Ми поговорили про його метод. А яким же було його філософське завдання?
Сократ жив в один час із софістами. Як і їх, його більше цікавила людина і людське життя, ніж натурфілософські проблеми. Римський філософ Ціцерон сказав через кілька століть, що Сократ "стягнув філософію з небес на землю, поселив її в містах, увів у кожен дім, змусив людей замислитися про життя та життєвий устрій, про добро і зло"-.
Але Сократ і відрізнявся від софістів в одному важливому питанні. Він не вважав себе софістом, тобто вченим чи мудрецем. На противагу софістам, він не брав плати за навчання. Сократ називав себе філософом у справжньому розумінні цього слова. Бо "філософ" — означає "той, хто шукас шляхів до мудрості".
Тобі зрозуміло, Софіє? Дуже важливо, щоб ти збагнула різницю між "софістом" та "філософом". Софісти брали плату за свої більш чи менш влучні інтерпретації, і таких мудреців приходило і відходило у небуття безліч за всю історію. Я маю на увазі тих шкільних вчителів, які вдоволені дещицею своїх знань, вихваляються мовби знають геть усе на світі, насправді ж зеленого поняття ні про що не мають. Таких "софістів" ти, мабуть, уже зустрічала за своє молоде життя. Справжній філософ є чимось цілковито іншим, ба, навіть протилежним, філософ усвідомлює, що знає надто мало, тому знову і знову намагається відкрити істину. Сократ належав до небагатьох таких людей. Він добре розумів, якими обмеженими є його знання про життя та навколишній світ. Йому було боляче, що так мало знає.
Філософ усвідомлює, як багато він не розуміє. І це мучить його. У цьому він розумніший від усіх, хто вихваляється своїми знаннями, а насправді не знає нічого. Розумніший той, хто знає, чого він не знає, — так кажу я. Сократ же говорив, що він знає лише одне — те, що він нічого не знає.
Запам'ятай собі цей вислів, бо таке визнання — рідкість навіть серед філософів. До того ж, виголошене публічно, воно може стати небезпечним і коштувати життя. Найбільша небезпека завжди чатує на того, хто питає. Відповідати не так страшно. Одне-єдине питання доллє більше оливи у вогонь, ніж тисяча відповідей.
Ти чула про нове вбрання короля? Король був голий-голі-сінький, але ніхто з підданих не смів говорити про це вголос. Аж якась дитина вигукнула, що король голий. Це була смілива дитина, Софіє. Отак і Сократ зважився заявити вголос, як ми, люди, мало знаємо. Про схожість дітей і філософів ми уже говорили.
Наш висновок. Людство стоїть перед низкою запитань, на які не так легко знайти належну відповідь. Перед нами дві можливості: можемо обдурити самі себе і решту світу, вдаючи, ніби знаємо те, що слід знати. Або ж можемо заплющити очі на усі глобальні проблеми і назавжди відмовитися від прогресу.
Як бачиш, людство поділяється на самовпевнених або байдужих. Так ділять навпіл колоди карт, люба Софіє. Чорні карти складають на одну купку, а червоні — на іншу. Вряди-годи в колоді карт трапляється джокер, який не є ані червовим чи хрестовим, ані бубновим чи піковим. Таким джокером в Афінах був Сократ. Він не належав ні до самовпевнених, ні до байдужих. Він тільки знав, що нічого не знає, і це точило його душу. Він був філософом, котрий невтомно шукає істини.
Подейкували, що один афінець запитав у Дельфійського оракула: "Хто наймудріший в Афінах?" Оракул назвав Сократа. Почувши це, Сократ, м'яко кажучи, здивувався. (Я впевнений, він засміявся, Софіє!). Філософ одразу ж подався до міста, розшукав там людину, яка, на його думку та й на думку інших, до кишені за словом не лізла. Ця людина не зуміла відповісти на Сократові запитання, і той врешті-решт визнав, що оракул мав рацію.
Сократові важливо було знайти тривкий фундамент для знання. Таким фундаментом він вважав людський розум. Отже, Сократа з його несхитною вірою в людський розум можна впевнено назвати раціоналістом.
Правильне розуміння веде до правильних дій
Я вже згадував, що Сократ вважав, ніби з його єства промовляє божественний голос, і саме цей голос совісти підказував йому правильне рішення. "Той, хто знає, що є правильним, правильно і чинитиме", — казав він. Філософ стверджував, що правильне розуміння веде до правильних дій. І тільки той, хто чинить правильно, стане "правильною людиною". Неправильно чинить лише той, хто не знає, як чиниш ліпше. Тому так важливо помножувати наші знання. Сократ ставив собі завдання знайти ясні й загальноприйняті визначення того, що правильне, а що помилкове. На відміну від софістів, він був переконаний, що здатність розмежовувати правильне від неправильного закладена в людському розумі, а не в суспільстві.
Тобі здасться, що останнє твердження досить таки сумнівне. Я спробую ще раз пояснити. На думку Сократа, можна стати щасливим, діючи всупереч своїм переконанням. Той, хто знає, як здобути щастя, намагатиметься осягнути мету. Той, хто знає, що є правильним, правильно і діятиме. Бо ж немає на світі людини, яка бажала б собі нещастя.
А як гадаєш ти, Софіє? Чи змогла б ти жити щасливо, десь глибоко у своєму єстві знаючи, що увесь час чиниш неправильно? Скільки людей постійно брешуть, крадуть, обмовляють інших! Так! І вони знають, що не мають рації, що несправедливі. Гадаєш, вони щасливі? Сократ так не думав.
Прочитавши листа про Сократа, Софія швиденько заховала його до шабатурки і вилізла з криївки. Щоб уникнути розпитувань, де це вона була, вирішила з'явитися вдома ще до повернення мами з крамниці. До того ж Софія обіцяла помити посуд.
Вона тільки й встигла набрати води, як з'явилася мама з двома важкими торбами. Може, саме тому мама сказала: —Ти щось трохи не в згоді з часом, СофієІ Софія не знала, чому так відповіла, просто їй зірвалося з
уст:
— Сократ також не був у згоді з ним.
— Сократ?
Мама подивилась на доньку.
— Шкода тільки, що йому довелося заплатити за це життям, — продовжувала Софія в глибокій задумі.
— Боже, Софіє, я вже й не знаю, що маю робити!
— Сократ також не знав. Він тільки знав, що нічого не знає. Та, незважаючи на це, був наймудрішим в Афінах.
Матері відібрало мову. Врешті вона спитала:
— Вас навчили цього в школі? Софія заперечно похитала головою.
— Там нас нічого не вчать... Велетенська різниця між шкільним учителем і справжнім філософом полягає в тому, що вчитель вважає, ніби все знає, і втовкмачує це в голови учнів. А філософ намагається дійти до істини разом з учнями.
— Отож ми знову говоримо про білих кроликів. Знаєш, ще трохи і я вимагатиму, щоб ти показала мені цього твого коханого. Якщо — ні, то подумаю, що в нього перевернуто в голові.
Софія обернулася від раковини і тицьнула матері під ніс миткою.
— Це не в нього перевернено в голові. Він просто жалить^ як ґедзь, і змушує інших людей перевернути в голові свої дотеперішні уявлення. Хоче, аби вони позбулись старого способу мислення.
— Ох, облиш уже. Мені здається, він якийсь мудрагелик. Софія знову схилилася над мийкою.
— Ні, ні — ані мудрець, ані не мудрагелик. Він шукає шляху до істини. В цьому й полягає відмінність між справжнім джокером та іншими картами у колоді.
— Ти сказала — джокер? Софія кивнула.
— Знаєш, скільки червових, а скільки бубнових карт у колоді? А пікових та хрестових? А справжній джокер тільки один!
— Як ти мені відповідаєш?
— Так, як питаєш!
Мама поскладала всі покупки, взяла газету і вийшла до вітальні. Софії здалося, що двері за собою вона причинила таки досить щільно.
Помивши посуд, Софія піднялася до своєї кімнати. Червона шовкова шаль лежала на верхній поличці шафи із скла-данками "Леґо". Тепер дівчинка вийняла її знову й стада уважно розглядати.
Гільда...
АФІНИ
...до неба з руїн звелися високі будівлі...
Надвечір Софіїна мама пішла відвідати свою товаришку. Щойно вона ступила за поріг, Софія вискочила в сад і подалася до Сховку в старому живоплоті. Тут, обіч шабатурки з-під печива, вона знайшла грубий пакунок. Софія поспіхом розірвала конверт. Це була відеокасета.
Дівчинка бігцем кинулася назад до хати. ВідеокасетаІ Це щось зовсім нове. Але звідки філософові знати, що в них є відеопрогравач. І що це за касета?
Софія вклала касету у відеомагнітофон. За мить на телеекрані з'явилося зображення великого міста. Камера взяла крупним планом Акрополь, і Софія здогадалася, що це Афіни. Вона не раз уже бачила картинки стародавніх руїн.
Це було живе зображення. Поміж рештками храмів снували туристи, вбрані по-літньому, з фотоапаратами на шиях. Л он там хтось тримає плакат. Ось майнув знову! Невже там і справді був напис "Гільда"?
За якусь мить на передньому плані з'явився старший чоловік. Він був невеличкого зросту, мав акуратно зачесану борідку і синій берет на голові. Ось він подивився в камеру і сказав:
— Ласкаво просимо до Афін, Софіє. Як ти, напевно, вже зрозуміла, це я, Альберто Кнокс Якщо ти не повірила, то я лише повторю свою фразу, що велетенського білого кролика витягають цієї миті з чорного капелюха Всесвіту. Ми стоїмо на Акрополі. Слово акрополь означає "місто-гора", "місто на горі". Тут жили люди ще за кам'яної доби. Вони скористалися, очевидно, вигідним розташуванням місцини. Поселення зручно було захищати від нападників. З Акрополя видно найгарнішу гавань Середземного моря... Афіни мабуть би розросталися в низині біля підніжжя плато, Акрополь залишався лише фортецею та храмовою територією. В першій половині V ст. до Р.Х. вибухнула запекла війна проти персів, 480 року перський цар Ксеркс зруйнував Афіни і спалив дотла всі дерев'яні будівлі на Акрополі. Через рік персів розбили, і з того часу для Афін розпочався золотий вік, Софіє. Акрополь відбудували, і він став величніший і прекрасніший, ніж будь-коли. Цього разу тут зводили лише храми. Десь тієї пори блукав вулицями та площами Сократ і розмовляв з афінцями. Він міг спостерігати, як постає з руїн Акрополь і як виростають нові горді будівлі, які бачимо ось тут навколо. Це був справжнісінький будівельний майданчик! Позаду мене ти бачиш найбільший храм. Це Пантеон (в перекладі "палати Діви"), його спорудили на честь богині Афіни, покровительки грецької столиці. Велетенська мармурова будівля не має жодної прямої лінії, усі чотири стіни злегка вигнуті. Це робилося для того, щоб вдихнути більше життя у храм. Хоча споруда й неймовірно великих розмірів, вона не видається нам надмір важкою.