Як ви могли написати його?
— Те, що винайшла одна людина, може розгадати інша, — відповів Холмс. — Ось під’їжджає кеб, у якому вас відвезуть до Норіча, містере Слені. Але зараз ви маєте час хоч трохи виправити скоєне зло. Чи відомо вам, що місіс Хілтон К’юбіт саму звинувачують у страшному злочині — вбивстві свого чоловіка, і лише мій приїзд та факти, знайдені мною, врятували її від цього звинувачення? Ви повинні заявити на весь світ, що вона не має жодного стосунку, прямого чи непрямого, до цієї трагедії!
— Так я й зроблю, — сказав американець. — Я бачу, що найкраще для мене — говорити чисту правду.
— Мій обов’язок — попередити, що кожне ваше слово може бути використане проти вас! — вигукнув інспектор, як і належить справжньому охоронцеві британського закону.
Слені знизав плечима.
— Передусім, — почав він, — я хочу, джентльмени, щоб ви зрозуміли, що я знав цю жінку з її дитячих літ. Наша чиказька банда налічувала сім членів, і ватажком її був батько Ельсі. Розумний чоловік — цей старий Патрік! То він вигадав літери, які всі мали за дитячі кривульки, доки вам не пощастило підібрати до них ключ. Ельсі дещо дізналася про наші справи й жахнулася; а оскільки вона мала трохи чесно зароблених грошей, то втекла від нас до Лондона. Ми були заручені, й вона стала б моєю дружиною, якби я змінив свій фах, але тоді не бажала й зустрічатися зі мною. Мені пощастило знайти її лише після весілля з тим англійцем. Я написав їй, однак відповіді не одержав. Тоді я приїхав сюди й став писати до неї таким чином, щоб вона могла це прочитати.
Я мешкаю тут уже близько місяця. Я оселився на фермі, де найняв кімнату на долішньому поверсі, з якої міг виходити щоночі непоміченим. Я робив усе, щоб перенадити Ельсі до себе. Я знав, що вона читає мої написи, бо під одним з них якось залишила відповідь. Врешті терпець мені увірвавсь і я почав їй погрожувати. Тоді вона надіслала мені лист, у якому благала виїхати звідси й писала, що серце у неї буде розбито, якщо її чоловіка спіткає ганьба. Вона пообіцяла поговорити зі мною через вікно о третій годині ночі, коли її чоловік спатиме, якщо я після того облишу її та виїду геть. Говорячи зі мною, вона пропонувала мені гроші, щоб відкупитися. Осатанівши, я вхопив її за руку, намагаючись витягти через вікно силоміць. Тієї хвилини до кімнати вбіг її чоловік з револьвером у руці. Ельсі знепритомніла, а ми опинилися віч-на-віч. Я теж був озброєний і підняв свій револьвер, щоб злякати його й тим часом утекти. Він вистрелив і промахнувся. Я вистрелив майже водночас із ним, і він упав додолу. Я побіг через садок і почув, як позаду зачинили вікно... Присягаюся Богом, джентльмени, що все це — правда, і я більше не чув про це ні слова, доки до мене не примчав той хлопець із листом. Прочитавши лист, я побіг сюди й потрапив до ваших рук...
Поки американець говорив, до будинку під’їхав кеб, у якому сиділи двоє полісменів в уніформі. Інспектор Мартін підвівся й торкнув арештованого за плече.
— Нам пора їхати!
— Чи можу я спочатку побачитися з нею?
— Ні, вона ще не прийшла до тями. Містере Шерлоку Холмсе, я можу лише сподіватися, що коли мені трапиться якась важлива справа, нам знову пощастить працювати разом.
Ми стояли біля вікна й дивилися, як від’їжджає кеб. Обернувшись, я помітив папірець, який залишив на столі заарештований. Це був лист, що його надіслав Холмс.
— Спробуйте прочитати його, Ватсоне, — усміхнувся мій друг.
У листі не було жодної літери, лише невеликий рядок чоловічків у танці:
— Якщо ви пригадаєте мої пояснення, — сказав Холмс, — то побачите, що це означає: "ПРИХОДЬ НЕГАЙНО". Я був певен, що таке запрошення приведе його сюди, бо він переконаний, що так не вміє писати ніхто, крім місіс К’юбіт. Отак, любий мій Ватсоне, ми й змусили цих чоловічків у танці, які наробили стільки лиха, стати на шлях добра... Мені здається, я виконав свою обіцянку додати щось незвичайне до вашого записника. Наш потяг відходить за двадцять хвилин до четвертої, й ми повернемось на Бейкер-стрит якраз під вечерю.
Насамкінець залишилося додати кілька слів. Американця Ейба Слені зимова сесія суду в Норічі засудила до смертної кари; проте, взявши до уваги деякі обставини — зокрема те, що Хілтон К’юбіт вистрелив у нього першим, — суд замінив шибеницю на каторгу. Про місіс Хілтон К’юбіт я знаю лише те, що вона цілком одужала, що вона досі ще вдова і все своє життя присвятила піклуванню про бідних та господарюванню в садибі свого покійного чоловіка.