Більшу частину своєї журналістської роботи я виконую вночі і часто пишу аж до ранку. Так було й сьогодні. Я сидів у своєму кабінеті, що знаходиться в глибині будинку на верхньому поверсі, коли десь годині о третій знизу до мене виразно долинув якийсь звук. Я прислухався, але звук не повторився, і я вирішив, що то надворі. Потім раптом хвилин через п'ять пролунав жахливий пронизливий зойк — нічого подібного раніше мені ніколи не доводилось чути. Цей зойк переслідуватиме мене, доки я житиму. Закам'янівши з жаху, хвилину чи дві я сидів непорушно. Тоді схопив кочергу й спустився вниз. Увійшовши до цієї кімнати, я побачив, що вікно розчинено навстіж, а бюст, який стояв на каміні,— я це зразу помітив,— зник. Навіщо грабіжник узяв таку річ, вище мого розуміння, оскільки цей бюст — звичайна гіпсова копія і не становить ніякої цінності.
Ви самі бачите, що з цього відчиненого вікна кожний може потрапити на парадний ґанок, якщо зробить великий стрибок. Зрозуміла річ, грабіжник саме так і мав повестись, тому я вийшов у передню й відчинив зовнішні двері. Ступивши в темряву, я спіткнувся й мало не впав на вбитого, який там лежав. Я кинувся назад за лампою. У бідолахи на шиї зяяла глибока рана, все було залито кров'ю. Він лежав на спині з піднятими колінами й страхітливо роззявленим ротом. Він буде мені снитись. Я встиг засюрчати у свій поліцейський сюрчок, а тоді, мабуть, зомлів, бо далі нічого не пам'ятаю аж до тієї миті, коли побачив, що наді мною в холі стоїть полісмен.
— А хто був убитий? — спитав Холмс.
— Немає з чого визначити, хто він,— відповів Лестрейд.— Можете самі подивитись тіло в покійницькій, але нам його огляд нічого досі не дав. Це високий на зріст, смаглявий, дуже сильний чоловік віком не більше тридцяти років. Одягнений він бідно, а проте на чорнороба не схожий. В калюжі крові біля нього валявся складаний ніж з роговою рукояткою. Чи ним скористались як зброєю, якою було вчинено злочин, чи він належав убитому, я не знаю. На одязі імені немає, а в кишенях знайдено яблуко, трохи мотузки, карту Лондона ціною в один шилінг і фотографію. Ось вона. То був моментальний знімок, зроблений маленькою фотокамерою. На ньому застиг моторний, з різкими рисами, мавпоподібний молодик з густими бровами й дуже своєрідною нижньою частиною обличчя, що випиналось уперед, наче морда в бабуїна.
— А що з бюстом? — спитав Холмс, уважно вивчивши фотознімок.
— Нас повідомили про нього тільки перед тим, як ви прийшли. Його знайшли в палісаднику перед порожнім будинком на Кемпден-хаус-роуд. Бюст розтрощено на друзки. Я оце йду туди подивитись. Ви теж підете?
— Звичайно. Але я повинен хоч мигцем оглянути кімнату.— Холмс вивчив килим і вікно.— Молодик або мав дуже довгі ноги, або був неймовірно спритним. Перед вікном підвального поверху приямок, отож дістатися знизу до зовнішнього підвіконня й відчинити вікно — це вам не жарт. Повернутись назад порівняно легко. Ви з нами підете, містере Харкере, подивитись на залишки вашого бюста?
Невтішний журналіст уже сидів за письмовим столом.
— Треба спробувати бодай щось написати,— сказав він,— хоч я й не маю сумніву, що всі перші випуски вечірніх газет уже вмістили про це вбивство детальні звіти. Таке вже в мене щербате щастя! Пам'ятаєте, як у Донкастері обвалилась трибуна? Так-от, я був на тій трибуні єдиним журналістом, і тільки моя газета не надрукувала звіту про ту пригоду, бо я був надто вражений і не міг писати. І зараз запізнююсь, хоч убивство вчинено на порозі моєї власної оселі.
Виходячи з кімнати, ми чули, як його перо гучно шкрябає по аркушу паперу.
Місце, де було знайдено уламки бюста, знаходилось за кількасот ярдів від будинку. Тут наші очі вперше зупинились на зображенні великого імператора, що збурило таку шалену й руйнівну ненависть у душі якогось незнайомця. Дрібні шматки бюста лежали розкидані на траві. Холмс підняв кілька уламків і пильно їх оглянув. З напруженого виразу його обличчя й рішучої поведінки я переконався, що він натрапив на СЛІД.
— Ну що? — спитав Лестреид. Холмс знизав плечима.
— Нам доведеться ще чимало поморочитись,— мовін-А проте ми маємо кілька багатообіцяючих фактів, щоб почати діяти. Цей жалюгідний бюст в очах нашого дивного злочинця вартий більшого, ніж людське життя. Це одне. Є й другий винятково цікавий факт: якщо єдиною метою злодія було розбити бюст, чому він не розбив його в будинку або зразу ж біля будинку?
— Зустріч з чоловіком налякала злодія, він поспішав. І не розумів, що робить.
— Що ж, схоже на правду. Але мені хотілось би особливо звернути вашу увагу на будинок, в садку якого було розбито бюст.
Лестреид подивився навколо.
— Той будинок порожній,— сказав він,— і злодій знав, що в садку його ніхто не потурбує.
— Так, але ж є інший порожній будинок на цій самій вулиці, і злодій мусив пройти повз нього, щоб дістатись сюди. Чому він не розбив бюст там, хоч цілком очевидно, що кожний пройдений з бюстом ярд збільшував небезпеку зустріти кого-небудь?
— Я відмовляюсь це зрозуміти,— сказав Лестреид. Холмс показав на вуличний ліхтар над нашими головами.
— Тут той чоловік бачив, що він робить, а там бачити не міг. Ось чому він прийшов сюди;
— Клянусь Юпітером, ваша правда,— сказав детектив.— Тепер, почавши про це думати, я пригадую, що бюст, який належав лікарю Барнікоту, було розбито біля його червоної лампи. Ну, а що нам робити з цим фактом, містере Холмсе?
— Запам'ятати його, внести в реєстр. Можливо, пізніше ми натрапимо на щось таке, що матиме до нього відношення. Що ви маєте намір робити далі, Лест-рейде?
— Найбільш практичний шлях розібратись у всьому, на мою думку,— це встановити особу вбитого. В цьому немає нічого складного. Коли ми дізнаємось, хто він і хто його партнери, то матимемо непоганий початок для з'ясування, що він робив на Пітт-стріт минулої ночі, хто був той чоловік, якого грабіжник убив на порозі будинку містера Горація Харкера. Ви хіба з цим не згодні?
— Згоден, але я підійшов би до справи не зовсім так.
— А що зробили б ви?
— О, ви не повинні ніяким чином дозволяти мені впливати на вас. Я пропоную вам іти своїм шляхом, а я піду своїм. Потім ми обміняємось інформацією і доповнимо один одного.
— Дуже добре,— сказав Лестрейд.
— Якщо ви повертаєтесь зараз на Пітт-стріт, то, можливо, побачите містера Горація Харкера. Перекажіть йому, що в його будинку минулої ночі побував небезпечний, одержимий думкою про вбивство божевільний з манією наполеононенависництва.
Лестрейд кинув здивований погляд на Холмса.
— Ви що, справді так думаєте? Холмс посміхнувся.
— Чи я так думаю? Ну, мабуть, не думаю. Але впевнений, що така думка зацікавить містера Горація Харкера й передплатників Центрального синдикату преси. Ну, Вотсоне, мені здається, сьогодні нас чекає тривала й досить складна робота. Я буду радий, Лест-рейде, якщо ви знайдете зручним для вас завітати о шостій годині вечора до нас на Бейкер-стріт. А до того часу мені хотілось би мати при собі фотографію, знайдену у кишені вбитого. Можливо, я змушений буду попросити вашого товариства й допомоги в маленькій вилазці, яку доведеться здійснити сьогодні вночі, якщо хід моїх умовиводів виявиться правильним. А поки що до побачення, і нехай вам щастить!
Ми з Шерлоком Холмсом вирушили пішки на Хай-стріт, а там зайшли до магазину братів Хардінгів, де було куплено бюст. Молодий прикажчик повідомив нас, що містер Хардінг буде тільки в другій половині дня, що сам він тут новенький і тому не може дати нам ніякої інформації. На обличчі Холмса з'явився вираз розчарування й досади.
— Нічого не вдієш, Вотсоне, ми не можемо сподіватись на те, щоб усе йшло так, як нам треба,— мовив він нарешті.— Доведеться повернутися сюди в другій половині дня, оскільки містер Хардінг раніше тут не з'явиться. Як ви здогадуєтесь, зараз я намагаюсь простежити шлях цих бюстів назад до його початку, щоб з'ясувати, чи немає там чогось особливого, що могло б кинути світло на їхню незвичайну долю. їдьмо тепер до містера Морза Хадсона на Кеннінгтон-роуд, подивимось, чи не проллє він хоч якогось світла на цю загадку.
Аж цілу годину добирались ми до закладу торговця картинами. Він виявився маленьким товстим чоловіком з червоним обличчям і дратівливою вдачею.
— Так, сер. Розбив на самісінькому моєму прилавку, СЄр(— сказав він.— Не знаю, за що ми платимо місцеві збори й державні податки, коли будь-який негідник може прийти й побити тобі товар. Так, сер, це я продав лікарю Барнікоту два бюсти. Ганьба, сер! Змова нігілістів — ось що це таке, я вважаю. Тільки анархіст може отак скрізь вештатись і трощити бюсти. Червоні республіканці — так я їх називаю. Від кого я одержав ці бюсти? Не розумію, яке це має значення. Ну, якщо ви справді хочете це знати, я одержав їх від "Гельдера і компанії", що на Черч-стріт у Степні. Це добре відома торговельна фірма, існує вона вже двадцять років. Скільки я купив? Три — два і один дорівнює трьом — два продано доктору Барнікоту, один розбито серед білого дня на моєму власному прилавку. Чи знаю я, хто на цій фотокартці? Ні, не знаю. А втім, знаю. Це Беппо. Такий собі італієць, працював у мене на відрядній оплаті, магазину була від нього користь. Він умів трохи різьбити по дереву й кістці, класти позолоту, вставляти картини в рами й виконувати різні випадкові роботи. Хлопець пішов від мене минулого тижня, відтоді я нічого про нього не чув. Ні, я не знаю, звідки він з'явився й куди подівся. Я нічого не мав проти нього, поки він був тут. Він зник за два дні до того, як у мене було розбито бюст.
— Що ж, це все, чого ми, маючи здоровий глузд, могли сподіватись від Морза Хадсона,— сказав Холмс, коли ми вийшли з магазину.— У нас є цей Беппо — складова частина подій як у Кеннінгтоні, так і Кенсі-нгтоні, отже, цей факт вартий того, щоб проїхати десять миль. А тепер, Вотсоне, їдьмо в Степні до "Гельдера й компанії", до джерела походження бюстів. Я буду здивований, якщо це не дасть нам ніякої користі.
В швидкій послідовності ми проминули фешенебельний Лондон, готельний Лондон, театральний Лондон, літературний Лондон, комерційний Лондон і нарешті морський Лондон, аж поки не опинились у прибережному районі міста з населенням у сотню тисяч душ, де в прибуткових будинках, тісних і смердючих, повно
знедолених з усіх кінців Європи.