Силует жінки

Оноре де Бальзак

Сторінка 2 з 2

Куди ти відніс ті два листи, які я дав тобі в п'ятницю?

Жозеф остовпів; він завмер, як статуя в соборному порталі, і напружив усю свою пам'ять. Раптом він дурнувато посміхнувся і відповів:

— Пане, одного я відніс маркізі де Лістомер, на вулицю Сен-Домінік, другого — вашому повіреному.

— Ти певний у цьому?

Жозеф геть спантеличився. Я випадково був присутній при цій розмові й вирішив утрутитися.

— Жозеф усе зробив правильно, — сказав я.

Ежен обернувся до мене.

— Я несамохіть прочитав адреси і...

— І що ж? — вигукнув Ежен,— Адже один із листів був адресований пані де Нусінген!

— Ні, хай йому чорт! Я навіть подумав був, друже, що твоє серце перекочувало з вулиці Сен-Лазар на вулицю Сен-Домінік.

Ежен ляснув себе долонею по лобі й посміхнувся. Жозеф зразу збагнув, що помилка сталася не з його вини.

А ось і наслідки, над якими усі юнаки повинні задуматися. Ежен припустився одразу двох помилок. По-перше, йому здалося кумедним посміятися разом із пані де Лістомер над непорозумінням, що зробило її адресаткою листа, який призначався не їй. По-друге, він вирушив до пані де Лістомер лише через чотири дні після цього випадку, дозволивши, отже, думкам цієї доброчесної жінки кристалізуватися. Можна знайти тут і ще з десяток помилок, але про них ліпше змовчати, щоб дати дамам утіху пояснити їх ex professo* людям, які нічого не збагнули самі. Коли Ежен під'їхав до дому маркізи, воротар зупинив його, сказавши, що пані немає вдома. Растіньяк уже сідав у карету, коли надійшов маркіз.

* Зі знанням справи (латин.).

— Ходімо до нас, Ежене: дружина в себе.

Не осуджуйте маркіза! Адже хоч би який хороший був чоловік, він рідко досягає досконалості. Растіньяк уже піднімався сходами, коли нарешті збагнув, що вчинив не менше десятка помилок проти світської логіки на цій сторінці чудової книги свого життя. Пані де Лістомер мимоволі зашарілася, побачивши Ежена, що входив із її чоловіком. Растіньяк помітив цей раптовий рум'янець. Якщо навіть найскромніший мужчина не позбавлений деякого нальоту самозакоханості, подібно до того, як жінка — фатальної кокетливості, то хто ж осудить Ежена за те, що він подумав: "Он як — і ця твердиня взята?" Він набундючився. Хоча молодим людям жадібність не притаманна, а проте вони ніколи не відмовляються від трофеїв.

Пан де Лістомер узяв "Газетт де Франс", яку побачив на каміні, і відійшов до вікна, щоб з допомогою журналіста виробити свою власну думку про становище у Франції. Жінка, навіть найсором'язливіша, уміє швидко вибратися з халепи — здається, в неї завжди напохваті фіговий листок, що його дала їй наша праматір Єва. Коли Ежен, витлумачивши на свою користь небажання прийняти його, досить розв'язно вклонився маркізі, то вона уже встигла приховати свої думки за однією з тих жіночих усмішок, які ще загадковіші, ніж слова монарха.

— Ви нездужаєте, маркізо? Мені сказали, ви не приймаєте.

— Ні, пане.

— Може, ви збиралися вийти з дому?

— Теж ні.

— Ви чекали когось?

— Нікого.

— Якщо мій візит недоречний, винуватьте у цьому лише маркіза. Я скорився вашій таємничій забороні, але він сам запросив мене переступити поріг святилища.

— Пан де Лістомер не був утаємничений у мої плани. Іноді з обачності чоловіка не втаємничують у деякі справи.

Твердий і люб'язний тон маркізи, промовистий погляд, яким вона окинула Растіньяка, заронили в нього думку, що він, мабуть, радіє передчасно.

— Пані, я розумію вас,— сказав він, сміючись.— Отже, я повинен двічі радіти тому, що зустрів маркіза: він дав мені нагоду виправдатися перед вами, що було 6 ризиковано, якби ви не були втіленням самої доброчесності.

Маркіза здивовано глянула на барона, але відповіла з гідністю:

— Пане, найкращим виправданням для вас була б мовчанка. Що ж до мене, то обіцяю вам цілковите забуття. Хоча такої великодушності ви навряд чи заслуговуєте.

— Пані,— жваво заперечив Растіньяк,— дарма шукати виправдання там, де не було образи! Лист, який ви отримали і який здався вам таким непристойним,— додав він, стишивши голос,— призначався не вам.

Маркіза не могла стримати усмішки, їй хотілося вдати з себе ображену.

— Навіщо брехати! — сказала вона поблажливо-насмішкуватим тоном, але досить лагідно. — Тепер, коли я вас висварила, я залюбки посміюся із цього викруту, не позбавленого лукавства. Я знаю, є простачки, які легко попалися б на цей гачок. "Боже мій! Який він закоханий!" — вирішили б вони.— Маркіза силувано засміялася і додала поблажливо: — Якщо хочете, щоб ми зосталися друзями, не посилайтеся на "помилки", мене так легко не одурити.

— Але я даю вам слово, пані, ви помиляєтесь куди більше, ніж думаєте,— жваво заперечив Ежен.

— Про що ви там гомоните? — спитав пан де Лістомер, який прислухався до розмови, але ніяк не міг проникнути в її туманну сутність.

— Та вам це нецікаво,— відповіла маркіза.

Пан де Лістомер спокійно читав далі, потім сказав:

— Ох! Пані де Морсоф померла. Ваш бідолашний брат, мабуть, зараз у Клошгурді.

— Чи ви розумієте, пане, що сказали мені зухвалість? — спитала маркіза, звертаючись до Ежена.

— Якби я не знав суворості ваших життєвих правил,— простодушно відповів він,— то подумав би, що ви хочете приписати мені думки, які я рішуче заперечую, чи задумали вивідати в мене мою таємницю. А може, ви просто хочете посміятися з мене?

Маркіза усміхнулася. Ця усмішка розсердила Ежена.

— Що ж, пані, вірте в цю "образу", коли вам так хочеться, хоча я в ній і не винний. Сподіваюся, ви ніколи не відкриєте, якій саме із світських дам було адресовано цього листа.

— Як! Невже це досі пані де Нусінген? — вигукнула маркіза де Лістомер, якій було так цікаво узнати таємницю, що вона забула про своє бажання помститися Еженові за його зухвальство.

Ежен почервонів. У двадцять п'ять років іще червоніють, коли тобі ставлять на карб вірність, з якої жінки сміються, щоб приховати, що вони їй заздрять. Одначе Растіньяк відповів досить стримано:

— А чому б і ні, пані?

Ось яких помилок ми припускаємося в двадцять п'ять літ! Це признання завдало пані де Лістомер душевного хвилювання; але Ежен ще не умів читати на жіночому обличчі, глянувши на нього скоса чи мимохідь.

Губи у маркізи збіліли. Вона подзвонила і звеліла принести дров, даючи Растіньякові зрозуміти, що йому пора йти.

— Якщо все це так,— затримуючи Ежена, холодно й різко сказала вона,— то як ви, пане, поясните, що на конверті ви написали моє ім'я? Адже перекрутити адресу на листі не так легко, як узяти з неуважності чужий циліндр, коли гості роз'їжджаються з балу.

Ежен збентежено і водночас зухвало глянув на маркізу: він відчував, що стає смішним, і, пробурмотівши якусь хлоп'ячу фразу, вийшов.

Через кілька днів маркіза переконалася, що Ежен казав правду. Ось уже два тижні, як вона не виїздить у світ.

На всі запитання про причину цього затворництва маркіз відповідає: "У моєї дружини гастрит".

Але я лікую її, мені відома її таємниця; я знаю, що у неї лише легкий нервовий розлад, яким вона й скористалася, щоб нікуди не виїжджати.

Париж, лютий 1830 р.

Примітки

склав Дмитро Наливайко

Оповідання написане 1830 р. й того ж таки року надруковане у збірці "Філософські романи і повісті". Та за своїм змістом це побутова зарисовка з анекдотичною фабулою, і в "Людській комедії" Бальзак перемістив його до "Сцен приватного життя" в "Етюдах про звичаї". Сюжетно оповідання тяжіє до роману "Батько Горіо"; тут молодий Ежен Растіньяк пише любовного листа своїй коханці Дельфіні де Нусінген, але помилково посилає його зразково доброчесній маркізі де Лістомер.

1. С. 467. "Вільгельм Телль" — опера італійського композитора Джоаккіно Россіні за мотивами однойменної драми Фрідріха Шіллера.

2. С. 469. Один дуже розумний чоловік, Стендаль, створив оригінальну теорію "кристацізацїі"...— Мається на увазі теорія кристалізації любовного почуття, яку Стендаль виклав у трактаті "Про кохання" (1822).

1 2