Маленький лорд Фонтлерой

Френсіс Годгсон Бернетт

Сторінка 4 з 32

За ціле життя містеру Гевішему довелося побачити предосить себелюбців, які тільки і думали про власну вигоду. Про американців адвокат також був не надто високої думки. А коли його екіпаж повернув на убогу вуличку й зупинився перед оцим скромним будиночком, чоловік був неабияк вражений. Справді, прикро навіть подумати, що майбутній власник Доринкуртського замку, Віндгемської фортеці, Чорлворту та інших маєтків – прийшов на світ і виховувався у такому скромному будиночку. На вулиці, де за єдину прикмету правила хіба бакалійна крамничка на розі – і все. Тепер йому тим більше хотілося побачити хлопчика – і його матір. Водночас у глибині душі містер Гевішем навіть трохи боявся цієї зустрічі. Подумати лишень: йому, поважному адвокатові, який упродовж стількох років захищав інтереси вельможної родини Доринкуртів – доведеться мати справу з якось корисливою простачкою, у якої, певно, нема ані дрібки пошани до країни її покійного чоловіка та його шляхетного імени. Сам містер Гевішем глибоко шанував цей старовинний рід, хоча сам до нього не належав. Проте він був відданий своїй справі, любив її. Зрештою, окрім роботи, адвоката мало що обходило у житті.

Щойно Мері запровадила його до невеличкої вітальні, містер Гевішем обвів усе критичним поглядом. Що ж, умебльовання доволі просте, проте скромна кімната вабила домашнім затишком. Адвокат не знайшов тут ані дешевих прикрас, ані крикливих картин. На стінах були хіба делікатні орнаменти, зроблені з неабияким смаком. Окрім того, довкола він побачив багато вишуканого вишиття, виконаного вправною жіночою рукою.

"Непогано для початку, – мовив він до себе. – Хоча, цілком можливо, помешкання облаштоване радше згідно зі смаками капітана". Та коли до вітальні увійшла місіс Ерол, містер Гевішем уже почав думати, що не інший, а саме вона так прибрала вітальню. Звична сухість і стриманість не дозволяла йому довго затримувати на комусь погляд а чи кимось захоплюватися. Проте як тільки-но жінка з'явилася на порозі, адвокат відразу оцінив просте чорне плаття, яке чудово лежало на її стрункій фігурі. Взагалі місіс Ерол скидалася радше на юну дівчину, аніж на матір семирічного хлопця. Вона була дуже вродлива, проте її по-дитячому лагідні карі очі оповив глибокий сум – цей вираз не сходив з її обличчя, відколи втратила чоловіка. Седрик звик бачити матусю такою. Сум полишав її хіба у ті хвилини, коли він приходив до неї бавитися або коли говорив їй якісь премудрі складні фрази, взяті з газет або ж зі спілкування з містером Гобсом. Хлопчик любив вимовляти довгі слова, бо це веселило матусю – і вона сміялася, хоча сам він ніяк не міг збагнути, що тут смішного – йому ці слова здавалися якраз дуже серйозними.

Завдяки багатолітньому адвокатському досвіду містер Гевішем навчився непогано розбиратися в людях, отож як тільки він побачив матір Седрика – відразу збагнув: старий граф глибоко помилявся, вважаючи її грошолюбною простачкою, позбавленою смаку. Адвокат сам не був одружений, він навіть ніколи не закохувався по-справжньому, проте відчував, що ця мила жінка з ласкавим голосом і сумними очима вийшла заміж за капітана Ерола лише тому, що кохала його усім серцем: їй і на гадку не спадало шукати пригоди з ним тільки тому, що він походив із графського роду. Адвокат упевнився, що з нею можна мати справу, тому сподівався, що й маленький лорд Фонтлерой не завдасть турбот своїй шляхетній родині. Капітан був вродливим і милим, молода мати також напрочуд вродлива – певно, хлопчик також у них вдався.

Коли адвокат повідомив місіс Ерол про мету свого візиту, вона аж поблідла від хвилювання.

– Ох! – вимовила вона. – То його заберуть від мене? Ми ж так любимо один одного! Він – то все моє щастя, все, що в мене є. Я з усіх сил стараюся бути для нього доброю матір'ю. – Її голос при цьому зрадливо затремтів, а очі наповнилися слізьми. – Ви не знаєте, як багато він для мене значить! – ледве завершила жінка.

Адвокат кілька разів прокашлявся, прочищаючи горло.

– Мушу вам сказати, – почав він, – що граф Доринкурт не… не дуже доброї думки про вас. Він старий чоловік і його годі у чомусь переконати. Він завжди недолюблював Америку й американців. Те, що його син одружився з вами, дуже його розсердило. Мені прикро, що змушений вам це повідомити, проте граф наполягає на своєму: він не хоче вас бачити. Граф сам наглядатиме за вихованням лорда Фонтлероя, отож хлопчик житиме з ним. Граф прив'язаний до Доринкуртського замку і більшість часу проводить саме там. Він страждає на подагру і зовсім не любить Лондона.

Тому лорд Фонтлерой вочевидь житиме переважно у Доринкурті. Граф дарує вам будиночок у мальовничому куточку. Будиночок той розташований неподалік від замку. Вам також належиться відповідна щомісячна платня. Лорд Фонтлерой зможе вас навідувати. Одна умова: вам не вільно буде переступати браму парку ані приходити до сина у замок. Як бачите, ви не будете зовсім розлучена зі сином. Запевняю вас, мадам, умови угоди не такі важкі, як… як могли би бути. Перевагою стане освіта і виховання, що їх отримає лорд Фонтлерой – я певний, ви це розумієте.

Містер Гевішем почувався дещо незручно: він боявся, що місіс Ерол зараз почне плакати чи влаштує йому сцену, як це зазвичай уміють робити жінки. А жіночий плач геть його розгублював і дратував.

Проте місіс Ерол нічого такого не чинила. Вона лише відійшла до вікна і якусь мить постояла, обернувшись до адвоката спиною. Він бачив: жінка намагається опанувати себе.

– Капітан Ерол був дуже прив'язаний до Доринкурту, – врешті проказала вона. – Він любив Англію, все англійське. Те, що його відлучили від дому, завжди викликало у нього глибокий смуток. Він-бо так пишався своїм домом, своїм родом… І, я певна, бажав би, щоб його син побачив родинне гніздо, щоб отримав виховання, яке б відповідало його майбутньому становищу.

Жінка знову повернулася до стола і смиренно подивилася на містера Гевішема.

– Чоловік бажав би цього, – мовила вона. – Це найліпше, чого можна бажати для мого хлопчика. Я знаю… я певна: граф не буде такий недобрий, щоб налаштовувати дитину супроти мене… Зрештою, навіть якби намагався – я переконана: мій хлопчик дуже подібний до свого батька, тому на нього це не матиме впливу. У нього напрочуд лагідна вдача і вірне серце. Він любитиме мене, навіть якщо й не бачитиме. А доки ми зможемо бачити одне одного, то моє серце не страждатиме так сильно.

"Гм, про себе вона геть не думає, – подумав адвокат. – Не ставить жодних умов, нічого для себе не вимагає".

– Мадам, – вимовив уголос, – я схиляю голову перед вашою розсудливістю. Коли ваш син виросте і стане зрілим чоловіком, він буде вам вдячний. Запевняю вас, лорд Фонтлерой матиме найліпшу опіку, – усе буде зроблено, аби він почувався щасливим. Граф Дорикорт піклуватиметься про нього так, як це робили би ви сама.

– Сподіваюся, – тихо вимовила жінка, і голос її при цьому затремтів, – що дідусь полюбить Седрика. Хлопчик має дуже чутливу натуру… Його тут усі люблять.

Містер Гевішем знову прокашлявся. Насправді він не міг собі уявити, щоб старий граф, з його подагрою та запальним характером, був здатний когось полюбити. Проте він також знав, що граф зацікавлений у доброму ставленні до хлопця (хоча виражатиме це у свій звичний спосіб…) – оскільки той стане його спадкоємцем. Містер Гевішем також не мав сумніву, що коли Седрик виправдає сподівання діда і стане гідним свого імени, то дідусь ним пишатиметься.

– Лорд Фонтлерой почуватиметься добре, я певен, – відповів адвокат. – Це для його добра граф вирішив влаштувати так, аби ви були неподалік і могли часто з ним бачитися.

Містер Гевішем не вважав за доцільне повторювати ті слова, які насправді вимовив був граф – бо вони не відзначалися ані делікатністю, ані приязню.

Адвокат волів виразити пропозицію свого господаря у значно м'якшій і стриманішій манері.

Містер Гевішем пережив ще один шок, коли місіс Ерол попросила Мері знайти сина і привести його сюди – а Мері повідомила, де він перебуває.

– О, мем, знайти його – то все одно що горіх розгризти, – мовила вона. – Бо він зараз, певно, сидить з містером Гобсом на тому високому стільці в куті і балакає з ним, найбільше про політику, або ся бавить серед його товарів – мила, свічок і всякого такого там.

– Містер Гобс знає його від народження, – мовила місіс Ерол до адвоката. – Він чудово ставиться до Седрика. Вони – великі друзі.

Згадавши крамницю, яку йому довелося проминути, коли їхав сюди – бочки з картоплею, бочки з яблуками і купа всякої всячини, – містер Гевішем відчув, як сумніви знову беруть у ньому гору. В Англії діти аристократів не водили дружби з бакалійниками, тому це видалося йому чимось незвичним. Прикро, дуже прикро, якщо дитина має простацькі манери, яких набралася у такому товаристві. Найгіркішим розчаруванням для старого графа стало якраз те, що двоє його старших синів мали схильність до поганих компаній. "Невже і цей хлопчина вдався у своїх дядьків, замість успадкувати шляхетні риси свого батька?" – думав адвокат.

Це питання не давало йому спокою, поки він ото розмовляв з місіс Ерол, чекаючи на прихід хлопця. Аж ось двері відчинилися – і… адвокат на мить завагався, перш ніж підвести погляд на хлопця.

Тим, хто давно знав містера Гевішема, годі було б пояснити той дивний вираз, який промайнув на його обличчі, коли він дивився на хлопчика. А Седрик підбіг до матері і кинувся у її обійми. Містер Гевішем геть забув про свої побоювання і дивився на хлопчика із захопленням. Бо такої вродливої і милої дитини йому ще не доводилося бачити.

Справді, хлопчик виявився напрочуд вродливий. Стрункий, зграбний, природний у рухах, Седрик так був схожий на свого батька, що адвокат не міг відвести від нього очей. Хлопчик мав батькові золотаві кучері – і материні карі очі. Тільки у них не було матусиного суму і смирення. Вони сяяли відвагою і радістю. Здавалося, цей хлопчина ніколи не відчував ані страху, ані сумніву у чомусь.

"Це найгарніший хлопець, яких мені довелося бачити на своєму віку", – подумав містер Гевішем. А вголос вимовив:

– То ось наш маленький лорд Фонтлерой.

І що більше він до нього придивлявся, то більше його брало здивування. Зрештою, адвокат не міг похвалитися, що знає багато про дітей.

1 2 3 4 5 6 7