Д о н Г у а н
Лауро, і давно його ти любиш?
Л а у р а
Кого? ти, мабуть, мариш.
Д о н Г у а н
А зізнайся,
Чи зраджувала часто ти мене
В мою відсутність?
Л а у р а
Ну, а ти, гульвісо?
Д о н Г у а н
Скажи... Ні, потім будем розмовлять.
*
Сцена 3
Пам'ятник командору.
Д о н Г у а н
Усе на краще: вбивши ненароком
Дон Карлоса, відлюдником сумирним
Я тут сховавсь — і бачу кожен день
Мою вдову привабливу, і нею
Помічений, здається. Дотепер
Ми віддалік тримались, та сьогодні
Заговорити хочу; вже пора.
Як розпочать? "Насмілюсь...", краще так:
"Сеньйоро..." ет! хоч що б прийшло на думку,
Те і скажу я їй без підготовки,
Імпровізуючи слова кохання...
Я думаю — скучає командор.
Яким його тут велетнем зробили!
Могутні плечі! Що за Геркулес!
А сам покійник був малим і кволим.
Навшпиньки вставши тут, не міг би руку
Цій статуї до носа дотягнуть.
Коли за Ескур'ялом ми зійшлися,
Наткнувся він на шпагу і завмер
Точнісіньким метеликом на шпильці.
А був суворим, гордим і сміливим...
А! ось вона.
Входить Дона Анна
Д о н а А н н а
Він знову тут. Мій отче,
Я перервала роздуми самотні,
Пробачте.
Д о н Г у а н
Я повинен вибачатись,
Сеньйоро, перед вами. Може, я
Печалі вашій литись заважаю.
Д о н а А н н а
Ні, отче мій, печаль моя в мені;
При вас мої молитви можуть вільно
Підноситись до неба — я прошу
І вас свій голос з ними об'єднати.
Д о н Г у а н
Мені молитись з вами, Доно Анно!
Такого щастя я не заслужив.
Я не наважусь грішними вустами
Повторювать святі моління ваші —
Я тільки віддалік благоговійно
Дивлюсь на вас, коли, схилившись тихо,
Волосся чорне ви на мармур білий
Розсиплете — тоді мені здається,
Що на гробницю ангел прилетів.
В збентеженому серці не знаходжу
Тоді молитви. Я дивлюся мовчки
І думаю — щасливий той, чий мармур
Її гарячим подихом зігрітий
І скроплений небесними слізьми...
Д о н а А н н а
Як дивно ви говорите!
Д о н Г у а н
Сеньйоро?
Д о н а А н н а
Мені... забули ви.
Д о н Г у а н
Що недостойний
Відлюдник я? що грішний голос мій
Звучати поруч з вами не повинен?
Д о н а А н н а
Мені здалося... я не зрозуміла...
Д о н Г у а н
Ах, бачу я, що ви про все дізнались!
Д о н а А н н а
Про що дізналась?
Д о н Г у а н
Так, я — не монах .
До ніг припавши, вибачить благаю.
Д о н а А н н а
О боже! встаньте, встаньте... Хто ж ви є?
Д о н Г у а н
Я — жертва безнадійної любові.
Д о н а А н н а
О боже мій! це чути біля гроба!
Ідіть собі.
Д о н Г у а н
Хвилину, Доно Анно,
Одну хвилину!
Д о н а А н н а
А якщо хтось прийде!..
Д о н Г у а н
Заперті грати. Хоч одну хвилину!
Д о н а А н н а
Ну? що? чого ви хочете?
Д о н Г у а н
Померти.
Негайно, зараз, біля ваших ніг.
Хай бідний прах мій тут же поховають —
Не біля праху, милого для вас, —
Не тут — не зовсім близько — десь подалі,
Там — на порозі — поблизу дверей,
Щоб каменя мого могли торкнутись
Ви сукнею своєю чи ногою,
Коли сюди, не горду цю гробницю,
Ітимете невтішні сльози лить.
Д о н а А н н а
Ви, мабуть, божевільний.
Д о н Г у а н
Чи бажать
Померти, Доно Анно, — знак безумства?
Коли б я був безумець, я б хотів
Лишитися живим, я б мав надію
Любов'ю зворушити ваше серце;
Коли б я був безумець, я б проводив
Всі ночі біля вашого балкону
І співом серенад тривожив сон;
Не став би я ховатись, а усюди
Старався б, щоб помітили мене;
Коли б я був безумець, я б тоді
В мовчанні не страждав...
Д о н а А н н а
Мовчання ваше
Занадто голосне!
Д о н Г у а н
О Доно Анно!
Лиш випадок тут винен, а інакше
Моєї таємниці ви б не знали.
Д о н а А н н а
І ви давно вже любите мене?
Д о н Г у а н
Не знаю сам — недавно чи давно,
Та лиш відтоді я ціну дізнався
Миттєвостям життя, лише з тих пір
І зрозумів, що значить слово щастя.
Д о н а А н н а
Ідіть же — ви людина небезпечна.
Д о н Г у а н
Я небезпечний! Чим?
Д о н а А н н а
Боюсь вас слухать.
Д о н Г у а н
Замовкну я; лиш не женіть того,
Для кого бачить вас — одна відрада.
Надіями даремними не тішусь,
Нічого не прошу, але повинен
Я бачить вас, якщо вже до життя
Засуджений.
Д о н а А н н а
Ідіть, бо тут не місце
Таким розмовам і таким безумствам.
В мій дім приходьте завтра. Покляніться
Повагу зберегти таку ж до мене;
Я вас прийму, та ввечері, пізніше, —
Нікого не приймаю я з тих пір,
Як овдовіла...
Д о н Г у а н
Ангеле прекрасний!
Хай втішить бог вас, як самі ви нині
Утішили нещасного страждальця.
Д о н а А н н а
Ідіть же геть.
Д о н Г у а н
Іще одну хвилину.
Д о н а А н н а
Ні, треба йти самій... ніяк не можу
Молитися. Збентежили мене
Розмови світські; вухо вже давно
Від них у самоті відвикло. — Завтра
Я вас прийму.
Д о н Г у а н
Іще не смію вірить,
Не смію щастю до кінця віддатись...
Я завтра вас побачу! — і не тут,
Не крадькома!
Д о н а А н н а
Так, тільки завтра, завтра.
Як вас зовуть?
Д о н Г у а н
Дієго де Кальвадо.
Д о н а А н н а
Бувайте, Дон Дієго!
(Іде геть.)
Д о н Г у а н
Лепорелло!
Входить Лепорелло.
Л е п о р е л л о
До ваших послуг?
Д о н Г у а н
Милий Лепорелло!
От щастя!.. "Завтра — ввечері, пізніше..."
Мій Лепорелло, завтра приготуй...
Я радий, як дитина!
Л е п о р е л л о
Говорили
Ви з удовою? Може, вам вона
Сказала мимохідь два теплих слова
Або її благословили ви?
Д о н Г у а н
Ні, Лепорелло, ні! Вона просила
Прийти до неї завтра!
Л е п о р е л л о
Та невже!
Усі такі ви, вдови.
Д о н Г у а н
Я щасливий!
Співати ладен, обійняти всіх.
Л е п о р е л л о
А командор? що скаже він на це?
Д о н Г у а н
Ти думаєш, він буде ревнувати?
Напевне ж ні; людина він розумна
І, мабуть, вмерши, зовсім присмирнів.
Л е п о р е л л о
Ні; ви лишень на статую погляньте.
Д о н Г у а н
І що ж?
Л е п о р е л л о
Здається, дивиться вона
На вас сердито.
Д о н Г у а н
Слухай, Лепорелло,
Проси її до мене завітати —
Ні, не до мене, а до Дони Анни.
Л е п о р е л л о
Навіщо звати статую у гості?
Д о н Г у а н
Не для розмови чемної, звичайно, —
Проси її прийти до Дони Анни
Пізненько завтра ввечері і стати
На варті край дверей.
Л е п о р е л л о
Охота вам
Так жартувать!
Д о н Г у а н
Проси ж.
Л е п о р е л л о
Але...
Д о н Г у а н
Іди!
Л е п о р е л л о
О статує, преславна і прекрасна!
Сеньйор мій Дон Гуан покірно просить
Відвідати... Їй-богу, я не можу,
Так страшно.
Д о н Г у а н
Боягуз! ось я тобі!
Л е п о р е л л о
Сеньйор мій Дон Гуан вас просить завтра
У дім дружини вашої надвечір
Прийти і стати в дверях...
Статуя киває головою на знак згоди.
Ой!
Д о н Г у а н
Що там?
Л е п о р е л л о
Ой, ой... Умру!
Д о н Г у а н
Що сталося з тобою?
Л е п о р е л л о
(киваючи головою)
Та статуя...
Д о н Г у а н
Ти кланяєшся!
Л е п о р е л л о
Ні,
Не я, вона!
Д о н Г у а н
Верзеш ти казна що!
Л е п о р е л л о
Ідіть самі.
Д о н Г у а н
Ну що ж, дивись, ледащо.
(до статуї)
Прошу тебе з'явитись, командоре,
У дім вдови, де завтра буду я,
І стати в дверях вартовим. Що? будеш?
Статуя киває знову.
О боже!
Л е п о р е л л о
Що? я ж говорив...
Д о н Г у а н
Ходімо!
*
Сцена 4
Кімната Дони Анни.
Дон Гуан і Дона Анна.
Д о н а А н н а
Я прийняла вас, Дон Дієго; тільки
Боюся я, що бесіда печальна
Наскучить швидко: бідна удова,
Все згадую я втрату чоловіка
І посмішку мішаю зі слізьми.
А ви?
Д о н Г у а н
Я насолоджуюся мовчки
Можливістю побути наодинці
Із вами, Доно Анно. Тут — не там,
Не біля гроба мертвого щасливця,
Що ідолом зробився мармуровим, —
Я бачу вас нарешті.
Д о н а А н н а
Дон Дієго,
Так ви ревнивий. Чоловік і мертвий
Вас мучить?
Д о н Г у а н
Ревнувати я не смію.
Він ваш обранець.
Д о н а А н н а
Ні, мої батьки
За Дон Альвара видали мене.
Були ми бідні, Дон Альвар — багатий.
Д о н Г у а н
Щасливець! він скарби свої порожні
Приніс до ніг богині; ось за що
Дістав блаженство райське він! Якби
Я вас зустрів раніше, без вагання
Мій сан, мої багатства, все віддав би
За погляд ваш єдиний і, мов раб,
Виконував священну вашу волю;
Читав би у очах бажання ваші,
Щоб мовчки попереджувати їх,
Щоб все життя вам казкою здавалось.
На жаль, не це судилося мені.
Д о н а А н н а
Дієго, я прошу вас, перестаньте.
Мені любить не можна, бо вдова
Повинна бути вірною і гробу.
Коли б-то знали ви, як Дон Альвар
Мене любив! О, Дон Альвар, напевне,
Закоханої дами не прийняв би,
Коли б він овдовів. Він був би вірним
Покійниці своїй.
Д о н Г у а н
Не мучте серця,
Нагадуючи майже щохвилини
Про чоловіка. Досить вам карать
Мене, хоч кари заслужив я.
Д о н а А н н а
Чим же?
Ви узами не зв'язані святими
Ні з ким. І у любові ви не винні
Ні перед богом, ні переді мною.
Д о н Г у а н
Вам так здається.
Д о н а А н н а
А хіба ви винні
Переді мною? То мені признайтесь.
Д о н Г у а н
Ніколи, ні!
Д о н а А н н а
Дієго, що це значить?
Ви завинили чимось? То скажіть.
Д о н Г у а н
Нізащо, ні!
Д о н а А н н а
Дієго, це так дивно:
Я вимагаю, я прошу.
Д о н Г у а н
Ні, ні.
Д о н а А н н а
А! Так-то ви моїй покірні волі!
А що мені ви зараз говорили?
Що ви б рабом моїм бажали бути.
Дієго, я розсерджусь: признавайтесь
Чим завинили ви переді мною?
Д о н Г у а н
Ви можете зненавидіть мене.
Д о н а А н н а
Ні, ні. Заздалегідь я вас прощаю,
Але бажаю знати...
Д о н Г у а н
Не бажайте
Жахливу таємницю розгадать.
Д о н а А н н а
Жахливу! ви замучили мене,
Все більше розпаляючи цікавість.
І як мене ви скривдити могли?
Я вас не знала — в мене ворогів
Немає зовсім. Вбивця чоловіка
Один і є.
Д о н Г у а н
(про себе)
Вже близько й до розв'язки.
Скажіть мені, нещасний Дон Гуан
Знайомий вам?
Д о н а А н н а
Ні, зроду я його
Не бачила.
Д о н Г у а н
Але в душі до нього
Ворожі ви?
Д о н а А н н а
З обов'язку дружини.
Та ви весь час збиваєте мене
З питання головного, Дон Дієго,-
Я хочу...
Д о н Г у а н
А якби ви Дон Гуана
Зустріли десь?
Д о н а А н н а
Тоді кинджал у серце
Я б злодію встромила.
Д о н Г у а н
Доно Анно,
Де твій кинджал? Ось груди. Бий!
Д о н а А н н а
Дієго!
Ви що?
Д о н Г у а н
Я не Дієго, я Гуан.
Д о н а А н н а
О боже! ні, не може буть, не вірю.
Д о н Г у а н
Я Дон Гуан.
Д о н а А н н а
Неправда.
Д о н Г у а н
Я убив
Твого Альвара й зовсім не жалкую,
І не шукай розкаяння в мені.
Д о н а А н н а
Що чую я? Ні, ні, не може бути.
Д о н Г у а н
Я Дон Гуан, і я тебе люблю.
Д о н а А н н а
(падаючи)
Де я?..