Ріка Уґава1!
Вмить розпізнаєш
Наґойських2 самураїв за обличчям.
(1777)
Волоття очерету,
А за ним — рибалки хатка
І димок над нею.
(1777)
Над полем в горах
Стелиться димок,
А трохи вище гречка дозріває.
(1777)
У решеті — по вінця цибулинок.
І радості по вінця
У душі!
(1777)
Заходить сонце,
І услід йому
Летить додому ластів'яча зграйка.
(1777)
Вечірнє сонце
Сутінковим глянцем поля покрило.
Дятел стукотить.
(1777)
Уґава — ріка поблизу м.Наґоя.
Гра слів: "Наґоя" — місто; "наґоя(кана)" — спокійний, мирний.
На самоті дорогами Кісо*
Плетусь за осінню,
Старіючи потроху.
(1777)
Грабіжника
В послушники постриг.
Осіння подорож.
(1777)
В осінніх сутінках
Химерами здаються хтозна-якими
Постаті людей.
(1777)
Опудало!
Ні сорому, ні честі —
Солом'яний звалився капелюх.
(1777)
Вечірні сутінки.
Олію наливають
В лампаду перед вуличним Дзідзо1.
(?)
Я теж помру!
І кам' яний надгробок
Обступить щільно очерет сухий.
(1777)
Дзідзо — буддійське божество, захисник дітей та мандрівників. Кам'яні статуетки Дзідзо
часто трапляються на дорогах Японії.
Буяє слива
Бога Амаміцу1
У Сумійосі2.
(1778-1782)
Слив аромат
Піднявся до небес,
До місячної світлої корони.
(1778-1783)
Невже від самоти
Такий розкішний
Гірської вишні цвіт?
(1778)
Стебло квітуче чайного куща,
Обвивши камінь,
Лізе на дорогу.
(1778)
Весняний вітер
Пряний дух соломи
Доносить від чернечого бриля.
(1778-83)
Метелик зморений
На дзвоні примостився
І задрімав.
(?)
Амаміцу ("Амаміцу-Камі") — синтоїстське божество.
Сумійосі — назва одного з районів м.Осака.
Квітуча слива
Посипає страву
Рожевим перламутром пелюсток.
(1778)
Храм стародавній.
В заростях омели
Непотребом полумисок лежить.
(1778)
В чайну Кітано1,
Ніби на постій,
Сливовий білий цвіт переселився.
(1778)
Поки я в полі сапкою махав,
Прудкі хмарини
Зникли з небосхилу.
(1778-83)
Листочки запашного тютюну
Зі споду попелиця
Поточила.
(?)
Городи порають.
Удалині лунає
Тутешнього сільського храму дзвін.
(1778-83)
Кітано — назва місцевості поблизу Кіото, зараз — один із районів міста.
Осінні вогники!
Базар старовини
У чарівній і стародавній Нарі.
(?)
Завернеш у провулок —
І прачі вистукують уже
Під самим вухом.
(?)
Дві стебелинки омінаєсі1
Зламав нарешті
Цим осіннім ранком.
(1778)
Ногами з себе стягую штани.
Надворі ніч
І місяць у тумані.
(1779)
Десь близько ста хатинок у селі.
І жодного двора —
Без хризантеми!
(1779)
Ну й балакуча
Виявилась жінка,
Що раннього всучила гарбуза!
(1779)
Омінаєсі (досл. з яп.: "квітка-дівчина", "дівоча квітка") — трав'яниста висока рослина
з дрібними квітами жовтого кольору (лат.: Рапіпіа йсаЬіойаегоІіа).
Завзято пурхають
Горобчики-батьки.
Серця відважні спокою не знають.
(1780)
Старої річки
Лагідний потік
Посівам щедро воду наділяє.
(1780)
Зимова слива
На вершині скелі
Лише учора скинула вбрання.
(1780)
Деревце щеплене
Над тином нахилилось,
Неначе хоче щось розповісти.
(1781)
Дорога в Нару!
Серед моря трав
Деревце сакури самотньої біліє.
(1782)
Весняний дощ!
Балакаючи, йдуть
Солом'яна накидка й парасолька.
(1782)
Закаламутилась
Під весняним дощем
Вода джерельна.
(1782)
Весна відходить!
Запізніла вишня
Розгублено їй дивиться услід.
(1782)
День забарився.
На місток з гори
Уже спустилось декілька фазанів.
(1782)
Сливовий квіт опав,
І посумніли
Верби.
(1782)
Весняний дощик
Навіть животи у жаб зраділих
Ще не встиг змочити.
(1782)
Весняний дощ!
Одначе, попри все,
Сьогодні теж, як завжди, вечоріє.
(1782)
Украсти квітку?
В горах Йосіно
Ніхто з людей не міг цього зробити!
(1782)
Осінній місяць!
Крізь прозору воду
Видніється на дні бекаса слід.
(1782)
Багряні клени
Храму Фудзісава1!
Не зупинившись, далі поспішив.
(1782)
Скрипить помалу
Галька під ногами.
Холодний місяць світить угорі.
(1782)
Набрати хмизу
Вийшов з укриття.
Фазана голос.
(1782)
Яскраві ці!
Ще яскравіші інші!
Осінніх кленів листя палахтить.
(1782)
Самотній гість
З хазяїном віч-на-віч.
Осінні сутінки.
(1782)
Скрекочуть жаби.
Вдень: "Скоріше б вечір!"
А уночі: "Скоріше б день настав!"
(1783)
Фудзісава ("Фудзісавадера", або ще: "Юкодзі") — відомий буддійський храм у м. Фудзісава.
Шляхетним юнаком
Лисиця стала
У вечір весняний.
(1783)
Переклад І. Бондаренка