Простояв Акбулат зніяковілий,
Похмуріший за хмари грозові.
Шуміла буря. Вітер ошалілий
Додолу гнув дерева вікові.
Лиш інколи, безпечний і невмілий,
Із саклі вириваючись, летів
Працюючої Зари вільний спів.
37
Так інколи, одна в чужих степах,
Непоказна пташина перелітна
Співає у сухих чагарниках,
Коли шумить завія непривітна.
І подорожній з києм у руках
Вслухається: то пісня заповітна
Душі, що, проживаючи в раю,
Прийшла печаль розвіяти мою!
38
Селім коня сідлає в дальню путь,
Гребінкою розчісуючи гриву;
Уже зумів підпругу затягнуть,
Вуздечку одягнув йому примхливу;
Стремена підрівняв; щоб не забуть,
Узяв нагайку плетену, красиву.
Води в дорогу вихилив горня.
Пора! Сідай, джигіте, на коня.
39
Який гарячий кінь твій вороний!
Вуглинами його палають очі.
Стрункі й високі ноги, хвіст густий;
Мов камінь, що обточує прибій.
Як сарана, зривається охоче
І пурхає під вершником своїм
Високим різнотрав'ям степовим.
40
Як вихор, скочив на коня Селім:
Нагайкою змахнув і що є змоги
На нього свиснув… затремтів під ним
І захропів товариш прудконогий!
Стрибок, іще… із ніздрів пар, як дим…
І полетів галопом вздовж дороги
В невизначеність присмерку сліпу,
Як перекотиполе по степу.
41
Розмашисто скакав у гори кінь,
І крем'яхи, як бризки, розлітались
Із-під його копит. Від потрясінь
За ним місцями схили осипались.
І звуки, що летіли в далечінь,
В ущелинах луною відбивались,
Аж поки, невідпорний, як Сімун,
Не зник і вершник, і його скакун.
42
Як дух вигнання він миттєво щез
За хвилями білястого туману!..
При табуні сторожовий черкес
Здивовано услід йому з кургану
Дивився й думав: "Скільки є чудес,
Підвладних і аллаху, і шайтану!
Невже господар у того коня
Така ж проста людина, як і я?"
ГЛАВА ДРУГА
1
Поміж дерев тінистих джерело
Від мирного аула недалеко,
По каменям стрибаючи, текло
Потоком гомінким. До нього в спеку
Усе живе збігалось і повзло…
І звірові, і вільному абреку
Траплялося заглянути сюди –
Напитися холодної води.
2
У мирний час, коли на водопій
Іде, в траві ховаючись густій,
Якась черкеска, молода й вродлива,
На стежці оступаючись крутій,
Купатись поспішає соромливо;
Одна з гори спускається на луг
І позирає боязко навкруг.
3
Не бійся, Заро, не дивись убік!
Сідай на камінь, скинь покров узорний!
Нехай холодним струменем потік,
Твій стан і груди ніжачи, огорне
І освіжить рум'янець смуглих щік.
Та зачекай-но!.. Чий це крок моторний
Лунає близько? Похолола кров…
Скоріше!.. Де лишила ти покров?
4
Але обійми сильної руки
Її спинили, пристрасні, гарячі,
І ніжний шовк холодної щоки
Мов обпекли цілунки нетерплячі.
Далеко сакля… Сплутались думки…
І треба ж, справді, трапитись невдачі!
"Селіме, ти? О лишенько моє!
Навіщо ти прийшов?" – "Узять своє!"
5
"Селіме!.. я загинула!.." — "Дарма!
Не перша ти така і не остання." –
"Невже ні краплі жалості нема?
Чого від мене хочеш ти?" – "Кохання!
Я втік, та повернувся крадькома,
Бо надто затягнулося страждання.
Урвавсь терпець! Прийшов по тебе я.
Я твій душею й тілом, ти – моя!
6
Я знав, що ваш пророк – не мій пророк!
Що всі мені чужі, тим паче – рідні.
Блукав я у пустелі довгий строк,
Відкинувши надії заповітні;
Зробив би без жалю останній крок,
Але обійми смерті непривітні…
І мріяв я хоч на єдину мить
Тобі на груди голову схилить!..
7
Біжи зі мною!.. кинь свій бідний дім.
Я молодий, а брат старий, суворий.
Який він чоловік тобі? Ходім,
Я знаю потаємний шлях у гори.
Моя рушниця б'є, неначе грім,
Кинджал не пробачає непокори.
Є в мене житло в горах, в тих краях,
Де відшукать нас може лиш аллах!
8
Мій дім у скелі, в тріщині її;
У ній жили два барси золотаві.
Але права відстояти свої
Не довелось їм при моїй появі.
Я їх убив, а птахи-крадії
Порозтягали кості їх криваві.
Їх шкіри біля входу, по боках,
На інших звірів наганяють страх.
9
Там ложе є, яке встеляє мох,
Там б'є зі скелі джерело прозоре
І, щоб струмок ніколи не засох,
Вологі хмари огортають гори.
Біжи зі мною!.. будемо удвох
Ділити навпіл радощі і горе.
І тільки зорі й місяць золотий
Дізнатись зможуть, хто коханий твій!"
10
Селім замовк, та рук не розтискав,
До вуст її наблизившись вустами.
З тривогою на відповідь чекав:
Вона мовчала. Темними гілками
Над ними вітер інколи хитав,
І тіні їх безладними рядами
Блукали по чолу. Була вона,
Як статуя, бліда і мовчазна.
11
"Наважся, Заро, доки я не зник!..
Ти зблідла?.. ти мовчиш?.. навіщо сльози?..
Хіба тобі я ворог? гвалтівник?
Чи мова серця схожа на погрози?
Ти чуєш, як із нього рветься крик:
Невже мене не любиш? Наче рози
Твої вуста. І, маючи права,
Вони такі не вимовлять слова!
12
Життя було б щасливіше від свят
Під зорями алли, удвох з тобою!
Скажи: тебе не любить Акбулат?
Він злий, ревнивий, не дає спокою,
І мова холодніша, ніж булат?..
Вже він тобі набрид… біжи зі мною…
Я знаю, що не любиш ти його!
То, може, любиш іншого? Кого?
13
Скажи скоріше: хто він? Звідкіля?
Я імені зловісного звучання
Завчу напам'ять, наче немовля…
Хто він, щасливий цар твого кохання?
Яка зростила ворога земля?
Нехай іде дражнить моє страждання:
Голубити тебе і цілувать…
Я буду лиш дивитись і мовчать!.."
14
І усмішку застиглу, неживу
Селім прикрив у розпачі руками.
І бачила вона, як на траву
Упали дві сльози двома зірками.
Безтямно і беззвучно наяву,
Немов у сні, він ворушив вустами.
І простягнувся на землі сирій,
Як та земля, холодний і німий.
15
Їй стало жаль; промовила вона:
"Не плач!.. ганебні сльози для джигіта!
Твоя печаль жахлива і смішна.
Твоя душа безсиллям оповита.
Хоч в мене батька узяла війна,
Його я не забуду заповіта:
Загубиш честь – нової не знайти!
Найвища доблесть – вірність берегти!
16
Залиш мене! Щаслива з іншим я!" –
"Неправда!" — "Я люблю його!" — "Звичайно!!!
Він – ворог мій!!" — "Уся моя сім'я –
Лиш він і ти. Так дружно, одностайно
Ви з ним жили. Чому ж душа твоя
Кипить від злоби? Помирись негайно
Із братом!" – "Помиритися? О ні!
Один із нас загине в цій борні!
17
Тож прощавай! Аллах розсудить нас!
Але якщо тебе зустріну знову,
То буде це, клянусь, останній раз!.."
Він тихо встав з трави і, вірний слову,
Пішов кудись у далеч. День вже гас,
І сонце, осяваючи підкову
Сусідніх гір, останній промінь свій
Черкесці дарувало молодій.
18
Селім не повертався. Акбулат
Спокійний. Він не бачить небезпеки.
Дружина з ним, хоча й сумує. Брат
Загинув чи подався у абреки.
Раз їхав з полювання він назад.
Аул дрімав, знесилений від спеки.
З мечеті, полишивши всі діла,
Лукаво з ним вітається мулла.
19
"Навіщо поспішаєш і куди?
А чи не краще у широкім полі
Скакати, відпустивши поводи?
Черкес – слуга аллахові і волі!
Дружині власній скільки не годи,
А наживеш лиш прикрощі і болі.
Забув ти гордість і своє звання.
Покинь дружину і купи коня!"
20
"Молився б ти пророкові, мулла,
І не давав дурних порад людині.
Твій злий язик отруйний, як стріла,
Та, як нікому, вірю я дружині!"
І каже той: "Я не бажаю зла,
Але мене ти ще згадаєш нині!"
Зніяковів джигіт, потупив зір
І скаче він скоріш на власний двір.
21
Біжить до саклі він і похолов:
Відкриті двері, пусто у оселі.
Кинджал знайомий раптом він знайшов
На зібганій, розтерзаній постелі.
Відбитки чоловічих підошов
Усюди. Бачить: справи невеселі.
Ошукано його при світлі дня:
Ні Зари, ані кращого коня!
22
Безсилий, непорушний наче мрець,
Якому куля прострелила тіло,
Та з гідністю зустрінувши кінець,
Присів на ганку він – і що кипіло
В його душі, те знає лиш творець!
Погасло сонце. Небо потемніло.
На дальній гребінь, чорний і крутий,
Повільно виповз місяць золотий.
23
І довгий час без руху він сидів.
Зненацька чує тупіт на дорозі.
До тями Акбулата він привів,
Примусивши схопитись у тривозі.
Вже силует коня замайорів
І хтось на ньому у незвичній позі.
Знайомий кінь!.. До двору доскакав,
Та захропів, затрясся – і упав.
24
На здохлому коні, як знамено,
У темряві біліє покривало.
Та кулею пробите полотно
Кривавими патьоками залляло!
— Кого в пітьмі приховує воно? —
У мозок Акбулатові запало.
Наблизився впритул і навмання
Обмацує загиблого коня.
25
І покривала білого кінець
Відкинув обережною рукою;
Схилився і вжахнувся… О творець!
Чий труп він бачить тут, перед собою?
У груди вп'явся глибоко свинець,
Що захлинувся кров'ю молодою.
Та міцно мертва дівчина була
Прикручена ремінням до сідла.
26
Як ранній сніг холодна і бліда,
Вона до гриви кінської припала,
І, капаючи, кров її руда
Під тьмяним світлом місяця блищала.
З безбарвних вуст, як з каменя вода,
Її остання посмішка сповзала.
І від усіх під бахромою вій
Вона навік сховала погляд свій.
27
Нещасний Акбулате! Чи впізнав
Свою дружину, безтурботну Зару,
Чий голосок так солодко лунав,
Чий погляд був для тебе повен чару?
Стоїш як дуб горілий, що зазнав
Караючої блискавки удару.
Хоч плач, хоч рви одежу на собі,
А мертву не пробудиш, далебі.
28
Нехай людське прокляття упаде
На голову Селіма! В день гарячий
Нехай води не знайде він ніде!
Нехай булат в руці його тремтячій
У битві зрадить тіло молоде;
Хай сум туманить зір його незрячий;
Болюча пам'ять злочину цього
Хай завжди переслідує його.
29
Нехай впаде суворий гнів алли
На голову убивці молодого;
Хай не у битві згине – від стріли
Підступного розбійника нічного,
І напівмертвий ждатиме, коли
Надійде хтось; та не пошле нікого
Ласкава доля, щоб його знайшли;
І очі трупу виклюють орли!
30
Коли його душа з Кавказьких гір
Полине до обіцяного раю,
Нехай пророк відверне гнівно зір
І грізно мовить: "Я тебе не знаю!"
Тоді на цей уїдливий докір
Він вигукне: "Пробач мені! Благаю!.."
Пророк промовить: "Зло не має меж:
Ти був жорстокий, я з тобою – теж!"
31
І тої ж ночі всі почули, як
На сполох із мечеті хтось калата.
Збігались люди: мов нічний маяк
Палала ясно сакля Акбулата.
Круг неї іскри розсипали шлак
І золоті звивались змієнята.
І хтось зі сміхом, болісним і злим,
Знущався з люду крізь вогонь і дим.
32
І ниць упав наляканий народ.
"Моліться всі! Належить сміх шайтану!" —
Сказав мулла до натовпу – і от
Почав співати вірш із алкорану,
Що мав би захистить людей і скот.
Вогонь реве сильніше урагану
І, всупереч молитві, на очах
Розходиться по стінах і дахах.
33
І на далеких скелях і горбах
Заграва рум'яніюча відбилась;
І сарна, що лежала у кущах,
Почувши крик, здригнулась, пробудилась.
Вона відчула мимовільний жах
І, роси отрясаючи, схопилась.
Пожежею стривожені, у вись
Гірські орли ще вдосвіта знялись.
34
Згорів аул – і слід від нього зник.
Його сини живуть в чужій країні.
Лиш інколи, зітхаючи, старик
Про той аул розповідає нині
Онукам.