В ім'я справедливості треба вислухати також і мадмуазель Гамар". Зрештою, ніяких змін у ній він не помічає; скільки він пам'ятає, вона завжди була така. Сам він залюбки потурає деяким її примхам, бо, як він знає, ця славна дівиця сама доброта і лагідність, а деяку її дратівливість слід приписати стражданням, що їх завдають сухоти; про цю хворобу вона мовчить, переносячи її покірно, як ревна християнка. Насамкінець він сказав, що "добре було б вікарієві прожити тут іще кілька років, тоді він зуміє краще збагнути й оцінити скарби цієї чудової натури".
Біротто пішов геть спантеличений. Змушений фатальною силою обставин діяти на свій розсуд, він поставився до мадмуазель Гамар по-своєму. Добрязі спало на думку поїхати на кілька днів з дому, може, тоді ненависть цієї дівки згасне сама собою. Отож він поклав собі пожити трохи за містом, у пані де Лістомер, яка звичайно перебиралася туди пізньої осені, в ту пору, коли туренське небо таке чисте й погідне. Бідолаха! Він пішов назустріч таємним бажанням своєї грізної напасниці, чиї підступи можна було знешкодити лише чернечим терпінням. Але, ні про що не здогадуючись, не знаючи навіть своїх власних справ, він мав упасти, мов ягнятко під першим же ударом різника.
Розташований на узвишші між містом та шпилями Сен-Жоржа, оточений скелями і відкритий на південь маєток пані де Лістомер поєднував у собі всі сільські втіхи і всі міські вигоди. Справді, треба було не більше десяти хвилин, щоб дістатися від Турського мосту до брами цієї садиби, званої "Жайвір". А це неабияка перевага в краю, де ніхто не любить морочитися навіть заради втіх. У "Жайворі" Біротто прожив днів із десять, аж якось уранці на сніданок до нього прийшов воротар і заявив, що з ним хоче побалакати пан Карон. Карон був адвокат, повірений у справах мадмуазель Гамар. Біротто, забувши про цю обставину і знаючи, що позиватися ні з ким він не збирався, вийшов з-за столу стурбований і рушив до адвоката, який присів собі на терасній балюстраді.
— Оскільки ваш намір переїхати від мадмуазель Гамар став очевидний...— почав повірений.
— Що ви, добродію! — урвав абат Біротто.— Я й не думав її покидати.
— Одначе, пане,— заперечив Карон,— вам треба порозумітися з мадмуазель, адже це вона послала мене узнати, чи довго пробудете ви в селі... Оскільки в вашій угоді тривала відсутність не передбачена, може виникнути привід для суперечки. Тим-то мадмуазель Гамар, вважаючи, що ваш пансіон...
— Я не розумію вас, добродію,— знов перебив адвоката здивований Біротто,— чому треба вдаватися мало не до суду, щоб...
— Мадмуазель Гамар, бажаючи запобігти всяким ускладненням, послала мене домовитися з вами,— відповів Карон.
— Ну так от, прийдіть, будь ласка, завтра, я пораджусь і дам відповідь.
— Гаразд,— мовив Карон, вклоняючись.
І крючкодер пішов собі. Сердешний вікарій, нажаханий непогамовним переслідуванням мадмуазель Гамар, вернувся до їдальні. Він аж змарнів, і всі кинулися розпитувати його, що сталося. Не озиваючись, він сів за стіл, пригноблений передчуттям лиха. Лише по сніданку, як кілька друзів зібрались у вітальні при вогні, Біротто простодушно розповів їм з усіма подробицями про свої злигодні. Слухачі, вже знуджені в селі, жваво зацікавилися цією інтригою, такою звичною в провінції. Всі стали на бік абата проти старої діви.
— Та хіба вам невтямки, що Трубер зазіхає на вашу квартиру? — сказала пані де Лістомер.
Тут історикові годилося б накидати портрет цієї дами, але він гадає, що навіть ті, кому система когномології* Стерна невідома, ледве вимовивши три слова — ПАНІ ДЕ ЛІСТОМЕР! — уже уявляють собі цю даму: вона шляхетна, сповнена почуття власної гідності й суворого благочестя, пом'якшеного вишуканими манерами і класичною зграбністю давньої королівської Франції; добра, але трохи вперта і говорить ледь у ніс, дозволяє собі читати "Нову Елоїзу"9, дивиться комедії на сцені і поки що не носить старечої наколки.
* Вчення про імена (гр.).
— Не можна допускати, щоб абат Біротто спасував перед цією каргою! — вигукнув пан де Лістомер, капітан-лейтенант, що проводив у тітки відпустку.— Якщо у вікарія стане духу піти за моїми порадами, він скоро доб'ється, щоб йому дали спокій.
Всі заходилися обговорювати поведінку мадмуазель Гамар з особливою проникливістю провінціалів, яким не відмовиш у хисті виявляти найпотаємніші мотиви людських учинків.
— Все це не так,— мовив один старий поміщик, знавець місцевих звичаїв.— Тут криється щось дуже поважне, та що саме, я вловити не можу. А Трубер надто складний, щоб його зразу розкусити. Прикрощі ж нашого любого абата Біротто ще тільки почалися. Чи віднайде він спокій і щастя, навіть поступившись квартирою абатові Труберові? Навряд.— Він обернувся до священика, враженого всім почутим.— Якщо Карон явився повідомити вам, що ви збираєтеся покинути мадмуазель Гамар, то, ясно, сама мадмуазель Гамар прагне спекатися вас. І ви од неї переїдете, хоч-не-хоч! Такі люди ризикувати не люблять і б'ють лише напевне.
Цей старий дворянин, на ймення пан де Бурбонн, втілював у собі провінційний дух з такою повнотою, як Вольтер втілював у собі дух своєї доби. Сухорлявий, худющий стариган виказував цілковиту байдужість до свого вбрання, певний, що про його багатий маєток знають усі сусіди. Його лице, видублене туренським сонцем, було радше хитре, ніж розумне. Він звик зважувати свої слова, обдумувати кожен свій крок, і під його удаваною простотою ховалася найглибша обачність. Досить було поспостерігати за ним, щоб помітити, що цей схожий на нормандського селянина поміщик завжди вершив свої діла успішно. Він кохався у винарстві, улюбленій науці туренців. Йому пощастило збільшити свої угіддя за рахунок наносів Луари і уникнути при цьому судового процесу з державою. Ця оборудка принесла йому славу людини з олією в голові. Якби, зачаровані його красномовством, ви стали б розпитувати про нього якогось туренця, то почули б у відповідь: "О, цей старий махляр усіх перемахлює!" Такий відгук про нього ввійшов у прислів'я серед його заздрісників, а їх було немало. У Турені, як майже всюди в провінції, заздрість є основою мовної творчості.
Після репліки пана де Бурбонна в вітальні запала тиша, і члени цього невеличкого дружного гуртка нібито замислились. Тим часом доповіли про мадмуазель Саломон де Вільнуа. Вона приїхала з Тура, щоб провідати Біротто, і новина, що дійшла до неї, показала все в зовсім іншому світлі. За хвилину до її приїзду кожен, окрім поміщика, радив Біротто почати війну з Трубером і Гамар, покладаючись на заступництво турської знаті.
— Головний вікарій, що відає персоналом кліру, раптово занедужав,— заявила мадмуазель Саломон,— і архієпископ доручив виконувати його обов'язки абатові Труберові. Тепер призначення в каноники залежить лише від нього. Та учора в мадмуазель де ла Блотьєр абат Пуарель щось дуже вже просторікував про те, що абат Біротто завдав мадмуазель Гамар чимало прикрощів. У Пуарелевих словах відчувалося бажання ніби заздалегідь виправдати неласку, що загрожує нашому абатові: "Абат Шаплу був дуже потрібний такій людині, як абат Біротто. По смерті цього доброчесного каноника всім стало ясно..." Тут пішли різні гадки, наклепницькі пересуди. Ну, ви розумієте?
— Бути Труберові головним вікарієм! — урочисто заявив пан де Бурбонн.
— Скажіть,— гукнула пані де Лістомер, глянувши на Біротто,— що для вас важливіше: каноницький сан чи проживання в мадмуазель Гамар?
— Каноницький сан! — хором відповіли всі.
— Тоді доведеться піти на поступки,— вела далі пані де Лістомер.— Чи не натякнули вони вам через Карона: як ви погодитеся переїхати, то станете каноником? Давачеві віддячиться!
Всі дивувалися проникливості й здогадливості пані де Лістомер, тільки небіж її, барон де Лістомер, жартівливо сказав, нахилившись до пана де Бурбонна:
— Признаюсь, хотілось би мені побачити бій між Гамар і Біротто!
Але, на жаль, світські знайомі Біротто не мали рівних сил з мадмуазель Гамар, підтримуваною абатом Трубером. Скоро боротьба стала відверта і виросла до величезних розмірів. Пані де Лістомер та її приятелі, втягуючись усе більше в інтригу, що заповнила порожнечу їхнього провінційного животіння, вирішили послати лакея по Карона. Крючкодер прибув на виклик так поквапливо, що пан де Бурбонн насторожився.
— Краще почекати, поки не з'ясується, що й до чого,— така була думка цього Фабія в халаті10, який почав уже шляхом глибокого аналізу розбирати складну комбінацію на туренській шахівниці.
Він спробував розтлумачити абатові, в які тарапати той потрапив. Але побоювання старого махляра розходилося з загальним настроєм, і на нього не зважили.
Розмовляли абат Біротто з повіреним недовго. Біротто повернувся розгублений і сказав так:
— Він правив з мене розписку — розрив, мовляв, підтверджую.
— Яке моторошне слово! — гукнув капітан-лейтенант.
— Що це означає? — скрикнула пані де Лістомер.
— Всього тільки, що абат має оголосити про своє бажання покинути дім мадмуазель Гамар,— відповів пан де Бурбонн, беручи понюх табаки.
— Всього тільки? Підписуйте! — мовила пані де Лістомер, дивлячись на Біротто.— Переїхати ви вирішили твердо, отже, що вам завадить чинити свою волю?
Воля Біротто?!
— Так то воно так...— сказав пан де Бурбонн, закриваючи табакерку різким рухом, сповненим невимовної виразності, бо це була ціла промова.— Однак підписуватися завжди небезпечно.— Тут він поклав табакерку на камін з таким виглядом, який мав би перелякати вікарія.
Відчуваючи запаморочення від стрімкого вихору подій, несподіваних для нього, від тієї легкості, з якою друзі розв'язували найважливіші питання його самотнього життя, Біротто стояв, мовби й не він, ні про що не думаючи, лише дослухаючись і намагаючись уловити якийсь сенс у цих теревенях. Нарешті він узяв у пана Карона заготовлену заяву і нібито дуже пильно, а насправді механічно, прочитав її текст. Потім підписав документ, де мовилося, що він добровільно зрікається проживати у мадмуазель Гамар, так само як і харчуватися в неї, скасовуючи угоду, укладену між ними раніше. Коли вікарій вивів свій підпис, метр Карон узяв підписаний папір і спитав абата, куди перевезти його речі від мадмуазель Гамар. Біротто вказав дім пані де Лістомер; кивком голови ця дама погодилася дати йому притулок у себе на якийсь час, не сумніваючись у його швидкому призначенні каноником.