Однак, поліція постійно працювала над ним, і по двох причинах: по-перше, вони побоювалися ускладнень міжнародного характеру і хотіли уникнути їх; по-друге, вони сподівалися, що це буде анекдотом року – кращий друг Ніро Вульфа вбитий, і начебто Вульф працює по цій справі, однак, жодна людина ще не притягнута до відповідальності. Тому папери продовжували копитися і працівники закону не могли розслабитися, навіть, трохи, якби й хотіли. Кремер дзвонив Вульфу п'ять разів, Стеббінс ще більше, і Вульф двічі приймав участь в нарадах у окружного прокурора.
Ми дев'ять разів обідали в "Рустермані", і Вульф наполягав на оплаті замовлення, що, можливо, порушувало іншу умову – він був опікуном майна. Вульф приходив рано, щоб провести годинку на кухні і двічі сперечався з її обивателями – першого разу з прводу морнейського соуса, а опісля вони розійшлися в думці, як готувати деволяй. Я б запідозрив його в брюзгливості, якби фізіономії шеф-кухарів не свідчили про те, що він абсолютно правий.
Звичайно, Кремер зі своєю армією виконували всю рутинну роботу. Автомобіль, з якого стріляли, виявився викраденим годиною раніше зі стоянки на Західній П'ятдесят шостій вулиці, а потім кинутим на Другій авеню. Експерти, починаючи від дактилоскопистів до спеціалістів по балістиці, напустили купу туману і всі без єдиної відповіді, з тим же результатом працювали три-чотири дюжини людей, відпрацьовуючих "жіночу версію", котра через пару тижнів розрослася і включила ще більше жінок в доповнення до перших семи, охоплюючи його знайомих вже не за рік, а за чотири. Одного разу Кремер сказав Вульфу, що він, якщо хоче, може пройти весь ланцюжок, проглянувши біля трьохсот записів бесід з восьмидесяти чотирма опитаними, і Вульф подивився на них. Він провів за ними у окружного прокурора одинадцять годин. В результаті зробив дев'ять припущень, по всім була проведена робота, але справа не зрушила з місця. Він лишив у спокої жінок і ті почуття, які вони викликали у копів, і переключив Сола, Фреда і Оррі, вже не кажучи про мене, на міжнародний напрямок.
Була пророблена велика робота. Ми багато довідалися про ті десять організацій, котрі перелічені в манхеттенському телефонному справочнику і назви яких починалися зі слова "югославський". Ми дізналися також, що сербам наплювати на боснійців і ще на хорватів. Що переважна більшість югославів у Нью-Йорку налаштовані проти Тіто, і практично всі проти росіян. Що вісім відсотків швейцарів на Парк-авеню – югослави. Що жителі Нью-Йорка, котрі самі, або їх батьки родом із Югославії, ухиляються від розмов з незнайомими особами і можуть повністю припинити спілкування, якщо їм видасться, що ви щось винюхуєте. І купу інших речей, серед яких тільки небагато таїли слабку надію навести, нарешті, на слід тієї пташки, що випустила три кулі в Марко Вукчича. Втім, все вилетіло в трубу.
В перші чотири дні ми бачили Карлу ще двічі. Вона явилася в суботу вдень і запитала Вульфа, чи правда, що, як було об'явлено, поховання не буде. Він сказав,що так, у відповідності до останньої волі Марко, викладеної в письмовій формі, його кремують, і без церемоній. Вона заперечила, що сотні людей хотіли б виразити йому повагу і любов, а Вульф відповів, що коли поважати переконання, які є у людини, але якої вже немає, і вона не може їх відстояти, вона повинна мати право диктувати, як розпорядитися власним тілом.
Єдине, чого вона змогла добитися, так це обіцянки, що прах віддадуть їй. Потім вона поцікавилася успіхами розслідування. Вульф відповів, що сповістить, коли буде що сповіщати. Ця відповідь її явно не задоволила. Вона знову прийшла в понеділок ввечері. Мені набридло реагувати на проклятий дверний дзвінок, і я поручив це Фріцу. Увійшовши до кабінету, вона наблизилася до столу Вульфа і викрикнула:
– Ви донесли поліції! Вони протримали там Лео цілий день, а вдень прийшли за Полем і його забрали теж. Я знала, що не мала вам довіряти.
– Прошу, – почав було Вульф, але її прорвало. Він відкинувся на спинку крісла і заплющив очі. Карла вела далі свою бундючну декламацію, доки не зупинилася, щоб перевести подих. Вульф розплющив очі, спитав: – Ти скінчила?
– Так! Я зовсім скінчила. Разом з вами.
– Тоді нема що говорити. – Він смикнув головою. – Ось двері.
Вона підійшла до червоного шкіряного крісла і сіла на край.
– Ви ж говорили, що не повідомите про нас поліцію.
– Я не повідомляв. – Він встав і був обурений. – Якщо ти мені не довіряєш, ти не повіриш нічому, що я скажу, так до чого зайві слова?
– Я хочу їх почути.
– Дуже добре. Я нічого не сказав поліції ні про тебе і твоїх поплічників, ні про твої припущення відносно убивства Марко. Але вони не дурні і, я точно знаю, доберуться до суті. Я здивований, що цього ще не сталося. Вони приходили до тебе?
– Ні.
– Прийдуть, цілком точно. У мене тільки чотири людини і ми не справляємось. У них полки. Якщо ти їм скажеш, що приходила до мене в четвер ввечері, вони образяться, що я притаїв це від них, та це неважливо. Можеш сказати їм або не говорити, як хочеш. Що стосується інформації, котру ти мені дала, поступай з нею, як хочеш. Може, краще дати їм докопатися до неї самим, тому що в процесі пошуку вони можуть знайти щось, про що ти не знаєш. Оскільки ти тут, я можу також сказати тобі, яких успіхів я досягнув – ніяких. – Він додав голосу. – Ніяких.
– Зовсім нічого?
– Нічого.
– Я не скажу поліції того, що сказала вам. Але це не має значення. Якщо ви цього не зробили, так зробите. – Раптом вона підхопилася, простираючи руки.
– Ах, як ви мені потрібні! Мені треба запитати вас, мені треба сказати вам, що я маю зробити. Але я не скажу! Не скажу! – Вона повернулася і пішла.
Вона рухалася так швидко, що, коли я вийшов у передпокій, вона вже відкривала вхідні двері. А коли я підійшов до дверей, вона вже вийшла і двері були закриті. Через одностороннє скло я бачив, як вона спускалася по сходах, упевнена, гнучка, як фехтувальниця або танцівниця, що було цілком справедливо, оскільки вона займалася і тим , і другим. Це був останній раз, коли ми її бачили, але не останній, коли ми про неї чули. Розмова про Карлу зайшла зовсім неочікувано через чотири дні, вранці в п'ятницю. Ми з Вульфом проводили чергову нараду з Солом, Фредом і Оррі, стараючись придумати, які б камінці ще припідняти, щоб подивитися, що під ними, коли пролунав дзвінок і через хвилину Фріц об'явив:
– Сер, вас хоче бачити чоловік. Містер Шталь із Федерального бюро розслідувань.
Брови Вульфа полізли догори; він поглянув на мене, я кивнув, і він велів Фріцу пропустити відвідувача. Всі помічники, включно зі мною, переглянулись. Всі ми бачили людей із ФБР, проте Шталь не був одним із багатьох; у своїй роботі він віддавав більше наказів, ніж отримував, і ходили чутки, що до Різдва він займе велику будівлю на розі вниз по Бродвею. Він рідко виконував роль хлопчика на побігеньках, і тому його поява була подією; ми всі це знали і оцінили. Коли він зайшов, пройшов через кімнату до столу Вульфа і простягнув руку, Вульф, навіть, зробив йому честь, припіднявшись, щоб відповісти рукостисканням, що свідчило про одне: ситуація була абсолютно безнадійною.
– Давно ми з вами не зустрічалися, – заявив Шталь. – Років зо три?
Вульф кивнув:
– Мабуть, що так. – Він вказав на червоне шкіряне крісло, яке звільнив Фред Даркін. – Сідайте.
– Спасибі. Можемо ми поговорити наодинці?
– Якщо треба. – Вульф поглянув на трійцю, вони піднялися, вийшли і зачинили двері.
Шталь підійшов і сів. Середнього зросту, злегка починаючий лисіти, він не справляв великого враження, якби не щелепа, котра опускалася вниз на добрих два дюйма, а затим різко виступала вперед. Він був явно створений для тарана. Поглянувши на мене і Вульфа, він сказав:
– Ви, напевне, знаєте, що містер Гудвін в курсі всього, що я чую, бачу і роблю.
Шталь не міг цього знати, тому що це була неправда. Він кивнув:
– В деякому сенсі ви можете вважати це особистою справою – особистою для вас. Ми б хотіли зустрітися з вашою дочкою, місіс Карлою Бріттон.
Плечі Вульфа піднялися на одну восьму дюйма і опустилися:
– Так зустрічайтеся. Її адреса – Парк авеню, дев'ятсот вісімдесят чотири. Номер телефона – Поплар три-три-нуль-чотири-три.
– Я знаю. Її там немає вже три дні, з вівторка. Вона нікому нічого не сказала. Ніхто не знає, де вона. А ви?
– Ні, сер.
Шталь провів кінчиком пальця по підборіддю.
– Що мені в вас подобається, це ваша прямота і відвертість. Я ніколи не бачив кімнату нагорі, ту, що прямо над вашою, яку ви називаєте Південною, однак, я чув про неї. Відомо, що ви її використовуєте час од часу для гостей, клієнтів і і в деяких інших випадках. Ви не будете заперечувати, якщо я піднімуся і погляну на неї?
Вульф знову знизав плечами:
– Дарма витрачаєте енергію, містер Шталь.
– З цим усе гаразд. Я маю зайву.
– Тоді піднімайтеся. Арчі...
– Так, сер. – я встав, відкрив двері в передпокій і разом зі Шталем, який слідував за мною по п'ятах, піднявся по сходах на два поверхи. Біля дверей у Південну кімнату я відступився і чемно попередив: – Ідіть першим. Вона може вистрілити. – Він відкрив двері і зайшов, а я став на порозі. – Тут приємно і сонячно, – порадив я, – і ліжко першокласне. – Я показав пальцем: – це двері в ванну, а ці – в туалет. Одна дівчина на ім'я Прісцілла Ідс якось зняла її за п'ятдесят зелених в тиждень, але її вбили. Я певен, що містер Вульф зменшив би плату для такого видатного діяча, як ви.
Тут він ворухнувся, і я вирішив відступити. Він зрозумів, що зазнав поразки, однак, пішов і відкрив двері у ванну і заглянув туди, а, повертаючись, не полінувався відчинити двері в туалет. Коли він повернувся в передпокій, я промовив йому в спину:
– Прикро, що вона вам не сподобалася. Чи не хочете поглянути на мою кімнату – вона саме під передпокоєм? Чи на оранжерею поверхом вище? – Я продовжував знущатися, поки він спускався по сходах. – Можливо, вам більше приглянеться кімната містера Вульфа – там на ліжку чорне шовкове покривало. Буду радий вам її показати. А якщо хочете подешевше, у вітальні є кушетка.
Він увійшов до кабінету, сів на стілець, уставився на Вульфа і запитав:
– Де вона?
Вульф подивився на нього:
– Я не знаю.
– Коли ви її бачили востаннє?
Вульф випрямився.
– Ви поводитеся грубо, сер.