Машо!.. (Показує жестом, що робити). Жерти вам усім тільки подай, а от вдячності годі сподіватися. Ну що ж, я цього не забуду!
Ад'ютант (дуже стривожений). Натело, зараз же вирушайте! Повсталі килимарі щойно повісили головного суддю, нашого їло Орбеліані!
Дружина губернатора. За що?.. Оцю сріблясту неодмінно треба взяти, вона обійшлась мені в тисячу піастрів. І оцю, і всі хутра... А де ж це вишнева?..
Ад'ютант (намагається відтягти її від скрині). У передмісті вже теж неспокійно. Треба негайно їхати. Де дитина?
Дружина губернатора (гукає няньку). Маро! Забирай дитину! Де ти там запропала?
Ад'ютант (ідучи). Мабуть, доведеться нам покинути повоза і їхати верхи.
Дружина губернатора й далі перебирає сукні, деякі складав на
купу, іцоб узяти з собою, потім відкидає геть. Здалеку долинає гомін, гуркіт барабанів. На небі спалахує заграва.
Дружина губернатора (у розпачі хапливо перебирає сукні). Де ж це поділася вишнева?! (Знизавши плечима, до другої покоївки). Бери всю оцю купу й неси до повоза. Чому це не йде Маро? Чи ви всі подуріли? Ага, я ж казала — осьде вона, аж на споді.
Ад'ютант (повертається). Швидше, швидше!
Дружина губернатора (до другої покоївки). Бігом! Кидай їх просто на повіз!
Ад'ютант. Повіз ми залишаємо. Ходім уже, а ні — то я їду сам.
Дружина губернатора. Маро! Неси дитину! (До другої покоївки). Пошукай її, Машо!.. Ні, спочатку віднеси сукні на повіз. Які дурниці, я й не подумаю їхати верхи! (Озирнувшись, помічав заграву й жахається). Пожежа! (Біжить геть).
Ад'ютант біжить за нею. Друга покоївка, хитаючи головою, несе позаду купу суконь. ' 3 палацу виходять с л у г и.
Куховарка. Здається, горить східна брама.
Кухар. Утекли. А воза з харчами покинули. Треба й нам звідси вшиватися.
Конюх. Еге ж, якийсь час у цьому домі жити буде небезпечно. (До третьої покоївки). Суліко, я візьму кілька ковдр — і гайда.
Нянька/виходить із палацу з чобітками). Ваша вельможність!
Гладка покоївка. Нема вже її вельможності.
Нянька. А дитина? (Біжить до дитини, бере її на руки). Покинули, нелюди! (Передав дитину Груше). Ану подерж хвилиночку. (Видимо бреше). Я тільки гляну, чи не видно повоза. (Біжить —слідом за дружиною губернатора).
Г р у ш е. А що зробили з нашим паном?
Конюх (показує рукою, як рубають голову). Хрясь — і нема!
Гладка покоївка ґпобачивши його жест, мало не вмліває). О боже! О боже! Наш пан Георгій Абашвілі! Ще при утрені був наче кров з молоком, а тепер... Заберіть мене звідси! Ми всі тут пропащі, мусимо загинути за гріхи свої. Як наш пан Георгій Абашвілі.
Третя покоївка (умовляє її). Заспокойтесь, Ніно. Зараз вас одведуть. Ви ж ніколи нікого не скривдили.
Гладка покоївка (тим часом, як її виводять). О боже! Мерщій, мерщій тікайте всі звідси, поки вони не прийшли, поки не прийшли!
Третя покоївка. Ніно бере все куди ближче до серця, ніж сама пані. Навіть оплакувати мертвих за них мусять інші! (Помічає дитину, яку Груше ще держить на руках). Дитина! Навіщо ти її взяла?
Груше. її залишили.
Третя покоївка. Вона покинула Міхеїла?! На нього ж дихнути боялись, берегли від найменшого протягу!
Слуги обступають Груше з дитиною.
! р у ш е. Він прокидається.
Конюх. Слухай-но, облиш ти його краще. Не заздрю я тому, кого застукають з цією дитиною. Ну, піду позабираю наші речі, а ви почекайте тут. (Іде в палац).
Куховарка. Він правду каже. їм було тільки почати, то тепер повирізують цілі родини. Хто як хоче, а я забираю своє манаття — і геть звідси.
Всі розходяться. Залишаються тільки дві жінки і Груше з дитиною
на руках.
Третя покоївка. Хіба ти не чула, що тобі сказано? Облиш його!
Груше. Нянька дала його мені на хвилинку, тільки подержати.
Куховарка. Та не вернеться вона, дурна ти!
Третя п о к о ї в к а. Не лізь ти в цю халепу!
Куховарка. Вони ж його шукатимуть ще завзятіше, ніж саму пані. Він-бо губернаторський наступник. Груше, ти добра душа, але повір, ти робиш дурницю. Та він ще однаково що прокажений, а то й гірше. Думай, як самій рятуватись.
Виходить конюх з клунками і роздав їх жінкам. Усі, крім Груше, готові в дорогу.
Груше (уперто). Ніякий він не прокажений. У нього такі очі, ніби він усе розуміє.
Куховарка. Ну то й не дивись на нього. Дурне ти теля — що хочеш на тебе навалюй. Скажуть тобі: побіжи не знати куди, принеси не знати що, у тебе ноги довгі,— ти й біжиш. Ми візьмемо гарбу, можеш їхати з нами, тільки збирайся хутчій. О боже, там уже, мабуть, вся околиця горить!
Третя покоївка. Ти й досі не зібралася? Ну ж бо, часу в нас обмаль: ось-ось наскочать латники.
Обидві жінки й конюх виходять.
Груше. Зараз іду. (Кладе дитину на землю, з хвилину дивиться на неї, тоді витягає із скринь, що стоять поруч, якусь одіж і накривав нею дитину, що й досі спить. Потім біжить до палацу по свої речі.)
Чути тупотіння коней і жіночі зойки. З'являється гладкий князь у супроводі п'яних латників. Один із них несе на вістрі списа голову губернатора.
Гладкий князь. Отут, посередині!
Один із латників залазить на плечі другому, бере голову й приміряється, де її прибити над брамою.
Ні, так не посередині, посунь трохи праворуч, отак. Коли вже я щось роблю, мій голубе, то все мав бути як належить.
Латник з допомогою молотка та цвяха чіпляє голову за волосся
на брамі.
Сьогодні вранці біля церкви я сказав Георгієві Абашвілі: "Люблю ясне небо". Та, мабуть, ще дужче люблю я грім з ясного неба, атож. Шкода тільки, що вони забрали хлопчиська — він мені ой як потрібен. Нехай його шукають по всій Грузії! Тисячу піастрів нагороди!
Тим часом, як гладкий князь і латники йдуть геть, із палацу, сторожко озираючись, виходить Груше. Знову чути тупотіння коней. В руках у Груше клунок, вона прямує до брами. Та, вже майже поминувши її, повертає назад, щоб глянути, чи там іще
дитина.
В цей час співець починає співати. Груше нерухомо стоїть
на місці.
Співець.
І ось вона стоїть, готова вже в дорогу, І раптом чує — чи то їй причулось тільки — Дитина її кличе. Ні, не плаче, А тихо та доладно промовляє: "Залишся, жінко, поможи мені!" Тоді виразно чує вона далі — дитина каже їй: "Послухай, жінко. Знай: 4 Хто був глухий до голосу стражденних,
Хто не подав їм руку допомоги, Тому ніколи більше не почути Ні шепоту солодкого кохання, Ні співу радісного вранішніх пташок, Ні тихого зітхання трударя, Коли настане час вечірнього молебня". Зачувши ці слова...
Груше знову підступає до дитини і схиляється над нею.
...вона вернулася, щоб глянуть на дитину, Востаннє глянути, лиш на коротку мить,
І поруч сісти, доки хтось по неї прийде,— Чи, може, мати, чи бодай хто-небудь...
Груше сідає біля дитини, зіпершись на скриню.
На мить одну, бо близько небезпека, І місто сповнене вогнем і лементом.
Світло поступово тьмяніє — так, ніби заходить вечір, а потім і ніч. Груше йде до палацу, приносить ліхтар і молоко, береться годувати ним дитину.
Співець голосно).
Страшна то річ — спокуса доброти!
Груше, ні на мить не заплющуючи очей, цілу ніч сидить біля дитини. То засвічує невеличкий ліхтар, щоб поглянути на маля, то щільніше загортає його в парчеву накидку. Час від часу вона дослухається й роздивляється навколо — чи хто не йде.
Співець.
, Довго сиділа вона при дитині. '
Вечір настав, за ним впала ніч, А там і світанок. Задовго сиділа, Задовго дивилась На личко ясне, на малі рученята, Аж поки над рапок, спокусу збороти не в силі, Вона підвелась і, зітхнувши, взяла дитину. Взяла й понесла...
Груше робить усе те, про що розповідає співець.
Забрала її, мов здобич свою, Понесла, мов злодійка, геть.
3. Втеча у Північні гори
Співець.
Груше Вахнадзе із міста втекла І пішла по Військово-Грузиаській дорозі. На північ, у гори пішла. І в путі Співала пісень, молоко купувала.
Музиканти.
Де сховатись людині від лютих хортів, Від ловців лиховмисних та хитрих?
У гори безлюдні вона подалась
І, йдучи по Військово-Грузинській дорозі,
Співала пісень, молоко купувала.
Груше Вахнадзе плентає дорогою, несучи в мішку за плечима дитину; в одній руці у неї клунок, у другій — ціпок.
Груше (співає).
Чотири полководці На бій в Іран пішли. Один там кепсько воював, І другий перемог не знав, Погода третьому не та, Назад четвертий поверта. Чотири полководці З війни не прийшли.
Coco Робакідзе На бій в Іран пішов. Coco там хвацько воював І перемоги здобував, Весь час погода йому та, І він назад не цоверта. Coco Робакідзе Героєм прийшов.
Обіч дороги селянська хата.
(До дитини). Вже й полудень, добрим людям обідати час. Ось ми зараз посидимо тут на травичці, поки наша добра тітонька Груше добуде кухлик молочка. (Садовить дитину на землю і стукає в двері хатини).
їй відчиняє старий селянин.
Добридень, дідусю! Чи не розживусь я у вас на кухлик молока та ще, може, на кукурудзяного коржа?
Старий. Молока? Нема в нас молока. Панове солдати з міста забрали наших кіз. Хочете молока — йдіть до палів солдатів.
Г р у ш е. А все ж якийсь кухлик для дитини у вас знайдеться, дідусю?
Старий. За спасибі, еге ж?
Груше. А хто каже, що за спасибі? (Дістає гаманця). Ми заплатимо по-княжому. Хай і невеликі люди, а маємо свій гонор.
Старий, буркочучи, виносить молоко. То скільки за цей кухлик?
Старий. Три піастри. Молоко тепер подорожчало. Груше. Три піастри? За оцю капочку?
Старий мовчки зачиняв перед нею двері.
Михеїле, ти чув? Три піастри! Ні, це не по нашій кишені. (Повертається, сідає біля дитини й дав їй грудь). Доведеться спробувати ще отак. Смокчи й думай про три піастри! Нічфго там, звісно, нема, але ти уяви собі, ніби смокчеш молочко, і тобі стане трохи веселіше. (Побачивши, що дитина перестала ссати, хитає головою. Тоді встає, підходить до дверей і стукає). Дідусю, відчиніть, ми заплатимо! (Тихо). Грець би тебе побив!
Старий відчиняє двері.
Я гадала, ви скажете —— півпіастра, але ж дитині треба щось їсти. Один піастр, згода? Старий. Два.
Груше. Стривайте, не зачиняйте двері. (Довго шукав в гаманці). Ось вам два піастри. Як молоко не подешевшає, то не знаю, що й робити. У нас попереду ще така довга дорога. Це ж просто здирство, бога ви не боїтесь.
Старий. Хочете молока — перебийте солдатів.
Груше (дає дитині їсти). Дорога втіха. Смокчи, Міхе-їле, це половина тижневого заробітку. Певно, тутешні люди гадають, що ми гузном заробляємо гроші.