Я більше люблю, коли весело. А що може бути веселіше від базару, де повно динь та кавунів? Скрізь, куди не глянеш, або дині, або кавуни. Дині жовті і пахнуть принадно. Кавуни (всередині) червоні, як мак, і солодкі вони, як добрий мед, а кісточки в них чорні. Моя мама не любить кавунів. Вона каже, що дині вигідніші. Коли вона купує, каже, диню, то має на два дні для нас обох — на сніданок, на обід і на вечерю. А кавун, каже вона, це ласощі: наповнюєш живіт водою, і все. Я гадаю, що вона помиляється. Був би я царем, я б цілий рік їв кавун з хлібом. То нічого, що багато кісточок. Добрий кавун — коли його як слід трусонути, то кісточки випадають з нього геть усі. А тоді їжте, скільки хочете!..
Ого! Дивіться-но, я так розбалакався про кавуни, що забув навіть, з чого ми починали. Я ж вам розповідаю про тестя мого брата Елі, бублейника Йону. Прийшла на нього погибель. Ніхто такого не сподівався. Уявіть собі, сидимо ми з мамою за столом і обідаємо: їмо диню з хлібом. Відчиняються двері, і входить мій брат Еля з біблією в руках, з батьковою біблією. За ним шкандибає його жінка Бруха. В одній руці в неї хутряний комір з хвостиками, а в другій руці — друшляк. Не знаєте, що таке друшляк? Це такий посуд, в якому проціджують локшину. Мій брат Еля білий як крейда. Моя братова Бруха червона як буряк.
— Свекрухо, ми прийшли до вас,— каже моя братова Бруха.
— Мамо, ми ледве врятувались,— каже мій брат Еля. І обоє починають плакати, а мама їм допомагає. Що
сталося? Погоріли? Вигнали? Нічого подібного! Тесть мого брата Елі, Йона-пекар, збанкрутував. Прогорів, як у нас кажуть. Прийшли всі, кому він винен, і описали його з голови до ніг. Вони забрали у нього все до цурки. Геть-чисто все в хаті, і навіть саму хату теж, та ще з якою ганьбою! Його попросили, щоб він негайно забирався. Тобто його вигнали, каже Еля, як цуцика.
— Лишенько мені! — каже мама і заламує руки.— Куди поділися його гроші? Адже він був такий багатій!
На це відповідає мій брат Еля, що, по-перше, він зовсім не був такий багатій, а по-друге... Але тут встряє моя братова Бруха і каже, що її батько справді був багатій. Дай боже їй, без кривди для батька, хоч половину того, що він мав. Але що ж? її весілля коштувало ціле багатство! Бруха любить говорити про своє весілля. Щоразу, коли вона приходить до нас, ви чуєте тільки про її весілля Такого весілля, як її. весілля, не було, каже вона, і не буде. Такого печива, як на її весіллі, такого смаженого, таких тортів, і бісквітів, і струделів, і вергунів, і різного варення, як на її весіллі, не було ні в кого! А тим часом Бруха лишилася в чому мати народила, з хутряним коміром і з друшляком. Посаг, якого обіцяв батько, годі казати, пропав. Мій брат Еля також добре "заробив" на цьому: описали його святковий костюм і всю постіль. Годинника теж. Він лишився голий як бубон!
Мати страшенно побивалась. Де це чувано, таке нещастя! Хто міг сподіватися? Адже їй усі заздрили: такий шлюб! Мабуть, люди наврочили або вона сама тоді накликала біду... Як би там не було, каже вона, її це влучило більше за всіх. Золотої торби захотілось їй!
— Золото зникає, дірява торба лишається. Зоставайся поки що в мене, дитино моя, поки бог зглянеться...
Так каже мама і віддає невістці ліжко, єдині меблі, що зосталися в нас у хаті.
VII. НАПІЙ МОГО БРАТА ЕЛІ
1
"За одного карбованця — сто карбованців! Сто карбованців щомісяця може заробити кожен, хто ознайомиться із змістом нашої книги, яка коштує тільки один карбованець з пересилкою. Не сумуйте, купуйте! Часу не гайте, діставайте, бо ще спізнитесь!"
Отаку об'яву прочитав десь у газетах мій брат Еля одразу після того, як позбувся тестьових харчів. А позбувся харчів мій брат Еля не тому, що йому "кінчилися строки". Пообіцяли йому, власне, три роки харчів, а годували його у тестя навіть неповних три чверті року. З його багатим тестем сталося нещастя. Пекар Йона збанкрутував і з багатія став злидарем. Як це сталося — я вам вже розповідав. Двічі я ніколи не розповідаю одну і ту саму річ. Хіба що мене попросять. Та цього разу не допоможе навіть просьба, бо я дуже занятий. Я заробляю гроші. Розношу напій, що його готує мій брат Еля власними руками. Він навчився виробляти напій по книжці, яка коштує тільки один карбованець, а заробити можна нею сто карбованців на місяць і більше. Як тільки мій брат Еля прочитав, що є така книга на світі, він негайно переказав поштою карбованця (останнього карбованця) і приніс мамі радісну звістку, щоб вона більше не журилася.
— Мамо, хвалити бога, ми врятовані! Заробітками ми вже забезпечені он як! (Він показав рукою на шию).
— А що таке? — запитує мама.— Ти дістав посаду?
— Ще краще, ніж посада! — відповідає мій брат Еля, а очі йому сяють. Певно, з великої радості. Він просить заждати ще кілька днів, поки прибуде книга.
— Що це за книга? — запитує мама.
— Це чудесна книга! — каже мій брат Еля і запитує її, чи вона буде задоволена сотнею карбованців на місяць? Мама сміється з нього і каже, що вона задовольниться ста карбованцями на рік, аби певними. Мій брат Еля відповідає їй на те, що в неї надто убогі потреби, і подається на пошту. Він щодня ходить на пошту і допитується книги. Уже понад тиждень, як він переказав карбованця, а книги немає! Тим часом треба їсти. "Душі з себе не виплюнеш". Так каже мама. Не розумію, як випльовують душу?
Хвалити бога! Вже є книга. Тільки-но ми її розпакували, як мій брат Еля сів читати. Ой, ой, що він там вичитав! Скільки є засобів заробляти гроші різними рецептами! Рецепт заробити сто карбованців на місяць, виробляючи найкраще чорнило. Рецепт заробити сто карбованців на місяць, виробляючи добрячу чорну ваксу. Рецепт заробити сто карбованців на місяць, виганяючи мишей, тарганів та іншу бридоту. Рецепт заробити сто карбованців і більше на місяць, виробляючи лікери, солодку горілку, лимонад, содову воду, квас та інші ще дешевші напої.
Мій брат Еля зупинився на останньому рецепті. По-перше, тому що можна заробити ще більше, ніж сто карбованців на місяць. По-друге, не треба бруднитися чорнилом чи ваксою і мати діло з мишами, тарганами та іншою бридотою. Справа лише в тому, до якого напою взятися? До лікерів та солодкої горілки треба мати скарби Ротшільда. До лимонаду та содової води треба мати машину і ще якийсь камінь, що коштує бозна-скільки! Лишається одне: квас! Квас — це такий напій, що коштує дешево і його п'ють багато. А надто ще в таке палюче літо, як тепер. З квасу, треба вам знати, збагатів у нас квасник Борух. Він виробляє пляшковий квас. Його квас славиться на весь світ. Його квас стріляє з пляшок, як з гармати. Яка причина, що так стріляє,— не знає ніхто. Це Борухів секрет. Кажуть, що він вкладає всередину щось таке, що стріляє. Хто каже — родзинки. А хто каже — хміль. Як настає літо, він просто розривається. Так багато він торгує.
Наш квас, що готує мій брат Еля за рецептом, не пляшковий квас і не стріляє. Наш квас — іншого сорту напій. Як його готують — не можу вам сказати. Мій брат Еля нікого не впускає, коли готує його. Всі бачать тільки, коли він ллє воду. Щоб приготувати самий напій, він замикається в маминій кімнаті! Ні я, ні мама, ні моя братова Бруха — ніхто не має права бути при цьому.
Проте, коли ви мені пообіцяєте, що це залишиться таємницею, можу вам сказати, що саме входить у напій. Я знаю, що він купує. Там є лушпайка від лимона, рідкий мед (меляса) і ще одна, кисла, як оцет, річ, яка зветься "криметартерум", а решта — вода... Води там більше над
Шолом-Алейхем. т. 4
49
усе. Що більше води — то більше квасу. Це все добре розмішується звичайним дрючком,— так написано в книзі,— і напій готовий. Потім його наливають у великий глек і вкидають туди грудку льоду. Лід — це головне! Без льоду весь напій копійки щербатої не вартий. Це я вам кажу не по книзі, бо сам одного разу скуштував трохи квасу без льоду, і мені здалося, що смерть моя прийшла!
З
Коли зготували першу бочку квасу, було вирішено, що носитиму його на продаж я. А хто ж, як не я? Моєму братові Елі не личить. Адже він уже жонатий. Мамі — і поготів. Ми ніколи не допустимо, щоб мама ходила по базару з глеком і кричала: "Квасу! Квасу! Люди, квасу!" Всі погодились на тому, що це мусить бути моя робота. Я сам теж був такої думки. Я дуже зрадів, почувши цю новину. Мій брат Еля взявся навчати мене, як торгувати. Глек треба держати в одній руці на мотузці, склянку — у другій руці, а щоб люди зупинялись, я повинен голосно співати отак:
Люди, напій! За копійку склянка! Холодний і солодкий — Душу відсвіжав!..
Голос — це я вам уже давно казав — у мене гарний. Сопрано я успадкував від мого тата, мир йому. Я заспівав уголос, перекрутивши пісеньку догори ногами:
Солодкий квас склянка! За копійку люди! Свіжий і холодний — Душу напоює!..
Не знаю, чи то мій спів так сподобався, чи то напій такий дуже добрий? Чи, може, це тому, що день був дуже гарячий? Перший глек я спродав за півгодини і повернувся додому з виторгом мало не на п'ять злотих. Мій брат Еля віддав гроші мамі, а мені одразу налляв свіжий глек. Він сказав, що, коли я зможу обернутись так п'ять-шість разів за день, ми заробимо якраз сто карбованців на місяць. Тепер відніміть, будь-ласка, чотири суботні дні, що
є в місяці, і ви самі зрозумієте, скільки нам коштує напій і який процент заробляємо на ньому. Напій коштує нам дуже дешево. Можна сказати, майже нічого. Всі гроші забирає лід. Тим-то треба старатися якнайшвидше спродати глек з напоєм, щоб грудка льоду придалася і на другий глек, і на третій глек, і так далі. Тим-то треба ходити з напоєм якомога швидше, навіть не ходити, а бігати. За мною біжать ще хлопчаки, урвиголови, ціла зграя. Вони перекривляють мене, як я співаю. Але мені на них наплювати. Я намагаюсь швиденько покінчити з глеком квасу і поспішаю додому, щоб взяти новий глек.
Скільки я заробив за перший день — не знаю сам. Знаю тільки, що мій брат Еля, і моя братова Бруха, і моя мати мене дуже хвалили. На вечерю мені дали скибку дині і скибку кавуна, та ще дві угорські сливи. Про квас нічого і казати. Квас ми п'ємо всі, як воду. Перед сном мама стелить мені на долівці і запитує, чи не болять мені, боронь боже, ноги.