З дитиною буде важко знайти роботу. Само провидіння спрямувало мене до вашої корчми. Коли я побачила ваших діток — таких доглянутих, таких щасливих, це схвилювало мене до глибини душі. Я сказала собі: осьде чудова мати. Погляньте, вони й справді як три сестрички. І, зрештою, я скоро по неї вернуся. То ви згодні залишити мою доньку в себе?
— Треба подумати, — сказала Тенардьє.
— Я платитиму по шість франків у місяць.
Тут із корчми почувся чоловічий голос:
— Сім франків, не менше. Й за півроку наперед.
— Сім на шість буде сорок два, — підрахувала Тенардьє.
— Я заплачу, — сказала мати.
– І ще п’ятнадцять франків на поточні витрати, — додав чоловічий голос.
— Усього п’ятдесят сім франків, — підсумувала пані Тенардьє.
— Я заплачу, — погодилася мати. — У мене є вісімдесят франків. Мені вистачить на дорогу до свого міста. Якщо йтиму пішки, звичайно. Я зароблю там грошей і скоро вернуся по своє золотко.
— А одежа в малої є? — спитав чоловічий голос.
— Це мій чоловік, — пояснила Тенардьє.
— Аякже, звичайно, є. Навіть більше, ніж їй потрібно. В моєї крихітки посаг, як у справжньої дами, навіть шовкові сукенки є. Усе в моєму мішку.
— Вам доведеться віддати це, — сказав чоловічий голос.
— Авжеж! — відповіла мати. — Не залишу ж я свою доньку голою!
У дверях корчми з’явилося обличчя хазяїна.
— Гаразд, — сказав він.
Угоду було вкладено. Мати переночувала в заїзді, віддала гроші й залишила дитину, потім зав’язала свій мішок, який став зовсім легкий, і вранці вирушила в дорогу, сподіваючись незабаром повернутися. Вона пішла ніби спокійна, але розпач краяв їй серце.
Сусідка Тенардьє зустріла цю матір і потім розповіла:
— Я бачила жінку, що так плакала, аж у мене все похолонуло.
Коли Козеттина мати пішла, чоловік сказав дружині:
— Тепер я сплачу сто десять франків по векселю, якому завтра останній термін. Мені бракувало п’ятдесяти франків. Ти знаєш, що до нас міг з’явитися судовий пристав і опротестувати вексель? Ти влаштувала добру приманку зі своїми дівчатками.
— А в мене ж і гадки такої не було, — сказала дружина.
2. Перший погляд на двох темних осіб
Спіймана миша була досить худа; але кіт радіє, коли зловить і худу мишу.
Хто вони були такі, оті Тенардьє?
Поки що скажемо про них лише кілька слів. Читач іще багато довідається про цих людей згодом.
То були дріб’язкові душі, які за певних обставин стають потворними й страхітливими. І чоловік, і жінка мали природжений потяг до зла. Існують люди-раки, що все життя задкують у темряву. До таких істот і належали обоє Тенардьє.
Тенардьє-чоловік мав обличчя, в яке страшно було дивитись — бридка й огидна душа відбивалась у його погляді. У таких людях бачиш щось погрозливе навіть тоді, коли дивишся на них іззаду. Почуєш одне слово з їхніх уст, побачиш один порух — і вже тобі ясно: чорною невідомістю оповите минуле цієї людини, і ніхто не вгадає, чого накоїть вона в майбутньому.
Якщо вірити його словам, Тенардьє колись був солдатом, брав участь у кампанії 1815 року і навіть виявив певну хоробрість. Згодом ми довідаємося, ким він насправді був. Вивіска над його корчмою нагадувала про один із його бойових подвигів. Він намалював її власноручно, бо вмів робити всього потроху — і все погано.
У ті часи класичний галантний роман, колись шляхетний і героїчний, як, скажімо, "Клелія" Мадлен де Скюдері, але чимдалі вульгарніший і манірніший, невимовно хвилював сентиментальні душі паризьких воротарок і навіть поширював свій згубний вплив на столичні околиці. Пані Тенардьє мала якраз стільки розуму, щоб захоплюватися подібним читвом. Вона сливе купалася в ньому, жадібно всмоктувала його у свій убогий мозок, і це надавало їй певної "освіченості" поряд із чоловіком — звичайним собі мерзотником, хоч і кмітливим, шахраєм і пройдисвітом, водночас грубим і вертким, який знав письмо і навіть трохи граматику, але був цілковитим невігласом у всьому, що стосується почуттів, сентиментальності та любовних романів. Дружина була набагато молодша від нього — років на дванадцять — п’ятнадять. Значно пізніше, коли романтично розпущені коси почали сивіти, й у Памелі[9] прокинулася мегера, Тенардьє перетворилася на здоровенну злющу бабу, яка наковталася поганих романів. Читання глупоти ні для кого не минає безкарно, отож своїм дочкам ця жінка дала "вишукані" імена. Старшу вона назвала Епоніною, а молодшу — Азельмою.
3. Жайворонок
Бути негідником — ще не означає процвітати. З корчмою справи йшли туго.
Завдяки Фантіниним п’ятдесяти семи франкам Тенардьє пощастило уникнути опротестування векселя і зберегти честь свого підпису. Та через кілька місяців їм знову знадобилися гроші; тоді жінка поїхала в Париж і за шістдесят франків віддала в заставу Козеттин одяг. Витративши й ці гроші, Тенардьє стали тяготитися дівчинкою як підкидьком, якому вони надали притулок із милосердя. А що свого одягу в неї не стало, її почали вдягати в зношені спіднички та сорочечки малих Тенардьє, тобто в лахміття. Годували її недоїдками, трохи краще, ніж собаку, і трохи гірше, ніж кота. Кіт і собака були тепер її постійними співтрапезниками; Козетта їла разом із ними під столом із такої самої дерев’яної миски.
Мати дівчинки, котра прилаштувалась, як ми побачимо згодом, у Монтреї-Приморському, щомісяця надсилала листи з розпитуваннями, як ведеться її дитині. Тенардьє відповідали одне й те саме: Козетта почуває себе чудово.
Коли минуло півроку, мати вислала сім франків за сьомий місяць і досить акуратно надсилала гроші далі. Не збігло й року, як Тенардьє заявив: "Можна подумати, вона нам ласку робить! Чи й не гроші — сім франків!" І написав листа з вимогою надсилати по дванадцять франків на місяць. Мати, яку переконали, що її дитина щаслива й здорова, скорилась і стала надсилати по дванадцять франків.
Деякі люди не можуть любити без того, щоб не почувати ненависті до когось іншого. Тенардьє палко любила своїх дочок і через те зненавиділа чужу. Хай як мало займала Козетта місця в домі, тітці Тенардьє весь час здавалося, що вона тіснить її власних дітей і дихає повітрям, яке належить їм. Ця жінка, як і багато подібних до неї, мала на кожний день певний запас пестощів, стусанів і лайки. Якби в неї не було Козетти, то все це діставалося б її дочкам, хоч як вона обожнювала їх. Але чужа дівчинка робила малим Тенардьє ту послугу, що отримувала всі призначені їм стусани, і на їхню долю припадали тільки пестощі. Зате Козетта не могла й ворухнутися, щоб на неї не посипався град покарань, суворих і незаслужених. Дивне уявлення про світ і Бога мало виникнути в голові бідолашної невинної дитини, яку повсякчас сварили, лаяли, штурляли, били, і при тому вона бачила, що поруч живуть такі самі малі створіння, осяяні вічною ласкою.
Пані Тенардьє кривдила Козетту, і Епоніна й Азельма стали кривдити її теж. У такому віці на світ дивляться очима матері.
Минув рік, потім другий.
У селі подейкували: "Ці Тенардьє — добрі люди. Живуть вони не заможно, а ще й виховують дитину, яку їм підкинуто".
Усі думали, що Козеттина мати забула про своє дитя.
Тим часом Тенардьє невідомо якими шляхами пронюхав, що дитина не має законного батька, тож мати не може відверто визнати її. І він зажадав п’ятнадцять франків на місяць, погрожуючи, що інакше відішле дівчинку матері. Фантіна стала надсилати по п’ятнадцять франків.
Дитина росла, і зростали її страждання.
Поки Козетта була зовсім маленька, з неї знущались, як хотіли, хазяйські дочки. Коли вона підросла, цебто вже з п’ятьох років, то стала в домі служницею.
"У п’ять років, — скажуть нам. — Неймовірно!" Та ба, це правда. Байдуже до страждань людини, суспільство виявляє таку саму байдужість до її віку. Хіба нещодавно не засудили такого собі Дюмолара, бандита, який, згідно з офіційними документами, "рано осиротівши, уже з п’ятьох років сам заробляв собі на прожиток і почав красти".
Козетту примушували підмітати в кімнатах, на подвір’ї, на вулиці, мити посуд, навіть носити клунки. Тенардьє тим більше не церемонилася з малою, що мати стала нерегулярно надсилати гроші. Вона заборгувала за кілька місяців.
Якби через три роки Фантіна повернулася до Монфермея, вона не впізнала б своєї дитини. Козетта, така весела й рожевощока, коли вперше з’явилась у цьому домі, стала худа й бліда. Вона вічно щулилася від страху. "Потайна!" — казали Тенардьє.
Несправедливість зробила її злою, а лихо — негарною. Гарними лишилися тільки очі, в яких застиг невимовний сум.
Серце стискалося бачити це бідолашне дитя, якому не було й шістьох років, коли зимового ранку воно підмітало вулицю, тремтячи від холоду під своїм убогим лахміттям і ледь утримуючи величезну мітлу в маленьких, почервонілих від морозу рученятах.
В селі її прозвали Жайворонком. Народ, який любить образні вислови, наділив саме таким прізвиськом крихітне створіння, не більше за пташеня, тремтяче й налякане, яке вставало раніше від усіх і ще вдосвіта з’являлося на вулиці або в полі.
Тільки цей бідолашний жайворонок ніколи не щебетав.
Книга четверта
Сповзання на дно
1. Як було вдосконалено виробництво оздоб із чорного скла
Що ж сталося з матір’ю, тією самою, котра, як вважали в Монфермеї, покинула свою дитину?
Залишивши Козетту в Тенардьє, вона пішла далі своєю дорогою і дісталася до Монтрея-Приморського.
Це було, як ми вже згадували, 1818 року.
Близько десятка літ минуло відтоді, як Фантіна покинула батьківщину. За цей час Монтрей-Приморський змінився. Поки Фантіну все глибше засмоктували злидні, її рідне місто багатіло.
Років два тому в місцевій промисловості відбулася зміна, яка призвела до справжнього перевороту в житті цього провінційного містечка.
З незапам’ятних давен промисловість Монтрея-Приморського спеціалізувалася на виробництві імітацій англійського чорного бурштину та англійських оздоб із чорного скла. Ця місцева промисловість завжди ледь животіла через брак необхідної сировини. Коли Фантіна повернулася в Монтрей-Приморський, у виробництві "чорного скла" відбулася нечувана зміна. Наприкінці 1815 року в місті оселився нікому доти не відомий чоловік, якому спало на думку замінити в процесі того виробництва гумілак на деревну смолу.
Ця невеличка зміна різко зменшила вартість сировини, а це, у свою чергу, дозволило: по-перше, підняти платню робітникам — вигода для краю; по-друге, поліпшити якість виробів — вигода для споживача; і, по-третє, продавати товар дешевше, водночас потроївши прибуток, — вигода для промисловця.
Отак одна цікава знахідка дала аж три результати.
Менш ніж за три роки винахідник удосконаленого процесу забагатів — і це добре; крім того, він збагатив усіх навколо себе — а це ще краще.