Ми з пані Каспарек уже не знаємо, що й думати.
Л і в к а. Каспарек і Лавуга прийшли до мене в кабінет і все розповіли. Через хвилину ми довідалися від пана Бека, що вчора після роботи, коли всі вже пішли додому, Гоґельман ще раз побував у конторі. Спочатку він зайшов до себе в кабінет, а потім прийшов до Бека й попросив у нього ключі від підвалу.
Лавуга. Бек запевняє, що колега Гоґельман мав дуже пригнічений і засмучений вигляд, ба навіть здавався хворим. І мурмотів щось собі під ніс...
Л і в к а. "Я повинен побачити на власні оч!"
Лавуга. Бек запитав його, що саме пан Гоґельман хоче побачити на власні очі; пан Гоґельман подивився на нього якось дуже дивно...
Л і в к а. ... і сказав: "Пане Беку! Я відчуваю, що натрапив на слід одного нечуваного обману!"
Лавуга. Потім колега Гоґельман з ключами подався до підвалу, а Бек пішов поливати квіти. Бек у нас великий квітколюб.
Коли Бек полив усі квіти й повернувся, він вирішив, що Гоґельман уже, напевно, пішов додому й ненароком поклав ключі від підвалу собі в кишеню. У кожному разі, про підвал Бек більше не згадав. А я йому й кажу, що знаю пана Гоґельмана як великого педанта. Ніколи в житті пан Гоґельман не покладе до кишені ключі від підвалу ненароком, як не забуде й пальта, як не забуде з'явитися наступного дня в конторі!
Л і в к а. Враз Каспарек як закричить! А що, каже вона, як з ним учора в підвалі та стався удар? Ми кинулися вниз, до підвалу. Лавуга, Каспарек і ваш покірний слуга. Двері підвалу були відчинені навстіж...
Лавуга. Даруйте за таке висловлювання, але перед нами постала картина жаху й спустошення. Інакше кажучи, ми побачили прямо-таки щось страшне!
Л і в к а. Стоси папок були скинуті з полиць додолу. Вся долівка вкрита архівними справами, подерті на клаптики аркуші паперу, повсюди валялися документи!
Лавуга. Окрім того, кругом моторошно шаруділо й шелестіло.
Л і в к а. Це шелестів папір. І не моторошно, не кажіть.
Л а в у г а. Дорогий колего, я вже сорок років шпортаюся серед паперового мотлоху. Я добре знаю, як шелестить нормальний папір. А це шелестіння нормальним не назвеш! До того ж, десь знизу долинав якийсь звук, такий дивний-предивний.
Л і в к а. Може, то пацюк свистів. У підвалах завжди водяться пацюки. Всі папки були геть обгризені.
Л а в у г а. Я ледве пересувався серед паперових куп. Кожен крок давався мені важко, на мене звідусіль, наче лапатий сніг, сипалися клаптики паперу. Але я не переставав гукати: "Колего Гоґельмане! Колего Гоґельмане! Де ви?" І враз я почув стогін. У мене мурашки по спині забігали! Брр!
Л і в к а. А потім він знайшов його і гукнув нам, що він його знайшов.
Л а в у г а. Щира правда! Я знайшов його! Власне, я знайшов його ноги!. Вони стриміли з-під гори папок. Я окликнув: "Колего Гоґельмане! Це ви?" Замість відповіді з паперових кучугур почувся гучний стогін.
Л і в к а. Одне слово, ми відкопали колегу Гоґельмана. Він був ще при тямі, але вочевидь не розумів, де він і що з ним. І що цілком незбагненно, рот його був забитий клаптями паперу. Ми їх витягли.
Лавуга. І ось тоді колега промурмотів щось незвичайне, цілком незвичайне! Мабуть, він марив. Він промурмотів: "У них справді нема імператора. Вони божевільні. У них справді нема імператора."
Л і в к а. Він без упину повторював ці фрази і, зітхаючи, приказував: "Ошукали, ошукали, ошукали!"
Лавуга. Коли ми відкопали колегу Гоґельмана, як сталося щось жахливе. Каспарек раптом як заверещить, ну як, як... Одне слово, щосили.
Л і в к а. її щось вкусило. Неймовірно, але факт. Каспарек висмикнула ногу з-під купи папок. Нога була геть закривавлена. Каспарек, плачучи, пошкандибала з підвалу.
Лавуга. Повірте, дуже важко пересуватися, коли вся долівка захаращена паперами. Ну, потім ми поволокли колегу Гоґельмана з підвалу, а він знову балакав щось чудне.
Л і в к а. Він кричав: "Мерщій, мерщій, а то вони повернуться! Швидше, колеги, швидше, бо ті чудовиська знову прийдуть!"
Лавуга. Коли ми вибралися з підвалу, він ще встиг сказати: "Колеги, ви вчасно нагодилися". І знепритомнів.
Отаке нам розповіли Лівка й Лавуга. Вони випили ще по чарчині віскі й доїли печиво. На їхню думку, все відбулося таким чином. Тато напевно виявив якесь шахрайство, пов'язане зі страхуванням автомобілів. Якесь давнє шахрайство. Це спонукало його повернутися в контору, щоб спуститися до підвалу й спробувати знайти в страхових паперах сліди того шахрайства. Там йому зробилося зле, він знепритомнів. А коли прийшов до тями й побачив біля себе пацюків, знову знепритомнів. Адже пацюки і справді гидота несусвітна!
Шкода тільки, додав Лавуга, що такі амбітні колеги, як пан Гогельман, ніколи й нікому не звіряються, натрапивши на щось нечесне, а то ми знайшли б його значно раніше.
Мама й собі сказала: так, дуже шкода.
А ми, діти, також поквапливо запевнили Лівку й Лавугу: авжеж, пацюки й справді страшна бридота, це вони в усьому винні!
Лівка сказав, що цей випадок буде добрим уроком для автостра-ху. Вони вже сьогодні скрізь понасипають дусту чи ще якогось порошку. Потім Лавуга сказав, що директор автостраху просив передати татові, аби він як слід відпочив і швидше поправлявся, бо фірмі конче потрібні такі сумлінні, віддані справі працівники, як тато.
На цьому Лівка й Лавуга пішли, а я зміг нарешті випити Лаву-жину колу.
І розділ п'ятнадцятий, останній
Добре, що ця історія добігає кінця, бо завтра вранці мені знімають гіпс з ноги. В останньому розділі я розповім, як Нік допоміг мені вийти з прикрого становища.
Отже, Лівка й Лавуга пішли, а мама відразу оглянула тата. Тато стогнав дедалі рідше, але мама ніяк не могла заспокоїтись. Вона зателефонувала нашому лікареві Біндеру. Лікар прийшов негайно. Той мешкає за два будинки від нас. Він зміряв татові тиск, перевірив пульс і температуру. Тато ненадовго прокинувся, обвів усе довкола важким поглядом, промурмотів: "Слава Богу, вдома!" — і його знову знеміг сон.
Лікар Біндер сказав, що в тата тиск, пульс і температура в межах норми. Та все ж дістав кишеньковий ліхтарик і посвітив татові в очі. Звісно, піднявши татові повіки, адже тато спав із заплющеними очима. Якісь там рефлекси підказали лікареві, що в тата струс мозку. Не дуже легкий і не дуже важкий — середній. Лікар призначив татові постільний режим. Не зашкодив би йому й компрес на голову, додав пан Біндер. Він це, певна річ, сказав заради мами, бо знав її пристрасть до всіляких компресів. Уже виходячи, лікар сказав мамі:
— Ваш чоловік, шановна пані Гоґельман, згодом напевне й не згадає про цей нещасний випадок. Так буває після струсу мозку. Не виключені й істотніші провали пам'яті.
— Ой, це було б.прекрасно! — вигукнула мама.
— Що було б прекрасно? — сторопів лікар Біндер
Мама, затинаючись, сказала, що вона не те мала на увазі, а зовсім інше. А дідусь закашлявся, прикриваючи рота хусточкою, щоб не побачили, що він усміхається.
Наостанок лікар Біндер сказав ще:
— Будь ласка, не задавайте багато запитань своєму чоловікові, коли він прокинеться. І затемніть кімнату. Будьте до нього чуйні й поблажливі. Він потребує ласки.
Коли лікар пішов, дід сказав, що нам слід зібратися на сімейну раду. Щоб не заважати татові і щоб тато не заважав нам, ми подалися на кухню. Ми добре розуміли, про що маємо радитися, але жоден з нас не наважувався почати. Дідусь не витримав:
— Отже, ситуація така: ваш тато вернувся додому. Найгірше позаду. Невдовзі він знову стане на ноги. Але перш ніж він одужає, нам треба довести справу до логічного завершення!
Нік, видимо, ще не второпав, що ми маємо обговорити, бо запитав:
— Що означає — нам треба довести справу до логічного завершення?
— Огірчище,— сказала мама.
— Огірчище викинути на смітник! — вигукнула Мартіна, а ми з дідусем закивали головами.
Але як нам насправді тихо-мирно спекатися огірчища, ми так і не придумали. Мама, яка перед тим рішуче вимагала негайно вигнати його з дому, раптом зізналась, що вона не те що короля Кумі-Орі, а навіть мухи не може скривдити. Тому вона не хоче, щоб і ми йому заподіяли щось зле. Треба завжди залишатись терплячим і добрим, сказала вона.
Дідусь зауважив, що у випадку з огірковим королем самою терплячістю й добротою справі не зарадиш, але й він нічого розумного не придумав. Сімейну раду довелося відкласти на наступний день. Єдине, про що ми домовились, було: тато спатиме цю ніч у вітальні, а огірчище ми замкнемо в татовій кімнаті. Ми не хотіли, щоб тато знов зустрівся з капосним королищем. Після ради Мартіна надягла свою найкращу сукню, закрутила плойкою свою гривку в маленькі баранячі кучерики. Вони дуже подобаються Станекові Курті. З ним вона й пішла в кіно.
. Мама ще встигла засумніватись, чи сподобалося б татові, що Мартіна йде на оостанній сеанс?
Мартіна сказала:
— По-перше, до школи завтра йти не треба. Тож я однаково не ляжу рано спати. По-друге, мої нерви теж мають відпочити, а по-третє, у Курті немає довгих патлів.
З того, як вона вона вимовила "Куууртііі", я переконався, що Курті стовідсотково витіснив Алекса Берґера.
Дідусь вийшов з дому разом з Мартіною. Він пішов до кав'ярні почитати зарубіжні газети за останній тиждень. Мама заявила, що сьогоднішній день вона прожила в надто великому нервовому напруженні. Вона вжила снодійне й лягла спати, укривши перед цим тата ще однією ковдрою.
Я залишився на кухні з Ніком. Щиро кажучи, я охочіше пішов би до своєї кімнати й дочитав детектив, початий ще місяць тому. Але Нік був такий сумний та похмурий, що я не міг покинути його самого. Я спробував був пожартувати з ним, але він відмахнувся від мене, як від кусливої мухи, утупився в одну точку просто перед собою, а потім раптом сказав:
— Вольфі, мені треба вийти ненадовго!
— А мудрішого ти нічого не придумав? — сказав я.— Таким шпінгалетам заборонено показуватись на вулиці після пів на дев'яту вечора.
— Але мені конче треба!
— Нічого тобі не треба, дурнику!
Нік подивився на мене вороже. І зненацька я прозрів: як же негідно я поводжуся і як огидно розмовляю з Ніком! Точнісінько як дорослий, промайнуло в голові. Я враз збагнув, що підло поводитися дуже легко.
— Вибач, Ніку,— сказав я,— ніякий ти не дурник. Тобі справді конче треба вийти?
Нік кивнув головою.
— Можна мені тебе провести? Нік похитав головою.
— Ти надовго?
— Ні, хвилин на п'ятнадцять.
— Правду кажеш?
— Слово честі!
Нік вийшов із кухні.