Вірші з роману "Аліса в Країні Чудес"

Льюїс Керрол

Сторінка 2 з 2
.
Хороші гудзики, та ба —
Їх не бере ніхто!

Я раків на сильце ловлю,
Копаю пиріжки,
З горбів колеса я роблю,
А з ям роблю діжки.
Отак живу, труджусь весь час,
Так заробляю гріш...
Охоче вип'ю я за вас,
Вгостіть мене скоріш!"

Це я почув, бо вже скінчив
Роздумувать над тим,
Як можна ржу змивать з мостів
Вином міцним, густим.
"Спасибі, діду, розказав
Мені ти — що і як,
I ще спасибі, що бажав
Ти випить на дурняк".

Тепер, коли ненарошне
Я пальця причавлю,
Або ногою на гвіздок
Зненацька наступлю,
Або як з'їм, бува, чого
I заболить живіт,-
Я плачу так, що ого-го,
Бо я пригадую того
Дідусика плаксивого,

Як голубочка сивого,
Як ворона хрипливого,
Як буйвола хропливого,
На очі миготливого,
На речі лепетливого,
Від старості хитливого,
Від горя юродивого
Дідка старенького того,
Що бачив я давно його
Колись біля воріт.

* * *
А-а-а, сонулі, в Алісиній люлі,
Поки до обіду, може б, ми заснули,
А після обіду підемо на гулі,
Спіте, королеви, люлечки-люлі...

* * *
Аліса задзеркальцям сказала: "Я сиджу
На троні у короні, ще й скіпетра держу.
Три тут королеви царять над усіма —
Біла й Червона, третя — я сама".

Хор: Налий же скоріше у чару чого хоч,
Бери, призволяйся, до чого хто охоч;
Кинь кішку у каву, а мишку у чай,
Три рази по тридцять Алісу привітай!

"Любі задзеркальці,— Аліса каже ім,-
Це честь для вас велика — я з вами п'ю і їм;
Три вас королеви вгощають недарма,
Біла й Червона, третя — я сама".

Хор: Налий же у чару чорнила чи смоли,
Щоб любії гості весело пили;
Змішай ситро із вовною, вино з піском змішай,
Сім разів по сімдесят Алісу привітай!

* * *
"Спершу рибку потрібно зловить",-
Це не важко, це може зробити й дитина;
"Потім рибку потрібно купить", —
Це не важко, як є в гаманці копійчина.

"А тепер мені рибку зваріть!"
Це не важко, це можна упорать на місці.
"I у миску її покладіть!"
Це не важко: хвилина — й вона вже у мисці.

"А тепер на вечерю несіть!"
Це не важко, їй-богу, не важко нітрішки!
"А тепер з миски кришку зніміть!"
Ох, це важко,— не здужаю зняти я кришки.

Як же, справді, ту кришку відкрить —
Прикипіла, бо риба якась клейкувата...
Ти подумай, що легше зробить:
Кришку зняти чи загадку цю розгадати?

* * *
Під ясним шатром небес
Поміж тихих сонних плес
Човен плив у край чудес.

А в тім човні малюки
Наслухали залюбки,
Як казали їм казки.

Літо сонячне пройшло,
Небо млою затягло,
Що було, те загуло.

Та ввижається мені
Знов Аліса вдалині,
В задзеркальній стороні.

I цікаві малюки
Наслухають залюбки,
Як їм кажуться казки.

У країні-дивині
Непомітно, як у сні,
Проминають ночі й дні.

Ніби човен чи порон
В золотий пливе затон,
I життя, неначе сон...
1 2

Дивіться також: