Я абсолютно вірю природознавчій картині світу. Наука не стоїть на місці, вона робить два кроки вперед і один убік або ж один крок уперед і два вбік. Але я вірю в закони природи, у закони фізики та математики, зрештою.
Я вірю у те, що є. Вірю фактам. Ми ще не пізнали усіх феноменів природи і не все можемо збагнути, наше розуміння світу рясніє лакунами, однак ми знаємо і розуміємо значно, значно більше, ніж наші пращури.
Хіба не погодишся зі мною, що людство дося-гло колосальних здобутків на ниві пізнання лише за останні сто років? Ми можемо простежити розвиток наукової думки за століття, починаючи з 1905 року, коли Айнштайн відкрив теорію ймовірності. За рівнянням Е=тс2 криється таке глибоке проникнення у природу всесвіту, яке собі навіть важко уявити. Енергія може перетворюватися в масу, а маса — в енергію. У 20-х роках XX століття Габбл відкрив космічне зміщення ліній спектру до його червоного кінця і зміг констатувати, що галактики віддаляються одна від одної зі швидкістю, прямопропорційною відстані між ними. Це велетенський прорив у науці минулого століття, разом з цим відкриттям прийшло розуміння того, що всесвіт розширюється і що джерело його походження — Великий Вибух. Теорія Габбла не раз згодом знаходила своє підтвердження, ось хоч би доведенням існування космічного радіоактивного випромінювання, яке свідчить, що всесвіт після колосального вибуху 13,7 мільярдів років тому всв ще теплий. 1990 року на орбіту Землі запустили величезний космічний телескоп, названий на честь Габбла. Після необхідних ремонтів та досліджень телескоп зумів надзвичайно багато розповісти нам, яким буде всесвіт за багато мільярдів світлових років, і дав можливість зазирнути в його історію. Прозирнути всесвіт — те саме, що повернутися назад у часі. На нинішній день мало що може перешкодити нам прозирнути у всесвіт і побачити, як він народжувався. Однак довідатися, що було до Великого Вибуху, неможливо. Упродовж усього століття бурхливо розвивалась також біохімія, а разом з нею і наше розуміння, що таке життя. Кульмінацією стало відкриття носив спадковості, досягнення вчених Кріка та Ватсона, які 1953 року описали спіралевидну молекулу ДНК. іншою сенсацією стало картографування людського генома, тобто, майже трьох мільярдів базових пар молекул, з яких складається спадковий матеріал людини. Роботу над цією картою було завершено наприкінці XX століття. Наступним важливим кроком у нашому розумінні всесвіту та матерії стане найвизначніший фізичний експеримент Європейської Ради дослідження ядерної фізики та хімії CERN — запуск у 2008 році колайдера, прискорювача елементарних частинок. Мета експе-
бо
рименту — дослідити, з яких саме елементарних частинок складався всесвіт за 0,000 000 000 001 секунди після Великого Вибуху. Гадаю, того дня, коли збагнемо історію цього всесвіту до мікроскопічної часточки секунди, ми більше не матимемо жодних підстав нарікати на прогалини у знаннях людства.
Раніше щокрок наголошувалося, що провадити балачки про такі глобальні речі як походження всесвіту та внутрішня природа життя така ж даремна справа, як обговорювати зворотний бік Місяця, бо ж Місяць завжди повернений до Землі одним і тим же боком. Однак нині таке твердження наївне і безглузде — після польотів на Місяць кожен може у будь-якій книжковій крамниці придбати альбом детальних фотографій зворотного боку Місяця.
Я вражена. Ні, я іронічно посміхаюся.
Ти нагадуєш мені маленького хлопчика, який не вміє відповісти на поставлене запитання, а тому городить про щось зовсім інше. Я запитувала, якої ти думки про диво існування світу, а не про те, що нібито знаєш ти чи решта людства.
Невже ти вважаєш, що мила студенточка прийшла до твого кабінету за цим? Навряд чи вона очікувала почути від тебе виклад енциклопедичних істин.
Я не збираюся відсторонюватися від твого астрономічного, палеонтологічного чи природничого викладу. Викладай собі на здоров'я! Але ти тільки
те й робиш, що проповідуєш матеріалізм. Так ти ніколи не відповіси. Ти не маєш жодної теорії, як чи чому усе трапилося, а лише відображаєш світ таким, яким він простає перед нами.
Жодним словом не згадуєш найзагадковіше з-поміж усього — і, мабуть, найсуттєвіше —кожнісінький з нас є душею цього всесвіту. Ми є осяйними душами. Хіба не "душу" ми вбачали у наших "ляльках"?
Спробуй уявити собі дитину, ось вона підходить до своєї матері і запитує: "Хто я?" або "Що таке людина?" Мама бере ножа і чикрижить дитяче тільце, щоб відповідь була наочнішою...
Один з твоїх пасажів я перечитала кілька разів. Ти пишеш: "Цей неймовірно таємничий всесвіт за останніми підрахунками налічує приблизно 13,7 мільярдів років. Тоді стався Великий Вибух або ж, як ми його часто називаємо, "big bang" —"великий бабах". Яким чином? Навіщо? Не питай мене. Та й інших не питай, цього ніхто не знає...".
Ми стали тоді на самісінькому розпеченому краю перед незвіданим, віддавшись екстатичному агностицизму перед "неймовірно таємничим". Може, саме та жарінь дала нам потугу прожити сімнадцять днів печерними людьми. Нам паморочилось в голові від зачудування світом, хотілося звідати геть усе. Принаймні відповідь на запитання, як воно бути первісною людиною, лежала в межах досяжності.
Відстань між нами нинішніми не мусить бути аж такою великою. Знаєш, у чому полягає різниця між нами? Те, що ти називаєш "великим баба-хом", я називаю "миттю творця", або, як сказано в третьому вірші Книги Мойсея: "/ сказав Бог: Хай буде світло! І настало світло".
Те, що ти приземлено називаєш "викидом енергії", є для мене "актом творення". Мушу признатися, підійти так близько — на о, ооо ооо ооо ооі секунди — до руки Творця, не відчувши навіть натяку на Його божественну присутність, майже незбагненне, як на мене, панібратство. Така людина не надто обтяжена почуттями.
Даю тобі ще один шанс. У що ти віриш? Маю на увазі речі, про які ми нічого не знаємо.
Ти стерла?
Що стерла?
Не забуваєш знищувати мої е-мейли, перш ніж відповісти на них?
Та ні...
Мені закрався сумнів, бо ти раптом напрочуд добре почала пам'ятати мою побудову фраз. Як
отой процитований "пасаж..... Ти навіть взяла
його в лапки. Наскільки я можу судити, відтворила його дослівно.
Який ти милий. Я завжди мала чудову нам'ять. Я маю не один такий "дар"...
Гаразд...
Юнас і Нільс Петер уже розпалюють вогонь під грилем. Я маю зготувати салат. Щойно тепер помітила, як хлопчисько переріс свого тата. Бачу, нині мені вже від них не відкараскатися. А як завтра? Матимеш час?
Цілу купу... Гарного вечора в колі родини!
А тобі приємної гостини у твого гострого на розум свекра.
Ill
Доброго ранку! Чи є хто вдома?
Ти відіслала листа півгодини тому, але мене не було. Зараз я в online, сиджу перед монітором.
Тут, на островах, просто розкішно. Надворі ані вітерцю, гарно і тепло. Я взяла з собою ноутбук, сиджу за столом у маленькому садочку, де колись, доглядаючи квіти, бабуся мугикала собі під ніс рефрен: "Ото вже той Стейн".
Отак воно бути мешканкою західного узбережжя... Ми не нехтуємо жодним теплим літнім днем. На честь сонця і всього довкілля я вдягнула жовту літню сукню з оригінальними аплікаціями вишеньок, а на столі, поряд з ноутбуком, стоїть мисочка з морелями, які я купила внизу, біля причалу, у сільській крамничці Ейде Ландгандель.
А ти що поробляєш?
Здається, я розповідав тобі, що мешкаю на Нурберзі, неподалік від нашого з тобою колишнього помешкання. Я навіть пригадую, як ми кілька разів прогулювалися повз будинок, де зараз оселився я, у верхньому кінці Конґлевеєн. Але ти, напевно, забула всі назви вулиць по сусідству, якщо жодного разу за тридцять років не забрідала туди.
Я сиджу на заскленій веранді з південного боку будинку і дивлюся в сад. Тут майже як надворі, бо відчинені два величезні вікна, час від часу досередини залітають джмелі, але відразу й вилітають. Беріт хотіла заставити веранду квітами, однак я переконав її, що нам не бракує квітів у садку. Натомість мусив погодитися на зимовий сад на веранді, бо ж у холодну пору року через вікна не залітають ані джмелі, ані оси. Приклад типового подружнього компромісу. Мусить існувати якийсь мінімум компромісних рішень у спільному житті.
Беріт знову пішла на роботу після вакацій. Може, казав, що вона окуліст і працює у шпиталі Уллеволь Сюкегюс. Іне і Нурюнн, як завжди, десь гасають — такі ж пустотливі, як літо. Тож я сам удома.
Я чудово пам'ятаю Конґлевеєн і наші прогулянки. Ми йшли пішки до станції Берґ, а інколи доходили навіть до самого Бліндерна. Я бувала там, Стейне, не раз і не двічі. Навіть щоразу, приїжджаючи в Осло, влаштовувала коротенькі виправи до озера Крінґшьо. Не забувай, я прожила в тому районі п'ять років, дуже важливих для мене років; там був мій дім. Я й тепер інколи проходжу одне чи два кола навкруг озера Соґнванн. Сподіваюсь, то не "restricted агеа"?
Зовсім ні. Приємно чути, що ти бувала там після нашого розставання.
Але мені жодного разу не пощастило зустрітися там з тобою. Біля Сонґванна...
Ні... Ось бачиш сама...
Що бачу?
Я про випадковості. Не завжди трапляються чудові збіги.
Може, Велике Провидіння чекало нашого повернення на стару терасу...
Яка потішна... А ти, кружляючи навколо Сонґванна, йшла за годинниковою стрілкою чи проти неї?
Лише проти стрілки, Стейне. Я так завжди робила.
Я такий самий консервативний, як і ти. Це означає, що я не раз міг йти за тобою, на відстані лише якихось п'ятдесяти чи сотні метрів. Віднедавна я почав бігати, тож наступного разу, можливо, наздожену тебе.
Цієї миті мені значно важливіше уявити собі, як ти сидиш перед комп'ютером на заскленій веранді в Нурберзі. Я навіть бачу джмеля, який продзижчав повз тебе, ледь не зачепивши. Й на тому спасибі... Але мені потрібно трохи більше інформації, аби цілковито забути, що нас розділяють дві поромні переправи і боо кілометрів суходолу. Напиши ще щось про себе!
Що ж, на мені біла футболка поло і шорти кольору хакі, сиджу босоніж. На крихітному столику, власне, пульті, с місце лише для ноутбука формату А4, на підвіконні стоїть філіжанка подвійного еспресо і склянка мінеральної води. Я сиджу на барному стільчику, не знаю й звідки він узявся в нашому домі. Надворі вже майже 25 градусів тепла, у садку, обсадженому живоплотом з туї, я бачу деревце з недостиглими грушками і дві сливки з майже стиглими синьо-фіолетовими плодами, сорт називається, здається, Ґчрман.