Ми обійшли дім, ступаючи по доріжці, вимощеній цеглинами, й увійшли всередину. У кімнаті перед кабінетом, коло архіву, сидів Ізеддін.
– Уже чотирнадцять років, як я також надійно заархівований, – дещо вкрадливо сказав дон Ісидро, – і ось про цей архів я нічогісінько не знаю. Опишіть мені детальніше це місце: як ви його побачили.
– Усе дуже просто. Кімната секретаря розташована на найвищому поверсі, звідти сходи ведуть униз, просто до головної зали. Там, довкола металевого Бика, стояли друзи, чоловік десь зо сто п'ятдесят, усі вони були в білих туніках. Архів міститься у кімнатці, суміжній із секретарською, зовсім без вікон. Знаєте, я можу посперечатися з будь-ким, що якщо людина проводить багато часу в приміщенні без вікон – то це шкодить здоров'ю. Як ви думаєте?
– І не кажіть! Відтоді, як мене посадили – тут, на півночі, – я ненавиджу замкнутий простір. А тепер опишіть мені кімнату секретаря.
– Величезна кімната. Дубовий письмовий стіл, на ньому – друкарська машинка "Оліветті", поруч – дуже зручні крісла, в яких можна втонути. І ще на столі лежала старовинна турецька люлька, з тих, що варті цілого маєтку. Ще – люстра з підвісками, персидський килим – навіть, може, дещо футуристичний, погруддя Наполеона, бібліотека з надзвичайно поважними книжками: "Всесвітня історія" Чезаре Канту, "Чудеса світу та людини", "Всесвітня бібліотека всесвітньо відомих творів", щорічник "Розум", "Ілюстрований садовий довідник" Пелуффо, "Скарб молодості", "Злочинниця" Ломброзо і так далі.
Ізеддін дуже нервував. Я відразу зрозумів чому: бо він перебирав свої книжки. На столі лежала ціла гора книжок. Натомість доктор уже думав про моє випробування і хотів спекатися Ізеддіна, відтак сказав йому:
– Не переживайте. Якраз сьогодні вночі я прочитаю ті ваші книги.
Не знаю, чи Ізеддін повірив, але він пішов і надягнув туніку, щоби приєднатися до інших у залі, при цьому на мене він навіть не подивився.
Як тільки ми залишилися самі, доктор Ібнхальдун запитав:
– Ти чесно дотримувався строгого посту? Вивчив напам'ять усі дванадцять знаків Зодіаку?
Я запевнив його, що з четверга, з десятої години вечора пив сам лише чай (того вечора я повечеряв у цікавій компанії в Меркадо де Абасто[51], це товариство називало себе "тиграми нової чуттєвості"; я з'їв лівійську паляницю та запечену рибу).
Тоді Ібнхальдун попросив, щоб я перерахував йому всі знаки Зодіаку. Я назвав по порядку та без жодної помилки. Він змусив мене повторити всі знаки Зодіаку п'ять чи шість разів, а далі сказав:
– Я бачу, що ти дотримувався інструкцій. Але це нічогісінько тобі не дасть, якщо ось зараз ти не будеш дійсно наполегливим та мужнім. Упевнений, що і наполегливість, і мужність у тебе є. Я вирішив не дослухатися до тих, хто сумнівається у твоїх чеснотах: ти пройдеш через одне-єдине випробування, проте воно найбільш складне й суворе. Тридцять років тому в горах Лівану я успішно його пройшов; але перед тим мої наставники давали мені простіші завдання: я дістав монету з дна моря, знайшов повітряні джунглі, а також чашу в центрі Землі та кинджал, викуваний у Пеклі. Тобі не доведеться шукати чотирьох магічних елементів. Тобі треба розпізнати чотирьох майстрів, які складають сокровенний тетрагон Божества. Зараз вони моляться зі своїми братами-акілами коло металевого Бика, вони одягнуті, як і всі, їх неможливо відрізнити від решти очима, але твоє серце їх вирізнить. Я накажу тобі привести до мене Юсуфа. Ти зійдеш униз, у залу, називаючи подумки – по порядку – всі знаки Зодіаку; коли дійдеш до останнього знаку, до Риб, то почнеш називати знаки спочатку – Овен і так далі – і тричі обійдеш усіх акілів. Якщо ти не переплутаєш порядку сузір'їв, твої кроки приведуть тебе до Юсуфа. Ти скажеш: "Ібнхальдун кличе тебе!" – і прийдеш із ним сюди. Потім я накажу тобі привести другого майстра, тоді – третього, нарешті – четвертого…
На щастя, я стільки разів перечитував альманах "Бристоль", що назви сузір'їв намертво засіли в моїй голові, але ж відомо, що коли комусь кажуть, що він у жодному разі не може помилитися, відразу ж зникає упевненість і починаються помилки. Запевняю вас, я не злякався, саме так воно і є, одначе якесь погане передчуття зародилося в мені, а тоді почало міцніти. Ібнхальдун потис мені руку і запевнив, що молитиметься за мене, потім я сходами зійшов униз, у головну залу.
Моя увага була повністю прикута до знаків Зодіаку; все навколо – ці білі спини, ці низько опущені голови, ці безликі маски, цей священний Бик, якого я ніколи раніше не бачив зблизька, – вселяло лютий неспокій. Одначе я тричі обійшов довкола натовпу друзів – і опинився за спиною одного з них, хоча, на мій погляд, він нічим не відрізнявся від решти. Я боявся збитися з послідовності знаків, а тому не відволікався на сторонні думки і сказав: "Ібнхальдун кличе тебе!" Чоловік рушив за мною, у той же час я безперестанку тримав перед очима знаки Зодіаку. Ми піднялися сходами і зайшли у кімнату секретаря. Ібнхальдун молився. Він завів Юсуфа до архіву, відразу вийшов звідти і сказав мені: "Тепер приведи Ібрагіма". Я повернувся до головної зали, зробив три круги, став за спиною якогось чоловіка і сказав: "Ібнхальдун кличе тебе!" Далі ми з ним пішли до кімнати секретаря.
– Притримайте-но коней, аміго! – промовив Пароді. – Чому ви думаєте, що доки ви ходили туди-назад, а також по залі, ніхто не виходив із секретарської?
– Я вас запевняю, абсолютно точно: ніхто! Я був дуже зосереджений, перераховуючи знаки, але не дав би обвести себе довкола пальця. Я не зводив очей із дверей у кімнату секретаря. Не сумнівайтеся, ніхто туди не заходив. І ніхто не виходив звідти.
Отже, Ібнхальдун узяв за плечі Ібрагіма і завів до архіву; далі він знову звернувся до мене: "А тепер приведи мені Ізеддіна". Так дивно, доне Ісидро: перші два рази я був дуже впевнений у собі, проте в цю мить розгубився. Я спустився, тричі обійшов усі фігури у білому, а тоді повернувся з Ізеддіном. Я неймовірно втомився, на сходах мені потемніло в очах, напевно, від виснаження; перед очима розпливалося геть усе, навіть мій супутник Ізеддін. Ібнхальдун, вочевидь, настільки повірив у мене, що вже навіть не молився; він сів і почав розкладати пасьянс. Коли я прийшов з Ізеддіном, він завів його до архіву, повернувся і заговорив зі мною батьківським тоном:
– Це завдання дощенту тебе виснажило. Останнього з них – обраного Джаліла – я приведу сам.
Утома – ворог зосередженості. Та все ж, як тільки Ібнхальдун зійшов по сходах, я відразу кинувся шпигувати за ним. Він зробив три круги довкола, схопив Джаліла за руку і привів його нагору. Я вам казав, що в архіві лише одні двері – вони ведуть до секретарської. У ці двері Ібнхальдун увійшов із Джалілом – і незабаром повернувся з чотирма перевдягнутими друзами; перехрестив мене – вони дуже побожні, а потім (креольською мовою) наказав їм відкрити обличчя. Ви можете вважати це чистою вигадкою, але переді мною стояли Ізеддін з відстороненим лицем і Джаліл – заступник керівника фірми "Формаль", Юсуф – зять одного бубнявого чоловіка та блідий, наче смерть, бородатий Ібрагім – як ви знаєте, компаньйон Ібнхальдуна. Зі ста п'ятдесяти однаковісіньких друзів були обрані четверо майстрів – саме ті, що треба.
Доктор Ібнхальдун був готовий мене обійняти, але решта, ніби не бажаючи змиритися з тим, що сталося, почали присікуватися до деталей і бурхливо сперечатися своєю мовою. Бідолашний Ібнхальдун намагався в чомусь їх переконувати, але врешті йому опустилися руки. Він сказав, що я маю пройти ще одне випробування – найскладніше, причому на кін буде поставлено їхні життя чи навіть долю цілого Всесвіту.
Він пояснив:
– Цією пов'язкою ми зав'яжемо тобі очі, дамо тобі в праву руку бамбукову палицю, а кожен із нас заховається в якомусь закутку в домі чи в саду. Ти дочекаєшся, поки годинник виб'є дванадцяту, а тоді підеш нас шукати; шлях тобі вкажуть знаки Зодіаку. Ці сузір'я правлять світом. На час випробування ми передамо тобі керування їхніми переміщеннями. Космос стане підвладним тобі. Якщо ти не зіб'єшся і нічого не наплутаєш, світ рухатиметься, як і раніше, але якщо ти помилися – і після Терезів назвеш Лева, а не Скорпіона, той майстер, якого ти шукаєш, загине, а світ опиниться перед загрозою випробування повітрям, водою та вогнем.
Решта друзів підтвердили його слова; всі, крім Ізеддіна. Той спожив так багато салямі, що тепер боровся зі сном, йому аж очі змикалися, а ще він був такий дезорієнтований, що кожному потис руку, раніше він такого взагалі ніколи не робив.
Мені дали бамбукову палицю, зав'язали очі; всі розійшлися. Я залишився сам. Мене охопив несамовитий розпач. Стільки справ одночасно: тримати в голові знаки Зодіаку – і не переплутати їх послідовність; чекати на бамкання годинника, що все ніяк не починав бамкати, – і водночас боятися цієї миті, бо тоді мені доведеться йти блукати будинком, який здавався мені велетенським та геть незнайомим. Я почав викликати в уяві сходову клітку, балюстраду, меблі, на які, вочевидь, буду наштовхуватися по дорозі, підвали, внутрішній дворик, мансардні вікна, щось там іще… Я раптом став чути все: шелест гілок на дереві в саду, кроки поверхом вище, друзів, які виходили з вілли; я почув, як від'їхала машина старого Ісотта Абд аль-Маліка[52], котрий виграв у лотерею фірми "Раджіо". Нарешті всі пороз'їжджалися – і я залишився сам у будинку, сам – але з чотирма друзами, котрі поховалися невідомо де. З першим же ударом годинника я дуже налякався. Ще геть молодий і повний життя, я йшов зі своєю палицею, наче сліпий інвалід, – сподіваюся, ви розумієте, про що я? І відразу повернув наліво, бо зять бубнявого був украй самовпевненим, тож мені подумалося, що знайду його під столом. Весь цей час у моїй голові чергувалися образи: Терези, Скорпіон, Стрілець і так далі – і я зовсім забув, що на сходах має бути майданчик, тому спіткнувся, а потім опинився в зимовому саду. І аж тоді зрозумів, що втратив орієнтацію. Я не бачив ні дверей, ані взагалі стін. Не забувайте, що я три дні пив сам лише чай, тож відчував дуже сильну психологічну напругу. Одначе мені вдалося опанувати себе. Я побачив підйомник для посуду – і здогадався, де я.