
Ц а р
Чекай. Ця звістка, чи не правда,
Кумедна? Чи чував ти, щоб колись
Покійники виходили із гроба
Допитувать царів, царів законних,
Призначених, намолених народом,
Увінчаних великим патріархом?
Це ж смішно, га? Чому ж ти не смієшся?
Ш у й с ь к и й
Я, царю мій?
Ц а р
Послухай, княже Шуйський:
Як я дізнавсь, що отрока цього...
Що отрок цей життя позбувся якось,
Тебе послав я слідчим; а тепер
Тебе хрестом і богом заклинаю,
По совісті всю правду розкажи:
Чи хлопчика тоді не підмінили,
Чи ти впізнав його? Відповідай.
Ш у й с ь к и й
Клянусь тобі...
Ц а р
Ні, Шуйський, не клянись,
Але скажи: то був царевич?
Ш у й с ь к и й
Він.
Ц а р
Подумай, княже. Милість обіцяю,
Минулої брехні не покараю
Опалою. Якщо ти і тепер
Хитруєш, то своїм клянуся сином —
Тебе спіткає кара неминуча,
Така жахлива кара, що Іван,
Кривавий цар, в гробу тоді здригнеться.
Ш у й с ь к и й
Страшна не кара, а твоя немилість;
Чи зважусь я лукавити з тобою?
Чи міг би я так сліпо обізнатись,
Щоб не впізнав Димитрія? Три дні
До трупа я приходив у собор
У супроводі углицького люду.
Навколо нього злодії лежали,
Розтерзані народом, і по них
Уже помітно проступало тління.
Та лик дитячий був ясний і свіжий,
Здавалось, що недавно він заснув;
Глибока ще не затягнулась рана,
Обличчя ж риси зовсім не змінились.
Ні, сумнівів немає: то Димитрій
Спить у труні.
Ц а р
( спокійно )
Ну, досить вже, іди.
Шуйський іде геть.
Ох, тяжко!.. дай хоч дух переведу...
Я відчував: вся кров моя в обличчя
Приплинула — й поволі опускалась.
Так ось чому мені тринадцять років
Все снилося зарізане дитя!
Так ось чому! тепер я розумію.
Та хто ж він є, мій грізний супостат?
Хто ворог мій? Ім'я порожнє, тінь —
Невже і тінь зірве порфиру з мене,
Чи звук дітей моїх позбавить спадку?
Безумець я! чого я налякався?
На привид той дмухни — і відлетів.
Ні перед ким не викажу я страху,-
Та зневажать не варто ворогів...
Ох, і тяжка ти, шапко Мономаха!
КРАКІВ. ДІМ ВИШНЕВЕЦЬКОГО
С а м о з в а н е ц ь і pater Ч е р н і к о в с ь к и й.
С а м о з в а н е ц ь
Щоб перейти у католицьку віру,
Утруднень, отче, не чекаю я.
Народ московський набожний, та в міру
І приклад він завжди бере з царя.
До того ж він терплячий і байдужий.
Ручаюсь я, двох років не мине,
Як весь народ, уся північна церква
Підкоряться наміснику Петра.
Pater
Хай силу дасть тобі святий Ігнатій,
Коли настане підходящий час.
А ти до строку зерна благодаті
В своїй душі приховуй про запас.
Таїтись перед світом, лицемірить
Нам інколи обов'язок велить;
Твої слова і дії судять люди,
Про наміри ж єдиний знає бог.
С а м о з в а н е ц ь
Амінь. Хто там?
Входить слуга.
Скажи, що ми приймаєм.
Відчиняються двері; входить натовп росіян
і поляків.
Товариші! ми виступимо завтра
Із Кракова. Я, Мнішеку, у тебе
На кілька днів у Самборі спинюсь.
Мені казали: твій гостинний замок
І пишністю шляхетною відомий,
І славиться хазяйкою своєю —
Марину чарівну я сподіваюсь
Побачить там, А ви, товариші,
Литва й Москва, ви, що знамена братні
На ворога зі мною підняли,
На злодія підступного мого,
Сини слов'ян, я скоро поведу
В жаданий бій дружини ваші грізні...
Та поміж вас нові обличчя бачу.
Г а в р и л о П у ш к і н
Вони прийшли у милості твоєї
Просить меча і служби.
С а м о з в а н е ц ь
Дуже радий.
До мене, друзі. Та скажіть мені
Хто красень цей?
П у ш к і н
Князь Курбський.
С а м о з в а н е ц ь
Славне ймення!
( Курбському )
Чи родич ти казанському герою?
К у р б с ь к и й
Я син його.
С а м о з в а н е ц ь
Живий він?
К у р б с ь к и й
Ні, помер.
С а м о з в а н е ц ь
Великий розум і хоробрий воїн!
Але з тих пір, коли з'являвся він
Як справедливий месник за образи
З литовцями під місто древнє Ольгин,
Чутки про нього стихли.
К у р б с ь к и й
Батько мій
Провів останні роки на Волині
В маєтках, що даровані йому
Баторієм. Самотній і сумирний,
В науках він шукав собі відраду;
Та не втішав його цей мирний труд:
Він згадував покинуту вітчизну
І до кінця за нею сумував.
С а м о з в а н е ц ь
Нещасний вождь! яким яскравим був
Життя його бурхливого світанок.
Радію я, мій витязю, за нього,
Що кров його послужить ще вітчизні.
Своїм батькам не варто докорять;
Мир їх гробам! наблизься, Курбський. Руку!
От дивина! син Курбського веде
На трон, кого? — та сина Іоанна...
Усе за мене: люди і талан. —
Ти хто такий?
П о л я к
Собаньський, шляхтич вільний.
С а м о з в а н е ц ь
Хвала і честь тобі, дитя свободи!
Хай сплатять наперед йому третину.-
А це вже хто? Я впізнаю на них
Московський, рідний одяг. Це вже наші.
Х р у щ о в
( вклоняється )
Так, царю, батьку наш. Це ми — твої
Покірні, гнані й старанні холопи.
Ми із Москви, опальні, повтікали;
За тебе ладні голови покласти:
Хай сходинками будуть наші трупи,
Що приведуть тебе на царський трон.
С а м о з в а н е ц ь
Ще потерпіть, страждальці безневинні —
Лиш дайте-но дістатись до Москви,
А там Борис розплатиться за все.
Ти хто?
К а р е л а
Козак. Я посланий із Дону
Від вільних військ, хоробрих атаманів,
Від козаків низових і верхових,
Уздріть твої цареві ясні очі
І кланятись тобі їх головами.
С а м о з в а н е ц ь
Я знаю їх. Не сумнівався бачить
В своїх рядах козачі бунчуки.
Я дякую за це Донському війську.
Ми знаємо, що зараз козаки
Неправедно утиснені і гнані;
Та як поможе бог вступити нам
На батьків трон, то милістю своєю
Ми не обійдем вірний вільний Дон.
П о е т
( наближається, кланяючись низько
і хапаючи Гришку за полу )
Великий принце, воїне преславний!
С а м о з в а н е ц ь
Що хочеш ти?
П о е т
( подає йому папір )
Прийміть з своєї ласки
Цей скромний плід старанного труда.
С а м о з в а н е ц ь
Що бачу я? Та це ж латинські вірші!
Вітаю я союз меча і ліри,
Єдині лаври обвивають їх.
Хоч я під небом півночі родився,
Латинська муза і мені знайома,
І я парнаські квіти полюбив.
Я вірю у пророцтва поетичні.
Ні, не даремно в грудях у співців
Захоплення кипить: майбутній подвиг
Вгадавши, вже прославили завчасно!
Наблизься, друже! Ось тобі на згадку
Дарунок цей.
( Дає йому перстень.)
Коли веління долі
Вже збудеться, коли корону предків
Я одягну, надіюсь знов почути
Твій вільний голос, твій натхненний гімн.
Musa gloriam coronat, gloriaque musam.
Отож, до завтра, друзі, прощавайте.
У с і
В похід, в похід! Нехай живе Димитрій,
Нехай живе великий князь московський!
ЗАМОК ВОЄВОДИ МНІШКА У САМБОРІ
Ряд освітлених кімнат. Музика.
В и ш н е в е ц ь к и й, М н і ш е к.
М н і ш е к
Говорить він з Мариною моєю,
Одна вона йому у голові...
І схоже, справді йдеться до весілля;
Чи думав ти, зізнайся, Вишневецький,
Царицею уздріть мою дочку?
В и ш н е в е ц ь к и й
Так, чудеса... а ти б подумав, Міншку,
Щоб мій слуга посів московський трон?
М н і ш е к
Але ж яка, скажи, моя Марина?
Я тільки їй промовив: ну, дивись!
Хоч не прогав Димитрія!.. і ось
Вже він потрапив у її тенета.
Музика грає полонез. Самозванець іде
з Мариною у першій парі.
М а р и н а
( тихо до Димитрія )
Так, ввечері, у липовій алеї,
Там, де фонтан, зустрінемося завтра.
Розходяться. Інша пара.
К а в а л е р
Що в ній знайшов Димитрій?
Д а м а
Як! вона
Красуня.
К а в а л е р
Так, мов мармурова німфа:
Вуста і очі зовсім без життя...
Нова пара.
Д а м а
Не красень він, але приємний досить
І царської породи в ньому блиск.
Нова пара.
Д а м а
Коли ж в похід?
К а в а л е р
Коли звелить царевич,
Готові ми; та, видно, панна Мнішек
З Димитрієм взяла нас у полон.
Д а м а
Полон приємний.
К а в а л е р
Так, якщо і ви...
Розходяться. Кімнати порожніють.
М н і ш е к
Нам, літнім людям, пізно танцювати,
І музика гримить вже не для нас.
Стискати ручки, щічки цілувати
Для стариків давно скінчився час.
Не ті тепер і танці, і розваги.
Зробився світ похмурим і блідим.
Сміливості бракує молодим,
Веселощів, азарту і відваги.
Залишмо їх; ходімо, друже мій,
Угорського, у пляшці віковій,
Вина собі накажемо відкрити
Та десь в кутку посидимо за ним
І, струменем потішившись густим,
Ми зможемо усе обговорити.
Ходім же, брате.
В и ш н е в е ц ь к и й
Згоден я, ходім.
НІЧ. САД. ФОНТАН.
С а м о з в а н е ц ь
( входить )
Ось і фонтан; вона до нього прийде.
Мені здається, я — не з боязких;
Перед собою близько бачив смерть,
Але душа від страху не здригалась.
Мене могли довічно ув'язнити,
За мною гнались — я не розгубився,
Загрозу ту зухвалістю відвів.
Чому ж тепер тремтять у мене груди?
Що значить цей непереборний трепет?
То, може, дрож напружених бажань?
Та ні — це страх.