половина пальців заніміла... а з дула здіймалась цівка диму.
— Звичайно, пістолет заряджений холостими поки не навчишся контролю. Зброя завжди заряджена. Запобіжника нема. Зверни увагу на відсутність спускової скоби. Це дозволяє, трохи більше зігнувши вказівний палець при витяганні зброї, зробити постріл щойно пістолет торкається рук.
То без сумніву була найбільш вбивча зброя з якою Джейсон коли-небудь вправлявся, щоправда й найважча в керуванні. Працюючи всупереч пекельного м'язового болю спричиненого високим тяжінням, він боровся за контроль над диявольським пристроєм. Він мав здатність доводити до сказу, швидко зникаючи в кобурі щойно він замірявся тиснути гашетку. Навіть гіршою була схильність вистрибувати перш ніж він був готовий. Пістолет вистрибував там де мала б бути його рука. Якщо пальці були не правильно зігнуті, їх розкидало вусібіч. Джейсон припиняв практику лиш коли вся його рука була суцільним бузково-синім синцем.
Повне оволодіння приходить з часом, проте він зрозумів, чому пирійці ніколи не знімали свою зброю. То було б наче позбутись частини власного тіла. Рух пістолета з кобури в руку був надто швидкий щоб його помітити. Це було точно швидше ніж нейронний імпульс, що змушував руку вставати у позицію хват пістолета. З усіх сторін це, очевидно, було як тримати блискавку на кінчиках пальців. Наведи палець і бам, маєш вибух.
* * * * *
Бруко лишив Джейсона практикуватись наодинці. Коли рука не здатна була витримати болю він припинив тренування і попрямував до власної касарні. Повертаючись за ріг він вихопив проблиск знайомої постаті, що віддалялась.
— Мето! Зачекай хвильку! Хочу з тобою поговорити.
Вона нетерпляче повернулася коли він підчовгував настільки швидко як міг в умовах подвійного тяжіння. В ній нічого не лишилось від знайомої дівчини з корабля. Важкі, до колін, чоботи, фігура її зникла під громіздким комбінезоном з якоїсь металевої тканини. Точена талія роздулась поясом каністр. Вираз її обличчя був холодно відсутнім.
— Мені тебе бракувало, — сказав він. — Не думав, що ти теж в цій будівлі. — Він сягнув по її руку, однак вона відвела її в недосяжну область.
— Чого ти хотів? — запитала вона.
— Чого я хотів! — він повторив це з ледь прихованою злістю. — Це Джейсон, пам'ятаєш мене? Ми друзі. Друзям дозволено спілкуватись без якогось підтексту.
— Що сталось на кораблі не має нічого спільного з тим, що відбувається на Пирі. — Вона нетерпляче рушила вперед, не перестаючи говорити. — Я скінчила свій курс поновлення і маю вертатись до роботи. Ти залишишся тут, в убезпеченій будівлі, тому ми не побачимось.
— Чому б тобі не сказати з рештою дітей... так звучать твої слова? І не намагайся втекти, спочатку ми маємо владнати дещо...
Джейсон зробив помилку простягши руку щоб її спинити. Він навіть не зрозумів, що сталося далі. Мить він стояв... наступної він вже простягся на підлозі. Його плече було в синцях, а Мета зникла в коридорі.
Шкутильгаючи в свою кімнату він проклинав жінок взагалі і Мету зокрема. Завалюючись в кам'яне ліжко, він спробував згадати причини, що насамперед привели його сюди. І поставив їх навпроти постійної каторги тяжіння, снів сповнених страху спричинені ним, мимовільне презирство цих людей до будь-кого чужого. Він швидко припинив зростаючу ідею жаління себе. За стандартами пирійців він був м'яким і безпорадним. Якщо йому важило на зміні їх думки про нього на кращу, то мусив змінити шмат речей.
Потім він занурився зморний сон, що порушувався лиш пронизливими страхами його марень.
VII.
Вранці Джейсон прокинувся з сильним головним болем і почуттям ніби й зовсім не спав. Узявши якісь, ретельно дозовані Бруко стимулятори, він знов замислився про поєднання чинників, що начинили його сон тим жахом.
— Швидше їж, — сказав йому Бруко коли вони зустрілися в їдальні. — Не можу більше приділяти тобі час для індивідуального навчання. Ти приєднаєшся до регулярних занять і відвідуватимеш обов'язкові курси. Приходь до мене тільки у випадку особливих проблем, з якими інструктори чи тренери не зможуть впоратися.
Класи — чого й слід було сподівався Джейсону — складались з суворолицих маленьких дітей. З їх компактних тіл, позбавлених беззмістовних манер, можна було розпізнати пирійців. Проте вони були достатньо дитячими щоб вважати дуже смішним перебування дорослого в своїх класах. Зіщуленому за однією з крихітних парт, розчервонілому Джейсону це аж ніяк не скидалось на жарт.
Вся схожість зі звичайною школою скінчилась на фізичній формі класу. Через одну деталь, кожна дитина — незалежно наскільки мала — була озброєна. А всі курси були зосереджені на виживанні. Єдина можлива оцінка в подібній навчальній програмі була сто відсотків, і учні залишилися на курсі поки не засвоювали його досконало. Не було жодного звичайного шкільного предмету. Ймовірно вони вивчались по закінченні дитячої школи виживання, коли вони могли самотужки сміливо зустрітись зі світом. Що й було логічним і черствим поглядом на речі. Насправді, логічним і черствим можна описати будь-який вид діяльності пирійців.
Більшість ранкового часу минула у вивченні принципу роботи однієї з аптечок, пов'язаних довкола талії. То був визначник отрути, який потрібно було притискати до колотої рани. Якщо він вловлював якісь токсини, то відразу на місці вводилась протиотрута. Проста в експлуатації, однак неймовірно складної конструкції. Оскільки кожен пирієць обслуговує власне обладнання, то на тобі відповідальність у випадку відмови, вони мусили знати будову та вміти полагодити будь-який пристрій. Джейсону давалось краще за менших учнів, проте робота його вичерпала.
По обіді він вперше повправлявся на навчальній машині. Його інструктором виявився дванадцятирічний хлопчак з холодним голосом, що не приховував зневаги до м'якотілого прибульця.
— Усі навчальні машини є матеріальними копіями справжньої поверхні планети, вони постійно коригуються, щоб відображати зміни життєвих форм. Єдина відмінність між ними полягає в ступені смертельності. Це перша машина, яку ти будеш використовувати, звичайно, та в яку кладуть немовлят...
— Ти надто добрий, — пробурмотів Джейсон. — Мене тішать твої лестощі. — Інструктор продовжував, не звертаючи уваги на ремарку.
— ... Немовлят поміщають для його випробування, щойно ті навчаться повзати. За змістом він реальний, хоча повністю знешкоджений.
* * * * *
Коли вони ввійшли через товсті двері Джейсон зрозумів, що навчальна машина хибне слово. Це був шматок зовнішнього середовища продубльований у величезному залі. Він швидко уявив ніби він врешті решт на відкритому просторі, не зважаючи на фарбовану стелю і напускне сонце високо вгорі. Картина видавалась досить мирною. Хоча хмари, що купчились на горизонті погрожували несамовитим пирійським штормом.
— Ти маєш поблукати трохи і пообстежувати речі, — сказав Джейсону інструктор. — Щоразу, коли торкнешся чогось рукою, тобі буде надана про це інформація. Отак...
Хлопець нахилився і погладив пальцем проти стебел м'якої трави, що вкривала землю. Відразу з прихованих динаміків гаркнув голос.
— Отрутна трава. Завжди необхідно ходити в чоботах.
Джейсон вкляк і оглянув траву. Стеблини стирчали твердими блискучими гачками. Він одразу зрозумів, що кожна травинка була однакова. М'яка зелена мурава була килимом смерті. Коли він випростувався, то помітив щось під широколистою рослиною. Тварина-плазун із вкритим лускою тілом, чия конусоподібна голова кінчалась довгою колючкою.
— Що це там внизу мого садочку? — запитав він. — Ви безсумнівно даєте немовлятам приємних друзів. — Джейсон повернувся і зрозумів, що він говорив з повітрям, інструктор пішов. Він знизав плечима і погладив лускате чудовисько.
— Рогочорт, — промовив знеособлений голос у повітрі. — Одяг та взуття не захистить. Убийте його.
Різкий тріск розрізав тишу, то вихопився Джейсонів пістолет. Рогочорт впав на бік, налаштований реагувати на холості розряди.
— О... я таки вчуся, — сказав Джейсон, і втішився думці. Слова вбий це використовував Бруко в процесі коли навчав його користуватись пістолетом. Стимулювання цих слів перейшло на підсвідомий рівень. Він усвідомив бажання стріляти тільки після того як пролунав постріл. Зросла його шана до методів навчання пирійців.
У Джейсона видався геть чисто неприємний день блукань садком дитячих жахів. Смерть була скрізь. Постійно безтілесний голос давав йому строгі поради простими словами. Тож він міг вижити, а не просто пройти. Він ніколи не думав, що насильницька смерть може мати настільки огидні форми. Тут все було смертельним для людини, від найменшої комахи до найбільшої рослини.
Така цілеспрямованість мети видавалась абсолютно неприродною. Чому ця планета була настільки чужа для людського життя? Він відзначив необхідність запитати про це Бруко. Тим часом він намагався знайти хоч одну форму життя, що не хотіла його крові. Йому не вдалося. Після довгих пошуків він знайшов єдину річ, що при дотику не спровокувала смертельної поради. То був шматок скелі, що стирчав у лузі отруйної трави. Джейсон всівся на нього з приязним почуттям і простяг ноги. Оаза спокою. Минуло кілька хвилин поки він відпочивав своїм, втомленим тяжінням, тілом.
— ГНИЛЮКИ — НЕ ЧІПАТИ!
Голос вибухнув вдвічі сильніше ніж зазвичай і Джейсон схопився ніби його підстрелили. Пістолет в його руці винюхував куди стріляти. Аж коли він нахилився і уважно роздивився камінь, де він щойно сидів, він зрозумів. Його вкривали шаруваті сірі плями, яких там не було коли він сідав.
— Ах ви, каверзні чорти! — кричав він машині. — Скількох дітей ви відігнали від цього каменя коли ті подумали, що знайшли трохи спокою! — Він трохи обурився такому єхидному використанню, водночас поважаючи його. Пирійці у дуже ранньому періоді життя дізнавались, що на цій планеті нема жодного безпечного місця — окрім того, яке вони здатні забезпечити собі самі.
Вивчаючи Пир, він ще й по новому став дивитись на пирійців.
VIII.
Дні в школі перетяглися в тижні ізоляції від зовнішнього світу. Джейсон мало не запишався своєю здатністю приборкувати смерть. Він розпізнавав всі тварини й рослини дитячої кімнати, тож його підвищили до тренажера, де звірі робили мляві спроби напасти на нього.