Він забігає туди г вискакує з галасом:
— Хто це роз... Чхи! ЧхиІ Чхи!
Я давно вже не бачив мого брата Елю в такому гніві, як оце зараз.
Він поривається з кулаками до мене. Щастя, що він чхає, а то зробив би мене калікою. Моя братова Вруха приходить, застає нас усіх трьох перед хатою. Ми держимось руками за груди і чхаємо.
— Що з вами? Чого ви раптом розчхалися?
Що їй на це відповісти? Хіба ми можемо слово вимовити?
Показуємо їй руками на хату. Вона заскакує туди, вибігає одразу назад червона як буряк і нападає на мого брата Елю:
— Що я тобі ка... Чхи! Чхи! Чхи!
Приходить наша сусідка гладка Песя. Вона говорить до нас, але ніхто не може відповісти їй ні слова. Показуємо їй руками на хату, вона входить і вибігає звідти:
— Що це ви такого на... Чхи! Чхи! Чхи!..
Наша сусідка махає руками. Приходить її чоловік, палітурник. Він дивиться на нас і сміється.
— Що це на вас напало таке чхання?
— Потрудіться ту... Чхи! Чхи! Чхи! — кажемо ми йому і показуємо на хату. Палітурник заходить у хату і вискакує звідти регочучись:
— Я вже знаю, що це таке. Я понюхав. Це чеме... Чхи! Чхи!
Він хапається обома руками за груди і апетитно чхає... Після кожного чхання він підстрибує, стає навшпиньки, чхає і знову підстрибує, і знову чхає і так далі. За півгодини чхають уже всі наші сусіди і сусідки з їхніми дядьками, тітками, троюрідними братами та всіма знайомими — вся вулиця від краю до краю без упину чхає!
Чого це мій брат Еля так злякався? Мабуть, він боїться, щоб на ньому не окошилося все це чхання! Він бере мене за руку, і, чхаючи, ми вдвох подаємося до його товариша Пині. Поминуло добрих півгодини, аж поки ми змогли говорити по-людському. Мій брат Еля розповів своєму товаришеві Пині всю пригоду. Пиня вислухав його уважяо, як лікар слухав хворого. Коли мій брат Еля закінчив, його товариш Пиня звернувся до нього:
— Ану, покажи-но мені твою книжку.
Мій брат Еля виймав книжку з бічної кишені і подає її своєму товаришеві Пині. Його товариш Пиня читає на першій сторінці "За одного карбованця — сто карбованців! Засіб, як з нічого, голими руками, заробити за місяць сто карбованців і більше!.." Він бере книжку і шпурляє її в піч, у самий вогонь. Мій брат Еля кидається з простягненими руками до вогню. Але Пиня зупиняє його:
— Помалу, не поспішай!
Ще кілька хвилин, і з книги мого брата Елі, яка навчає заробляти щомісяця сто карбованців і більше, зосталася купка попелу. Лишився тільки уривок обгорілого паперу, де насилу можна було прочитати "ч е м е р и ц я".
XI. НАШ ТОВАРИШ ПИНЯ 1
Пам'ятаєте, я колись обіцяв, що познайомлю вас з товаришем мого брата Елі — Пинею? Я обіцяв познайомити вас з ним, бо в нього цікаві думки. Але перш ніж розповідати вам про Пиню, мушу розповісти насамперед про його діда, потім про його батька, далі про його дядька і лише тоді про самого Пиню. Не лякайтесь — я розповім коротенько. Починаю з діда.
Про скляра реб Гесю ви коли-небудь чули? Це дід Пині. Він скляр, і дзеркальний майстер, і фарбар, і може робити табаку. Тепер він покинув усі роботи і займається тільки тим, що розтирає табаку й продає її. Весь час, каже він, поки людина жива, вона повинна працювати, не запобігаючи чужої ласки. Він високий на зріст, сухорлявий, з червоними очима і страхітливим носом; знизу ніс широкий, вище — вузький і вигнутий, як оленячий ріг. Боюся, це в нього сталось тому, що він нюхає табаку. Він дуже похилого віку. Йому чи не сто років, а він ще при повному розумі. Є така думка, що і тепер у нього більше розуму, ніж у його синів: механіка Герш-Лейба і годинникаря Шнеєра.
Механік Герш-Лейб також сухорлявий і високий, як реб Геся. У нього теж великий ніс, але він не нюхав та-баки. Може, з часом нюхатиме. Поки що ні. Він механік, складав печі. Всі кажуть на нього, що він тямущий. У нього таки справді високий лоб. Коли б його навчали механіки, каже Герш-Лейб, він був би єдиний у світі механік. Ще не було такого на світі, чого б він не осягнув розумом. Так каже він про самого себе. Все він може збагнути з першого погляду. Печі складати він теж навчився самотужки. Він кілька разів дивився, як пічник Іван складав печі, і за боки брався від реготу. Він казав, що Іван не розуміє навіть, що таке піч. Герш-Лейб прийшов додому, розкидав піч і склав з тієї ж таки цегли іншу піч. Спочатку піч дуже диміла, задихнутися можна було. Тоді він розкидав піч і поставив нову. Отак кілька разів, аж поки став знаменитим механіком. Він сам придумав таку піч, що її досить розпалювати раз на вісім день. Вся біда тільки в тому, що він ще не має тієї цегли, яка для цього потрібна. Коли б йому дали, каже він, "кахельну" цеглу, він поставив би таку піч, що всі дивувалися б! Він каже, що в печі приховано більше мудрості, ніж у годиннику. Це він каже на зло братові Шнеєрові.
Його брат Шнеєр молодший і вищий за нього і теж з довгим носом. Він — годинникар. З нього, власне, мав бути або рабин, або різник, або вчитель. Така в нього була добряча до науки голова! Але він віддав перевагу годинникарству. Звідки взялося до нього годинникарство? Ось послухайте. Коли він був ще хлопчиком і вчився в хедері, так розповідав сам Шнеєр, голова його була заклопотана всілякими важливими питаннями. Наприклад, він хотів дізнатись, у чому сенс замка. Чому, як крутити праворуч, він відмикається, а як крутити ліворуч,— замикається? Або чому годинник іде? Чому він дзвонить саме тоді, коли велика стрілка наблизиться до дванадцяти? Уперше, коли побачив годинника з пташкою, каже Шнеєр, він мало не збожеволів. Цього годинника з птахом старий реб Геся дістав у подарунок від полковника у відставці, який давав йому роботу. Щоразу, коли годинник мав дзвонити, розчинялися дверцята, виходила пташка і співала: "Ку-ку!" Пташка була дуже натуральна, наче жива. Можете собі уявити, що навіть кішка помилялась. Щоразу, коли пташка виходила й співала "ку-ку", кішка напружувалась і хотіла її спіймати. Шнеєр заповзявся збагнути, в чому секрет пташки. Одного разу, коли нікого не було вдома, він допався до годинника, зняв його зі стіни, відкрутив усі гвинтики і вийняв тельбухи. Прийшов батько і нещадно побив його. Ніхто вже не сподівався, що він залишиться живий. Досі ще, каже Шнеєр, у нього в сліди на тілі. Але він досяг свого — зробився годинникарем. Не знаю, чи з кращих, але бере він недорого і ремонтує швидко.
Мій брат Еля уже кілька разів ремонтував у Шнеєра годинника. Майже щотижня ремонтує він годинника. Дивний годинник у мого брата Елі: або мчить скажено вперед, або відстав години на чотири, або зовсім зупиняється, і робіть з ним що хочете! Мій брат Еля, можливо, пішов би до іншого годинникаря, але йому ніяково перед своїм товаришем Пинею. Його товариш Пиня каже, що винен, мабуть, годинник, а не дядько Шнеєр. Бо одно з двох: якщо годинник — добрий годинник, то його ж кожен годинникар може відремонтувати. Цей годинник, мабуть, нікуди не годиться, то що ж з ним може зробити годинникар?
Спробуйте скажіть, що він не мав рації!
2
Товариш мого брата Елі, Пиня, теж талановитий, як і його батько механік Герш-Лейб та його дядько годинникар Шнеєр. Ніс у нього теж довгий, як у них. Носаті вони всі, вся їхня родина. У них є тітка Крейна, яка має дочку Малку. У цієї Малки такий ніс, що варт спеціально приходити дивитись на нього. І не так на ніс, як на обличчя. Це зовсім не людське обличчя. У неї вигляд птаха або звіра. Вона соромиться виходити на вулицю. Шкода бідолашної. Пиня трохи на неї скидається, але він мужчина. Мужчині це не заважає. У нього, правда, теж чудний вигляд — не можна дивитись на нього і не сміятись. Пиня сухорлявий, високий, у нього довгі вуха, шия як у гусака, а до того він ще короткозорий.
Куди б Пиня не пішов, він мусить з кимсь стукнутись лобами. Як зупиниться, то обов'язково наступить вам на ногу. Одна штанина в нього завжди загорнена. Одна шкарпетка спущена. Сорочка обов'язково розстебнута. Галстук у нього чомусь зсунутий мало не на спину. А коли говорить, то хрипить. І любить дуже цукерки — він завжди щось смокче. Зате Пиня майстер на всі руки. Нема нічого такого на світі, чого б він не вмів. Знаннями, кажуть, він перевершив самого рабина. А писанням він заткне за пояс усіх найкращих писарів. Мало того, що в нього чудовий почерк, він ще великий майстер на рими. Що б не писав, він пише римами. Він уже всіх описав у містечку: рабина, різника, синагогального старосту, крамарів, свою рідну сім'ю — геть усіх він уже описав, і кожного римами. Пи-нині вірші переходили з рук до рук, і всі за боки бралися від реготу. Дехто вивчив їх напам'ять. Я, наприклад, пам'ятаю деякі його вірші:
Гордість наша,
Староста Менаше,
Черевце велике мав.
Сидить біля лавки,
Цупить з карнавки —
І радий, аж сяє.
Його жінка Нехама —
Побожна дама.
Не варт про неї говорити;
Як віл здорова,
А в голові полова...
Дай боже обом їм згоріти...
Ціле місто ходором ішло від цих віршів. Хтось припасував до них мотив із суботньої молитви, і всі співали цю пісеньку. Аж поки вона дійшла до старости і старостихи. Вони покликали до себе його батька, механіка Герш-Лейба, і, плачучи перед ним ревними сльозами, одно допитувались у нього: що має проти них його Пиня?.. Прийшовши додому, механік Герш-Лейб покликав Пиню до хати, замкнув вікна й двері і добре йому всипав. Він так довго лупцював його, поки Пиня змушений був урочисто заприсяг-тись, що вже не писатиме римами повік життя свого...
З
Відтоді Пиня вже не пише віршів. Йому вже не лізуть в голову вірші. Ускочив у біду. Так каже на самого себе Пиня. Заманулось йому оженитися. Тобто не йому,— його батькові Герш-Лейбу закортіло, щоб Пиня оженився і став людиною. Пиня одружився з мірошниковою дочкою. Мірошник відкрив для Пині крамничку, де він торгує борошном. Мій брат Еля заздрить йому, що він при ділі. Пиня сміється з нього і каже: це діло, але не для нього. Що це за робота, каже він, бабратись у борошні? Це личить такій грубій людині, як мірошник... Хіба він винен, каже Пиня, що не може сидіти в крамниці? Хоч убий, не можеі Голова його десь далеко. Думками гасає десь ген-ген. Це в них, каже, вся сім'я така з гасаючими думками...
Так каже Пиня і не хоче ходити до крамниці. Він краще посидить, каже, над книжкою, це йому корисніше.