Світ Софії

Юстейн Ґордер

Сторінка 10 з 85

Не дам жодній жінці засобів для аборту.

Зі святою чистотою і непорочністю провадитиму своє життя і мистецтво.

До якого дому я не увійшов би, увійду тільки задля добра хворого, далекий від усього зловмисного і шкідливого, від спокуси чоловіків і жінок, незалежно раби вони чи вільні.

Якщо колись під час виконання професійних обоє 'язків, а навіть поза лікарняною практикою, я побачу або почую щось таке, що не підлягає розголошенню, я триматиму це в таємниці й ніколи нікому про це не говоритиму.

Якщо я свято дотримуватимуся цієї присяги і ніколи я не порушу, то матиму щастя в житті і пожинатиму плоди мистецтва своєї праці. Якщо ж порушу присягу й стану на шлях віроломний, то доля зловісна спіткає і мене.

Софія схопилася з ліжка. Був суботній ранок. Чи то їй приснилося, чи вона справді бачила філософа?

Понишпоривши рукою під ліжком, вона намацала там листа, одержаного вночі. Софія пригадала собі, що читала про греків та про їхню віру у фатум. Отже, це не був сон. Вона справді бачила філософа! Він забрав із скриньки її листа.

Дівчина опустилась на підлогу, заглянула під ліжко і витягнула звідти друковані аркуші. Але що це? Під стіною лежало щось червоне...

Софія заповзла під ліжко і витягнула звідти червону шовкову шаль. Не було жодного сумніву: ця річ не належала їй. Софія почала прискіпливо розглядати шаль і аж скрикнула, помітивши вздовж рубчика напис чорною ручкою "ГІЛЬДА".

Пльда! Та хто ж така Гільда! Як же пояснити, що їхні шляхи перехрещуються саме так?

СОКРАТ

...наймудріший той, хто знає, що нічого не знає...

Софія одягнула літнє платтячко і зійшла в кухню. Мама стояла, схилившись над кухонним столом. Софія вирішила ні словом не прохопитися про шовкову шаль.

— Ти вже забирала газети? — мимоволі вирвалося в неї. Мама озирнулася.

— Будь ласка, забери їх сама.

Софія вискочила на жорстяну доріжку і за мить уже схилилася над зеленою поштовою скринькою.

Лише газети. Годі й чекати відповіді на листа так скоро. На першій сторінці газети вона прочитала кілька рядків про норвезький батальйон ООН у Лівані.

Батальйон ООН... Чи не це слово було на штемпелі листівки від Гільдиного батька? Але на листівці були норвезькі поштові марки. Можливо, норвезькі синьоберетники возять за собою власну поштову контору...

Коли вона повернулася до кухні, мама запитала ледь насмішкуватим тоном:

— Відколи це ти так почала цікавитися газетами? Більше вона не торкалася теми поштової скриньки — ні за сніданком, ані пізніше, удень. Коли мама взялася до буденних справ, Софія схопила листа з лекцією про фатум і побігла до Сховку.

Серце її мало не вискочило з грудей, коли вона помітила маленький білий конверт поряд з коробкою з листами від філософа. Софія була певна, що не вона його там клала.

Цей конверт також був вологий по краях. Крім того, він так само був трохи пошкоджений, як і учорашній.

Філософ був тут? Він знає про її таємний Сховок? І чому вогкі конверти?

Від цих питань їй аж закрутилося в голові. Вона відкрила конверт і прочитала листа.

Люба Софіє! Я прочитав твого листа з величезним інтересом... і сумом. Бо мушу, на жаль, розчарувати тебе, відмовившись від запрошення на каву і таке інше. Коли-небудь ми зустрінемося, але я ще довго не зможу показатися ш Капітанському закруті.

Крім того, мушу зізнатися, що віднині не зможу більш передавати листи особисто. Це може виявитися надто ризикованим. Наступні листи ти одержуватимеш через мого маленького посланця. Він приноситиме їх просто до таємного місця в саду.

Ти й далі матимеш змогу підтримувати зі мною контакт, коли в тебе вините така потреба. При нагоді можеш залишити в рожевому пакеті шматочок пирога або грудочку цукру. Коли посланець знайде такого листа, він неодмінно принесе його мені.

PS. Дуже прикро відмовляти маленькій дамі в запрошенні на каву. Але часом це потрібно.

PPS. Якщо ти знайдеш червону шовкову шаль, то прошу тебе й пильнувати. Буває, що речі губляться. Особливо е школі, а це і є школа. Філософська.

Щиро вітаю. Альберто Кнокс.

Софія прожила на світі чотирнадцять років і немало листів одержала за своє юне життя. Були це вітання на Різдво чи з нагоди днів народження. Але такого дивного листа вона ще не читала.

На ньому не було жодної поштової марки. В поштову скриньку його теж не кидали. Цього листа принесли прямісінько до Софіїного суперзасекреченого місця в старому живоплоті. Дивним було і те, що лист геть зволог, хоч надворі була суха весняна погода.

Та найдивнішим у цьому була загадка червоної шалі. Вчитель філософії, отже, мав ще іншу ученицю. Звичайно, ця інша учениця й загубила шаль. Без сумніву! Але як їй вдалося загубити її у Софії під ліжком?

Отже, Альберто Кнокс... Потішне ім'я.

Цей лист, принаймні, підтвердив, що існує взаємозв'язок між учителем філософії та Гільдою Меллер Кнаґ. Але те, що Гільдин батько почав плутати адреси, зовсім не піддавалося розумінню.

Софія довго сиділа, метикуючи, який зв'язок може існувати між Гільдою і нею. Врешті-решт вона покірливо зітхнула. Філософ написав, що якогось дня вони зустрінуться. Може, тоді вона зустріне й Гільду?

Обернула аркушик й побачила кілька нашкрябаних речень:

Чи існує вроджений сором?

Наймудріший той, хто знає, що нічого не знає.

Правильне розуміння йде зі середини.

Той, хто знає, що є правильним, правильно і діятиме.

Софія розуміла, що короткі речення, які надходять у білих конвертах, повніші підготувати її до того матеріалу, який невдовзі вона отримає у великому конверті. Несподівано її осінила думка: якщо посланець принесе їй жовтий конверт сюди, в Сховок, то їй треба дочекатися його тут. А може, це не він, а вона? Ось тоді Софія вчепиться в прибульця і не відпустить його доти, доки не вивідає хоч щось про філософа! В листі писалося, що посланець маленький. Може, це дитина?

"Чи існує природний сором?"

Софія знала, що "сором" — це застаріле значення "сором'язливості", яке стосується того, хто, приміром, з'являється голяком на людях. Але чи природно соромитися цього? Щоб щось було природне, воно повинно стосуватися всіх людей. Але в багатьох частинах світу природно ходити голим. Напевне, саме суспільство визначає, що допустимо, а що — ні. Неприпустимо, було, наприклад, засмагати на сонці без бюстгалтера в часи бабусиної молодості. Але зараз більшість вважає це природним. Софія потерла чоло. І це — філософія?

А ось наступне речення: "Наймудріший той, хто вважає, що нічого не знає".

Наймудріший між ким? Якщо філософ мав на увазі, що існує хтось, кому відомо, що Софія не знає всього на світі, і той "хтось" мудріший за того, хто знає так само дещицю, —тоді важко не погодитися. Софія ніколи раніше не сушила собі голови з приводу подібних речей. І чим більше вона думала про це, тим яснішим для неї ставало: знати, що ти чогось не знаєш, є також своєрідною формою знання. Найпри-мітивнішими видавались їй люди, які просторікували про те. про що самі не мали зеленого поняття.

Це стосується і сентенції, що правильне розуміння справи приходить зі середини. Але хіба всі набуті знання не потрапляють врешті-решт до голови? Потрапляють ззовні. А з іншого боку, Софія добре пам'ятала, як не раз мама або вчителі в школі втовкмачували їй у голову щось таке, чого вона зовсім не сприймала. А якщо вона справді щось і вивчала, то докладала до цього частку власного єства. До неї приходило усвідомлення, що вона це "щось" зрозуміла. Ось це і є пізнання.

Що ж, здавалося, Софія з гідністю подолала перші завдання. А от останнє твердження було таким чудернацьким, що вона аж розсміялася: "Той, хто знає, що є правильним, і діятиме правильно".

Чи означає це, що грабіжник, грабуючи банк, чинить злочин тому, що не вміє нічого ліпшого? В це Софія не вірила. Навпаки, вона була переконана, що і діти, і дорослі можуть робити безглузді вчинки, за які, можливо, згодом розкаюва-тимуться, — і роблять це наперекір тим, хто краще знає, що цього не слід робити.

Саме в цю мить вона почула хрускіт сухих гіллячок з того боку живоплоту, куди підходив край великого лісу. Може, це посланець? У Софії мало серце не вискочило з грудей. Ще лячніше їй стало, коли вона почула, що істота, яка наближалася, хекала, мов звір.

За хвилю величезний пес продерся крізь хащі в Сховок. Це був, напевно, лабрадор. У пащі він тримав великий жовтий конверт, який поклав Софії до ніг. Усе відбувалося так швидко, що Софія не встигла ніяк зреагувати. Вона сиділа, тримаючи в руці жовтий конверт, а за брунатним псиськом і слід простиг. Лише за якийсь час шок минув. Вона опустила руки на коліна й заплакала.

Не знала, як довго отак просиділа, але за якусь хвилину звела голову догори.

Ну й посланець! Софія зітхнула. Ось чому білі конверти були вогкі по краях. Тому вони, звичайно, і рясніли глибокими цяточками. Як вона до цього не додумалася! Окрім того, вона зрозуміла сенс прохання філософа — класти до конверта з адресованим йому листом шматочок пирога або цукру.

Не завжди їй вдавалося думати так швидко, як би того хотілося. Хоча те, що посланець — вишколений пес, годі було уявити. Тож сподівання, ніби від такого посланця можна вивідати, де перебуває Альберто Кнокс, можна викинути з голови.

Софія відкрила великий конверт і почала читати.

Філософія в Афінах

Люба Софіє! Якщо ти читаєш листа" то, напевно, вже зустрілася з Гермесом. Про всяк випадок скажу, що це собака. Але боятися тобі нічого. Він неймовірно лагідний і до того ж розумніший за багатьох людей. Тому й не вдає з себе мудрішого, ніж є насправді.

Зверни увагу, що вибір його імені зовсім не випадковий. Гермес був посланцем богів, як знаємо із міфів Стародавньої Греції. Був він також богом мореплавців, але не це нас зараз цікавить. Важливіше, що від імени Гермеса походить слово "герметичний", що означає скритий або недоступний. Це цілком пасує до наших взаємин, які Гермес утримує в таємниці. Отже, посланця представлено. Він відгукується на своє ім'я і, взагалі, дуже добре вихований.

Але повернімося до філософії. Перша частина вже за нами. Я маю на увазі натурфілософію, яка перекреслила міфологію. Тепер ми зустрінемося з трьома найвизначнішими філософами стародавнього світу — Сократом, Платаном та Аристотелем. Кожен з них по-своєму вплинув на розвиток європейської цивілізації.

Натурфілософів називали часто "досократиками", бо жили вони до Сократа.

7 8 9 10 11 12 13