Мали час для підсумку невдалої вечірки у саду.
Аж близько півночі усі підвелися з-за столу. Гільда й майор підійшли до гойдалки. Вони помахали мамі, котра піднімалася до білого будинку.
— Лягай, мамо, спати. Нам багато про що треба поговорити.
ВЕЛИКИЙ БУМ
-.і ми теж є зоряним пилом..
Гільда зручно вмостилася на гойданці поруч свого батька. Була майже дванадцята. Вони сиділи, задивившись на бухту; на небі з'явилися перші бліді зірки. Легенькі хвильки плюскотіли об каміння під причалом.
Нарешті тато обірвав мовчання.
— Дивно собі уявляти, що ми живемо на маленькій планеті, десь у Всесвіті.
— Так...
— Земля — одна з багатьох планет, які кружляють довкола Сонця. Та лише на нашій існує життя.
— Може. Тільки на ній одній у всьому Всесвіті?
— Можливо. Проте не виключено, що у Всесвіті вирує життя. Бо Всесвіт незмірно великий. Віддалі такі безмежні, що ми рахуємо їх світловими хвилинами та світловими роками.
-Як це?
— Світлова хвилина — віддаль, яку світло проходить за одну хвилину. Це дуже далеко, якщо врахувати, що світло рухається зі швидкістю 300 000 кілометрів за секунду. Тож іншими словами, одна світлова хвилина — 60 разів по 300 000 — дорівнює 18 мільйонам кілометрів. Світловий рік відповідає близько 9,5 трильйонам кілометрів.
— Як далеко до Сонця?
— Трохи більше восьми світлових хвилин. Сонячні промені, які теплого червневого дня пестять нам щоки, перш ніж досягти нас, були в дорозі вісім хвилин.
— Розповідай далі!
— Плутон — найдальша планета у нашій сонячній системі — розміщена від нас на віддалі п'яти світлових годин. Коли астроном дивиться через свій телескоп на Плутон, то насправді бачить те, що було п'ять годин тому. Можна сказати й інакше — зображення Плутона "добирається" до нас п'ять годин.
— Нелегко уявити, але мені здається, я розумію, про що йдеться.
— Чудово, Гільдо. Ми лише почали орієнтуватися, розумієш? Наше Сонце є однією із чотирьохсот мільярдів інших зірок у галактиці, яка називається Чумацьким Шляхом. Галактика має вигляд великого диску з численними спіралеподібними відгалуженнями, на одному з яких розміщене наше Сонце. Коли безхмарної зимової ночі подивитися на небо, можна побачити широке пасмо зір. Це тому, що ми дивимося в центр Чумацького Шляху.
— По-шведськи він називається Зимовим Шляхом.
— Віддаль до найближчої сусідньої зірки в нашій галактиці становить чотири світлових роки. Може, це саме вона висить над острівцем. Уяви собі, що там у цей момент сидить астроном, спрямувавши свій потужний телескоп на Б'єркелі. Він побачить нашу садибу, якою вона була чотири роки тому Можливо, побачить одинадцятирічну дівчинку, яка сидить на гойданці і баламкає ногами.
— Неймовірно.
— І це всього лише наш найближчий сусід. Ціла галактика, або, як її ще називають, "зоряна туманність", завширшки 90 000 світлових років. Це означає, що за такий час світло проходить з одного кінця галактики до другого. Якщо ми подивимося на зірку Чумацького Шляху, віддалену від нас на 50 000 років, то бачитимемо її такою, якою вона була 50 000 років тому
— Ця думка надто велика для такої маленької голівки, як моя.
— Вдивляючись у Всесвіт, ми вдивляємося у минуле. Іншої можливості не маємо. Нам ніколи не довідатися, як там зараз у Всесвіті. Дивлячись на зірку, віддалену на тисячі світлових років, ми насправді подорожуємо в історію Всесвіту тисячолітньої давності.
— Це годі збагнути.
— Усе, що б ми не бачили, торкається наших очей у вигляді світлових хвиль. А для мандрівки крізь простір їм потрібний час Можемо порівняти це з грозою. Ми завжди чуємо грім через деякий час після того, як побачили блискавку. Річ в тому, що звукові хвилі поширюються повільніше, ніж світлові. Чуючи грім, я чую гуркіт того, що відбулося якийсь час тому. Так само і з зорями. Розглядаючи зірку, віддалену на тисячі світлових років, я бачу "відлуння" події, яка трапилася тисячі років тому.
— Розумію.
— Досі ми говорили тільки про нашу Галактику. Астрономи вважають, що у Всесвіті є сотні мільярдів галактик, і кожна з них налічує сотні мільярдів зірок. Найближчою до Чумацького Шляху галактикою є Туманність Андромеди. Вона віддалена від нас на два мільйони світлових років. Отже, світло цієї галактики йтиме до нас два мільйони років. Це знову ж таки означає, що дивлячись на Туманність Андромеди, ми здійснюємо подорож у часі на два мільйони років назад. Якщо десь у цьому зоряному небі сидить хитрун-астроном — уявляю собі такого малого бешкетника, який саме в цю мить скеровує свій телескоп на Землю, — він не побачить нас У кращому випадку побачив би кількох первісних людей з плескатими черепами.
— Я просто приголомшена.
— Найвіддаленіші галактики, відомі нам на нинішній день, розташовані на віддалі близько десяти мільярдів світлових років. Якщо ми одержимо сигнали з цих галактик, то торкнемося історії Всесвіту, яка налічуватиме десять мільярдів років. Це приблизно вдвічі довше, ніж існує наша сонячна система.
— Мені аж запаморочилося в голові.
— Що ж, нелегко заглядати так далеко в минуле. Однак астрономи знайшли щось таке, що матиме ще більше значення для нашого світоуявлення.
— Розповідай!
— Жодна галактика у Всесвіті не стоїть нерухомо. Усі з неймовірною швидкістю рухаються врізнобіч одна від одної. Чим дальше вони від нас, тим, здається, швидше рухаються. Тобто віддаль між галактиками весь час збільшується.
— Намагаюся собі це уявити.
— Якщо ти візьмеш надувну кульку і намалюєш на ній чорні цяточки, цяточки поволі віддалятиметься одна від одної, в міру того, як ти надуватимеш кульку. Так само відбувається і з галактиками у Всесвіті. Ми кажемо, що Всесвіт розширюється.
— Чому це відбувається?
— Більшість астрономів припускає, що розширення Всесвіту має лише одне пояснення: колись, десь близько 15 мільярдів років тому, уся матерія у Всесвіті була згромаджена на малесенькому просторі. Матерія була неймовірно щільна, а сила притягання та спека — неймовірно велика. І раптом усе вибухнуло. Цей вибух називають "великим бумом".
— Від самої лише думки мені аж мороз по шкірі пішов.
— Той первісний вибух розметав матерію на всі боки, і коли вона охолола, утворилися зорі й галактики, місяці й планети...
— Але ж ти сказав, Всесвіт розширюється?
— Власне завдяки вибухові мільярди років тому. Бо Всесвіт не має жодної понадчасової географії. Всесвіт — це подія, вибух. Галактики й далі продовжують з неймовірною швидкістю віддалятися одні від одних у Всесвіті.
— 1 так триватиме вічно?
— Така можливість існує. Та є ще й інша можливість. Напевно, пригадуєш собі, як Альберто розповідав Софії про дві сили, які утримують планети на своїх орбітах довкола Сонця.
— Сила тяжіння та інерція?
— Це ж саме відбувається і з галактиками. Хоча Всесвіт і продовжує розширюватися, сила притягання діє в протилежному напрямку Якогось дня — за кілька мільярдів років — сила тяжіння спричиниться до того, що усі небесні тіла знову скупчаться. І тоді настане зворотня реакція, "імплозія". Проте відстані такі великі, що усе відбувається ніби у сповільненому кадрі. Цей процес можна порівняти з тим, що відбувається, коли з надувної кульки випустити повітря.
— Галактики знову втиснуться у маленький простір?
— Так, ти правильно зрозуміла. Але що станеться на наступному витку?
— Відбудеться новий вибух, після якого Всесвіт знову розшириться. Бо ж діють ті самі закони природи. І знову виникнуть нові зірки та галактики.
— Усе правильно. Отже, для майбуття Всесвіту астрономи вбачають дві можливості: Всесвіт розширюватиметься вічно, а галактики усе більше віддалятимуться одні від одних; або ж: Всесвіт знову скоротиться Вирішальну роль зіграє те, наскільки важким чи масивним виявиться Всесвіт. А цього астрономи ше не знають достеменно.
— Але якщо Всесвіт має стільки маси, що одного дня він таки стягнеться, це означатиме, що таке розширення та скорочення відбувалося уже не раз?
— Ти недалека від істини. Однак тут думки поділяються. Можливо, розширення Всесвіту відбувається лише цей єдиний раз. Якщо Всесвіт розширюватиметься до нескінченності, ще гостріше постане питання, як же усе почалося.
— Бо ж невідомо, як виникла та матерія, яка несподівано вибухнула?
— Християнинові легше буде сприймати первісний вибух, як власне сам акт творення. Бо написано у Біблії, що Бог сказав: "Хай буде світло!" Пригадуєш, Альберто говорив, що християнство має "лінеарний" погляд на історію. Для такого погляду найбільше підходить гіпотеза, за якою Всесвіт і далі розширюватиметься.
— Справді?
— На Сході мають "циклічний" погляд на історію. Це означає, що історія безмежно повторюється. В Індії, наприклад, існує древнє вірування, за яким світ розширюється, щоб потім знову стягнутися докупи. Так відбувається переміна "дня Брахми" й "ночі Брахми", як це називають індуси. Це вірування гармоніює з гіпотезою, ніби Всесвіт розширюється і скорочується, аби потім знову розширитися, в нескінченному, "циклічному" процесі. Я уявляю собі велетенське космічне серце, яке стугонить, стугонить, стугонить...
— Обидві теорії видаються мені незбагненними й захоплюючими водночас.
— Хочеться порівняти їх з одвічним парадоксом, над яким якось в саду розмірковувала Софія: або Всесвіт існував завжди, або колись він виникнув із нічого...
-Ой!
Гільда схопилася за чоло.
— Що з тобою?
— Мабуть, укусив ґедзь.
— То, напевно, Сократ спробував вирвати тебе з твого сну
Софія й Альберто сиділи в червоній спортивній машині і слухали, як майор розповідав Гільді про космос.
— Ти помітила, що ролі цілком помінялися? — спитав Альберто за якусь мить.
— Що ти маєш на увазі?
— Спершу вони слухали нас, але ми не могли їх бачити, тепер ми слухаємо їх, а нас вони бачити не можуть.
— Більше того.
— А що тепер ти маєш на увазі?
— Спочатку ми не знали, що існує інша реальність, в якій живуть Гільда й майор. А зараз вони нічого не знають про нашу реальність.
— Помста солодка.
— Але ж міг майор втрутитися у наш світ...
— Наш світ не був нічим іншим, як одним великим втручанням з його боку.
— Я не хочу втрачати надії, що ми також зможемо проникнути у їхній світ.
— Ти ж знаєш, це неможливо. Уже забула, що сталося недавно у кафетерії "Чіндарелла"? Усе стоїть перед очима, як ти смикаєш пляшку з колою.
Софія оглядала сад, коли майор розповідав про "великий бум".