Однак вона була щасливою жінкою, котру кожен згадував добрим словом. Причиною подібної дивини була її всепоглинаюча зичливість та невибаглива вдача. Вона всіх любила, прагнула, щоби всім було добре, у кожному ладна була вбачати лише гарні риси, а себе вважала найщасливішою людиною на світі, котрій поталанило мати таку чудову матір, так багато прекрасних друзів та домівку, де всього було вдосталь. Простота і оптимізм її натури, невибагливий та вдячний характер для кожного були доброю рекомендацією, а для неї — невичерпним джерелом щастя. Вона неабияк полюбляла погомоніти про різні дрібниці, а саме це і цікавило містера Вудхауса з його жвавим інтересом до тривіальних розмов та безневинних пліток.
Місіс Годдард була хазяйкою школи — не інституту благородних дівиць, не гімназії чи якогось іншого закладу, де на основі нових принципів і нових систем і за допомогою довжелезних нудних сентенцій, сповнених витончених дурниць, навчають поєднувати ліберальні знання та навички зі світською мораллю і де молоді дівчата за грубі гроші терплять приниження, аби втратити здоров'я і набути пихатості, — а справжнього, непідробного, старомодного пансіону, в якому за помірну плату продавали помірну кількість знань і в який можна було посилати дівчат (аби вони менше заважали), не боячись при цьому, що після повернення вони перетворяться на вундеркіндів. Школа місіс Годдард мала високу — і цілком заслужену — репутацію, бо Гайбері вважалося місцем з винятково сприятливими для здоров'я умовами. Місіс Годдард мала просторий будинок та садок, ситно годувала дівчаток здоровою їжею, влітку дозволяла їм досхочу набігатися, а взимку власноруч накладала пов'язки на їхні застудні нариви. Тому не дивно, що до церкви її парами супроводжували сорок дівчаток. Це була турботлива жінка непримітної зовнішності, яка в молодості багато працювала, а тепер вважала, що має право інколи дозволити собі відпочинок у вигляді візиту з чаюванням. Досягши колись чимало чого завдяки доброті містера Вудхауса, вона, відчуваючи борг вдячності, завжди була готова на його вимогу полишити при нагоді свою чепурненьку, завішану вишивками вітальню, щоби біля його каміна виграти чи програти декілька шестипенсовиків.
Ось такими були ті дами, яких Емма спромагалася збирати у себе дуже часто, радіючи, що на догоду батькові має таку можливість. Сама ж вона не вважала це повноцінною компенсацією відсутності місіс Вестон. Вдоволений вигляд батька втішав її, і вона була дуже рада за себе, що так добре облаштувала справи, але неквапливі та нудні розмови цих трьох жінок нагадували їй, що якраз таких довгих та нудних вечорів і доводиться з острахом очікувати.
Коли одного ранку вона сиділа, чекаючи саме такого завершення ще одного дня, від місіс Годдард принесли записку з висловленим у найшанобливіших виразах проханням дозволити їй привести із собою міс Сміт. Це прохання виявилося вельми бажаним і доречним, бо міс Сміт була сімнадцятирічною дівчиною, яку Емма знала дуже добре в обличчя і до якої її давно вабило через її красу. Відповіддю на прохання стало люб'язне запрошення, і чарівна господиня маєтку вже не тремтіла від думки про прийдешній вечір.
Гаррієт Сміт була чиєюсь позашлюбною дочкою. Декілька років тому хтось віддав її до пансіону місіс Годдард; хтось нещодавно підвищив її статус зі звичайної школярки до пансіонерки, що живе в сім'ї хазяйки. Оце і все, що було відомо загалу про її минуле. Здається, вона не мала інших друзів, крім тих, що набула в Гайбері; вона щойно повернулася з тривалої поїздки на село, де гостювала у якихось дівчаток, з котрими навчалася в пансіоні.
Міс Сміт була дуже привабливою дівчиною, і якраз саме цей тип вроди викликав у Емми особливе захоплення. Вона була невисока на зріст, повненька і білошкіра, рум'янощока, блакитноока, білява і мала правильні риси обличчя, яке виражало безкінечну ніжність. Її манери полонили Емму не менше, ніж її зовнішність, і ще до закінчення вечора вона сповнилася рішучості продовжити це знайомство.
Під час розмови нічим особливо розумним міс Сміт Емму не вразила, але загалом видалася їй дуже привабливою — без обтяжливої сором'язливості, без зайвої стриманості в розмові; при цьому вона була настільки далекою від нав'язливості, виказувала настільки доречну та не принизливу для себе поштивість, здавалася настільки вдячною за те, що її допустили в Гартфілд, і так невигадливо демонструвала захоплений подив від обстановки, своїм стилем незрівнянно вищої за ту, яку звикла бачити, що це явно свідчило про її розважливість і заслуговувало на заохочення. А раз так, то заохочення слід було надати. Ці ніжні погляди блакитних очей, всю цю природну грацію не годилося витрачати надаремно серед другорядного товариства Гайбері та його оточення. Знайомства, які вона на цей час встигла завести, були недостойними її. Подруги, з якими щойно розлучилася, без сумніву, шкодили їй, якими б гарними людьми вони не були. То була родина на ім'я Мартін, яку Емма добре знала з відгуків. Вони орендували у містера Найтлі велику ферму і мешкали вельми пристойно — настільки їй було відомо — у Донвеллівській парафії. Вона знала, що містер Найтлі високо ставив їх, але скоріш за все були це люди грубі та невиховані, які зовсім не годилися в близькі друзі дівчині, котрій до абсолютної бездоганності бракувало лише трохи знань та витонченості. Вона, Емма, і стане тією людиною, яка зверне на неї увагу, зробить її кращою, відлучить від непідходящих знайомих і введе до дійсно гарного товариства, формуватиме її думки та манери. Це буде справою цікавою, безсумнівно, доброчинною, великою мірою відповідною її власному соціальному статусу, можливостям і дозвіллю.
Вона так захопилася спогляданням отих блакитних очей, розмовами та побудовою своїх планів у проміжках між ними, вечір промайнув так незвично швидко, що вона і незчулася, як накрили та підсунули до каміна стіл для вечері, на появу якого в означений час вона інколи з таким нетерпінням чекала. Зі жвавістю, викликаною не одним лише звичним для людини бажанням похвали за ретельно і добре зроблене, із непідробним доброзичливим настроєм та у захваті від ідеї, що спала їй на думку, вона заходилася виконувати всі прийняті за столом умовності і, знаючи про звичку гостей рано лягати та про їх стримані світські манери, хутко частувала гостей січеною курятиною та запеченими в черепашках устрицями.
У таких випадках між почуттями бідолашного містера Вудхауса починалася справжнісінька війна. Він полюбляв, коли накривали на стіл, бо то була традиція його молодості, але переконаність у шкідливості вечері як явища нездорового викликала в нього жаль при вигляді будь-якої страви, що подавалася до столу; з хлібосольства він ладен був запропонувати гостям будь-яку страву, але занепокоєність їхнім здоров'ям наганяла на нього смуток від того, що вони цю страву їстимуть.
Усе, що він міг із явним самовдоволенням рекомендувати гостям, — це ще мисочку дуже рідкої вівсяної каші, такої ж, яку споживав сам; хоча зазвичай — поки дами із задоволенням поїдали смачнішу їжу — лише проказував:
— Місіс Бейтс, а чому б вам не покуштувати одне з цих яєць? Некруте яйце не шкодить шлунку. Ніхто так добре не розуміється на приготуванні варених яєць, як Серлі. Я не рекомендував би їсти яйце, приготоване кимось іншим, — але не треба боятися — ви ж бачите, що вони дуже маленькі, — одне з невеличких яєць вам не зашкодить. Міс Бейтс, дозвольте Еммі почастувати вас маленьким шматочком пирога, ну дуже маленьким шматочком. У нас печуть пироги лише зі свіжими яблуками. Не бійтеся, консервованих фруктів тут немає. Не раджу вживати солодкого крему. Місіс Годдард, може, вип'єте півсклянки вина? Нещасні півсклянки, та ще й розбавлені чаркою води? Гадаю, це вам не зашкодить.
Емма не заважала батькові говорити і тим часом щедро частувала гостей; у той вечір вона була особливо вдоволена тим, що завдяки їй вони роз'їхалися в доброму гуморі. Вона намагалася створити піднесений настрій у міс Сміт — і це їй вдалося сповна. Міс Вудхаус була у Гайбері такою значною персоною, що перспектива бути представленою їй вселяла стільки ж збентеження, скільки і задоволення — але, від'їжджаючи, скромна та вдячна дівчинка була просто в захваті від доброзичливості, яку міс Вудхаус виказувала їй увесь вечір, та ще й на прощання потисла руку!
Розділ 4
Невдовзі Гаррієт Сміт зробилась у Гартфілді своєю. Всі питання Емма звикла вирішувати швидко і не вагаючись, тому вона не витрачала марно часу на запрошення, заохочення та умовляння приходити якомога частіше; чим більше вони дізнавались одна про одну, тим міцнішою ставала їхня взаємна симпатія. Ще на початку знайомства Емма відчула, що міс Сміт може бути дуже приємною компаньйонкою в піших прогулянках. Із цього погляду відсутність місіс Вестон була серйозною втратою. Її батько ніколи не заходив за чагарникові насадження, і тому їхньої ближньої чи дальньої межі цілком вистачало для тривалої чи — в залежності від пори року — нетривалої прогулянки. Після того ж, як міс Тейлор вийшла заміж, Еммі стало бракувати моціону. Якось вона відважилася сходити сама до Рендоллза, але це їй не сподобалося, і тому Гаррієт Сміт, яку вона могла покликати на прогулянку будь-коли, видавалася їй цінним здобутком. Чим більше Емма бачилася з міс Сміт, тим більше та подобалася їй у всіх інших відношеннях і тим більше вона впевнювалась у всіх своїх добрих задумах.
Так, Гаррієт не була надто розумною, проте мала лагідний, поступливий і схильний до вдячності характер. Вона не знала, що таке марнославство і воліла радше користуватися порадами тих, кого шанувала. Дуже зворушливою була її симпатія до Емми, виявлена у перші ж дні їхнього знайомства, а схильність до гарного товариства і здатність розрізняти елегантне та розумне демонструвала присутність смаку, хоча на глибину розуміння сутності речей очікувати не доводилося. Загалом же Емма була абсолютно переконаною, що Гаррієт Сміт — це саме та юна подруга, якої вона прагнула і саме те, чого бракувало її домівці. Певна річ, що вона не зможе стати такою ж подругою, якою була місіс Вестон. Іншої такої не буде ніколи. Іншої такої вона і не бажала.