її аж починає душити спазма — ось-ось задихнеться. Нарешті мама починає її просити, щоб перестала сміятись, а нам каже, щоб ми помилися. Але мій брат Еля не має часу. Йому не до вмивання. У нього в голові пляшки. Кінчилися всі пляшки. Немає пляшок! Де дістати ще пляшок? Він відкликає мою братову Бруху в куток, дає їй гроші і каже по секрету, щоб вона пішла по пляшки. Вона його слухає, дивиться йому в обличчя і вибухає сміхом. Він лютує і відкликає маму на той самий секрет.
Мама йде купувати пляшки, а-ми починаємо знову лити воду в бочку. Певна річ, не одразу, потроху. Після кожного відра води Еля підносить руку і каже сам собі:
— Досить!
Потім вмочає перо в бочку, пише на білому папері і каже сам собі:
— Пише!
І отак кілька разів, поки мама повертається з новим запасом пляшок. Ми беремось знову до попередньої роботи: наливаємо чорнило в пляшки. Аж поки знову лишаємось без пляшок.
— Скільки можна? — каже моя братова Бруха.
— Нівроку! — каже мама, а мій брат Еля кидає на Бруху сердитий погляд, немовби кажучи: "Хоч ти мені дружина, але дурна ти, хай бог милує!"
4
Скільки маємо чорнила — не можу вам сказати. Боюсь, чи не тисячу пляшок! Але що з того, коли нема куди їх діти. Мій брат Еля був уже скрізь. Продавати вроздріб, пляшками, немає рації. Так каже мій брат Еля чоловікові нашої сусідки палітурникові Мойше. Той якось зайшов до нас і, побачивши, нівроку, стільки пляшок, з переляку аж поточився назад. Мій брат Еля помітив це, і між ними обома відбулася дивна розмова. Передаю вам цю розмову слово в слово:
Еля. Чого ви так злякались?
Палітурник. Що це в тебе в пляшках?
Еля. Що може бути? Вино!
Палітурник. Яке там вино! Це ж чорнило!
Еля. Чого ж ви тоді запитуєте?
Палітурник. Що ти робитимеш з такою силою чорнила?
Еля. Питиму.
Палітурник. Ні, я без жартів. Продаватимеш уроздріб?
Еля. Що я, божевільний? Коли вже продавати, то я продам десять пляшок, двадцять пляшок, п'ятдесят пляшок. Це зветься "гуртом". Ви знаєте, що таке гуртом?
Палітурник. Я знаю, що таке гуртом продавати. Кому ти продаватимеш?
Еля. Кому? Рабиновій козі!
І мій брат Еля подається до крамарів. Прийшов до одного великого гуртівника. Той наказує принести пляшку. Він хоче побачити. Другому купцеві він приніс пляшку чорнила, але той не хоче і в руки брати, бо пляшка без наклейки. На пляшці мусить бути, каже він, гарна наклейка з цяцькою. "Я не роблю цяцьок, я роблю чорнило", — каже йому мій брат Еля. "То й робіть собі на здоров'я",— відповідає йому купець. Еля кинувся тоді до писаря Юдла. Але писар Юдл сказав йому якесь дуже погане слово. Він уже, каже, накупив чорнила на ціле літо.
— Скільки пляшок чорнила ви закупили? — запитує у нього мій брат Еля.
— Пляшок? — перепитує його писар Юдл.— Я купив одну пляшку чорнила, то матиму й матиму, аж поки все спишу. А тоді куплю ще одну пляшку...
Отакої! Зухвальство писарчука! Раніше він казав, що на чорнило витрачає ціле багатство, а виявляється тепер, що він купує одну пляшку чорнила на ціле літо!.. Мій брат Еля, бідолаха, не тямиться. Він не знає, що йому робити з такою кількістю чорнила. Раніш він казав, що чорнило вроздріб не продаватиме, а тільки гуртом. Тепер Еля полагіднішав. Він уже почне, каже, продавати вроздріб. Я б хотів нарешті знати, що таке "вроздріб"?
А що таке "вроздріб", можете послухати.
5
Мій брат Еля приніс великий аркуш паперу. Він сів і написав величезними друкованими літерами:
ТУТ ПРОДАЄТЬСЯ ЧОРНИЛО ГУРТОМ І ВРОЗДРІБ, ДОБРЕ І ДЕШЕВО
Два слова "вроздріб" і "дешево" були такі величезні, що займали мало не весь аркуш. Коли написане висохло, він вивісив папір на вулиці у нас на дверях. Багато людей проходило і зупинялося подивитись. Я це бачив у вікно.
Мій брат Еля теж дивиться у вікно і ламає пальці. Ознака, що він схвильований. Він звертається до мене:
— Знаєш що? Піди лишень стань коло дверей і послухай, що люди кажуть?
Мене не треба довго просити. Я стою на вулиці коло дверей, дивлюсь, хто зупиняється, і слухаю, про що говорять. Постоявши з півгодини, повертаюсь до хати. Мій брат Еля підходить до мене і запитує тихенько:
~ Ну?
— Що ну?
— Що вони казали?
— Хто?
— Люди, що проходили мимо.
— Вони казали, що гарно написано.
— А більше нічого?
— І більше нічого.
Мій брат Еля зітхає. Чого він зітхає? Мати запитує його те саме:
— Чого ти зітхаєш, дурненький? Почекай трошечки. За один день хочеш, щоб спродано було весь товар?
— Хоч би початок!..— каже мій брат Еля із сльозами в голосі.
— Ти дурненький. Почекай, дитино моя, матимеш, бог дасть, і почин.
Так каже йому мама і подає обід. Ми миємо руки і йдемо обідати. Сидимо, скупчившись, всі четверо. Через оті пляшки страшенно тісно в хаті. Тільки-но ми посідали, забігає парубійко. Цікавий парубійко. Він уже жених. Я його знаю. Коші звуть його. Тато його кравець. Жіночий кравець.
— Тут продають чорнило вроздріб?
— Тут, а що?
— Я б хотів трохи чорнила.
— Скільки тобі треба чорнила?
— ^Дайте мені на копійку.
Мій брат Еля лютує. Коли б він не соромився перед мамою, то він би цього жениха Копла спершу відлупцював, а потім викинув геть з хати. Він стримується і наливає йому на копійку чорнила. Минає з чверть години, заходить дівчинка. Дівчинки цієї я не знаю. Вона колупає пальцем у носі і звертається до моєї мами:
— Тут роблять чорнило?
— Тут. А що?
— Сестра просила, може, ви позичите їй трохи чорнила, їй треба відписати листа в Америку своєму нареченому.
— Хто така твоя сестра?
— Швачка Бася.
— Он щоі Диви-но, як вирослаї Нівроку! Я тебе зовсім не впізнала! Чорнильничку маєш?
— Звідки у нас чорнильничка? Моя сестра просила, може, у вас є ще й перо. Вона напише листа в Америку і негайно поверне вам чорнило і перо.
Мого брата Елі нема за столом. Він у світлиці. Він ходить там тихими кроками, дивиться вниз на підлогу і кусає нігті.
6
— Чого ти наробив стільки чорнила? Ти хотів, певно, забезпечити весь світ чорнилом? Думав, може, буде голод на чорнило?
Так сказав Елі чоловік нашої сусідки, палітурник Мойше. Чудна людина цей палітурник! Він має звичку сипати солі на рани. Так він, здається, нічого собі чоловічок, але трохи в'їдливий. Любить в'їдатися іншому в печінки. Мій брат Еля добре завдав йому! Сказав йому, щоб краще пильнував самого себе та не переплутував книжок, не оправляв пасхального казання разом з великопісною молитвою... Палітурник Мойше вже знає, на що так ущипливо натякає мій брат Еля! Він якось узяв роботу у візника — оправити пасхальне казання. Та сталося нещастя: помилково палітурник оправив разом з казанням ще й частину чужого молитовника. Візник, можливо, і не помітив би, але сусіди почули, що за пасхальною трапезою візник заспівав на плачливий мотив "На ріках вавілонських си-дяхом і плакахом...". Знявся страшенний регіт. Другого дня візник прибіг до нашого сусіда-палітурника і хотів його пошматувати:
— Розбійнику, що ви мали проти мене? Чому ви вгатили в моє пасхальне казання пісну молитву? Я вам усі кишки повипускаю!..
Отож ми мали тоді веселу пасху.
Але не гнівайтесь, що я встряв з чужою пригодою. Повертаюсь до наших "щасливих" справ.
IX. НАСЛІДКИ ЧОРНИЛЬНОЇ зливи
1
Мій брат Еля гасає по місту сам не свій. Що робити з чорнилом?
— Знову чорнило? — каже йому мама.
— Я вже не думаю про чорнило! — відповідає їй мій брат Еля.— Хай йому грець з отим чорнилом! Я думаю про пляшки. Цілий капітал лежить у пляшках! Треба якось спорожнити пляшки і зробити з них гроші!..
З усього він робить гроші! Вирішено, що треба чорнило вилити під три чорти! Погано тільки ось що: куди вилити стільки чорнила? Це ж просто сором!..
— Нічого не вдієш,— каже мій брат Еля.— Доведеться діждатися ночі. Вночі темно, ніхто не побачить.
Насилу діждалися ночі. Як на лихо, місяць світить, наче ліхтар.
— Коли треба, він ховається. А тепер він тут, немовби послали по нього! — каже мій брат Еля.
Ми виносимо пляшку по пляшці — і плю надвір!
— Якщо лити на одне місце, утвориться ціла річка. Треба розливати в різних місцях,— каже мені мій брат Еля, і я його слухаюсь.
Щоразу вишукую нове місце. Кожна пляшка має в мене інше місце. Сусідчина стіна — плюх! Сусідів паркан — плюх! Дві кози лежать проти місяця і ремиґають — плюх!
— На цей раз досить! — каже мій брат Еля, і ми йдемо спати. Скрізь тихо і темно. Чути, як цвірчить цвіркун. З-під печі долинає муркіт кішки. Вона страшенна сплюха. І вдень і вночі тільки те і робить, що гріється і пухне! У сінях, за дверима, чути тихі кроки. Може, домовик?.. Мама ще не спить. Вона, здається, ніколи не спить. Я чую, як вона хрускотить пальцями, як зітхає, стогне і говорить сама з собою. Така вже в неї звичка. Щоночі виливає весь свій душевний біль. Розповідає про своє велике горе. З ким вона розмовляє? З богом?.. Щохвилини вона проказує зітхаючи:
— Ой боже, боже!..
2
Я ще лежу на своєму ліжку, на долівці, і чую крізь сон галас. Лунають різні знайомі голоси. Потроху розплющую очі — уже нерано. Сонячне проміння вдирається в вікно, кличе мене надвір. Хочу пригадати, що було вчора. Ага! Чорнило!.. Схоплююсь і швиденько одягаюсь. Моя мама заплакана (коли вона не заплакана?). А мій брат Еля стоїть посеред хати, опустивши голову, ні в сих ні в тих.
У чому справа? Не одна справа, а кілька справ! Наші сусіди прокинулись уранці, і почалася веремія — їх без ножа зарізали. Одному забризкали всю стіну чорнилом, другому обілляли паркан, новісінький паркан. Третій мав дві білі кози, а їх зробили чорними — не впізнати. Це все ще можна було б пережити, якби не різникові панчохи. Нові білі панчохи вивісила різничиха на паркані нашої сусідки, а їх зовсім зіпсували. Неначе хтось просив її, щоб вивішувала панчохи на чужому паркані. Мама пообіцяла їй купити нові панчохи, аби тільки було тихо. А що буде зі стіною? З парканом? Вирішили, що мама і моя братова Бруха стануть з щітками і замажуть білою глиною всі плями.
— Ваше щастя, що наскочили на порядних сусідів. Коли б ви натрапили із своїм чорнилом на сад фельдшера Менаше, ви б знали, почому копа лиха!
Так каже наша сусідка Песя моїй мамі.
— Що ж ви думаєте? У нещасті теж треба мати щастя! — відповідає мама і дивиться на мене.
Що вона, цікаво знати, хоче цим сказати?
З
— Тепер я вже буду розумний,— каже мені мій брат Еля.— Нехай тільки звечоріє, ми понесемо пляшки до річки.
Він має рацію, слово честі! Це таки найрозумніший вихід! Однаково в річку виливають усі паскудства! Там перуть білизну, там купають коней, там хлюпаються свині, Я з річкою давній приятель.