Багато хто вважає, що кінець світу буде видно з будь-якого місця земної кулі. Треба зрозуміти, що це насправді значить. Якщо кінець світу можна бачити будь-де, це означає, що простір зникне. Отже, кінець настане тому, що час відокремиться від простору в тому сенсі, що всюди у світі простір буде зруйнований. Всюди залишиться лише безшумний час, вільний від простору.
– Ну що ж, можна й так сказати, – вирвалось у мене.
– Бачиш, я так не думаю. В древньому Ханаані поблизу храму був круглий жертовник, а навколо нього – сидіння. То були сидіння для того, щоб спостерігати кінець світу. З них судний день можна було бачити найкраще. Отже, вони чекали кінця світу в одній-єдиній точці. Для них то був кінець часу, а не простору. Бо якщо кінець світу можна бачити в одній-єдиній точці, це значить, що в тому випадку й на тому місці зникне саме час. Це кінець світу. Простір звільняється від часу.
– Я про кохання, а ти про кінець світу.
– Та я ж тобі про кохання й кажу. У серці немає простору, в душі немає часу...
І показав мені гори над Котором.
– Бачиш, – сказав він, – там, на горах, лежить сніг. І ти думаєш, що там сам лише сніг. Та це не так, там три сніги, і це навіть звідсіля можна ясно побачити й розрізнити. Один – минулорічний, другий, котрий видно під ним – позаторішній, а той, що нагорі, випав цього року. Сніг завжди білий, але кожного року він інший. Так і з коханням. Немає значення, скільки йому років, важливо те, чи воно змінюється чи ні. Якщо ти кажеш: моє кохання вже три роки таке саме, знай, що твоє кохання померло. Кохання живе лише доти, доки змінюється. Якщо перестане змінюватися, це кінець...
Тоді я надумала дещо, що мене водночас і лякало, й нестримно приваблювало. Я сказала Селені, що завтра власноруч приготую на вечерю зайця в порічковому соусі. Служниця вражено на мене глянула, проте пішла й купила все, що потрібно. Перед вечерею я шепнула на вухо Тимотею, що означатиме заєць на столі для нашої постелі того вечора. І виконала обіцянку. З тих пір він уважно придивлявся до страв, які я йому готувала, і чекав вечора із сяючими очима. А одного ранку подарував мені повний човен квітів. Їхній аромат змішувався із запахом солі й моря.
Минали дні, гарні й сонячні, ми купалися, їли смажену рибу, збирали мідій. Якось він поранив об край черепашки середній палець на лівій руці. Я висмоктала кров, і все минулося. Я їла смокви з його долоні, і вони пахли тими дивними парфумами. Вдихнувши той запах, я ніби почула, про що думає Тимотей. Нарешті зрозуміла – Тимотей продавав старий дім. А сама собі сказала:
– Що то тебе обходить? Вдар виделкою об ложку та й співай! Важливий Тимотей, а не дім. Якщо це взагалі він.
І аж захолола від такої думки.
Коли він виходив з дому в тій чи іншій справі, я й далі блукала порожніми кімнатами. На дні тієї самої корабельної скрині знайшла бурштинову вервицю і старовинний корсет з чорного мережива. Він був гаптований золотом і тримався на скляних ґудзичках. Корсет його тітки, з монограмою "А", укріплений китовим вусом. Його можна було носити поверх трусиків або без них, а панчохи трималися на каучукових підв'язках. Я взяла його, вирішивши зробити Тимотею сюрприз.
Того вечора я приготувала Тимотеєві устриці св. Якова з грибами, а після вечері взяла крапельку його парфумів "Я переживу тебе", помазавши ними зап'ястя і за вухами. Надворі дув юго, десь за кам'яною стіною захихотіла якась жінка. Крізь її сміх прорвався голос Тимотея. Він співав ту пісню, якої я його навчила, якщо він не знав її й раніше:
У сорочці тихій завтрашніх порухів...
Потім я почула, як він пішов чистити зуби медом. Коли він ліг у величезне жіноче ліжко, ліжко на три особи, я з'явилися в самому лише корсеті його тітки Анастасії. Він лежав голий, ми дивилися одне на одного, мов заворожені, прутень його був якимось чотиригранним і схожим на могутній ніс з двома хвацько закрученими вусами під ним. Я сіла на нього верхи, і коли моя пристрасть мала сягнути вершини, закинула голову назад й ледь не знепритомніла від жаху – переді мною в золотій рамі була його чорноволоса тітка Анастасія у своєму корсеті й зі смарагдовими сережками у вухах, щоправда, картина рухалася в любовному ритмі. То було дзеркало, що висіло над ліжком, і я себе в ньому не впізнала...
Та вершина неодмінно настає, і ми не можемо її спинити, коли вона вже в дорозі.
Тієї миті, коли він витриснув сім'я й запліднив мене, я вся посивіла, цілком перетворюючись на власних очах в іншу жінку на ім'я Катена, а чорнява красуня, Тимотеєва тітка Анастасія, назавжди зникла з дзеркала, з ліжка на три особи і з дійсності...
Це було так, наче мене запліднила його мати.
Переклала Наталка Чорпіта