Усе було, як слід. Свідками були ці двоє панів.
Бартоло. Як, Базилю, ви підписали?
Базиль. Що можна було зробити? У цієї людини кишені завжди повні незаперечних доказів.
Бартоло. Мене смішать ці докази! Я використаю свою владу.
Граф. Ви її втратили, тому що зловживали нею.
Бартоло. Сеньйора неповнолітня.
Фігаро. Тепер вона вільна від опіки.
Бартоло. Хіба з тобою говорять, шахраю?
Граф. Сеньйора — чарівна і шляхетного роду; я вельможа, молодий і багатий; вона — моя дружина. Це робить честь нам обом. Хто насмілиться протестувати проти нашого одруження?
Бартоло. Ніколи її не вирвуть у мене!
Граф. Ви вже не маєте влади над нею. Віддаю її під охорону законів. Пан, що ви самі його привели, боронитиме її від вас. Закон завжди на боці пригнічених.
Алькальд. Безперечно! А цей даремний протест проти такого шлюбу означає лише, що він боїться дати звіт про необачне керування майном своєї вихованки.
Граф. Хай він згодиться на наше одруження, і я більш нічого від нього не хочу.
Фігаро. Крім розписки на мої сто екю: не треба ніколи робити наосліп.
Бартоло (розсердившись). Вони всі проти мене! Я з головою вліз в осине гніздо.
Базиль. Яке осине гніздо? Ви втратили дружину, але зважте, лікарю, що вам залишилися гроші. Так, залишилися.
Бартоло. Ах, дайте мені спокій, Базилю! Ви думаєте тільки про гроші. Байдуже мені до них! Ну, гаразд, вони залишаються мені; але невже ви думаєте, що саме це мене спонукає? (Підписує.)
Фігаро (сміється). Ха, ха, ха! Ваша вельможносте, вони всі однакові.
Н о т а р. Але, панове, я більше нічого не розумію. Хіба тут немає двох сеньйор з однаковим ім'ям?
Фігаро. Ні, пане, є тільки одна.
Бартоло (у відчаї). А я ще забрав драбину, щоб ніщо не стало на перешкоді! Ах, я втратив усе через недбайливість.
Фігаро. Через брак розуму. Але будьмо щирі, лікарю: коли молодість і любов об'єднуються, щоб обдурити старість, усі її намагання перешкодити цьому можна справді назвати "марною обережністю".