Гребелі недвозначно дали зрозуміти, що коли біля дому весь час крутиться поліцейський чи поліцейські, то це, мовляв, добром не скінчиться. Тож вона й мусить зоставляти Кіт удома, сама її доглядає, грається з нею, малює, розповідає казки чи кидає н хазяйнувати на кухні з Блюм. Улітку клопоту не було — плавальний басейн, поруч пісочок, гойдалка, гірка, а віднедавна (це була її ідея, вона згадала про Айкельгоф, де таке їм влаштовувала Кете) — віднедавна ще й яма з рідким місивом із глини, піску та води; тепер Кіт могла в тій "кашці-ма-нашці" просто-таки товктися, ліпити, щось будувати, скільки завгодно вимазуватись — голяка, коли погода стояла тепла, й у штанцях, коли ставало прохолодніше, і потім досить було лише посадити її до ванни чи облити зі шланга водою. А згодом їй, знову ж таки, не те що заборонили, одначе почали настійно її відраджувати не ходити до Блюкгофена на базар. А вона ж так любила там бувати, і Кіт також... З дитячим візком, із кошиком, у хустці — і щоразу туди, де якнайбільша штовханина, якомога ближче до селян; їй подобалося, коли її торкались люди, подобався навіть їхній запах, отой гамір і метушня, подобалося, коли юрба підхоплювала її, несла з собою, і вона зовсім не боялась... Але Кіт, як її вперто переконували, загрожувала небезпека — малу, мовляв, можуть викрасти, і вона перестала ходити на базар. Там надто багато вуличок, а також п'ятачків між ятками та кіосками, і ті вулички й п'ятачки не проглядаються; чимало там і припаркованих у заборонених місцях легкових машин, а також вантажних, що привозять матраци, яйця, курей та овочі, одне слово, не встигнеш і оком змигнути, як таку малу дитину схоплять, і тоді шукай вітра в полі, ніхто нічого й не помітить. А за всіма тими ятками, кіосками, автомашинами, вуличками та п'ятачками й справді не встежиш і не вгледиш, навіть з метою профілактичною. Отож краще їй, мабуть, замовляти все потрібне додому, а якщо вже вона мусить конче вибратися до міста, то залишає Кіт у бунгало. Проте все, що привозять у дім, треба, звісно, перевіряти — кожну булочку й кожен пучечок салату; це саме стосується, звичайно, й речей інтимніших, що їх вона в разі потреби замовляє в аптеці чи в галантерейній крамниці. Це правда, вона старомодна й щодо цього і щоразу червоніє, коли поліцейські переглядають пакунки з аптеки. В такі хвилини виникає загальне напруження, нервозність, мовчазна згода, яка нізащо не повинна перерости у фамільярність і все ж переростає. Бо нелегко щоразу вдавати, ніби все це так і має бути й під будинком повинні постійно вартувати двоє-троє чи щонайменше один охоронець. Доводиться на всі боки озиратись, коли, буває, вискочиш легко вдягнена в передпокій чи в коридор, ідеш до ванної чи з неї або в туалет... І жоден на службі нічого не їсть, хіба котрийсь вип'є вряди-годи чашечку кави, а коли чергування кінчається, вони швидко зникають, просто таки непристойно швидко, наче тікають із проклятого місця, а їй так кортить часом погомоніти з котримсь із них — про дружину, дітей, просування на службі, житло... Однак далі ввічливої усмішки та сигарети, яку вони пропонують одне одному, справа не йде. А їй же хочеться довідатись, як вони живуть, про що думають, чи не посідає їх нудьга, розчарування, чи витримують у них усе це нерви...
В Ервіна вдавана привітність до цих людей часом межує зі спробою втертися в довіру й нагадує манери офіцерів-резер-вістів. Він заводить із ними балачки про футбол, пиво й жінок, яких треба "затискати", і просто недооцінює їхню вразливість — не тільки в Губерта, а й у Цурмака та Люле-ра, заради яких він щопонеділка вчить напам'ять результати футбольних матчів. Цурмака й Люлера ця тема зовсім не цікавить, зате в Губерта, хоч як це дивно, вона викликає інтерес — правда, не в такій, як у Ервіна, формі, інтерес не роблено-панібратський, з використанням стадіонного жаргону, з подробицями про футбольні досягнення й натяками на пов'язану з ними потенцію. Ервін не дає нікому слова сказати, він усе, бачте, знає краще, на повен голос, мов на заводській вечірці, розводиться з нею перед ними про "отих лягавих", а цього — чого-чого, а саме цього — вони дуже не люблять, бо наслухалися від інших, і такі розмови викликають у них глибоку гіркоту, й хоч Ервін говорить про це ніби й жартома, сказати б, "у лапках" ("То як там ведеться сьогодні нашим друзякам "лягавим"?), але вони цього не люблять, навіть "у лапках". І коли потім Ервін починає пригощати їх сигаретами, то вони тримаються насторожено, а як візьме котрогось за рукав чи тільки поплескає по плечу, то чоловік аж здригнеться.
Отож важко за таких обставин перейматись одне до одного довірою й водночас уникати фамільярності, і в Ервінових натяках вона не вбачає нічого "брудного", а сприймає їх як щось дбсить природне. Може, вона й сама, лежачи біля басейну, розпалює в них "брудну уяву". "Навіть як ти лежиш перед ними гола, це їх анітрохи не має обходити, вони повинні залишатись байдужими". Губерт признався, що спалахнув жагою до неї вже першого дня, що вона завжди його хвилювала (про кохання він не говорить, він говорить про жагу), а кругом же походжали, тинялися й стояли також без діла чоловіки, і так минали місяці, довгі місяці, а господар дому все не з'являвся й не з'являвся, ні вдень, ні ввечері, і так спливали теплі вечори, спливали ночі, й до самого ранку нічого не ставалося, тільки нудьга та тиша, як у могилі, і навіть добрий, щирий Цурмак, якому справді вже майже сорок і який, звичайно ж, чоловік статечний, одного дня сказав їй: "Чому ви ніколи не підете ні на вечірку, ні в гості?.. Ми ж бо за дитиною наглянемо". Після цього вона принаймні зважилася піти до Цвірнера купити нові туфлі й вибрати та приміряти в Гольдкампа і Бреслітцера дещо з одежі. Кіт вона залишила тоді на Цурмака та Блюм, а сама поїхала з Люлером до міста. У Бреслітцера Люлер стовбичив просто в салоні, мов той домашній детектив, і коли вона входила до кабіни, роздягалась та перевдягалась у тому салоні, де повно всіляких рюшиків, плюшу та інших дрібничок найрізноманітніших рожевих відтінків, у цьому було все-таки щось хтиво-еротичне, якась відчутна на запах тілесна фамільярність, що її вона виносила з собою з кабіни. Там було щось таке... щось від атмосфери в найкращих, за її уявленнями, борделях, щось непристойне, спокусливе, наче якась пропозиція, обіцянка, котру не виконують... І повертаючись додому, вона ледве втрималася, щоб не покласти втішливо руку на плече бідоласі Люлерові, який, вона це знає, живе сам і чоловік досить тямкий; однак вчасно збагнула: такий жест може виявитись фатальним. Уперше вона зрозуміла, щб мала на увазі и сусідка, ота щиросерда й вульгарна Ерна Бройєр, коли при нагоді казала, нібито для неї нічого не важить ні кохання, ні жага — головне, мовляв, щоб із нею іноді хтось переспав; та й самим чоловікам, мовляв, часом потрібно тільки це, не більше й не менше. А Люлер, мабуть, Укмітив, які гроші вона заплатила за дві сукні — майже дві тисячі вісімсот марок, і, на його думку, це було, звісно, дуже дорого.
І ось цієї весни вона стала Губертовою — ополудні, коли Блюм поралася на кухні, а Кіт переможно верещала в ямі з "кашкою-манашкою", бо їй нарешті пощастило підманути Губерта після того, як уже вкотре — а того теплого дня, певно, вже всоте — намагалася підкликати його до себе. Кінець кінцем Губерт її послухався, і дівчинка обляпала його "кашкою-манашкою", а тоді він ще й послизнувся, впав і змушений був зайти до будинку й довго чиститись, і згодом, коли вона вже давно була від нього вагітна, та, зрештою, й тепер вона все питає себе, чому тоді за ним пішла, адже він сам добре знав, де в них ванні кімнати, і навіть рушника знайшов би й без неї. Одначе таки пішла з ним, провела до ванної, навіть відчинила йому двері, дістала з полиці кілька ганчірок та рушників, і раптом вони припали одне до одного. Вона, мабуть, торкнулася мокрим плечем його щоки... Цього вона не хотіла, ніколи про таке й не думала і все ж не опиралася жодної миті, коли він обхопив її, стяг бікіні — вгорі набік, а внизу геть... І поки він це робив — на перший погляд, як досвідчений чоловік,— вона зрозуміла, що ніякий він не досвідчений. Губерт зі стогоном віддався їй, а вона — йому, вона радо стала його, і поки він цілував її, відчула, що знає його всього-всього: знає, як він пахне, як поголений, знає його зуби і серйозні світлі очі, знає, як у нього спадає на чоло чуб, і не тільки не стала опинатись, а й кивнула на знак згоди головою, хоч його губи були міцно притиснені до її губів; вона згодилася зробити це похапцем, ще й причинила лівою ногою двері, бо залишалась іще вузенька щілина... Блюм перебирала на терасі салат, Кіт гралась у своїй "кашці манашці" в саду, було це ополудні, сонячного травневого дня, за чверть години до обіду, і вона аж здивувалась, що потім майже без страху, з великою радістю, спокійно, немов так і треба, підтягла на місце бікіні, у передпокої оглянула себе в дзеркалі, трохи поправила зачіску, тоді як Губерт нарешті заходився у ванній чиститись та змивати з куртки й штанів глину. Згодом він просушив на сонці мокрий одяг, посварився пальцем на Кіт і відійшов до гаража, не сказавши їй того дня більше жодного слова. Тоді він узагалі відверто розмовляв із нею дуже рідко, як, зрештою, і пізніше, він просто ставав позад її гамака чи в кущах за басейном і шепотів: "Пані Фішер... О, пані Фішер!.." Вони завжди розмовляли на "ви", хоч зустрічалися тепер і частіше, зустрічалися знов і знов... їм було ясно, що в них це не випадковість, не "одноразовий" роман, що став наслідком випадкового збігу обставин, не те, що просто стається, а потім забувається, їхні почуття були глибокі й що далі, то глибшали, багнути їх було вже не сила, вони пускали коріння в численних дрібницях, які вона назвала б колись сороміцькими. Ота відчайдушність, з якою вони й далі віддавались одне одному в гардеробі між плащами та пальтами на плічках, де він міг, коли що, вдати, ніби повертається з туалету, а вона могла сховатися між ті плащі та пальта глибше — в разі чого, на дві-три секунди, потрібні для того, щоб вийти із скрутного становища... Чи в садку, коли він проходив поруч і, ніби випадково, затримувався, розповідав їй про те, як учився на поліцейського, а вона йому — про Айкельгоф, що його стерли, перемололи бульдозерами; вона розповідала йому більше, ніж могла чи мала право розповідати про це будь-коли й будь-кому.