Принаймні, коли вона приземлялася на Пирі. Були раптово прискорені вихиляси в усіх напрямах. В якийсь мент вони падали в позірно нескінченному вільному падінні. Був гучний гуркіт об корпус, що добре термосив каркас судна. То радше було схоже на битву ніж на посадку і Джейсон роздумував на скільки це і справді битва.
Джейсон навіть не зауважив коли корабель врешті сів. Постійне подвійне прискорення відчувалось ніби сповільнення. Винятково спадний стогін двигнів корабля запевнив їх приземлення. Розстібання ременів і випростання в сидінні далось з зусиллям.
Подвійне тяжіння не видавалось настільки кепським. Спочатку. Ходьба вимагала зусиль співмірних з несенням на собі людини своєї власної ваги. Коли Джейсон підняв руку відчинити двері було так ніби піднімаєш дві руки. Він почовгав в бік головної шлюзи.
Инші були попереду, двоє чоловіків котили з сусідньої кімнати прозорі циліндри. З їх ваги і того, як вони бряжчали при зіткненнях Джейсон зрозумів, що вони зроблені з прозорого металу. Він не уявляв для них жодного можливого застосування. Порожні циліндри метрового діаметра, довші людського зросту. Один кінець суцільний, инший з герметизованим люком на петлях. Поки Керк не відкрутив ущільнювальне колесо і відімкнув один з них їх призначення було неочевидним.
— Залазь, — сказав Керк. — Коли будеш всередині тебе витягнуть з корабля.
— Дякую, не треба, — сказав йому, Джейсон. — Не маю особливого бажання здійснити ефектну посадку на вашій планеті законсервованим немов ковбаски.
— Не будь дурнем, — була різка Керкова відповідь. — Ми всі виходимо в цих бочках. Ми занадто довго були відсутні, щоб ризикнути вийти без переорієнтації.
* * * * *
Коли Джейсон побачив як инші залазять до туб, то відчув себе дурнем. Він вибрав найближчу, ковзнув у неї ногами вперед, а тоді замкнув кришку. Коли він затягнув колесо в центрі кришка стисла гнучкий ущільнювач. За хвилину вміст СО2 замкненому циліндрі зріс і регенератор повітря загудів знизу.
Керк був останнім. Він перевірив ущільнювачі усіх инших туб, а потім тицьнув шлюзовий спуск повітря. Щойно врівноваження розпочалось він швидко замкнувся в останній тубі. Обидва, внутрішній і зовнішній люки звільна опустились на землю і тьмяне світло пробилось крізь пелену дощу.
Джейсону увесь процес видався розчаруванням. Вся ця підготовка... і абсолютно нічого. Минули довгі, дражливі хвилин поки з'явилися керований пирійцем автонавантажувач. Він повантажив туби на свою вантажівку ніби то був мертвий вантаж. Джейсону не поталанило бути похованим на дні купи, тож коли вони їхали ззовні він не міг абсолютно нічого бачити.
Так тривало доти, поки туби з людьми не звалили в кімнаті з металевими стінами. Тоді Джейсон вперше побачив побут пирійців.
Коли водій навантажувача зачиняв товсті зовнішні двері щось влетіло крізь вхід і вдарилось в дальню стіну. Очі Джейсона вихопили рух, він глянув що то було, коли воно впало додолу просто до його обличчя.
Він відсахнувся забуваючи про стінку металевої туби. Істота вдарила прозорий метал і прилипла до нього. В Джейсона була чудова нагода роздивитись її до найменших дрібниць.
Воно було занадто жахливе щоб бути правдоподібним. Як таке, по суті воно було носієм смерті. Рот розділяв голову надвоє, ряди загострених пилоподібних зубів. Шкірясті, кігтисті крила, продогуваті кігті на кінцівках рвали металеву стінку.
Жах оповив Джейсона, коли він побачив, що кігті виривали вибоїни в прозорому металі. Там де слина істоти торкнулась металу він тьмянів і вищерблювався під натиском зубів.
Здоровий глузд підказував, що це всього лиш подряпини на товстій тубі. Вони не важили. Проте сліпий, безпідставний страх змушував Джейсона забиватись якомога далі. Зіщулюватись у пошуках втечі.
Лиш коли летюча істота почала розкладатись він зрозумів як влаштоване приміщення. Струмені розпиленої рідини з'явились зусібіч, спадаючи додолу аж поки туби не були повністю вкриті. Після останнього нападу щелеп пирійську тварину змило і віднесло. Рідина стекла крізь підлогу, тоді настав час другого і третього обприскування.
Поки відкачувались розчини Джейсон намагався заспокоїтись. Він дивувався собі. Неважливо наскільки страшною була істота, він не міг зрозуміти страху спричиненого нею крізь стінки запаяної туби. Його реакція була зовсім не відповідна причині. Навіть зі знищеною і змитою з поля зору істотою йому знадобилась вся його воля щоб заспокоїтись й нормалізувати дихання.
* * * * *
Мета вибралась назовні тож він зрозумів, що процес стерилізації закінчений. Він відімкнув власну тубу й стомлено вибрався з неї. Мета й инші вже покинули кімнату, залишився тільки незнайомець з яструбиним обличчям, в очікуванні на нього.
— Я Бруко, відповідальний за адаптаційну клініку. Керк казав мені хто ти. Шкода що ти тут. Тепер ходім, я хочу взяти зразки крові.
— Щож тепер я почуваюся як удома, — сказав Джейсон. — Стара пирійська гостинність. — Бруко лиш гмикнув і закрокував геть. Джейсон пішов за ним порожнім коридором до стерильної лабораторії.
Подвійне тяжіння було виснажливе, постійне навантаження на чутливі м'язи. Доки Бруко досліджував зразки крові, Джейсон відпочивав. Він майже задрімав у болісному сні, коли Бруко повернувся з підносом пляшок та голок для підшкірних ін'єкцій.
— Дивовижно, — заявив він. — В твоїй плазмі жодного антитіла корисного на цій планеті. Маю тут пачку антигенів, що зроблять тебе хворим як худоба протягом щонайменш одного дня. Зніми сорочку.
— Ви це часто робите? — запитав Джейсон. — Маю на увазі шпигуєте чужинців щоб вони могли насолодитись принадами вашого світу?
Бруко встромив голку так, що здалось ушкрябнув кістку.
— Зовсім не часто. Останній раз роки тому. Пів тузіня дослідників з якогось інституту охоче сплатили гарну ціну за можливість вивчення тутешніх форм життя. Ми не відмовляли. Галактична валюта завжди згодиться.
Джейсону вже зачало паморочитись в голові від щеплень.
— Скільки з них вижили? — промимрив він нечітко.
— Один. Ми вчасно його випровадили. Звичайно гроші ми взяли наперед.
Спершу Джейсон подумав пирієць жартує. Потім він згадав, що вони виявляли мало цікавості до всякого почуття гумору. Якщо хоч половина зі сказаного Метою і Керком було правдою, то шанси шість до одного, не так вже й зле.
В сусідній кімнаті було ліжко і Бруко допоміг йому з постіллю. Джейсон почувався наче під наркотиками, що, ймовірно, було насправді. Він провалився у глибокий сон і в сновидіння.
Страх і ненависть змішалися в рівних частинах і поглинули його в гарячку. Якщо то був сон, то йому не хотілось більше ніколи засинати. Якщо ж не сон, то він волів вмерти. Він намагався опиратись цьому, та тільки занурювався глибше. Не було ні початку, ні кінця страху і жодного способу вирватись.
Бруко просунув голову крізь двері і роздивився Джейсона з ніг до голови.
— Я думав тобі глина, — сказав він. — Ти проспав майже добу. Не ворушись, я принесу чогось, щоб поставити тебе на ноги.
Підйом був у формі иншої голки і склянки огидної рідини. Це втамувало спрагу, однак змусило відчути нестерпний вовчий голод.
— Голодний? — запитав Бруко. — Закладаюсь що так. Я прискорив твій обмін речовин щоб ти швидше нарощував м'язи. Єдиний спосіб якось впоратись з гравітацією. Хоч на якийсь час це помітно додає апетиту.
Бруко приєднався до трапези, тож в Джейсона була нагода спитати кілька речей.
— Коли у мене буде нагода оглянути вашу чарівну планету? Досі подорож за цікавістю схожа на тюремний термін.
— Розслабся і насолоджуйся їдою. Ймовірно минуть місяці перш ніж ти зможеш вийти на вулицю. Якщо ти взагалі вийдеш.
Джейсон відчув як відвисла його щелепа і різко закусив її.
— А ти не міг би пояснити чому?
— Звісно. Тобі обов'язково пройти курс навчання, який проходять наші діти. Для них це займає шість років. Зазвичай це їх перші шість років життя. Тож ти, можеш гадати, що ти, як дорослий, зможеш вивчитись швидше. Знову ж таки вони мають перевагу спадковості. Все, що я можу сказати ти зможеш вийти за межі цієї убезпеченої будівлі коли будеш готовий.
Бруко доїв поки говорив, тоді всівся розглядаючи Джейсонові голі руки зі зростаючою відразою.
— Найперше що ми тобі знайдемо — це зброю, — сказав він. — Мене нудить коли бачу когось неозброєного.
Звичайно Бруко носив свій пістолет постійно, навіть у безпечній будівлі.
— Кожен пістолет підганяється під його власника і непридатний нікому иншому, — сказав Бруко. — Покажу тобі чому. — Він завів Джейсона до арсеналу забитого смертоносною зброєю. — Поклади сюди руку поки я скоригую.
* * * * *
Це була коробкова машина з пістолетним руків'ям збоку. Джейсон схопив руків'я і поклав лікоть у металеву петлю. Бруко зафіксував замірники, що торкалися руки Джейсона, а тоді скопіював результати замірів. Читаючи цифри зі свого списку, він понабирав різних компонентів зі скринь і швидко змайстрував кобуру і пістолет. З кобурою прикріпленою до передпліччя і пістолетом в руці Джейсон вперше помітив, що вони були з'єднані гнучким кабелем. Пістолет чудово пасував до руки.
— Це таємниця автоматичної кобури, — сказав Бруко, вказуючи на гнучкий кабель. — Він абсолютно вільний поки використовуєш зброю, але коли хочеш сховати її в кобуру... — Бруко відкоригував щось і кабель став жорсткою прутиною, що вибила пістолет з рук Джейсона і тримала його в повітрі.
— Тоді прибираємо. — Прутина-кабель бжинькнула закидаючи пістолет назад у кобуру. — Діставальний рух, звісно, протилежний цьому.
— Чудовий пристрій, — сказав Джейсон, — однак як мені діставати зброю? Тре' свиснути чи що там, щоб пістолет вискочив?
— Ні, тут не звуковий контроль, — відповів Бруко з розсудливим виразом. — Тут більш точний принцип. Ось, візьми лівою рукою схопи уявне руків'я. Напруж свій вказівний палець. Бачиш як працюють сухожилля на зап'ястку? Чутливі приводи торкаються сухожиль у правому зап'ясті. Вони ігнорують всі шаблони, крім одного, того що каже рука готова взяти пістолет. За якийсь час механізм повністю несвідомий. Коли потрібен пістолет — він в руці, не потрібен — він в кобурі.
Джейсон зробив хапальний рух правою рукою, зігнув вказівний палець. Раптово його руку охопив нищівний біль і пролунав сильний гуркіт. Пістолет був у його руці...