Ви могли б, наприклад, жити під землею, замість метушитися на поверхні земної кори. Очевидно, можливо побудувати міста та села під землею, якщо для цього існують сприятливі умови. Якщо ж їх немає, можна потурбуватися про те, аби вони з'явилися. Звичайно, щоби створити світ, треба мати дрібку майстерності, але ж кожен процес творчості починається з чистого аркуша.
– Думати про це не просто, – мовила Сесілія. – Але що більше я думаю, то непростішим усе стає.
– Що саме?
– Що на землі є два типи людей.
Аріель хитрувато усміхався:
– На цю тему ми також постійно ведемо дискусії на небі. Однак вони відбуваються інакше.
– Чому?
– Бо ми говоримо про істот, відмінних від нас. Як дивно, що ми є тими, ким ми є. Не думаю, що знайдеться камінь, якому дивно бути каменем. Напевно, не існує жодної черепахи, якій дивно і незвично було би бути черепахою. Але будь-якій людині здається дивовижним той факт, що вона людина. І я цілком погоджуюся з людьми. Ніколи не відчував своєї спорідненості з каменями чи з черепахами.
– А чи не дивно тобі, ангелові, що ти ангел?
Аріель замислився на мить, перш ніж відповісти.
– Це зовсім щось інше, бо я існую вічно. А ти будеш Сесілією Скутбю лише коротку мить.
– Саме так! І тому для мене так незбагненно і дивно бути собою.
Увесь витвір Творця, звичайно, загадка, – прорік Аріель. – Та найдивнішим є те, що там чи сям у цій великій загадці знайдуться живі істоти, які самих себе сприймають теж, як загадку.
– Чому це аж так дивно?
– Уявляєш собі, що криниця могла б утопитися у власній дивовижній глибині.
– Це траплялося зі мною багато разів, – запевнила Сесілія.
– Що саме?
– Я стояла перед дзеркалом і дивилася собі у вічі. Мені видавалося, наче я криниця, і така глибока, що не можу побачити в ній дна.
– Це тому, що ти без кінця змінюєшся. У змінах, котрі відбуваються постійно і потрохи, нічого фантастичного немає. Якби личинка вміла думати, вона б, напевно, неймовірно здивувалася, побачивши себе метеликом. Бо ж цей процес триває лише одну ніч! Що ж до ангелів, то їх також приголомшує блискавичне перетворення маленької дівчинки у жінку. Для нас – це мізерний проміжок часу і майже непомітний.
– Чому?
– Ангели мають безмір часу, Сесіліє, а різниця між дівчинкою та дорослою жінкою дуже велика.
– Ви й справді провадите подібні розмови на небі?
Аріель зніяковіло кивнув головою. Він окинув поглядом кімнату і сказав:
– Але намагаємося не робити цього в присутності Бога. Він страшенно чутливий до критики.
– Ніколи не повірю.
– Та ж ви вірите у все, що завгодно. Ми там, на небі, можемо охопити уявою набагато більше, ніж ви.
– Я вірю, що Бог стоїть вище за будь-яку критику.
– Ти ж ніколи не стикалася з ним віч-на-віч. А якби ти сама створила цілий світ, то, мабуть, також трішки боляче сприймала б критику. Ми говоримо про дуже поважні речі. Хоча й високо цінуємо Бога за все, що він створив, і вважаємо його витвір майже геніальним, це ще зовсім не означає, що усе не могло б бути зроблено інакше. Бог, завершивши свою працю, так страшенно втомився, що відпочивав увесь сьомий день. Він просто падав з ніг від утоми, уявляєш? Думаю, мине немало часу, перш ніж йому знову захочеться спробувати себе у творчості.
Сесілія була зайнята своїми думками:
– А якби існувала лише одна стать. Або, скажімо, три. Так, три, це був би найкращий варіант.
– Гадаєш, чоловіка і жінки недостатньо для дійства?
– Дійства не бракує, особливо, коли у сім'ї купа дітей. Ти, здається, не дуже добре обізнаний із земним життям.
Аріель здвигнув плечима:
– Я хотів би пізнати більше.
– Якщо б для народження дітей, – провадила своє Сесілія, – необхідними були три статі, дітей з'являлось би менше, і це було б першим кроком до розв'язання проблеми перенаселення планети…
– Почекай, – утрутився Аріель. – Ти забігла надто далеко вперед.
Сесілія розчаровано зітхнула:
– Я думала, для ангелів час – не проблема.
– Тільки не тоді, коли ви говорите про народжуваність і таке інше. Тоді ми так далеко від небес, що час починає стосуватися навіть нас.
– На мою думку, ліпше, хай уже троє людей так сильно полюблять один одного, аж захочуть разом мати дитину, ніж двоє випадкових мають упасти в обійми один одному і зачати дитину тільки тому, що вони дозріли до цього.
– Чиста математика Дві статі, котрі хочуть мати дитину, не можуть її зачати без допомоги третьої. Це ти мала на увазі?
Дівчинка кивнула:
– Коли дві із трьох статей забажають дитини, третя може сказати: "Ні, друзі. Одному з нас слід виявити розсудливість. Почекаємо рік або два. Я не готовий зачинати дітей саме тепер. Навіщо поспішати?"
Їй стало смішно з власних слів, усміх осяяв і личко Аріеля:
– Схожі потішні ідеї ми також не раз обговорюємо на небі.
Та Сесілія сказала ще не все:
– Крім того, більше близьких людей могли б доглядати свою дитину, коли вона, скажімо, захворіє. Двоє батьків мали би змогу присвятити трохи часу собі, тоді як третя мама чи тато піклувались би про дитя. А ще дитину любило би більше людей. Та й узагалі, з'явилось би більше тих, хто любив би один одного.
Обличчя Аріеля набуло незрозумілого виразу. Здавалося, наче він сидить тут з цією незворушною маскою на лиці уже цілу вічність. Урешті він промовив:
– Невже й справді люди любляться між собою лише в родині?
– Може й ні, але повір, стало би більше любові у світі, якби діти мали по троє, а то й по четверо батьків. От тільки…
– Що?
– … стало би й більше скорботи.
– Скорботи?
Сесілія знову закусила губу, а тоді продовжила:
– Коли хтось помре, за ним сумуватиме більше людей, ніж звичайно. Аріель лише похитав головою:
– Знову ти поспішаєш.
– Чому це?
– Якби було так, як ти кажеш, то й ласки та втішання було би теж більше.
– І так би усе наростало, далі й далі.
Ангел кивнув:
– Але якщо у кожній сім'ї тільки двоє дітей, то врешті-решт людей на землі залишиться не так уже й багато.
– Чому ти так думаєш?
– Якщо у трьох дорослих народжуватиметься лише по двоє дітей, кількість людей поступово зменшуватиметься. І колись цей процес припиниться назавжди.
Сесілія засміялася:
– Одного чудового дня залишаться тільки Адам та Єва, і все знову почнеться спочатку. От якби їм простили оте гріхопадіння, тоді б вони змогли жити в раю вічно. Гарно було би, правда?
– Справді, не так уже й зле. Але ми заповзялися критикувати сам світовий устрій.
– А це не має сенсу? Ти говориш майже, як моя мама. Немає жодного "сенсу" жалітися на твою хворобу, – каже вона. Але ми уникаємо розмов про хвороби і таке інше.
– Я нічого й не казав про хворобу. Але обіцяю завести балачку про три статі, як тільки з'явиться нагода погомоніти з Богом. Він уміє оцінити гумор.
– Справді?
Ангел усміхнувся, його аж розпирало від пихи:
– Бачила коли-небудь слона? Ти й уявити собі не можеш, як у нас на небесах полюбляють жарти про слонів. А ще про жирафів.
Сесілія не була в захопленні від того, що ангели дозволяють собі жартувати над Божим творінням. Надто це легковажно.
– Сподіваюся, про мене там анекдоти не ходять, – сказала вона.
– Та ні, що ти. Ніколи не доводилося чути жодного жарту про Сесілію. І хоча ти можеш збагнути далеко не все, розумієш, однак, що зараз уже запізно вносити якісь корективи у Божий витвір.
– Можливо..
– Хочеш, розповім тобі одну таємницю?
– Звичайно!
– Якось ми, як уже не раз, говорили між собою про те, як усе є і як могло би бути. Бог почув і розпачливо сплеснув руками: "Я свідомий, що світ можна було влаштувати інакше, але що зроблено, те зроблено".
Сесілія аж рот розкрила від таких нечуваних слів:
– Жоден священик не погодиться з тобою.
– Отже, хтось із них помиляється: або священики, або сам Бог.
Сесілія позіхнула, затуливши рот долонею. У ту ж мить ангел нашорошив вуха.
– Скоро прийде твоя мама, – мовив він. – Мені треба поспішати…
– Я нічого не чую.
– Вона зараз буде тут.
Сесілія чула, як у сусідній кімнаті задзвенів будильник:
– Ти зникнеш?
Аріель похитав головою:
– Я вмощуся на підвіконні.
– Мама може тебе побачити?
– Не думаю.
Тієї ж миті ввійшла мама.
– Сесіліє?
– Гм…
– У тебе світиться?..
– Ти ж бачиш.
– Я хотіла тільки довідатися, як ти себе почуваєш.
– Уже ранок?
– Третя.
– Щойно дзвонив будильник.
– Я поставила його на третю годину.
– А навіщо?
– Бо дуже люблю тебе. Мені стало шкода, що цілу ніч, до того ж різдвяну, я не буду тебе бачити.
– Не турбуйся, йди спати, мамо.
– А ти заснеш?
– Часом я сплю, а деколи лежу і думаю. Мені тяжко провести межу.
– Може, щось хочеш?
– У мене є вода…
– А може, тобі треба в туалет?
Дівчинка заперечно похитала головою:
– Ви так гарно співали. Я заснула, коли бабуся грала на піаніно.
– Може, трохи провітрити кімнату?
– Хіба трохи.
Мама рушила до вікна. Сесілія боялася, що вона помітить Аріеля на підвіконні, але доки мама йшла, ангел розчинився у повітрі.
– Поглянь, які морозяні троянди на шибках, – сказала мама. – Просто диво, як це вдається, – малюються самі собою.
Мама відчинила вікно.
– Більше, ніж диво, мамо. Усе це я зуміла набагато краще збагнути, відколи хворію. Здається, ніби цілий світ набув чіткіших обрисів.
– Так часто буває. Досить підхопити важкий грип, і тоді навіть спів птахів за вікном звучить зовсім інакше.
– Я розповідала, як поштар помахав мені рукою?
– Так, так… Розповідала. А тепер я зачиню вікно.
Мама знову підійшла до ліжка і обняла Сесілію:
– Спи гарно. Я поставлю будильник на сьому.
– Нема потреби. Це ж Різдво.
– Саме тому. Але Сесіліє…
– Так, мамо?
– Давай перенесемо твоє ліжко до нашої спальні. Це було би, можливо, краще для тебе, а для нас із татом трохи простіше.
– Хіба ви не можете приходити сюди?
– Звичайно, можемо. Тобі достатньо дзвонити у дзвоник. Навіть серед ночі.
– Добре, мамо. А знаєш що?..
– Що, доню?
– Якби я була Богом, то створила би для кожної дитини щонайменше трьох батьків.
– Чому ти так кажеш?
– Ви б тоді не так утомлювалися. Мали би з татом змогу побути трохи наодинці, тоді як третя мама або тато піклувались би про Лассе та про мене.
– Тобі не слід так говорити.
– Чому ж ні? Я знаю, що світового устрою не змінити. Просто часом мені здається, що Бог – великий безумець. До того ж зовсім не всемогутній.
– Ти, напевно, трішки сердита через те, що хворієш.
– Трішки?
– А може, й дуже сердита.