та була рада, що таємничі, каламутні і ніжні сили природи діють в лавах більшовиків, починаючи від сили тяжіння і закінчуючи ніжною вібрацією і електромагнітною хвилею, тремтливою в темній нескінченності.
Вікна "КрайВЕО" були висвітлені; дівчата-техніки працювали, схилившись над креслярськими дошками; молодий інженер, посивілий від бурхливого технічного життя, перевіряв на логарифмічній лінійці розрахунки техніків і показував знівеченим робочим пальцем в прорахунки і недоліки креслень.
Босталоєва притулилася обличчям до шибки і довго дивилася на своїх ровесниць і товаришів. Місячна ніч йшла в легкому повітрі, літні сади і трави як і раніше виростали на землі, але вони були майже безлюдні тепер, як віджиле явище, ніхто не гуляв по ним в неробстві настрою.
Босталоєва увійшла в КрайВЕО, подумала в подиві про свою долю і попросила динамо-машину в сто кінських сил у завідувача сектором постачзбуту. Завідувач нічого не сказав у відповідь Босталоєвій, тільки подивився кудись повз неї — в країну електричного голоду. Босталоєва пройшла в своїх муках, що немає машин, по нагрітим, освітленим світлицям установи, і їй сподобалася глибока праця технічної науки. Одна креслярка миловидне посміхнулася Босталоєвій; Босталоєва негайно ж помітила цю людяність, і, схилившись над креслярською дошкою, дві жінки поговорили, як подруги: одна сумувала за дитиною, яка очікувала мати до півночі в замкненій кімнаті, інша хотіла динамо-машину. Вранці та креслярка займалася в Креслярсько-конструкторському інституті, а після, не заходячи додому, відразу встигала на роботу; вночі ж вона намагалася менше спати, щоб більше бачити свою дитину. Босталоєва обіцяла креслярки приходити в її кімнату з вечора і займатися з дитиною, поки повернеться мати.
На другий день Босталоєва так і зробила, переселившись в житло креслярки на час відрядження. Вона малювала чотирирічному хлопчику корів і сонце над ними, зобразила партійну розумну стареньку Федератівну, потім бика, коров'ячу бійку біля водопою; самотній хлопчик дивився і слухав ці факти з користю і подивом. Нарешті прийшла мати, яка довго не давала спати дитині, і з подробицею розповіла йому, що вона робила в довгий день і про динамо-машину, яку вона почала креслити в інституті з натури.
Босталоєва відразу ж дізналася від матері-креслярки, що це — велика динамо-машина, вона давно стоїть в аудиторії, як креслярська модель, але скільки в ній сил, невідомо: завтра креслярки обіцяла списати табличку-специфікацію.
Вранці Босталоєва пішла в ту установу, де вона вперше стала на нічліг, і там їй дали повістку, щоб вона з'явилась днем в нарсуд — як відповідачка по справі про назву сволотою державного службовця.
Робочий суддя прочитав вголос перед обличчям цікавого народу справу Босталоевой і раптом дав свій висновок: відповідачку виправдати і винести їй публічну подяку за пильність до економії металу, а позивача-службовця признати дійсною сволотою і віддати покаранню як непридатну особистість. Народ спочатку було перейнявся, але потім зрадів судженню судді; позивач же нахилив обличчя і публічно ізганьбився, надалі до особливих заслуг перед робочим класом.
З камери суду Босталоєва пішла, як артистка, — під звуки загальних привітань, і сам суддя вигукнув їй: "До побачення, приходьте до нас ще виявляти ці елементи!" Була ще середина дня, йшло спекотне літо і час п'ятирічки. Дбайлива тривога охопила серце Босталоєвої, коли вона зупинилася серед крайового міста, — з жадібністю вона дивилася на дошки і колоди будівель, на вантажівки з залізними речами, на дроти високої напруги, — вона переживала, що в її радгоспі багато однієї тільки природи і немає техніки і будматеріалів. Ще Босталоєва страждала про те, що мало буде м'яса для гримлячого на будівлях пролетаріату, якщо навіть "Батьківські Дворики" дадуть дві тисячі тонн, — і їй треба якнайшвидше маневрувати.
Босталоєва зайшла в інститут до подруги-креслярки і побачила стару динамо-машину, з якої студентки креслили деталі. Вона прочитала на нерухомій машині напис, що в ній 850 ампер, 110 вольт, але не знала — сильно це або слабо. Вийшовши з інституту, вона написала телеграму Вермо, що машина є, але в ній 850 ампер і по ній навчаються креслення молоді кадри; як же бути?
Вночі інженер Вермо надіслав Босталоевой відповідну телеграму: "Придумав більш досконалу, сучасну конструкцію динамо-машини, робимо її з дерева і дроту у всіх деталях, забарвимо в потрібний колір і надішлемо багажем інституту. Так як креслити можна з дерев'яною розбірний моделі — обміняйте нашу дерев'яну на їхню металеву, наша дерев'яна конструктивно краще, для креслення корисніша ".
"Дорогий мій Вермо, — подумала Босталоєва. — Де живе зараз твоя наречена? Може бути, ще піонеркою з барабаном ходить! .. "
На другий день Босталоєва увійшла до секретаря осередку Креслярсько-конструкторського інституту. Зблідлий чоловік, що спав позавчора, вислухав жінку і встав зі свого місця з захопленням.
— Відправляйте сьогодні ж наше динамо в ваш радгосп! — вигукнув він, сповнившись свідомої радістю. — Ми будемо креслити трансформатор, поки не привезуть дерев'яну модель вашого інженера ... Скільки, ви сказали, додасть м'яса динамо-машина? — я забув.
— Сто чи двісті тонн, — повідомила Босталоєва.
Їй захотілося зараз зробити якесь добро цього товариша; вона любила кожне своє почуття супроводжувати речовиною іншої людини, але секретар дивився на неї абстрактно, і вона утрималася.
Через кілька діб секретар сам побудував пакувальні ящики і відправив динамо-машину в "Батьківські Дворики", в той же час він попросив ще раз приїхати через півроку, але Босталоєва лише побічно посміхнулася на це.
— Тоді ми візьмемо шефство над вашим радгоспом! — проголосив секретар осередку.
— Гаразд, — погодилася Босталоєва. — Ви допоможіть нам організувати в радгоспі навчальний комбінат. Нам хочеться дістати ювенільне море, тоді ми народимо мільйони телят, і ви не встигнете поїсти наше м'ясо ... Але тепер уже нам потрібно сто пастухів зробити інженерами.
— Ювенільне море! — скрикнув секретар, сам не знаючи, що це таке, але відчуваючи, що це добре. — Ми доб'ємося через крайком в порядку шефства, щоб тепер же у вас був технічний комбінат!
— Нам потрібна електротехніка, гідрологія та наука про м'ясне тваринництво, — говорила Босталоєва, — плюс ще загальна підготовка ...
— Даю! — радів секретар. — Сьогодні ж поставлю шефство на осередку і на загальних зборах. Обійми мене.
Босталоєва обняла це худе тіло, що вигорає відразу від всіх кращих причин, які є в житті.
— Дістань мені електричні печі для корівників, — скромно посміхнулася Босталоєва, не перестаючи оглядати секретаря, — і арматуру для них, і зовнішні ізолятори, і ще дещо ... На тобі специфікацію.
— Печей немає ніде, — відмовив секретар, йдучи в бік. — Через місяць у нас буде практика в конструкторських майстерень: зробимо через два місяці в порядку шефства, давай специфікацію! Тобі не пізно?
— Гаразд, — дозволила Босталоєва, — мені навіть рано, мені потрібно до зими.
Вона пішла; секретар схилив голову до столу і перестав відчувати в серці інтерес до оточуючих фактів.
— Буду шефствувати! — з горем виступаючих сліз вигукнув він і став прокручувати на столі поточні справи.
В той день Босталоєва поїхала на підводі в ліспромгосп. У неї з'явилося доцільне бажання — завести собі всюди шефів, щоб звернутися до серця робітничого класу і зачепити його.
У ліспромгоспі Босталоєва прожила цілу декаду, перш ніж встигла домогтися любові до "Батьківських Двориків" у всього трикутника. Однак же директор ліспромгоспу вирішив зміцнити свою симпатію до м'ясорадгоспу чимось більш видатним, ніж один симпатичний настрій. І він написав двостороннє шефське зобов'язання, за яким ліспромгосп негайно відправляв в радгосп колоди, дошки, бруси, оболонки і різні жердини, а радгосп щомісяця повинен відвантажувати ліспромгоспу по дві тонни м'яса, в якості добровільного частування!
Але коли питання про шефство було поставлене на колективне міркування робочих, Босталоєва оголосила, що вона згодна пригощати робочих, але тільки щоб директор не їв її м'яса, тому що він допустив в підході до шефства опортуністичну практику, а вона опортуністів плекати не хоче — вона не гнила лібералка.
Збори, що сиділи, встали наполовину при цих словах і відмовилися їсти дармове м'ясо Босталоєвої, вимучене з неї директором. Голова профкому виголосив свою промову, де він знищив будь-який факт жебрацтва і пригощенчества, в яких робітничий клас ніколи не потребує.
Директор, поки слухав, вже встиг написати в блокноті чернетку визнання своєї правої, делячеськой помилки. На квартирі він не спав всю ніч; він дивився через одинарне вікно в темряву лісів, слухав голоси опівнічних птахів і очікував від тиші природи смирення своїх тривожних почуттів; але і тут він не міг заспокоїтися, оскільки таке ставлення до природи є лише натурфілософія — світогляд куркуля, а не діалектика. На світанку директор вийшов в контору і там написав чорнилом каяття в одній помилці і ордер на відправку "Батьківським дворикам" лісоматеріалів в півтораразовій кількості проти того, що просила Босталоєва.
До вечора того ж дня Босталоєва приїхала назад в крайцентр. Вона вже сумувала по радгоспу, у неї навіть болів іноді живіт від страху, що в "Батьківських двориках" що-небудь трапиться. У Босталоєвій залишилася тепер одна турбота — замовити прес для приготування гнойових брикетів, а потім поїхати в степ. Промучившись цілий ряд днів по всьому колу установ, Босталоєва не знайшла собі такого співчуття, щоб їй дали предмети для пристрою преса, і до того ж у позаплановому порядку. В горі своєму Босталоєва пройшла в крайком партії. Там її прийняв третій секретар крайкому, старий, паровозний машиніст; він пив чай з домашнім пирогом і намагався уявити собі ясно цей прес, що робить паливо з тваринних нечистот.
— Добре, — сказав на закінчення старий, уявивши собі прес як машину, що тисне. — Навіщо ти тинялася по всьому нашому бюрократизму, кустарна дурочка! Ти б зайшла до мене відразу.
Старший машиніст зателефонував до Інституту Невідомих Паливних Мас і велів допомогти "однієї дівиці" палити коров'яче добро, а надвечір інститут нехай повідомить йому на квартиру своє виконання.
— Іди тепер, розумниця, в цей інститут, — сказав секретар.