Світ Софії

Юстейн Ґордер

Сторінка 7 з 85

Але якщо є в нього жовта, червона, синя і чорна фарби, він може, змішуючи їх у відповідних пропорціях, створити сотні розмаїтих кольорів.

Приклад з кухарської практики доводить те саме. Якби я мав саме лише борошно, то хай би я був чарівником, мені не вдалось би спекти пирога. Але якщо в мене є яйце, мука, молоко і цукор, то з цих чотирьох складників можна спекти безліч усіляких ласощів. Те, що Емпедокл вважав основними "коренями* природи землю, повітря, вогонь і воду, було невипадковим. Попередньо вже й інші філософи намагалися довести, чому праматерією повинна бути або земля, або повітря, або вогонь. Що вода і повітря — важливі елементи природи, вказували ще Фалес і Анаксимен. Греки вірили також у вогонь. Вони помітили, наприклад, значення Сонця для усього живого в природі і вплив його тепла на тепло людського тіла чи тіла тварини.

Емпедокл, напевно, спостерігав, як горять дрова. Горіння, власне, і є процесом розпаду на елементи. Ми чуємо, як потріскує і сичить поліно. Це — вода. Піднімається догори дим, це — повітря. Вогонь ми бачимо. А те, що бачимо після догорання вогню, — це попіл або ж земля.

Емпедокл довів, що зміни в природі спричинені синтезом та розпадом чотирьох "коренів". А тепер виникає нове запитання. Що саме змушує різні види матерії сполучатися докупи і творити нове життя? І що призводить до розпаду "суміші^, наприклад, квітки?

Філософ вважав, що в природі діють дві різні сили. Ці сили він назвав "любов" і "ненависть". Сила, що поєднує матерії, — "любов", а та, що роз'єднує, — "ненависть".

Емпедокл розрізняв "матерію" і "силу". Це важливо запам'ятати. Бо й нині наука розмежовує ці поняття, пояснюючи усі природні процеси взаємозв'язком між численними основними видами матерії та зовсім нечисленними силами природи.

Емпедокла цікавило також, що відбувається в момент нашого чуттєвого сприйняття. Як, скажімо, я "бачу* квітку? Що відбувається в цю мить? А ти замислювалась про це, Софіє? Якщо ні, то маєш зараз шанс!

На думку Емпедокла, наші очі складаються із землі, повітря, води і вогню, як і все інше в природі. Так "земля* в моїх очах сприймає землю у спостережуваному об'єкті, "повітря* — те, що є з повітря, "вогонь* схоплює те, що є вогнем, а "вода* — те, що складається з води. Якби в очах бракувало бодай одного з чотирьох "коренів*, я б узагалі не міг нічого бачити навколо.

Щось з усього в усьому

Філософ, котрий ніяк не поділяв точки зору, що якась пра-матерія — наприклад вода — може перетворюватися в усе, що існує в природі, називався Анаксагор (500 — 428 р. до Р. X.). Він узагалі не погоджувався, що з води, вогню, землі та повітря можуть утворюватися кості та кров.

За Анаксагором, природа побудована з безлічі крихітних частинок, невидимих для ока. Вони можуть поділятися на ще дрібніші, але навіть у найкрихітнішій частинці є щось від усього. Якщо такими неподільними частками є шкіра і волосся, то і шкіра, і волосся мали б міститися також у молоці, яке ми п'ємо, і у їжі, яку ми споживаємо, вважав він.

Кілька прикладів з нашого життя могли б тобі пролити світло на теорію Анаксагора. За допомогою сучасної лазерної техніки можна скласти так звану "голограму*. Якщо голограма, яка зображує автомобіль, трісне, ми однаково побачимо зображення цілого автомобіля, навіть якщо вціліє один лише фрагмент, скажімо бампер. Тому що кожна найменша часточка голограми містить увесь мотив.

Так само збудований наш організм. Якщо з пальця зняти клітину шкіри, то клітинне ядро міститиме не тільки інформацію про те, як виглядає моя шкіра, але й які в мене очі, скільки пальців і якої форми пальці, якого кольору волосся тощо. Кожнісінька клітинка тіла містить детальний опис інших клітин, з яких складається наш організм. Ось це і є "щось з усього" в кожній окремій клітині. Цілість міститься в кожній найменшій частці.

Анаксагор називав ці найкрихітніші складові, котрі мають "щось з усього", "зернами" або "зародками".

Пригадуєш, Емпедокл казав, що "любов", поєднуючи окремі частини, творить ціле. Анаксагор також припускав існування своєрідної сили, яка "упорядковує" частинки і творить тварин і людей, квіти і дерева. Цю силу він називав "духом* або "розумом".

Анаксагор цікавий ще й тим, що він перший філософ з Афін, згадки про якого дійшли до нас. Він походив з Малої Азії, але в сорокарічному віці переселився до Афін. Тут його звинуватили в безбожництві, і врешті-решт філософ змушений був покинути місто. Він, до речі, сказав, що Сонце — не Бог, а палаюча маса, більша, ніж увесь півострів Пелопоннес.

До того ж Анаксагор захоплювався астрономією. Він був переконаний, що усі небесні тіла складаються з тієї ж матерії, що й Земля. До такої думки він прийшов, дослідивши метеорит. Отож, думав він, на інших планетах також можуть жити люди. Він довів, що Місяць не світить сам собою, а відбиває світло Сонця. Пояснив, як відбувається затемнення Сонця.

Рв. Дякую за увагу, Софіє* Можливо, тобі доведеться перечитувати цей розділ двічі, а то й тричі, поки ти зрозумієш, про що йшлося. Щоб збагнути все, тобі доведеться докласти трохи зусиль. Найоптимальніша відповідь на запитання про первісну матерію та зміни у природі зачекає до завтра. Ти зустрінешся з Демокрітом. А більше я нічого не скажу!

Софія сиділа у Сховку і визирала в сад крізь маленький просвіток у густому листі. Вона намагалася упорядкувати свої думки після прочитаного.

Вона не стане кавуном, бо кавун містить не лише воду. Звичайно, вода може перетворюватися тільки на пару й на лід. Софія вчила про це в школі. Але чи була б вона певна, що лід складається тільки з води, якби не довідалася про це з підручників? Будь-що треба ретельніше з'ясувати, як замерзає вода і тане лід.

Знову Софія спробувала дійти до суті власним розумом, не користуючись із знань, набутих від інших.

Парменід відмовився прийняти як безсумнівне всі форми змін у природі. І чим більше вона думала над цим, тим більше переконувалася, що Парменід мав певну рацію. Розум його не погоджувався з тим, що раптом "щось" ні сіло ні впало може стати "чимось зовсім іншим". Тільки надзвичайно мужня людина зважилась би висловити таке вголос. Філософ змушений був заперечувати існування змін у природі, які, власне кажучи, може помітити кожен, кому не бракує дослідницького хисту. З нього, напевно, насміхалися.

Емпедокл також мусив бути сміливцем, аби стверджувати, що світ складається з багатьох видів матерії, а не лише з однієї, первісної, тобто всі зміни в природі ставали можливими без будь-яких перетворень.

До цього висновку стародавній грецький філософ дійшов, послуговуючись своїм розумом. Ясна річ, він вивчав природу, та ніяк не мав змоги проводити хімічні аналізи, як це роблять сучасні вчені.

Софії не дуже вірилося, що усе довкола складається із землі, повітря, води та вогню. Та все ж, здається, Емпедокл мав рацію. Єдина нагода збагнути усі перетворення, котрі ми сприймаємо органами чуття, не відмовляючись при цьому від досвіду, підказаного нам розумом, — це визнати існування кількох видів матерії, а не лише якоїсь праматерії.

Софія відчула, що філософія страшенно захоплива річ, бо до всього вона могла доходити власним розумом, не послуговуючись знаннями, здобутими в школі. Вона вирішила, що філософію не можна вивчити, можна лише навчитись мислити по-філософськи.

ДЕМОКРІТ

...найгеніальніша гра у світі...

Софія заховала шабатурку з-під печива, заповнену тепер друкованими лекціями невідомого вчителя філософії. Вона вибралася зі Сховку і на хвильку завмерла, оглядаючи сад. Мимоволі їй пригадалися події минулого дня. Мама й сьогодні за сніданком випитувала її про той "амурний лист". Дівчинка поспішила до поштової скриньки, щоб не повторилася вчорашня історія. Одержувати любовні листи два дні підряд удвічі підозріливіше, ніж тільки один раз.

Знову білий конверт! Софія почала тепер вбачати систему в доставці листів: кожного пообіддя вона знаходила в поштовій скриньці великий жовтий пакет. Доки вона читала лекції, філософ підкрадався до поштової скриньки з маленьким білим листом.

Це означало, що Софія могла вистежити його. А може, її? Досить стати біля вікна в своїй кімнаті, щоб мати поштову скриньку в полі зору. Тоді вона неодмінно побачить містичного філософа. Білі конверти ніяк не могли з'явитися самі.

Софія вирішила прослідкувати за всім наступного дня. А зараз вона піднялася в свою кімнату й розкрила конверт. На клаптику паперу було тільки одне запитання, але виявилося воно ще чуднішим, ніж три попередні з "амурного листа":

Чому складачки "Лето" — найгеніальніша гра у світі?

Насамперед Софія не поділяла думки, що "Леґо> — найге-ніальніша у світі гра. Принаймні, вона вже давно перестала бавитися складанками. До того ж, що спільного можуть мати складанки з філософіїєю?

Але Софія була слухняною ученицею. Вона порозгрібала все на найвищій полиці своєї шафи і справді знайшла там пластмасову коробку, повну кубиків усіляких форм та розмірів.

Уперше за довгий час дівчинка взялася складати їх докупи. І доки вона гралася, їй прийшло до голови кілька думок, що стосувалися оцих кубиків.

З кубиків легко щось будувати, міркувала вона. І хоч вони різних розмірів та форм, усі можна допасувати один до одного. Крім того, вони, на диво, міцні. Софія не могла собі пригадати чи доводилось їй коли-небудь бачити поламані складанки. Всі вони такі ж нові й свіжі на вигляд, як багато років тому, коли їх подарували Софії. І найголовніше: з кубиків можна збудувати все, що заманеться. Можна розібрати їх і знову збудувати щось зовсім інше.

Справді, складанки "Лего" варті називатися найгеніальні-шою грою в світі. Але як вони пов'язані з філософією — було й далі незрозуміло.

Софія заходилася будувати великий ляльковий дім. Вона мусила зізнатися самій собі, що вже дуже давно не відчувала такого захоплення. Коли людина перестає гратися?

Повернувшись додому, мама побачила, чим займається її донька, і не втрималася:

— Як приємно бачити, що ти й досі умієш бавитися, як дитина.

— Пхе! Я проводжу/складні філософські дослідження. Мама глибоко зітхнула. Вона, певно, згадала про білого кролика і капелюх.

Коли наступного дня Софія повернулася зі школи, на неї вже чекав великий жовтий конверт з купою нових друкованих аркушів.

1 2 3 4 5 6 7