Як вони дійшли до такого висновку, — сказати важко. Ми знаємо тільки, що таке трактування колись існувало. 4Щось" завжди давало поштовх і потім поверталося до первісного стану.
Висновки, до яких прийшли перші філософи, не такі вже й важливі для нас. Не так цікаво про що вони думали, цікавіше—ліс думали.
Увагу філософів привертали видимі зміни в природі. Філософи намагалися відкрити вічні закони природи, хотіли збагнути природні процеси, не послуговуючись міфічними уявленнями, а вивчаючи насамперед саму природу. Виник новий спосіб мислення, і явища природи — грім та блискавку, зиму чи весну — уже не пов'язували з подіями в світі богів.
Так філософія звільнилася від релігійного обрамлення. Можемо сказати, що перші філософи зробили перший крок у напрямку до наукового способу мислення. Вони заклали фундамент майбутньої природничої науки.
Більшість з того, що сказали й написали натурфілософи, втрачено. Ті крихти, що дійшли до нас, знаходимо в писаннях Аристотеля, який жив близько двісті років пізніше після перших філософів. Аристотель лише переказав результати попередніх досліджень. Ми ніколи не довідаємося, як мислителі дійшли до тих чи інших висновків. Але ми достеменно знаємо, що завдання перших грецьких філософів стосувалося праматерії та природних процесів.
Три філософи з Мілета
Першим філософом, відомості про якого дійшли до нас, був Фалес з грецької колонії Мілет у Малій Азії. Він багато подорожував світом. Розповідали, між іншим, ніби Фалес визначив висоту однієї з єгипетських пірамід, вимірявши її тінь, саме в той момент, коли його власна тінь майже дорівнювала йому самому. Він зумів також передбачити затемнення Сонця 585 року до Р. X.
На думку Фалеса, вода — джерело усього сущого. Ми не можемо з певністю сказати, що він мав на увазі. Можливо, йшлося про те, що усіляке життя завше виникало у воді, а згодом, дійшовши свого завершення, знову ставало водою.
Фалес бував у Єгипті і, напевне, бачив, як проростали посіви на полях вздовж Нілу, тільки-но спадала вода, і річка поверталася в своє русло. Можливо, він звернув увагу на те, як жаби й дощові черви з'являються на поверхні землі після дошу.
Фалес, очевидно, замислювався й над тим, як вода перетворюється на лід і пару, а потім знову стає водою.
Крім того, Фалес якось сказав, що "все повниться богами". У цьому випадку ми теж можемо тільки здогадуватися, що він мав на увазі. Можливо, його вразило, що чорна земля здатна породжувати усе навколо — квіти та збіжжя, комах і тарганів. Так він дійшов до висновку, що земля сповнена крихітних невидимих паростків життя. Очевидно одне: говорячи, що "все повниться богами", він не мав на увазі Гомеро-вих богів.
Наступним філософом був Анаксимандр, який також жив у Мілеті. На його думку, наш світ є лише одним із багатьох світів, він виник і розвивається в чомусь, що Анаксимандр назвав безмежжям. Важко сказати, що він розумів під поняттям "безмежжя", але, принаймні, це не була якась відома субстанція, як у Фалеса. Можливо, він вважав, що те, з чого усе твориться, мусить бути відмінним від того, що витвориться. Тому праматерією не може бути звичайнісінька вода, а, отже, лише щось "невизначене" або ж "безмежне".
Третім філософом з Мілета був Аиаксгшен (бл. 570 — 526 р. до Р. X.). Він стверджував, що праматерією всіх речей є повітря або туман.
Анаксимен, очевидно, був знайомий з Фалесовою теорією про воду. Але звідки береться вода? На його думку, це — згущене повітря, а вогонь не що інше як розріджене повітря. Ми бачимо, як вода витискається з повітря, коли падає дощ. Якщо воду спресувати ще дужче, утвориться земля, гадав він. Може, він спостерігав, як земля і пісок вичавлюються з льоду, коли він тане. За теорією Анаксимена, земля, вода і вогонь виникли з повітря.
Шлях від землі та води до зела на лугах не такий уже й тривалий. Анаксимен міг думати, що земля, повітря, вогонь та вода є тими чинниками, які призводять до виникнення життя. Анаксимен поділяв також думку Фалеса, що повинна існувати якась праматерія, яка лежить в основі усіх природних процесів.
Ніщо не може виникнути з нічого
Усі три філософи з Мілета вважали, що повинна існувати єдина первісна матерія, з якої твориться все інше. Але як може одна речовина зненацька стати чимось іншим? Цю проблему ми можемо назвати проблемою зміни.
Починаючи приблизно від 500 року до Р. X., у грецькій колонії Елеї, що на півдні Італії, жили кілька філософів, які займалися цими проблемами. Найвідоміший з них Пармеїгід (бл. 540 — 480 р. до Р. X.).
На думку Парменіда, все, що є, було завжди. Так думали* майже всі греки: все, що існує в світі — вічне. Ніщо не може виникнути з нічого, — твердив Парменід. Так само те, що вже є, ніяк не може стати нічим.
Проте Парменід пішов далі, ніж інші. Він наполягав, що жодна зміна в природі неможлива й ніщо не може стати чимось іншим, аніж тим, чим воно є насправді.
Парменід, безперечно, знав, що в природі невпинно відбуваються зміни. Він фіксував їх органами чуття. Але йому не вдавалося узгодити відчуте з тим, що підказував розум. І коли довелося вибирати між відчуттями і розумом, він вибирав розум.
Ми знаємо вислів: "Не повірю, доки не побачу на власні очі". Парменід повністю відкидав такий погляд. Він вважав, що відчуття дають нам облудну картину світу, яка ніяк не узгоджується з висновками розуму. Як філософ, він вбачав своє завдання в тому, щоб викрити усі форми "обману відчуттів*.
Така незаперечна віра в людський розум називається раціоналізмом. Раціоналіст — це людина, переконана в тому, що розум — критерій пізнання світу.
Все тече
В одну епоху з Парменідом жив Геракліт (бл. 540 — 480 р. до Р. X.) з Ефеса у Малій Азії. Він уважав, що саме постійні зміни є найхарактернішою властивістю природи. Геракліт більше довіряв своїм чуттям, ніж Парменід.
"Все тече", — казав Геракліт. Все перебуває в русі і ніщо не триває вічно. Тому нам ніколи не вдасться двічі ступити в ту саму ріку. Бо коли я заходжу в річку вдруге, я і ріка вже не ті, що були раніше.
Геракліт вказував також нате, що світові властиві і постійні суперечності. Якщо б ми ніколи не хворіли, то звідки б нам знати, що таке бути здоровим? Якби ми ніколи не відчували голоду, то як могли б втішатися ситістю? Якби ніколи не було війни, хіба могли б ми оцінити мир, і якби не було зими, хіба помітили б ми прихід весни?
Як добро, так і зло займають по праву свої місця у Всесвіті, — вважав Геракліт. Якби не існувало постійної гри суперечностей, світ перестав би існувати.
"Бог — це день і ніч, зима і весна, війна і мир, голод і ситість"", — казав він. Філософ вживав слово 4Бог", але мав на увазі щось абсолютно відмінне від тих богів, ) про яких мовиться в міфах. Для Геракліта Бог (чи божественне) означає щось таке, що охоплює увесь світ. Бог виявляє себе в безконечно мінливій та сповненій суперечностей природі.
Замість слова "Бог" він часто вживає грецьке слово "логос", що означає "мислення". А тому, що ми, люди, не завжди думаємо однаково і не маємо однакового розуму, Геракліт вважав, що повинно існувати щось на кшалт всесвітнього розуму, який керував би усіма процесами в природі. Оцей "всесвітній розум" або ж закон природи є спільним для всіх, і саме ним повинні керуватися люди. Щоправда, більшість людей живе, керуючись власним розумом, визнавав Геракліт. Він не був надто високої думки про юрбу. "Розумування натовпу можна порівняти хіба що з дитячими забавами", — казав він. Спільне начало всіх змін і суперечностей в природі Геракліт вбачав у певній єдності чи "всеєдності". І це "щось", що лежало в основі всього, називав він "Богом" або "логосом".
Чотири основні види матерії
Отже, між Парменідом та Гераклітом виявляємо яскраву суперечність. "Розум* Парменіда заперечував існування будь-яких змін. А "досвід відчуттів* Геракліта доводив, що у природі відбуваються постійні зміни. Хто ж із них мав рацію? На що нам слід покладатися — на розум чи на відчуття?
І Парменід, і Геракліт дійшли двох висновків.
Парменід каже:
а) ніщо не змінюється,
б) тому не слід покладатися на відчуття.
Геракліт стверджує навпаки:
а) все змінюється ("все тече"),
б) відчуттям слід довіряти.
Більшої незгоди між філософами годі собі й уявити! То хто ж з них мав рацію? Емпедокл (бл. 494 — 434 р. до Р. X.) із Сицилії вказав вихід з плутанини, в якій борсалася філософія. Він вважав, що в Парменіда й Геракліта один з двох висновків був правильний, а інший — помилковий.
На думку Емпедокла, причиною незгоди філософів було переконання, нібито в основі лежить одна основна матерія. Якби це відповідало істині, то прірву між тим, що підказує нам розум, і тим, що "ми бачимо на власні очі", годі було б подолати.
Вода, звичайно, не може перетворитися ні на рибу, ані на метелика. Вода взагалі не може змінюватися. Чиста вода вічно залишатиметься тільки чистою водою. Отже, Парменід мав рацію, стверджуючи, що "ніщо не змінюється".
Водночас Емпедокл, як і Геракліт, вірив своїм відчуттям. Людина повинна вірити в те, що бачить, а бачить вона постійні зміни в природі. Емпедокл прийшов до висновку, що твердження, начебто у природі існує єдина праматерія, помилкове. З самої лише води чи самого повітря не може постати трояндовий кущ, ані зродитися метелик. Отож, в природі аж ніяк не може існувати лише один-єдиний вид матерії.
Емпедокл вважав, що природу творять чотири первісні матерії або ж "корені", як він їх назвав. Тими чотирма коренями були земля, повітря, вогонь і вода.
Усі зміни в природі спричинялися рухом цих матерій, їх сполученням і розпадом. Бо усе навколо складається з води, повітря, вогню й землі, тільки в різних пропорціях. Коли квітка або тварина умирають, усі чотири матерії знову повертаються у свій первісний стан. Таку зміну можна спостерігати неозброєним оком. Але земля і повітря, і вогонь, і вода залишаються незмінними, недоторканими у всіх сполуках, до яких вони входять. Це означає, що не "все" змінюється. Власне кажучи, ніщо не змінюється. Всі процеси відбуваються внаслідок того, що матерії спершу сполучаються, а потім повертаються в первісний стан, щоб знову з'єднатися.
Можемо взяти за зразок працю художника. Якби в нього була лише одна фарба, скажімо, червона, йому ніяк не вдалось би намалювати зелені дерева.