Вони зрізали дві тоненькі лозини й, відмірявши сто кроків, увіткнули їх у землю.
— Починай, друже, — сказав Робін. — Перший постріл — твій.
— Е, ні, — відмовився той, — я стрілятиму після тебе.
Робін виступив на крок уперед, недбало розтягнув лук і пустив стрілу. Вона просвистіла в повітрі й тільки ледь-ледь не зачепила лозинки. Незнайомець цілився набагато ретельніше, але його стріла збочила дужче.
Другий захід почав незнайомець. Цього разу він вистрілив дуже майстерно, влучивши в пучечок листя на кінці лозинки. Але постріл Робіна виявився ще кращий — його стріла розколола лозинку якраз посередині.
— Хай тобі всячина! — вражено вигукнув незнайомець. — Ніколи ще я не бачив, щоб хтось так влучав! Та ти ж, мабуть, стріляєш краще за самого Робіна Гуда! До речі, ти ще й досі не сказав, як тебе зваги.
— Авжеж, ні, — мовив Робін, — і не маю права сказати, поки не назвешся ти.
— Своїм ім'ям я можу пишатися, — заявив незнайомець. — Я поклявся спіймати розбійника Робіна. І я сказав би про це йому в очі, коли б він не був такий боягуз. Моє ім'я — Гай Гісборн.
Незнайомець проказав усе це врочистим голосом, бундючно походжаючи туди й назад між деревами і зовсім забувши про те, що його кілька хвилин тому побили в стрільбі з лука.
Робін спокійно дивився на нього.
— Здається, я вже десь чув про тебе. Тобі не доводиться вішати людей заради грошей?
— Так! Але тільки розбійників на зразок Робіна Гуда.
— А скажи, що поганого зробив тобі Робін Гуд?
— Та це ж грабіжник з великої дороги! — мовив сер Гай, уникаючи прямої відповіді.
— Хіба він не віддає бідним усе, що забирає у багатих? Чи, може, він не захищає жінок та дітей, слабких і безпомічних? І чи не найбільшим його злочином є те, що він забив кількох королівських оленів?
— Годі патякати! — нетерпляче перебив його сер Гай. — Тепер я бачу, що ти й сам з Робі нової зграї.
— Я ж сказав — ні, — коротко відрубав Робін. — А якщо я допоможу тобі спіймати Робіна, що ти робитимеш далі?
— Бачиш оцей срібний ріжок? — відповів сер Гай. — Як тільки Робін опиниться в моїх руках, я дам один довгий сигнал. І враз сюди прибуде шериф з усім своїм військом. Якщо ти покажеш мені, де ховається цей розбишака, я віддам тобі половину винагороди. Двадцять фунтів!
— Я не став би штовхати людину на шибеницю навіть за тисячу фунтів! — мовив зневажливо Робін. — Але я покажу тобі Робіна і нагороду за те знайду собі на вістрі власного меча. Я сам і є Робін Гуд, ватажок розбійників Шервуда й Бернесдейля!
— Тим гірше для тебе! — вигукнув сер Гай.
Натренованим блискавичним рухом він вихопив з-під конячої шкури меч і без попередження, по-зрадницькому кинувся на беззахисного Робіна. Той спритно ухилився від удару і теж оголив свою зброю.
— Це ж підло, — мовив він зловісно, — нападати на людину, яка не готова до бою!
І, не кажучи більше ні слова, став захищатися. Удар на удар, удар на удар! Понад дві години кресала криця крицю, проте ні Робін Гуд, ні сер Гай не відступили один перед одним ані на крок. Це був такий двобій, який рідко кому доводилося бачити навіть у Шервудському лісі. Вороги похмуро зиркали один на одного, і в очах у них палала ненависть. Один з них бився за своє життя, другий — за винагороду та королівську ласку.
Блискучі гострі леза раз у раз розтинали повітря, осяяне миротворним промінням сонця, і стикались з сичанням розлючених змій. Але вони ще ні разу не торкнулися живого тіла. Та ось Робін Гуд випадково спіткнувся об корінь, що випинався з землі, і впав на коліна. Сер Гай, замість того, щоб дати йому змогу підвестись, як це зробив би кожен шляхетний лицар, ударив лежачого. Так Робін дістав поранення в лівий бік.
— О пресвятая діво, — вигукнув Робін, — заступися за мене, грішного! Де ж це видано, щоб людина помирала раніше, ніж настав її час!
Потому він знову спритно скочив на рівні ноги й завдав своєму ворогові раптового удару. Лицар тієї миті якраз високо замахнувся мечем, щоб остаточно прикінчити Робіна, але той зробив блискавичний випад знизу. Сер Гай Гісборн поточився назад і з глухим стогоном упав на траву: меч Робіна протнув йому горлянку.
Ватажок розбійників з жалем подивився на забитого.
— Ти сам накликав на себе біду, — стиха мовив він. — Хоч ти і був запроданцем підступним, я зовсім не хотів тебе вбивати.
Після цього він оглянув власну рану. Вона була неглибока. Робін швидко зупинив кровотечу й перев'язав поранений бік. Потім зняв з сера Гая конячу шкуру, накинув її на себе, а труп лицаря затягнув у кущі. Там він прикрив його своїм плащем, притрусивши обличчя травою та листям, щоб не можна було одразу впізнати забитого.
І будовою тіла, й обличчям Робін не дуже відрізнявся від сера Гая.
Насунувши кінську шкуру на голову так, що під нею сховалося майже все обличчя, Робін узяв срібний ріжок і просурмив довгий сигнал. Цей звук і врятував Маленького Джона в Бернесдейлі. Він примусив недалекого розумом шерифа нашорошити вуха, припинити страту й чимдуж мчати за пагорб до лісу, аби захопити ще одну жертву.
Два десятки кращих шерифових лучників менше ніж за півгодини були вже на місці.
— Це ви подавали сигнал, ваша милість? — запитали вони, наближаючись до Робіна.
— Я, — мовив Робін, йдучи назустріч засапаному шерифу.
— Які новини, які новини, сер Гаю? — нетерпляче загукав високоповажний урядовець.
— Робін Гуд і Гай Гісборн зустрілися тут у двобої, і той, на кому Робінів плащ, зараз мертвий лежить у кущах.
— Це найкраща новина, яку я будь-коли чув у своєму житті! — вигукнув шериф, потираючи руки. — Я гадав, що нам пощастить його повісити за компанію, але я й так не шкодую.
— Повісити за компанію? — перепитав Робін.
— Авжеж! Сьогодні в нас винятково щасливий день. Як тільки ви пішли од мене, ми вистежили й мало не спіймали одного з тутешніх молодців, — здається, то був Вілл Пурпуровий. Зате його друга, що допоміг йому врятуватися, ми були вже підтягли до шибениці, коли раптом почули ваш сигнал.
— А хто ж той другий? — схвильовано запитав переодягнений Робін.
— А як ви гадаєте, хто? — зареготав шериф. — Перший розбійник після самого Робіна Гуда — Маленький Джон, він же Рейнольд Грінліф!
Шериф ніяк не міг забути того ім'я, яким назвався Маленький Джон в Ноттінгемі під дахом його будинку.
"Маленький Джон! — здригнувшись у душі, подумав Робін. — А й справді, це був дуже щасливий сигнал!"
— Вас, бачу, також трохи подряпало? — не вгавав шериф, зробившися на радощах страшенно балакучим. — Послухайте, хлопці! Приведіть серові Гаю Гісборну коня, а самі закопайте отого поганця там, де він лежить. Собаці собача смерть. Швидше порайтесь, та ходімте до Бернесдейля. Прикінчимо й того.
Вони пришпорили коней і виїхали з лісу. По дорозі Робін примушував себе весело підтримувати розмову, а сам обмірковував, як би допомогти Маленькому Джонові.
— У мене до вас велике прохання, шерифе, — мовив він, нарешті, вже майже під самим містом.
— Яке, шановний сер? Говоріть, я слухаю.
— Я відмовляюсь од вашого золота, бо втішився чудовим двобоєм. А що я переміг самого ватажка, дозвольте мені порахуватися також і з його спільником, щоб потім усі говорили: сер Гай Гісборн уподовж єдиного дня послав на той світ двох найнебезпечніших розбійників Англії!
— Робіть як знаєте, — погодився шериф, — але вам би не слід відмовлятися од винагороди, яка тепер має подвоїтись. Не кожному й не кожного дня доводиться перемагати Робіна Гуда.
— Свята правда, ваша світлосте, — відповів Робін. — Скажу не хвастаючись: ніхто не міг перемогти Робіна Гуда вчора, не переможе його й завтра.
При цьому він наблизився до Маленького Джона, який все ще стояв прив'язаний до шибениці, й гукнув шерифовому почту:
— Почекайте там, а я дізнаюся, чи хоче покаятись полонений.
Він швидко нахилився, перерізав Маленькому Джонові пута й тицьнув йому в руки лук та стріли сера Гая, які не забув прихопити з собою.
— Це я, Робін, — прошепотів він.
Та Маленький Джон і без того впізнав свого друга, і серце йому вже підказало, що нині шибениця лишиться порожньою.
Нарешті Робін голосно й дзвінко просурмив тричі у свій ріжок, а потім вихопив з-під конячої шкури свій незрадливий лук. І перш ніж отетерілий шериф та його вояки встигли вхопитися за зброю, в повітрі засвистіли несхибні стріли.
Ще одна злива стріл посипалася на них з-за міських мурів та крізь ворота. То Вілл Пурпуровий і Вілл Стютлі, коли Робін ще розмовляв з шерифом у лісі, побачили їх і поспішили на поміч своїм товаришам. Вони наспіли дуже вчасно.
Нажахане військо шерифа кинулося панічно тікати. А Робін і Маленький Джон живі та здорові стояли під шибеницею, посилаючи навздогін ворогам співучі стріли й глузливий сміх.
Невдовзі вони приєдналися до своїх товаришів, і вся ватага подалася на спочинок до гостинного лісу. На один день пригод було більше ніж досить.