— Там хлопці тобі зроблять прес ... Запитай інженера Гофт, це мій помічник-не тут, а на паровозі ... Якщо образишся на що-небудь, зайди знову до мене.
За догляді Босталоевой секретар довго був задоволений: старий механік відчув, що дівчина, яка пішла, носила в своїй голові мільйон тонн нового палива. Доївши домашній пиріг, він пішов до першого секретаря крайового комітету і сказав йому, що настала пора обернути в паливо всі тваринні виверження, що лежать на площі краю. Перший секретар погодився подумати над цим завданням в поточних справах бюро.
Коли настав бюро, то на засідання викликали як доповідача Босталоеву і двох теплотехніків з Інституту Невідомих Палив. Обговоривши захід, бюро крайкому доручило інституту зробити протягом двох місяців два експериментальних преса для "Батьківських двориків", а сам босталоеєвський радгосп перетворити в свою дослідну станцію, зв'язавшись з інженером Вермо і ковалем Кемалем.
Наповнившись щастям своїх досягнень, Босталоєва поїхала раненько в "Батьківські Дворики", назустріч майбутньому часу свого життя.
* * *
Тим часом як Босталоєва була у відрядженні, в "Батьківських дворик" померло вісімнадцять корів, а у одного бика незрозумілим чином був відрізаний член розмноження, і бик теж помер.
Крім того, сім корів були вбиті в бійці тварин у далекого водопою, коли бик не зміг встановити правильної черги: старі корови почали стервеніти і колотися і сімох трирічних прикінчили на місці.
Федератівна же лежала десять днів, хвора животом і проносом, і тільки терла ясна в роті, не маючи зубів, щоб ними скрипіти.
Високовський особисто проводив розтин корів і знайшов причиною їх смерті велику нечищену картоплю, яку їм згодували або позаштатні пастухи, або невідомі підкуркульники. Високовський закликав до полеглим коровам видужуючу Федератівну і, заплакавши рідкісними сльозами, жалібно сказав:
— Я не можу більше служити в такій установі! .. Я фахівець, я ніяких рідних в світі не маю, а тут тварин виховую, а ваші куркулі їх картоплею душать, ваші колодязі сухими стоять ... Якщо куркулі у вас ще будуть, а води все мало і мало, я поїду звідси. Я два роки любив теличку П'ятирічку, в ній вже десять пудів ваги було, я м'ясного генія вирощував тут, а її тепер затоптали в черзі за водою! Це контрреволюція: я помру — або скаржитися буду! ..
Федератівна нудно подивилася на Вісоковського, як дивилася зазвичай на безпартійних.
— Які це наші куркулі, дурень ти вузький! .. Їдь на далекі степи стерегти гурти, я всіх пастухів заарештувала.
— Зараз поїду, — витерши лице, смирно погодився Високовський.
Федератівна зняла з роботи також Вермо і Кемаля разом з їх бригадами, які рили котловани під вітряк і ще під одну споруду, сенс якого Вермо до приїзду Босталоєвої нікому не говорив, — всю живу людську готівку Федератівна кинула в м'ясні гурти.
Сама ж Федератівна сіла в таратайку і поїхала без зупинки в Умрищевській колгосп.
В колгоспі була тиша, з багатьох труб йшов дим, слабкий від безвітряності і сонячної спеки, — це баби пекли млинці; на дворах жили товсті м'ясні корови і коні, на вулицях копалися кури в пічної золі і з століття в століття грілися люди похилого віку на призьбах, доживаючи своє пізнє життя. Сумні хати нерухомо стояли під тутешнім старовинним сонцем, як бідне стадо овець, порожні дороги виходили з колгоспу на висоту оточуючих горизонтів, і безтурботно хропли мужики в сінях, наївшись млинців з чухонським маслом. Ще на краю колгоспу Федератівна зустріла чотирьох баб, які понесли в горщиках гарячі пампушки в радгосп своїм заарештованим чоловікам-пастухам; однак ті баби, видно, не особливо сумували, так як їхні тулуба ходили ходором від ситих харчів і баби гучно перебріхувались.
Туга нерухомості простягалася над почорнілими солом'яними покрівлями колгоспу. Лише на одному дворі ходив віл по колу, обертаючи, можливо, криничний привід; водило, до якого був прив'язаний віл, виявилося занадто довгим, так що для вола був потрібний великий круг і йому розгородили сусідні тини; тому віл то виходив на вулицю, то скривався на тік. Одинокий співаючий звук ворота, що обертається одурівши бредучим і тваринам, був єдиним порушенням в полуденної тиші сплячого колгоспу.
Федератівна зупинила свою таратайку і пішла крізь по хатах: її завжди обурювало нераціональне ненаукове життя сіл, облаштування грубок без правильної теорії теплоспоживання, загальна не гігієнічність і класове видирання заможних жителів.
У першій же хаті, яку відвідала Федератівна, була б'юча в очі ненормальність: в грубці стояли два горщика з рідкою їжею і бігли назовні, а баба сиділа на лавці з чаплею і не приймала заходів.
Федератівна як була, так і кинулася в грубку і вихопила звідти обидва горщика голими руками.
— Немає на вас освіти, сірі чорти!— з люттю сказала Федератівна господині. — Адже рідина-то розширюється від температури, дура ти знахабніла, — навіщо ж ти воду з краями наливаєш: щоб жир тікав? .. А в колгосп мабуть йшла — брикала! Так як же тебе, домовичку, освіті навчити, якщо перш за все одноосібного демона твого не задушити в тобі ... У-у, анчіхристи, замучили ви нашого брата! .. Дай ось я до тебе ще прийду ... Я ще подивлюся, як ти в лікнеп ходиш, яка ти представниця тут, дура неуміла! ..
Федератівна пішла з нещасним серцем, а дворова баба спочатку обімліла, а потім вищирилася.
В іншій хаті Федератівна почала їсти молоко і вершки і розкуштувала, що це радгоспна продукція, аж ніяк не колгоспна: занадто високий відсоток жиру і пінка смачна. Тут бабуся нічого не сказала, а тільки зітхнула з протяжністю і поклала зло в запас свого серця.
На наступному дворі мужик-колгоспник екстрено помчав кудись, не бачачи гостю, а гостя сіла на лопушок почекати його; в замкненому сараї в той час хтось млосно гарчав і давився, і незабаром звідти ж стали доходити болісні звуки розставання з життям. Федератівна підійшла до сараю і помітила в діру, що там мучиться корова і ще дві корови стоять біля неї, облизуючи язиками її вже стомлене смертю обличчя. В той момент мужик прибіг назад: він тримав в одній руці сокиру, а в інший квитанцію і, відімкнувши корівник, умертвив свою тварину сокирою, затиснувши квитанцію в зубах. Скінчивши справу, мужик засунув руку в пащу корови і вийняв звідти величезну розім'яту картоплю, обмочену кров'ю і слизом.
У ці моменти деякі жителі вже впоралися помітити таратайку Федератівни, і заможні дітлахи літали по дворах, попереджаючи кого потрібно, що з'явилася сама стара, щоб всі сиділи смирно, а залишкове куркульство нехай ховається в колодязі. Через небагато миттєвостей в селі потух ряд грубок і декілька останніх, викрутасних куркулів полізли по бур'янним гущам до криниць і залізли в них по мотузках, а в колодязях сіли на давно готові, прибиті до шахти табуретки і закурили.
Федератівна як тільки вийшла з останнього двору, як глянула своєї пильністю на дух села, що змінився, так у неї закипіло все, що було всередині, навіть з'їдена страва.
Вона пішла тоді до старого бідняка, своєму другові, Кузьмі Євгеновичу Іванову, який в той час облежувався після роботи.
Кузьма Євгенович з усією симпатією зустрів стареньку і відкрив їй таємницю Умрищевського колгоспу.
— Я ж тут, як Союзкиножурнал, — сказав старий Кузьма, який любив туманні картини ще зі старого часу, — все бачу і все знаю ... Тут що робиться, кума, аж остання теорія завмирає в грудях! .. Дай-но я тобі чайку погрію в чавуні.
Погрівши чаю, бідний старий урочисто оголосив, що він вчорашній день організаційно покинув колгосп і став революційним одноосібником, бо Умрищев заснував тут куркульство.
Федератівна вчепилася тут в бідняка-старого і, схиливши його донизу за відросток волосся, почала ляпати воланом спідниці по дупі:
— Ось тобі, революційний одноосібник! Ось тобі куркульство! Ось тобі Союзкиножурнал! Все бачиш, все знаєш — так не мовчи, дій, бунтуй, старий сучий сину! .. Ось тобі теорія, ось тобі — в грудях вона завмирає! Не будь, не будь — лібералістом не будь! Старайся, старайся, проявляй активність, виявляй, допомагай, йди, не облежувайся, не одноосібничай, лізь, лізь, лізь, не спи, мучитель радянської влади! ..
Угамувавшись в цьому бою і випивши чаю, щоб не пропадала кип'ячена вода, Федератівна пішла перевіряти економіку колгоспу. Вона виявила, що на кожному дворі була повне живе і мертве начиння — від коня до борони, не кажучи вже про дрібних, про молочних або вовняних тварин. Що ж, питається, було усуспільнено в цьому колгоспі?
Ніякої колективної стайні або іншої громадської служби Федератівна не знайшла, хоча і прощупала все село крізь, навіть в льоху заглядала і на горища лазила. З цією незрозумілою думкою і бурхливим серцем Федератівна з'явилася до голови Умрищеву. Умрищев, виявляється, жив в тій самій хаті, по садибі якої бродив віл, тягаючи ярмо приводу.
Умрищев сидів в завішеної кімнаті, на столі у нього горіла лампа під синім абажуром, і він читав книгу, запиваючи читання охолодженим чаєм. Крім лампи на столі Умрищева кружляв вентилятор і подавав у задумане обличчя людини безперервну струмінь повітря, що допомагає невпинно мислити мислителю. Знаючи науку, Федератівна розслідувала дію вентилятора і знайшла, що він крутиться силою вола, гнаного погоничем, який ходив услід тварині з лицем полеглого духом, віл передавав свою живу силу на привід, а від приводу йшли далі — через перехідні осі-канати, за канати були прив'язані мотузки, а вже вентилятор обертала сувора нитка.
— Здрастуй, негідний! — сказала Федератівна.
— Здрастуй, старенька! — відповів Умрищев. — Що це тебе носить по всій території ?! Ти б краще жила всидячку і берегла силу в голову.
— Ти що це? .. Де у тебе тут діалектика в дії? Ти що — ти куркульство тут народжуєш? .. Я все, батюшка, знаю, я все, батюшка, бачила! .. Замовкни, нещасний схематик, — зараз тебе трісну!
— Сідай, — сказав Умрищев, тримаючи одну руку біля втомленої голови, а іншу кладучи на зачитану сторінку, — сідай, старенька: в стоячку я не кажу ... Ти у мене бачила відсутність знеособлення — перший етап мого керівництва.
— Яке таке відсутність знеособлення? — як молода, затремтіла вся Федератівна. — А ти знаєш, що твої колгоспники пастухами у нас були, що вони корів наших в труну кладуть, цілі гурти твої баби обдоївають, що ...
— Ти не щокай , старенька, — заперечив Умрищев, — ти твердіше керуй, дотримуйся класової політики щодо робочої сили і тримайся чіткіше на своєму посту.
Стара пожувавши порожніми яснами в роті, навіть вимовити нічого не змогла від напору ненависних почуттів.
— Ти подивись на моє досягнення, — вказував зі спокоєм духу Умрищев, — у мене немає брудного знеособлення: кожен господар має свого прикріпленого коня, своїх корів, свій інвентар і свій наділ — колгосп розбитий на секції, в кожній секції — один двір і один земельний наділ, а на дворі одна особа господаря, начальника сектора.
— А чиї ж це конячки у твоїх господарів?
— Їхні ж, — пояснив Умрищев, — я враховую чуттєві прихильності господаря до колишньої власної худоби: я в цьому підході конкретний керівник, а не механіст і не богдановець.
Стара здригнулася було від ідеологічної пристрасті, але з мудрістю стрималася.
— Дідок, дідок, — слабо сказала вона, — а в чому ж колгосп у тебе тримається?
— Колгосп тримається тільки в мені, — повідомив Умрищев.