Ця нога справляла таке саме враження, як надбитий торс якої-небудь Венери з пароського мармуру посеред руйновищ спаленого міста.
— Під цим схована жінка! — вигукнув Порбус, показавши Пуссенові на шари фарби, які старий художник послідовно накладав один на один, вірячи, що вдосконалює свою картину.
Обидва художники мимоволі обернулися до Френхофера, починаючи усвідомлювати, хоч і невиразно, в якому екстазі він жив.
— Він щиро вірить у те, що каже,— промовив Порбус.
— Атож, друже,— озвався старий, прокидаючись із задуми,— вірити необхідно. Треба дуже вірити в мистецтво і треба зжитися зі своєю творчістю, щоб намалювати таку картину. Деякі з цих тіней завдали мені чималої мороки. Гляньте, ось тут, на щоці, під оком, лежить легка півтінь — у природі вона майже невловна, і ви навряд чи її помітите. От і уявіть собі, яких надлюдських зусиль довелося мені докласти, щоб передати цей ефект на полотні! А ще, мій дорогий Порбусе, уважно придивись до моєї картини, і ти краще зрозумієш те, що я тобі колись казав про опуклості та про контури. Подивись, як освітлені груди, і ти збагнеш, як за допомогою кількох легких та кількох густо накладених мазків мені пощастило створити ефект справжнього світла, поєднавши його з лискучою білістю ясних тонів, і як, удавшись до протилежного засобу, тобто дрібно розмелюючи фарбу та накладаючи її якомога тоншим шаром, я згладив контури постаті, а за допомогою півтонів по суті стер малюнок і знищив будь-яку штучність, надавши тілу заокругленості, яка існує в природі. Підійдіть ближче, щоб побачити цю мою роботу. Здалеку її не роздивишся. Тепер бачите? Цей ефект я вважаю своїм великим досягненням.
І кінчиком пензля він показав на густий мазок світлої фарби.
Порбус поплескав старого по плечу й обернувся до Пуссена.
— А ви знаєте, що ми вважаємо його справді великим художником? — сказав він.
— Він більше поет, ніж художник,— серйозно відповів Пуссен.
— Ось тут і кінчається наше земне мистецтво,— мовив Порбус, доторкнувшись до уявної картини.
— І звідси воно вже підноситься в небеса,— підхопив Пуссен.
— Скільки пережитих насолод відбилися на цьому полотні! — вигукнув Порбус.
Заглибившись у свої думки, старий не слухав художників — він усміхався своїй уявній жінці.
— Але рано чи пізно він помітить, що на його полотні нічого нема! — вигукнув Пуссен.
— На моєму полотні нічого нема? — спитав Френхофер, по черзі дивлячись то на, двох художників, то на свою уявну картину.
— Що ви накоїли! — сказав Порбус Пуссенові.
Старий чіпко схопив молодика за руку і закричав йому:
— Так ти нічого не бачиш, хамло, бовдуре, нікчемо, погань? Чого ж ти сюди прийшов? Мій добрий Порбусе,— провадив він,— обертаючись до свого учня,— невже й ви посмієтеся з мене? Відповідайте щиро, адже я ваш друг. Скажіть, невже я зіпсував свою картину?
Порбус мовчав, не зважуючись відповісти; але на блідому обличчі старого відбилася така нелюдська тривога, що Порбус показав на полотно й мовив:
— Самі дивіться!
Якусь мить Френхофер придивлявся до своєї картини і раптом схитнувся.
— Нічого там нема! Нічого! А я ж працював десять років!
Він сів і заплакав.
— Отже, я схиблений йолоп, божевільний дурень! Нема у мене ні таланту, ні здібностей, а є тільки гроші, і я марно прожив на світі! І нічого, нічого я не створив!
Крізь сльози він подивився на свою картину і раптом гордо випростався, втупивши в Пуссена й Порбуса гнівний погляд.
— Присягаюся душею, кров'ю і плоттю Христа, ви просто заздрісники! Ви запевняєте, ніби картина зіпсована, щоб украсти її в мене. Але я бачу її, бачу! — заволав він.— Вона дивовижно прекрасна!
В цю мить Пуссен почув, як у кутку майстерні плаче Жілетта, про яку всі забули.
— Що з тобою, мій янголе? — спитав художник, у якому знову прокинувся коханець.
— Убий мене,— сказала дівчина.— Було б ганьбою кохати тебе, як колись, бо тепер я тебе зневажаю. Я милуюся тобою, але ти мені вселяєш жах. Я люблю тебе і водночас відчуваю, що вже тебе ненавиджу.
Поки Пуссен слухав Жілетту, Френхофер затуляв свою Катрін зеленою саржею так само спокійно і дбайливо, як замикає шухляду ювелір, запідозривши, що має справу із спритними злодіями. Старий скинув на обох художників похмурим поглядом, сповненим зневаги й підозри, потім мовчки з якоюсь судорожною поквапністю провів їх за двері майстерні й сказав їм на порозі свого дому:
— Прощавайте, мої голуб'ята.
Від такого прощання в обох художників мороз пішов поза шкірою.
Назавтра, тривожачись за свого вчителя, Порбус пішов провідати його і довідався, що Френхофер помер уночі, перед тим спаливши всі свої картини.
Париж; лютий 1832 р.
====================
Примітки
склав Дмитро Наливайко
Цей твір, датують 1831 роком, коли в журналі "Артист" він був опублікований з підзаголовком "Фантастичне оповідання"; через деякий час з певними змінами й без підзаголовка Бальзак включив його до третього тому "Філософських романів і оповідань". Ще раз письменник звернувся до нього в зеніті творчості, в 1837 p. і вніс стільки доповнень та змін, що, власне, з'явився твір з іншою головною темою і концепцією. Основу першого варіанту оповідання становив епізод із молодих років видатного французького живописця XVII ст. Н. Пуссена, а саме відвідання ним, разом з коханою і натурщицею Жілеттою, майстерні загадкового митця Френхофера. В цьому варіанті на першому плані — відносини закоханої пари, характерний для романтичної літератури конфлікт почуття і покликання митця, і не випадково оповідання тоді завершувалося словами Жілетти, зверненими до Пуссена: "Мені здається, що я вже ненавиджу тебе".
Доповнення й зміни, внесені в остаточний варіант 1837 р., стосуються теми Френхофера, яка стала провідною. Насамперед були розгорнуті його монологи й судження про природу мистецтва, про відношення творця до "моделі", про психологію творчості й техніку живопису. Патетично зазвучала тема трагедії митця, досягнувши апофеозу в навмисне стриманих заключних рядках твору: "Назавтра, тривожачись за свого вчителя, Порбус пішов провідати його й довідався, що Френхофер помер уночі, перед тим спаливши всі свої картини".
За змістом і провідними мотивами "Невідомий шедевр" тісно пов'язаний з "Філософськими етюдами". В ньому Бальзак трактує генеральну проблему циклу — проблему духовної енергії людини, яка тут постає в іпостасі творчого духу митця, що вступає в затятий поєдинок з природою. Цілісний, іманентний проблемі сюжет сприяє переконливому вираженню навдивовижу глибоких, нерідко пророчих думок письменника про мистецтво. "Невідомий шедевр" цікавий і тим, що він є одним з найповніших виражень Бальзакової естетики.
Дія оповідання відбувається на початку XVII ст., коли ще жило мистецтво Відродження, і герої твору обговорюють проблеми, переживають колізії, що їх породжувало це мистецтво, та його кризу. Разом із тим "Невідомий шедевр" звернений до сучасності, до її естетичних систем та художніх концепцій і до боротьби між ними. Сучасник романтизму, Бальзак був тісно з ним пов'язаний і багато прийняв від нього: принцип свободи творчості, заперечення будь-якої нормативності, сприймання життя в драматичному аспекті, любов до незвичайного і грандіозного, до загострення і гіперболізації. Однак у період творчої зрілості він не приймав романтичної "суб'єктивної естетики", "естетики вираження" і коригував її "об'єктивною естетикою", в основі якої було розуміння мистецтва як "наслідування природи", що є фундаментальним принципом реалістичної естетики. Саме таке коригування "естетики вираження" "об'єктивною естетикою" становить глибинну філософсько-естетичну колізію твору, що реалізується в його сюжеті.
Обстоюючи фундаментальні принципи реалістичної естетики, Бальзак разом з тим рішуче виступає проти здрібненого реалізму, проти копіювання і дзеркального відображення життя; "Завдання мистецтва не в тому, щоб копіювати природу, а в тому, щоб виражати її. Ти не жалюгідний копіювальник, ти поет". Своїм "Невідомим шедевром" автор застерігав від розриву духовного й матеріального у мистецтві, від згубного для нього торжества неодухотвореної матерії, яке й проявляється в "копіюванні". "Ми повинні схоплювати дух, внутрішню суть і характерні прояви речей та істот", ті прояви, "що передають рух і життя". А це також означає, що бальзаківська "конденсована природа" в мистецтві є водночас природою одухотвореною.
Разом з тим "Невідомий шедевр", справді невичерпний за змістом, був і поглядом письменника в майбутнє мистецтва. Він розгледів у ньому тенденції, які згодом набудуть розвитку, поставив питання, які стануть нагальними в кінці XIX і в XX ст. ст. Роздуми Френхофера про враження та їх фіксацію передвіщають відкриття імпресіоністів, хоч герой з волі автора відмовляється визнати плідним цей шлях у мистецтві. Поставлене Бальзаком питання про перетворення мистецтва в самодостатність, незалежну від природи, хвилювало символістів, а згодом сюрреалістів. Проблема інтелектуалізації мистецтва, поглинення форми ідеєю, виявилася дуже актуальною для кубістів. Трагедія Френхофера, хоч і в інших формах, повторилася в долях багатьох митців новітнього часу — Сезанна і Ван-Гога, Гогена і Врубеля, Рембо і Маларме, Джойса та інших. Все це, за словами французького дослідника П. Лобріє, приклади того, "як трагічно і владно вимисел ввійшов у життя".
1. С 233. Порбус (Франсуа Порбус-молодший) ( 1569-1622) — фламандський живописець, який жив і працював у Франції.
2. С. 236. Марія Єгипетська — в християнських легендах блудниця, яка розкаялась і стала подвижницею. Час її життя віднесений до V ст. н. е.
3. С. 240. Мабузе — прізвисько нідерландського живописця Яна Госсарта (70-і рр. XV ст.-30-і рр. XVI ст.), дане за назвою його рідного міста.
4. С. 247. Карл V — імператор Священної Римської імперії (1509-1556), середньовічної німецької держави, і водночас іспанський король Карлос І (1516-1556).
5. С. 252. Анжеліка — героїня епічної поеми "Несамовитий Роландо" Лудовіко Аріосто (1474-1533), видатного італійського поета доби Відродження.