Поки Дамазо не опинився на пустирі перед старими дверима більярдної, ніяких запобіжних заходів він не приймав.
Цього разу йому не довелося користуватися ліхтариком. Двері були лише підкріплені там, де він вирвав тоді петлю. Вони випиляли з неї шматок дерева розміром і формою з цеглину та замінили його новою дошкою з вставленим кільцем. Решта була такою ж. Відвівши лівою рукою замок в сторону, Дамазо підсунув правою загострений кінець напилка під іншу петлю і ворухнув їм взад-вперед з силою, але без жорсткості; і ось нарешті бризнув жалісний фонтан гнилих деревних крихт, і дерево подалося.
Перш ніж штовхнути осівши двері, він, щоб вони не зачіпали за цеглу підлоги, підняв їх. Відкривши їх спочатку зовсім трохи, він зняв черевики і сунув їх всередину згортка, до куль, а потім увійшов, хрестячись, в залите місячним світлом приміщення.
Спочатку минув темний прохід, забитий порожніми пляшками та ящиками. Позаду, під місячним світлом заскленого слухового віконця, стояв більярдний стіл, а за ним — шафи, повернені до Дамазо задньою стінкою, і в кінці, з внутрішньої сторони головного входу, — барикада з стільців і столиків. Все було так само, як в перший раз, якщо не брати до уваги снопа світла і тиші. Дамазо, якому до цієї хвилини доводилося зусиллям волі перемагати напругу, піддався якимось дивним чарам.
Цього разу він не взяв цеглу, що валялась на підлозі. Притиснувши двері черевиками, він перетнув місячну доріжку, а потім запалив ліхтар, щоб перебити струмінь місяця та відшукати за стійкою коробку кульок. Про обережність він забув. Ведучи промінь ліхтаря зліва направо, побачив багато покритих пилом пляшок, стремена зі шпорами, скручену сорочку, забруднену машинним маслом, і, нарешті, коробку для куль — на тому ж місці, де залишив її в минулий раз. Але потім світло його ліхтарика пересунулося далі, і тут Дамазо розгледів кота.
Тварина без будь-якого інтересу дивилася на нього крізь світло ліхтаря. Дамазо все світив на нього і раптом з легким холодком згадав, що ніколи не бачив кота в більярдній днем. Він наблизив до нього руку з ліхтариком і сказав "тпрусь", Проте кіт не звернув на це жодної уваги. Але тут в голові у Дамазо стався беззвучний вибух, і кіт назавжди зник з його пам'яті. Коли Дамазо зрозумів, що сталося, ліхтарик вже випав у нього з рук, а сам він стояв і міцно притискав до грудей пакунок з кулями. Більярдна була залита світлом.
— Гей!
Він впізнав голос дона Роке і, відчуваючи страшенну втому в спині, повільно випростався. Дон Роке, в одних трусах і з залізною палицею в руці, очманілий від світла, наближався до нього з глибини закладу. За пляшками і порожніми ящиками, повз яких Дамазо пройшов спочатку, висів гамак. Гамака теж не було в перший раз.
Коли відстань між ними скоротилася до десяти метрів, дон Роке підстрибнув і приготувався до захисту. Дамазо сховав руку зі згортком за спину. Дон Роке примружився і витягнув голову, намагаючись розгледіти його своїми короткозорими очима без окулярів.
— Та це ти, хлопче! — здивовано вигукнув він.
Дамазо відчув, ніби щось нескінченне нарешті закінчилося. Дон Роке опустив палицю і підійшов з роззявленим від подиву ротом. Без окулярів і вставних щелеп його можна було прийняти за жінку
"Що ти тут робиш?"
— Нічого, — сказав Дамазо.
Він змінив положення непомітним рухом тіла.
"Що ти там маєш?" — спитав Дон Роке.
Дамазо відступив.
— Нічого, — сказав він.
Дон Роке став червоним і почав тремтіти.
"Що ти там приніс", — крикнув він, зробивши крок вперед з піднятим прутом. Дамазо подав йому пакет. Дон Рок прийняв його лівою рукою, не нехтуючи своєю безпекою, і пощупав взяте. Тільки тоді він розумів.
"Не може бути", — сказав він.
Він був настільки здивований, що поклав палицю на прилавок і, здавалося, забув про Дамазо, відкриваючи пакет. Він мовчки розглядав кулі.
"Я збирався знову покласти їх", — сказав Дамазо.
— Звичайно, — сказав Дон Роке.
Дамазо зблід як смерть. Алкоголь повністю покинув його, і він мав лише терпкий осад на язику та розгублене відчуття самотності.
"Отже, це й було диво", — сказав Дон Роке, знову завертаючи кулі . Я не можу повірити, що ти є такою скотиною. Піднявши голову, він змінив вираз обличчя. А двісті песо?
— У шухляді нічого не було, — сказав Дамазо.
Дон Роке задумливо подивився на нього, жуючи губами порожнечу, а потім розплився в усмішці.
— Нічого не було, — повторив він кілька разів. Тож нічого не було. – Знову схопив залізну палицю, кажучи:
"Що ж, ми зараз підемо сказати це алькальду".
Дамазо витер спітніли долоні об штани.
"Ви знаєте, що нічого не було".
Дон Рок продовжував посміхатися.
"Було двісті песо", — прогарчав він. А тепер вони здеруть з тебе шкіру, не стільки за те, що злодюга, скільки за те, що дурень несусвітній.