Іноді він зароджується в голові й опускається, наче сповзає згори донизу, і Гребнітцер, якому батько й досі сліпо вірить, все ще гадає, що це — наслідок вагітності. Певна річ, страх пов'язаний з вагітністю, одначе він — не її наслідок. Це вже не той щоденний, незмінний і звичний страх, що вони вкрадуть Кіт і її, або ж тільки її саму, або Ервіна, чи просто всіх трьох уб'ють (вона уявила собі, як хтось із них потім поперекреслює їхні фотокартки й понаписує внизу: "Знищено"). Це вже не той невловимий і все ж реальний страх, про який вона ні з ким не може поговорити. Для двох таких великих страхів у ній місця не стане, отож той, що вловимий, витіснив того,
1 Соціал-демократична партія Німеччини.
шо невловимий. Це сталося три місяці тому, коли вона остаточно впевнилася, що вагітна і то не від Ервіна, бо він ще чотири місяці перед тим навіть не торкався її так, щоб від того можна було понести.
А часом на гадку їй все ж таки спадає самогубство: випи-ти чогось, і край. Стримує її від цього кроку не гріховність, що так глибоко вразила серце, а думка про Кіт, про Губерта, про батька, матір і брата, навіть про Катаріну та небожів. І насамкінець — правда, найменше, щодо цього сумніву в неї
нема,_думка про Ервіна, її чоловіка. Піти від нього не
важко, тепер вона твердо вирішила так і зробити, тільки ні з ким іще про це не розмовляла. Просто послала Блюм і Кіт по молоко, так ніби нічого й не змінилося. Ні, тепер усе, геть усе змінилося. Цього разу охороняти обох пішов Кюблер, і він, як і ті, що були до нього, зокрема й Губерт, теж відмовиться зайти в дім і випити чарку горілки. Він стоятиме посеред двору, пильний, неприступний, і не зводитиме погляду з обох входів до садиби, тоді як тут, біля неї, чатуватиме Ронер, тримаючи невсипуще око на вразливих місцях їхнього бунгало: на терасі, звідки вона оце дивиться на Блор, та на задніх дверях гаража, що виходять у сад. Найдужче всі вони бояться сутінків, отож тепер, пізньої осені, по молоко було вирішено виходити раніше, хоч вона й сподівається, що Блюм не промине нагоди потеревенити якнайдовше. Але вона не має права затримуватися до сутінків, бо знов буде морока з Голышуке; той не те що гнівається, а просто не приховує свого роздратування, коли вони не зважають на поради чи не виконують вказівок, і раз у раз нагадує— і справедливо, як їй сказав Губерт,— про те, що нерви в його людей украй напружені, бо якщо... то всю вину потім складуть на них. Зрештою, пригода з тортом на день народження Пліфгера обернулася з біса серйозною історією, а батько, якому й так уже сняться літаючі тарілки, що нібито спускаються на нього й Кете, останнім часом, відколи ставсь отой випадок із качкою, лякається вже навіть птахів, та й у старого Корчеде, коли клацнула запальничка, нерви теж не витримали. Та ще ота жахлива історія з Плотеті й коробкою сигарет...
Боїться вона не за себе — за Губерта; з Ервіном і всією отою ватагою, зі скандалом і гавкотнею, що її зніме Цумер-лінгова зграя, вона вже якось упорається. Вона рада дитині, що так жваво вовтузиться у неї в лоні, й боїться тільки за її батька — за Губерта, з яким ось уже півтора місяця не має змоги перемовитися жодним словечечком. Відколи він став особистим охоронцем у батька й Кете, вона бачить його лише зрідка й мигцем — десь у коридорі в "замочку", але поговорити з ним, написати йому листа чи подзвонити по телес}юну вона не може. Адже через Вероніку її не тільки охороняють, за нею й наглядають, і, на щастя, ні Рольф, Н| батько чи Кете й досі не прохопилися, що колись і сама вона приятелювала з отим Беверло; як-не-як, він був батьків протеже і Рольфів товариш, а Вероніка була колись Рольфо-вою дружиною.
Боїться й за Гельгу, Губертову дружину, якої вона, власне, зовсім не знає; їй відомо тільки, що та білява, що звати її Гельгою і що вона дуже славна жінка. Є ще славний хлопчик, його звуть Бернгард, і скоро він має піти до першого причастя. Знає вона й адресу, але поїхати туди, звісно, не може: Кюблер із Ронером, нові охоронці, не спускають із неї очей, а прийти в супроводі й під наглядом Кюблера чи Ронера до Губерта додому, стати під вікнами й чекати, поки вийде Гельга чи Бернгард, вона все ж таки не може. Про те, щоб Губерт розлучився, шкода й думати, а щодо Ервіна, то цей і досі гордо, самовпевнено вірить, нібито вона вагітна від нього й на третьому місяці, тим часом як пішов уже шостий.
Чотири місяці Ервін віявся по світу — Сінгапур, Панама, Джакарта, Гонконг, провадив від "Вулика" складні переговори, створював цілі виробничі лінії, організовував посередницькі фірми, обладнував машинні парки, вербував довірених людей. Він успішно завершив усі ці операції і, сяючи від
з Ервіном, поки він не побачився десь із Гребнітцером і той не привітав його з дитиною, яка з'явиться на світ через чотири місяці, хоч Ервін жде її через шість. Здорова дитина від здорової матері й здорового батька. "У нападах млості, від яких іноді страждає ваша дружина, немає нічого незвичайного, це досить нормальне явище". І Ервін уже великодушно заявив: "А якщо знов знайдеться дівчинка, то це буде справжнє свято!" Певна річ, він залучить пресу, ілюстровані журнали. "Молода поросль у "Вулику"! Поповнення у "Фі-шеровій хижі"!",— як називають їхнє розкішне бунгало. "Потомство в однієї з наших великонадійних амазонок! Сабіна Фішер із роду Тольмів — одна з жінок, яким найбільше загрожують небезпеки!.." Тепер усьому цьому край. Не вистрелить шампанське, не спалахнуть різнобарвні ліхтарики, коли вона десь — де? — приведе на світ дитину від поліцейського... Де ж? Не тут, у Блорі, і, певно, не в Тольмсгофені. Мабуть, у Рольфа, коли там є вільна кімнатка. Можна було б спитати в Катаріни чи й у самого Рольфа, але
щастя, повернувся
довелося самій поговорити й
першу треба побалакати з Губертом, не годиться, поминувши його, втаємничувати в це сторонніх людей. Не слід робити цього й без Гельги та Бернгарда, бо поки вони про щось здогадаються, підуть гуляти всілякі чутки. До того ж є ще один бік цієї справи, і для Губерта він не менш поважний, ніж для Гольцпуке: службова провина.
Якби ж тільки Губерт не був такий серйозний... І все ж вона кохає його такого серйозного, який він є, сумує за ним, аж тужить, і коли б не Гельга та Бернгард, то не побоялася б навіть скандалу — просто підійшла б до нього, обняла й поцілувала. Але ні, краще цього не робити, не хочеться завдавати болю жінці, якої вона зовсім не знає, яка нічого поганого їй не вчинила і, звичайно ж, не вчинить. А може, взяти й поїхати-таки до неї, поговорити?.. Однак Губерт має про це знати.
Це добре, що мама, Кете, приїхала; тепер вона вирушить з нею у Тольмсгофен і залишиться в них. Там вона буде ближче до Губерта й, може, знайде нагоду з ним побалакати.
Ще задовго до того, як Ервін поїхав ставити оті свої "виробничі лінії", чи як вони там називаються, "на надійну основу", він лягав до неї не часто й щоразу насторожено, а то й роздратовано перепитував: "А пілюлю ти вже ковтнула?" — хоч і знав, що тієї погані вона не любить, боїться її, до того ж над нею тяжіють релігійні забобони. Але пілюлю вона ковтала й аж коли у відповідь на його запитання кивала головою, він присувався ближче. Та настрій у неї не підносився, і так траплялось усе частіше, з'являлася коли й не антипатія чи ненависть, то принаймні щось таке, що настрою теж не додавало: співчуття до цього загартованого спортом чоловіка, що його знали як чудового вершника, танцівника, тенісиста, навіть яхтсмена, а віднедавна ще й як серфінгжиста й пілота аеростата і що не може дати собі ради в ліжку (їй навіть не хочеться згадувати отих вульгарних висловів, які вона читала під порнографічними сценками в ілюстрованих журналах і чула на бучних вечірках та від колишньої своєї сусідки Ерни Бройєр). Це було співчуття до чоловіка, який докладає так багато зусиль, щоб зазнати свого щастя; проте іноді в нього нічого не виходило, і тоді всю вину він звертав на неї. Вона вже давно не дуже йому вірила, як він, повернувшись із Лондона чи з Банкока, признавався їй на вухо: "Ти навіть уявити собі не можеш, на що здатний часом самотній чоловік, коли його солодка дружинонька так далеко..." їй не хотілося в це вірити, гидко було його слухати, байдуже — правду він казав чи брехав, а від отієї "солодкої дружиноньки" її аж нудило, і вона питала себе, чи він бодай здогадується, на що здатна самотня жінка, причому мала на увазі зовсім не те, для чого Ерна Бройєр, сусідка, відверто послуговувалась одним вульгарним слівцем. Останнім часом цього слівця не завпеди уникають уже й на вечірках, декотрі жінки з досить, сказати б, респектабельних кіл заводять балачки про свої принади, а власних чоловіків називають "клієнтами". Іноді ті жінки виїздять із чоловіками десь до Азії, де на західноєвропейські любовні звичаї ніхто не зважає. Ні, їй ніколи й на гадку не спадало проклинати своє виховання чи ненавидіти черниць, вона була тільки нажахана, глибоко скривджена, мало не смертельно ображена, коли спробувала знайти полегкість у Кольшредера. А той почав наполягати, щоб вона розповіла про подробиці, поки в неї зрештою закралася похмура підозра; їй аж страшно зробилося, коли Кольшредер заходився її допитувати — навіть про те, що вона з Губертом робила та як. Тоді вона підхопилася й вибігла. Повік, повік ноги її в сповідальні не буде! Повік! Краще вже побазікати з Ерною Бройєр. А у Фішерів, Ервінових батька й матері, інколи можна застати елегантних, досить невимушених священиків, котрі запевне тільки посміялися б, якби вона сказала їм на сповіді: "Я зрадила свого чоловіка". Такі типи здатні на що завгодно: вони вам хоч коли і "стрептиз з облачениям" покажуть, і похваляться своїми "надійними" любовними зв'язками, а то ще й поприводять з собою коха нок. Кругом безлад, занепад... І страх. Ні, не за життя, не перед скандалом. Страх за Гельгу й Губерта, адже для нього це так само серйозно, як і для неї, та інакше, ніж серйозно, і бути не може, хоч на сповіді йому вочевидь поталанило більше, ніж їй.
Це й страх утратити сусідів, оте чимдалі глибше роздратування у Блорі, який через них обернувся на "кубло лягавих". Після пригоди з тортом на Пліфгеровому дні народження нагляд повсюди став іще суворіший.