Вона правду каже. До лиха! Це буде блискуча ідея примусити одружитися з моєю старою ключницею негідника, що вкрав у мене молоду коханку.
Марселіна (швидко). І що думав додати собі втіхи, одуривши мої сподівання.
Бартоло (швидко). І що в мене вкрав колись сто екю, які я не можу забути.
Марселіна. Ах, яка насолода!..
Бартоло. Покарати злочинця...
Марселіна. Вийти за нього заміж, лікарю, вийти за нього!
СЦЕНА V Марселіна, Бартоло, Сюзанна.
Сюзанна (жіночий чепець з широкою стрічкою в руці, жіноча сукня на плечі). Вийти за нього? Вийти? За кого це? За мого Фігаро?
Марселіна (гостро). Чому ні? Ви ж за нього виходите!
Бартоло (сміючись). Добрий аргумент жінки в гніві! Ми розмовляли, прекрасна Сюзон, про щастя, що він матиме, заволодівши вами.
Марселіна. Незважаючи на його вельможність, про яку не говориться.
Сюзанна (реверанс). Дякую, пані; завжди є щось прикре у вашій мові.
Марселіна (реверанс). Не варто дякувати, пані. Де ж та прикрість? Чи не по правді буде, щоб щедрий пан отримав трохи радості, яку він дарує своїм людям?
Сюзанна. Він дарує?
Марселіна. Так, пані.
Сюзанна. На щастя, ваша ревнива вдача, пані, відома, а ваші права на Фігаро дуже сумнівні.
Марселіна. Можна було б побільшити їх тим способом, яким пані користується...
Сюзанна. О, пані, спосіб учених жінок!
Марселіна. А дівчинка зовсім невчена! Невинна, як старий судця!
Бартоло (тягнучи Марселіну). Прощайте, прекрасна наречена нашого Фігаро.
Марселіна (реверанс). Обіцяна потай його вельможності.
Сюзанна (реверанс). І яка дуже вас шанує, пані.
М а р с е л і н а. Чи не зробите честі ж і мене теж трошки любити, пані?
Сюзанна (реверанс). Щодо цього, то пані може не сумніватися.
Марселіна (реверанс). Пані така гарненька особа! Сюзанна (реверанс). Еге ж, досить гарна, щоб засмутити пані.
Марселіна (реверанс). Особливо, така поважна! Сюзанна. Нехай будуть поважними дуеньї. Марселіна (обурено). Дуеньї! Дуеньї! Бартоло (зупиняє її). Марселіно! Марселіна. Ходімо, лікарю, бо я вже не витримую. Бувайте здорові, пані (реверанс).
СЦЕНА VI
Сюзанна (сама). Ідіть, пані, ідіть, педантко! Я так мало боюся ваших підступностей, як і не зважаю на ваші образи. Подивіться на цю стару відьму! Тому що вона трохи вчилася і отруювала молоді роки графині, вона хоче всім верховодити в замку! (Кидає сукню, що має на плечі, на стілець.) Я вже не знаю, що я хотіла тут узяти.
СЦЕНА VII Сюзанна, Керубіно.
К е р у б і н 6 (прибігає). Ах! Сюзон! Дві години вже я шукаю нагоду побачити тебе на самоті. Ох, ти виходиш заміж, а я виїжджаю.
С ю з а н н а. Як це мій шлюб виганяє з замку першого пажа його вельможності?
Керубіно (жалібно). Сюзанно, він мене відсилає.
Сюзанна (передражнює). Керубіно, хтось наробив дурниць!
Керубіно. Він знайшов мене вчора ввечері у твоєї кузини Фаншетти, їй я допомагав розучувати її маленьку роль немовлятка для урочистості цього вечора; він розлютився, побачивши мене! — "Геть", — сказав він, — "малий..." Я не наважуюся вимовити перед жінкою те грубе слово, що він промовив. "Геть, і щоб завтра ви вже не ночували в замку". Якщо пані, якщо моя гарна хрещена мати не зуміє його втихомирити, то кінець, Сюзон, я навіки позбавлений щастя тебе бачити.
Сюзанна. Бачити мене! Мене? Це вже до мене дійшла черга? То це вже ви не за моєю пані нишком зітхаєте?
Керубіно. Ах, Сюзон, яка вона шляхетна й гарна! Але яка вона поважна!
Сюзанна. Тобто, я не така і що зі мною можна насмілитися...
К е р у б і н о. Ти знаєш дуже добре, злюко, що я не смію наважитися. Але яка ти щаслива! Щохвилини можеш її бачити, говорити з нею, одягати її вранці й роздягати ввечері, шпилька за шпилькою... Ах, Сюзон, я віддав би... Що це там у тебе таке?
Сюзанна (глузуючи). Ой, щасливий чепець і блаженна стрічка, що покривають на ніч волосся цій гарній хрещеній...
Керубіно (жваво). її нічна стрічка! Дай її мені, серце.
С ю з а н н а (відводить його). Чому б не так! Його серце! Бач, як освоївся! Якби це не був шмаркач нікчемний... (Керубіно вихоплює стрічку.) Ах, стрічка!
Керубіно (бігаючи навколо великого крісла). Ти скажеш, що вона загубилася, порвалася, що вона зникла. Скажеш, що знаєш.
С ю з а н н а (крутиться за ним). О, за три-чотири роки я пророкую, що ви будете найбільший маленький шибеник!.. Чи ви віддасте стрічку? (Хоче її відібрати.)
Керубіно (виймаєроманс із кишені). Залиш її мені! Ой, залиш! Сюзон, я віддам тобі мій романс; і поки згадка про твою гарну пані смутитиме мене всякої години, згадка про тебе кидатиме єдиний веселий промінь, що могтиме ще розважати мою душу.
С ю з а н н а (хапає романс). Розважати вашу душу, маленький злочинцю! Ви гадаєте, що говорите з вашою Фан-шеттою. Вас застали в неї, а ви зітхаєте за панею, до всього теревені правите зі мною.
Керубіно (екзальтовано). Далебі, це правда! Я вже не знаю, що це зі мною сталося; але з якогось часу я почуваю у грудях хвилювання, моє серце тремтить, тільки бачу яку жінку, і слова кохання і пристрасть змушують його тріпотіти і тривожать його. Нарешті потреба сказати кому-не-будь "я вас кохаю" стала для мене такою нагальною, що я промовляю їх на самоті, бігаючи в парку, твоїй пані, тобі, деревам, хмаринкам, вітрові, що їх відносить з моїми даремними словами. Учора я зустрів Марселіну.
С ю з а н н а (сміючись). Ха! ха! ха! ха!
Керубіно. А чому ні? Вона жінка, вона дівчина! Дівчина! жінка! Ах, які це солодкі назви! Які цікаві!
С ю з а н н а. Він здурів!
Керубіно. Фаншетта — мила; вона мене слухає, принаймні; а ти — не така!
С ю з а н н а. Дуже шкода. Слухайте лиш, пане! Мені це набридло! (Хоче вирвати в нього стрічку.)
Керубіно (крутиться втікаючи). Та ба! Я її віддам хіба що разом зі своїм життям. Але якщо ти невдоволена ціною, я додам ще тисячу поцілунків. (Ганяється за нею.)
С ю з а н н а. (Тепер Керубіно бігає за Сюзанною.) Тисячу ляпасів, якщо ви наблизитесь. Я поскаржуся моїй пані, і не тільки не проситиму за вас, а й сама скажу графові: "Це буде добре, ваша вельможносте, виженіть від нас цього маленького злочинця, відішліть до батьків малого негідника, що вдає закоханого у графиню, а натомість усе лізе до мене з поцілунками.
Керубіно (бачить, що увійшов граф; він перелякано ховається за крісло). Я пропав!
Сюзанна. Який жах!
СЦЕНА VIII Сюзанна, граф, Керубіно (схований).
Сюзанна (побачивши графа). Ах!., (наближається до крісла, щоб заслонити Керубіно).
Граф (підходить). Ти зворушена, Сюзон! Ти сама з собою розмовляєш, і твоє серденько, здається, схвильоване... А втім, це річ оправдана у такий день, як сьогодні.
Сюзанна (зніяковіло). Вельможний пане, чого ви хочете від мене? Якби вас застали зі мною...
Граф. Мені було б дуже прикро, якби мене тут застали, але ти знаєш, як я тобою цікавлюся. Базиль просвітив тебе про моє кохання. Я маю тільки хвилину, щоб висловити тобі мої наміри; слухай (сідає в крісло).
Сюзанна (жваво). Не слухатиму нічого.
Граф (бере її за руку). Одне слово. Ти знаєш, що король призначив мене своїм послом у Лондоні. Я забираю з собою Фігаро; я йому даю чудову посаду. І оскільки обов'язком жінки є йти за своїм чоловіком...
Сюзанна. Ах, якби я посміла сказати!
Граф (наближає її до себе). Кажи, кажи, моя люба; користуйся віднині тим правом, що ти матимеш наді мною все життя.
Сюзанна (злякана). Я не хочу, ваша вельможносте, я не хочу. Покиньте мене, прошу вас. Граф. Але скажи спершу...
Сюзанна (з серцем). Я вже не знаю, що я казала. Граф. Про обов'язки жінок.
Сюзанна. Так от, коли ваша вельможність забрали у лікаря дружину й як одружилися з нею з кохання, то ви скасували заради неї це страшне право сеньйора...
Граф (весело). Яке завдавало багато смутку дівчатам! Ах, Сюзетто, це чарівне право! Якби ти прийшла поговорити про нього присмерком у садок, я дав би таку ціну за цю маленьку ласку...
Базиль (говорить знадвору). Його ясновельможності немає в покоях.
Граф (встає). Що це за голос?
Сюзанна. Яка я нещасна!
Граф. Вийди назустріч, щоб сюди не зайшли.
Сюзанна (збентежено). Щоб я вас тут залишила?
Базиль (кричить надворі). Його вельможносте були у пані. Вони вийшли. Я подивлюся.
Граф. І жодного кутка, де б сховатися! Ага, за цим кріслом... Досить погано... Але відряди його швидше.
Сюзанна загороджує йому дорогу, він її легенько відпихає, вона відходить і стає між ним і пажем; але тим часом як граф нахиляється і займає його місце, Керубіно крутнувшись кидається з ляку в крісло і там прищулюється. Сюзанна бере сукню, яку принесла, закриває нею пажа і стає перед кріслом.
СЦЕНА IX
Граф і Керубіно (сховані), Сюзанна, Базиль.
Базиль. Чи не бачили ви його вельможності, панночко?
Сюзанна (різко). А чому б це я бачила його? Дайте мені спокій!
Базиль (наближається). Якби ви були більш розсудливі, то не знайшли б нічого дивного в моєму запитанні. Його шукає Фігаро.
Сюзанна. Отже, він шукає людину, що зичить йому найбільше зла після вас?
Граф (убік). Побачимо, як він мені відданий.
Базиль. Бажати добра жінці, хіба це означає хотіти зла її чоловікові?
С ю з а н н а. Не означає, згідно з вашими огидними поглядами, агенте, розпусти.
Базиль. Хіба від вас тут просять такого, чим би ви не могли обдарувати іншого? Завдяки милій церемонії, те, що вам заборонялося ще вчора, завтра вам буде поставлено в обов'язок.
Сюзанна. Негідний!
Базиль. Зі всіх поважних речей шлюб найбільш блазенська, тим-то я гадав...
Сюзанна (ображено). Яка гидота! Хто вам дозволив сюди прийти?
Базиль. Та-та-та! Недобра! Втихомиртеся, Бога ради! Буде тільки те, що ви захочете. Але не думайте теж, що я дивлюсь на Фігаро як на перешкоду для його вельможності. І якби не малий паж...
Сюзанна (боязко). Дон Керубіно?
Базиль (передражнює її). СЬешЬіпо дл атоге, той самий, що крутиться біля вас раз у раз і ще сьогодні вранці тинявся тут, щоб увійти, як я пішов від вас. Скажіть, чи, це неправда?
Сюзанна. Яке лицемірство! Гетьте звідси, лиха людино!
Базиль. Так мимоволі станеш лихою людиною, бо все добре бачиш. Чи не для вас і той романс, що з нього він робить таємницю?
Сюзанна (з серцем). Звісно, якраз для мене!
Базиль. Хіба що він склав його для пані! Справді, коли він прислуговує при столі, то, кажуть, дивиться на неї такими очима!.. Але до лиха! Нехай він із цим не жартує: його вельможність за такі речі — звір.
Сюзанна (уражено).