Не можу повірити, що його немає серед живих.
Дронго все переклав.
– Він зізнався, що посперечався з убитим перед убивством, – завершив Дронго.
– Але він міг зробити це зізнання через те, що пізнав вас, – резонно заперечив комісар, – відмовлятися було марно. Ви ж сиділи поряд і чули всю їхню суперечку. Тому він все і розповів. Мені треба знати, чи має він алібі.
– Де ви були після вечері? – запитав Дронго.
– Я ходив до моря, – згадав Рауф, – ми полаялись, і я вирішив трохи пройтися. А потім я зайшов до французького ресторану і просидів там весь час.
Дронго все переклав.
– Ви бачили, коли він проходив повз вас? – запитав комісар у Дронго.
– Так.
– А коли повертався?
– Ні. Коли пролунав крик покоївки, я відразу побіг до готелю і вже не дивився, хто саме вибігає з французького ресторана, – зізнався Дронго, – крім того, з мого балкона неможливо побачити вхід до ресторану.
– Отож, він міг непомітно вийти з ресторана і пройти по задній стежці до готелю, – припустив комісар, – а потім повернутися до ресторану.
– Міг, – згодився Дронго, – але навіщо йому було це робити? Адже він не знав завчасно, що я сиджу на балконі і стежу за всіма прохожими повз мене людьми. Навіщо йому було ховатися саме від мене?
– Логічно, – погодився комісар, – але у нього немає алібі в будь-якому варіанті. Здається, мені доведеться виписати ордер на його арешт. Чи на тимчасове затримання.
– Сварка – це ще не підстава для арешту, – тактовно нагадав Дронго.
– У вас є інший підозрюваний? – вперше неприязно поглянув на нього комісар. – Вони були компаньйонами. Всі чули, як вони полаялись за вечерею, в тому числі і ви. У нього немає алібі. І найголовніше, його компаньйон був убитий ударом ножа. До того ж, убивця знав, що в цих апартаментах він знайде цей ніж. Тобто це був хтось із близьких знайомих. Всі ці факти дозволяють мені арештувати його, поки ми не знайдемо інших фактів, або підтверджуючих, або спростовуючих його провину.
– Але ви не допитали інших жінок, – нагадав Дронго. – Серед підозрюваних не тільки Рауф, але й інші члени групи.
– Не варто бути таким недовірливим, – усміхнувся комісар, – у вас просто манія розслідування, мій дорогий друг. Дякую вам за переклад, та це не той злочин, де вбивця виявляється в самому кінці. Це звичайна буденна сварка двох нахабних, перейшовших межу бізнесменів, котрі, прибувши на курорт, знічев'я б'ють один другому морди і напиваються до нестями. Такі проблеми є у всіх. І у німців, і у наших. Якщо це зробила не його подружка, алібі котрої ви самі підтвердили, то зробив його компаньйон. Звичайна сварка, мій дорогий друг. Не треба бачити тут заплутане вбивство в дусі романів Агати Крісті.
– Просто я вважаю, що треба ще все перевірити, – вперто сказав Дронго.
– Я маю один аргумент, котрий подіє на вас абсолютно, – усміхнувся комісар. – Справа в тому, що це вбивство було спонтанним, несподіваним, на що вказує знаряддя вбивства. Такі злочини не бувають продуманими, мій дорогий колега. Інакше знаряддя вбивства було б іншим. Саме тому я наполягаю, що мені треба затримати чоловіка, який сидить перед нами.
– Я думаю, що ви робите помилку, – не здавався Дронго. – Якщо вбивця не він, то ми робимо подвійну помилку, дозволяючи вбивці припускати, що ми шукаємо не там, де треба. Звідси важко втекти непоміченим, і тому я пропоную вам все таки не квапитися до ранку.
– Гаразд, – махнув рукою комісар, – може ви і праві. Але біля воріт я все одно поставлю своїх людей. І біля станції човнів також. А ви проведіть цього типа до його номера.
– Звісно, комісаре, – кивнув Дронго, – ви мудрий чоловік.
Комісар піднявся і, кивнувши своєму помічнику, вийшов з кімнати. Помічник поспішив за ним, побіжно збираючи папери і документи. У другій кімнаті метушилися поліцейські. Всі дуже втомилися, і всім хотілося спати.
Покинутий у кімнаті Рауф подивився на Дронго.
– Він хотів мене арештувати? – тихо запитав Рауф.
– З чого ви взяли? – повернувся до нього Дронго.
– Я ж сказав, що трохи знаю турецьку мову.
– Здається, ви знаєте її значно краще, ніж сказали, – зауважив Дронго.
– Так, – зам'явся Рауф, – я розумію багато краще, ніж говорю.
– Тоді ви повинні розуміти, що вам було б добре йти спати, – сухо зазначив Дронго, – і бажано сьогодні не виходити з номера. Де ваші апартаменти?
– Внизу, під цим номером.
– Ходімо зі мною, – запросив Дронго.
Вони вийшли з апартаментів і пішли по коридору. Поліцейський, який стояв біля дверей, віддав честь Дронго, гадаючи, що він також відноситься до апарату співробітників комісара поліції. Вони підійшли до ліфта.
– А де четвертий номер ваших друзів?
– Ще нижче, – невесело усміхнувся Рауф, – ми взяли три поверхи поспіль. Один над одним. Хтось, навіть, пожартував, що можна повісити вірьовчану драбину. Королівські апартаменти розташовані в цьому крилі готеля якраз один над одним. А Юрію дісталися апартаменти поряд з Віктором, і з цього приводу він, навіть, комплексував.
– Ваша компанія так процвітає, що ви можете собі дозволити настільки дороговартісний відпочинок? – запитав Дронго, коли створки ліфта розкрилися і вони зайшли в кабіну.
– Так, – кивнув Рауф, – у минулому році прибуток був більше трьох мільйонів доларів. На мою думку, гроші почали зводити з розуму обох братів. Вони вирішили, що їм дозволено все. І стали порушувати закони.
– Можна подумати, що заробити такі гроші можливо без серйозного порушення законів, – усміхнувся Дронго.
Ліфт зупинився на потрібному їм поверсі.
– Ні, – мовив серйозно Рауф, не виходячи з ліфта, – я говорю не про державні закони. Вони почали порушувати якісь глибинні закони людських норм поведінки. І мені здається, що Віктор був приречений. Останнім часом він став таким дратівливим і запальним.
– Зараз закриються створки ліфта, – нагадав Дронго, ставши в проході, – виходьте, ми прибули на ваш поверх.
Вони вийшли з ліфта і направилися вбік апартаментів Рауфа.
– Чому ви посперечалися з Віктором? – запитав Дронго. – Що ви не поділили?
– Він вимагав від мене... загалом, він вимагав не зовсім правильні речі... пов'язані з нашою роботою, – зам'явся Рауф, – тому я йому і відмовив.
– Переконливо, – усміхнувся Дронго, коли вони, нарешті, добралися до дверей апартаментів Рауфа. – У вас є ключ?
– Свєта мала мене чекати. Ми якраз сиділи разом, коли мене покликали, – пояснив Рауф.
Дронго постукав. Ніхто не відповів. Він постукав сильніше. Знову мовчання. Чоловіки перезирнулися.
– Давайте ще раз, – чомусь пошепки промовив Рауф, і сам затарабанив по дверях щосили.
Двері зненацька відкрилися. На порозі стояла майже роздягнена Свєта, поспіхом накинувши на себе рушника. Мокре волосся красномовно свідчило про те, що вона приймала ванну. В апартаментах були в наявності джакузі.
– Що сталося? – сполохано запитала вона. – Чому ви так гучно грюкаєте?
Рауф покачав головою. Дронго усміхнувся.
– Все гаразд, – заспокоїв він, – зачиніть міцно двері і спіть. Сподіваюсь, цю ніч більше нічого страшного не станеться.
– Я теж сподіваюсь, – пробурмотів Рауф, входячи до кімнати. Потім, обернувшись, запитав: – Не хочете випити чаю?
– Ні, – усміхнувся Дронго, – на добраніч.
– На добраніч. І дякую.
Дронго пішов зворотно по коридору. Дійшовши до ліфта, він не став натискати кнопку виклику, а почав спускатися по сходах. В готелі, незважаючи на дуже пізню годину, все ще не спали. Здійснене вбивство було приводом для обговорень. В холлі горіло яскраве світло, і там сиділи кілька людей, в тому числі і менеджер готеля. Вони чекали, поки останні поліцейські зберуть свої речі і поїдуть до міста. Побачивши Дронго, менеджер підскочив до нього, простягаючи руку.
– Дякую вам, ви дуже нам допомогли.
– Нічого особливого, – потис його руку Дронго, – якщо можливо, дайте мені кого-небудь із ваших співробітників. Я хочу оглянути нижній закритий басейн.
– Ви щось там залишили? – запитав здивований менеджер.
– Ні, – тихо відповів Дронго, – просто я маю доручення комісара.
– Тоді звісно, – розуміюче кивнув менеджер. – Мехмед, ходи сюди! Проведи нашого гостя, куди він захоче. І візьми ключі від нижніх приміщень.
Удвох з молодим співробітником готеля Дронго спустився до масажної зали і ще нижче, де закінчувалися сходи. Там знаходилася невелика крамниця спортивного і купального одягу. Мехмед відчинив двері, і вони, пройшовши через роздягальню, увійшли до закритого басейну. Дронго роздивився. Все навколо було тихо. Він пройшов далі.
– А з сауни можна потрапити сюди, в роздягальню? – запитав він.
– Ні. Із сауни можна через дитячу залу гральних автоматів або кафетерій піднятися нагору, до холлу, – люб'язно пояснив службовець.
– А з бара, котрий знаходиться за відкритим басейном? – уточнив Дронго. – З нього можна куди-небудь пройти?
– Так, звісно, – здивувався його непоінформованості Мехмед, – можна піднятися по головній доріжці нагору, до готелю.
– Це я знаю, – кивнув Дронго, – а ще є яка-небудь дорога до готелю? Який-небудь інший шлях?
– Думаю, немає. Через головну доріжку все одно треба пройти. Он, якраз мимо тих двох будиночків, – вказав робітник в сторону вілли самого Дронго. – Хоча ні, стривайте, – пожвавішав він, – можна спуститися донизу і пройти через французький ресторан, по задній доріжці. Поряд з французьким рестораном є сходи, що ведуть нагору до готелю і до задньої бокової доріжки, позаду цих будиночків.
– Скільки треба часу, щоб пройти до готелю таким чином? – запитав Дронго.
– Хвилин п'ять-шість, може, трохи менше або більше, – пояснив робітник.
– Дякую, Мехмед, – Дронго вклав молодому чоловікові в руку десятидоларову купюру, – ви мені дуже допомогли.
Він повернувся і пішов до виходу. Піднявшись на рівень вище, туди, де була масажна зала, він вийшов через відкриті двері на головну доріжку і повільно покрокував до своєї вілли. Треба було обдумати все, що сталося. Вже підходячи до свого будиночку, він відчув неладне. Так і є.
Він завжди щільно закривав занавіски на вікнах, а зараз помітив, що за його відсутності їх явно хтось торкав. Немовби хтось сторонній спостерігав звідти за головною доріжкою.
Він підійшов до дверей, вставив ключа, обережно відкрив замок. В домі стояла тиша. Він прочинив двері. В домі виразно був хтось сторонній. Дронго відчув ледве вловимий запах сигарет.