Чесне слово.Ні, право, ти дивовижна жінка. Я задоволений, я задоволений, я задоволений!
Маша. Набридло, набридло, набридло ... (Встає і каже сидячи.) І от не виходить у мене з голови ... Просто обурливо. Сидить цвяхом в голові, не можу мовчати. Я про Андрія ... Заклав він цей будинок у банку, і всі гроші забрала його дружина, але ж будинок належить не йому одному, а нам чотирьом! Він повинен це знати, якщо він порядна людина.
Кулигін. Полювання тобі, Маша! На що тобі? Андрюша кругом повинен, ну, і бог з ним.
Маша. Це, у всякому разі, обурливо. (Лягає.)
Кулигін. Ми з тобою не бідні. Я працюю, ходжу в гімназію, потім уроки даю ... Я чесна людина. Простий ... Omnia mea mecum porto, [9] як то кажуть.
Маша. Мені нічого не потрібно, але мене обурює несправедливість.
Пауза.
Іди, Федір!
Кулигін (цілує її). Ти втомилася, відпочинь з півгодинки, а я там посиджу, почекаю. Спи ... (Йде.) Я задоволений, я задоволений, я задоволений. (Виходить.)
Ірина.Справді, як здрібнів наш Андрій, як він видихався і постарів біля цієї жінки! Колись готувався в професора, а вчора хвалився, що потрапив нарешті в члени земської управи. Він член управи, а Протопопов голова ... Все місто говорить, сміється, і тільки він один нічого не знає і не бачить ... І ось всі побігли на пожежу, а він сидить у себе в кімнаті і ніякої уваги. Тільки на скрипці грає. (Нервово.) О, жахливо, жахливо, жахливо! (Плаче.) Я не можу, не можу переносити більше! .. Не можу, не можу! ..
Ольга входить, прибирає біля свого столика.
(Голосно ридає.) Викиньте мене, викиньте, я більше не можу! ..
Ольга (злякавшись). Що ти, що ти? Мила!
Ірина (ридаючи). Куди? Куди все пішло? Де воно? О, боже мій, боже мій! Я все забула, забула ... У мене переплуталося в голові ... Я не пам'ятаю, як по-італійськи вікно або ось стелю ... Все забуваю, кожен день забуваю, а життя йде і ніколи не повернеться, ніколи, ніколи ми не виїдемо в Москву ... Я бачу, що не заїдемо ...
Ольга. Мила, мила ...
Ірина (стримуючись). О, я нещасна ... Не можу я працювати, не стану працювати. Досить, досить! Була телеграфісткою, тепер служу в міській управі і ненавиджу і зневажаю все, що тільки мені дають робити ... Мені вже двадцять четвертий рік, працюю вже давно, і мозок висох, схудла, змарніла, постаріла, і нічого, нічого, ніякого задоволення, а час йде, і все здається, що йдеш від справжньої прекрасне життя, йдеш все далі і далі, в якусь прірву. Я в розпачі, і як я жива, як не вбила себе досі, не розумію.
Ольга. Не плач, моя дівчинка, не плач ... Я страждаю.
Ірина.Я не плачу, не плачу ... Досить ... Ну, ось я вже не плачу. Досить ... Досить!
Ольга. Мила, кажу тобі як сестра, як один, якщо хочеш моєї поради, виходь за барона!
Ірина тихо плаче.
Адже ти його поважаєш, високо цінуєш ... Він, правда, негарний, але він такий порядний, чистий ... Адже заміж виходять не з любові, а тільки для того, щоб виконати свій обов'язок. Я, принаймні, так думаю, і я б вийшла без любові. Хто б не посватав, все одно б пішла, аби порядна людина. Навіть за старого б пішла ...
Ірина. Я все чекала, переселимося в Москву, там мені зустрінеться мій справжній, я мріяла про нього, любила ... Але виявилося, все дурниця, все дурниця ...
Ольга (обіймає сестру). Мила моя, прекрасна сестра, я все розумію; коли барон Микола Львович залишив військову службу і прийшов до нас в піджаку, то здався мені таким негарним, що я навіть заплакала ... Він запитує: "Що ви плачете?" Як я йому скажу! Але якби бог привів йому одружитися з тобою, то я була б щаслива. Адже тут інше, зовсім інше.
Наташа зі свічкою проходить через сцену з правих дверей в ліву мовчки.
Маша (сідає). Вона ходить так, як ніби вона підпалила.
Ольга.Ти, Маша, дурна. Найдурніша в нашій родині — це ти. Вибач будь ласка.
Пауза.
Маша. Мені хочеться каятися, милі сестри. Нудиться душа моя. Покаюся вам і вже більше нікому, ніколи ... Скажу цю хвилину. (Тихо.) Це моя таємниця, але ви все повинні знати ... Не можу мовчати ...
Пауза.
Я люблю, люблю ... Люблю цю людину ... Ви його тільки що бачили. Ну, та що там. Одним словом, люблю Вершиніна ...
Ольга (йде до себе за ширми). Залиш це. Я все одно не чую.
Маша. Що ж робити! (Береться за голову.) Він здавався мені спочатку дивним, потім я шкодувала його ... потім полюбила ... полюбила з його голосом, його словами, нещастями, двома дівчатками ...
Ольга (за ширмою). Я не чую все одно. Які б ти дурниці ні говорила, я все одно не чую.
Маша. Е, дурна ти, Оля. Люблю — така, значить, доля моя. Значить, доля моя така ... І він мене любить ... Це все страшно. Так? Недобре це? (Тягне Ірину за руку, привертає до себе.) О моя мила ... Як-то ми проживемо наше життя, що з нас буде ... Коли читаєш роман який-небудь, то здається, що все це старо і все так зрозуміло, а як сама полюбиш, то і видно тобі, що ніхто нічого не знає і кожен повинен вирішувати сам за себе ... Любі мої, сестри мої ... Зізналася вам, тепер буду мовчати ... буду тепер, як гоголівський божевільний ... мовчання ... мовчання ...
Андрій , за ним Ферапонт .
Андрій (сердито). Що тобі потрібно? Я не розумію.
Ферапонт (в дверях, нетерпляче). Я, Андрій Сергійович, вже говорив раз десять.
Андрій. По-перше, я тобі не Андрій Сергійович, а ваше високоблагородіє!
Ферапонт. Пожежні, ваше високородіє, просять, дозвольте на річку садом проїхати. А то кругом ездиют, ездиют — чисте покарання.
Андрій. Добре. Скажи, добре.
Ферапонт йде.
Набридли. Де Ольга?
Ольга виходить з-за ширми.
Я прийшов до тебе, дай мені ключ від Шкапа, я погубив свій. У тебе є такий маленький ключик.
Ольга подає йому мовчки ключ. Ірина йде до себе за ширму. Пауза.
А який величезний пожежа! Тепер стало вщухати. Чорт знає, розлютив мене цей Ферапонт, я сказав йому дурість ... Ваше високоблагородіє ...
Пауза.
Що ж ти мовчиш, Олю?
Пауза.
Пора вже залишити ці дурниці і не дутися так, ні сіло ні впало. Ти, Маша, тут, Ірина тут, ну ось прекрасно — порозуміємося начистоту, раз назавжди. Що ви маєте проти мене? Що?
Ольга.Залиш, Андрюша. Завтра порозуміємося. (Хвилюючись.) Яка болісна ніч!
Андрій (він дуже збентежений). Не хвилюйся. Я абсолютно холоднокровно вас питаю: що ви маєте проти мене? Говоріть прямо.
Голос Вершиніна: "Трам-там-там!"
Маша (встає, голосно). Тра-та-та! (Ользі.) Прощай, Оля, господь з тобою. (Йде за ширму, цілує Ірину.) Спи спокійно ... Прощай, Андрій. Іди, вони стомлені ... завтра порозумієшся ... (Виходить.)
Ольга.Справді, Андрюша, відкладемо до завтра ... (Йде до себе за ширму.) Спати пора.
Андрій.Тільки скажу і піду. Зараз ... По-перше, ви маєте щось проти Наташі, моєї дружини, і це я помічаю з самого дня мого весілля. Наташа прекрасний, чесний чоловік, прямий і благородний — ось моя думка. Свою дружину я люблю і поважаю, розумієте, поважаю, і вимагаю, щоб її поважали також і інші. Повторюю, вона чесна, благородна людина, а всі ваші невдоволення, вибачте, це просто капризи.
Пауза.
По-друге, ви як ніби гнівайтесь за те, що я не професор, не займаюся наукою. Але я служу в земстві, я член земської управи, і це своє служіння вважаю таким же святим і високим, як служіння науці. Я член земської управи і пишаюся цим, якщо бажаєте знати ...
Пауза.
По-третє ... Я ще маю сказати ... Я заклав будинок, не отримавши у вас дозволу ... У цьому я винен, так, і прошу мене вибачити. Мене спонукали до цього борги ... тридцять і п'ять тисяч ... Я вже не граю в карти, давно кинув, але головне, що можу сказати на своє виправдання, це те, що ви дівчата, ви отримуєте пенсію, я ж не мав ... заробітку, так би мовити ...
Пауза.
Кулигін (в двері). Маші тут немає? (Стривожено.) Де ж вона? Це дивно ... (Виходить.)
Андрій.Чи не слухають. Наташа чудова, чесна людина. (Ходить по сцені мовчачи, потім зупиняється.) Коли я одружився, я думав, що ми будемо щасливі ... усі щасливі ... Але боже мій ... (Плаче.) Милі мої сестри, дорогі сестри, не вірте мені, не вірте ... (Виходить. )
Кулигін (в двері, стривожено). Де Маша? Тут Маші немає? Дивна річ. (Виходить.)
Набат, сцена порожня.
Ірина (за ширмами). Оля! Хто це стукає в підлогу?
Ольга.Це доктор Іван Романич. Він п'яний.
Ірина. Яка неспокійна ніч!
Пауза.
Оля! (Виглядає з-за ширми.) Чула? Бригаду беруть від нас, переводять кудись далеко.
Ольга. Це чутки тільки.
Ірина. Залишимося ми тоді одні ... Оля!
Ольга. Ну?
Ірина.Мила, дорога, я поважаю, я ціную барона, він прекрасна людина, я вийду за нього, згодна, тільки поїдемо в Москву! Благаю тебе, поїдемо! Краще Москви нічого немає на світі! Поїдемо, Оля! Поїдемо!
завіса
дія четверта
Старий сад при будинку Прозорова. Довга ялинова алея, в кінці якої видна річка. На тому боці річки — ліс. Направо тераса будинку; тут на столі пляшки і склянки; видно, що тільки що пили шампанське. Дванадцять годин дня. З вулиці до річки через сад ходять зрідка перехожі; швидко проходять людина п'ять солдатів . Чебутикін в благодушному настрої, яке не покидає його протягом всього акту, сидить в кріслі, в саду, чекає, коли його покличуть; він в кашкеті і з палицею. Ірина , Кулигін , з орденом на шиї, без вусів, і Тузенбах , стоячи на терасі, проводжають Федотік і Роде , які сходять вниз; обидва офіцери в похідній формі.
Тузенбах (цілується з Федотік). Ви хороший, ми жили так дружно. (Цілується з Роде.) Ще раз ... Прощайте, дорогий мій!
Ірина. До побачення!
Федотік. Не до побачення, а прощайте, ми більше вже ніколи не побачимося!
Кулигін. Хто знає! (Витирає очі, посміхається.) Ось я і заплакав.
Ірина. Коли-небудь зустрінемося.
Федотік. Років через десять — п'ятнадцять? Але тоді ми ледь пізнаємо один одного, холодно привітаємося ... (Знімає фотографію.) Стійте ... Ще в останній раз.
Роде (обіймає Тузенбаха). Чи не побачимося більше ... (Цілує руку Ірині.) Дякую за все, за все!
Федотік (з досадою). Так постій!
Тузенбах. Дасть бог, побачимось. Пишіть же нам. Неодмінно пишіть.
Роде (оглядає сад). Прощайте, дерева! (Кричить.) Гоп-гоп!
Пауза.
Прощай, луна!
Кулигін. Чого доброго, одружитеся там в Польщі ... Дружина-полька обійме і скаже: "Кохані!" (Сміється.)
Федотік (глянувши на годинник). Залишилося менше години. З нашої батареї тільки Солоний піде на баржі, ми ж з стройової частиною. Сьогодні підуть три батареї дивізійно, завтра знову три — і в місті настане тиша і спокій.
Тузенбах.