Бідолашні малюки, як же вони пищали! Бідолашна мати, як гірко вона плакала за своїми дітками! Тепер вона знала, що їм усім заподіють смерть перед її очима, і вона билася грудьми об землю перед цим жахливим велетнем, знемагаючи з туги.
Потім безсердечне страховисько пішло до озера, без сумніву, для того, щоб, з'ївши каченят, напитися води. Воно нахилилося, і за хвилину каченята вільно хлюпалися у воді. Мати підлетіла й сіла на дзеркальну поверхню озера. Вона гукнула, і всі вони поквапливо підпливли до неї. Вона не знала, що цей чоловік справжній друг їй, вона ніколи не взнала, що він був тим самим божеством, чиєї простої присутності було досить, щоб прогнати лиса і врятувати їх на путівці,— його рід переслідував її рід надто довго, і вона зненавиділа людину навіки.
Качка намагалась відвести своїх дітей якомога далі від чоловіка. Вони випливли просто на середину відкритого ставка. Це була помилка, бо тепер діти з'явилися на очі інших, справжніх ворогів.
Великий болотяний яструб побачив їх і ринувся вниз, певний, що вхопить принаймні двох.
— Тікайте в очерет! — вигукнула мати Зеленокрилка. І вони попливли до очерету, чимдуж гребучи стомленими лапками.
— Тікайте! Тікайте! — кричала мати.
Але яструб був уже зовсім близько. Ще мить, і він їх наздожене. Малята ще не вміли пірнати. Порятунку, здавалося, не було. Але щойно яструб наскочив на них, як кмітлива мати, з усіх сил махнувши крильми й лапками, оббризкала його водою. Ошелешений яструб злетів угору обтруситися. Мати гукнула малятам, щоб вони швидше пливли далі. І вони попливли швидше. Але яструб знову спустився, і знову був відігнаний водограєм бризок. Тричі він спускався, і тричі вона обливала його, доки, нарешті, всі малята досягли привітних очеретів. Тоді розлютований яструб напав на матір, але вона вміла пірнати, і здійнявши прощальний водограй бризок, зникла під водою.
Вона виринула в густих очеретах і лагідно гукнула:
— Кря! Кря!
До неї припливло дев'ятеро стомлених маляток. І, нарешті, вся родина відпочила, почуваючись в безпеці.
Але це ще було не все. Саме коли вони почали вдосталь ласувати комахами, пролунав далекий, слабкий писк. Мати Зеленокрилка озвалася материнським покликом:
— Кря-я-я-я!
І крізь очерети, поважно перебираючи лапками, наче тутешній старожил, приплив той, що загубився, той, кого схопив яструб.
Він не був поранений пазурами. Відважний королик перехопив яструба над ставком. Від першого штурхана дзьобом яструб скрикнув і впустив здобич. Каченя впало у воду неушкоджене і сховалося в очеретах. Коли припливли мати й брати, воно приєдналося до них. І всі вони жили щасливо у великому ставку, аж доки малята виросли й полетіли звідти на власних крилах.
Переклад Ніни Фількенштейн.