Його мати, тендітна і нервова, ніжна й ласкава, була одним із тих створінь, які втілюють жінку в усій досконалості її якостей, хоча немилосердна доля закинула її на саме дно суспільства. Вона надто любила і через те багато страждала, померши молодою і всю себе віддавши материнському почуттю. Шестирічний Луї спав біля материного ліжка у великій колисці, але засинав не відразу й часто бачив, як сипляться з материних кіс електричні іскри, коли вона розчісувалася. П'ятнадцятирічний підліток використав для науки цей факт, який дитині здавався грою, факт тим більше незаперечний, що такою властивістю наділені майже всі жінки, чия доля складалася трагічно, чиї нерозтрачені почуття прагнуть виразити себе, а надмір сил — вирватися назовні.
Ламбер не тільки запропонував нові означення, а й висунув кілька проблем, які вимагали розв'язання, кинувши цим сміливий виклик науці. Він сподівався розв'язати їх, поставивши перед собою такі запитання: чи принцип, який породжує електрику, не входить як основа в особливий флюїд, з якого виникають наші ідеї і наші хотіння? Чи не утворює волосся, яке то знебарвлюється, то світлішає, то випадає почасти або цілком, залежно від ступеню розпорошення або кристалізації думок, таку собі систему сполучених посудин, яка або всмоктує, або виділяє електричні струми? Чи флюїди нашої волі — субстанція, яка виникає в нас і несподівано починає діяти внаслідок досі не досліджених причин — чимось відрізняються від тих невидимих, невідчутних флюїдів-струмів, які утворюються у вольтових елементах і діють на нервову систему мерця? Чи формування і постійне випромінювання наших ідей — явище більш загадкове, ніж випаровування невидимих, але надзвичайно активних часточок, скажімо, з мускусного зерна, яке начебто втрачає їх, а проте не зменшується у вазі? Чи апарат кровообігу — враховуючи, що шкіряний покрив нашої тілесної оболонки виконує тільки захисні функції, лише поглинає та виділяє піт і реагує на дотик — не сприяє передачі імпульсів волі, подібно до того як циркуляція нервових флюїдів сприяє передачі думок? І нарешті, чи активність потоку цих двох цілком реальних субстанцій не залежить від більшої або меншої досконалості в будові органів тіла, будові, яку слід усебічно вивчити?
Установивши ці засади, Ламбер визнав за потрібне поділити явища людського життя на дві серії різних ефектів і наполегливо, з палкою переконаністю вимагав для кожної з них спеціального аналізу. Ці два ряди неоднакових явищ він простежив майже в усіх створінь і дійшов висновку, що такий розподіл притаманний самій нашій природі. Ламбер назвав цей життєвий антагонізм: дія і протидія.
— Бажання,— казав він,— це явище, здійснюване виключно нашою волею, перш ніж воно відбудеться у зовнішньому світі.
Таким чином, сукупність хотінь і ідей складає дію, а сукупність зовнішніх проявів — протидію.
Коли значно пізніше я прочитав про спостереження над дуалізмом зовнішніх відчуттів, які проводив Біша27, мене мов оглушило спогадами, і я відкрив разючий збіг між ідеями цього знаменитого фізіолога і Ламберовими. Обидва вмерли передчасно, й обидва йшли до істин, які так і лишилися нерозкритими. Природа любить давати подвійне призначення різним механізмам, якими вона наділяє живі істоти, й роздвоєна діяльність нашого організму — факт, нині цілком доведений і до того ж щодня підтверджуваний безліччю очевидних доказів — не лишає сумніву у правильності Ламберових висновків з приводу дії та протидії. Створіння дії — так Луї назвав невідоме внутрішнє "я" людини, таємниче поєднання волокон, яке визначає різноманітні й досі мало досліджені вияви мислення та волі; згідно з його уявленнями, це поки що умовно назване створіння, здатне бачити, діяти, доводити усе до кінця, усе здійснювати, перш ніж з'являться будь-які тілесні прояви такої діяльності, не повинне, якщо воно цілком відповідає своїй природі, скорятися жодній із фізичних умов, які визначають і обмежують активність створіння протидії — або зовнішнього "я", тобто людини видимої. Ця теорія давала змогу логічно пояснити безліч найдивовижніших виявів роздвоєності нашої натури і внести істотні поправки до деяких систем, водночас правильних і хибних. Декотрі люди, спостерігаючи окремі факти, в яких виявляє себе створіння дії, надто захопилися і під впливом своєї палкої душі, закоханої в поезію, одурманеної потягом до божественного начала, вийшли за межі реального світу — як Сведенборг. І, мабуть, кожному, хто, не розуміючи причин, милувався наслідками, хотілося обожествити цей внутрішній механізм, побудувати містичний усесвіт. Звідси й янголи! Чарівна ілюзія, від якої не хотів відмовитися й Ламбер; він милувався своїми янголами і в ту мить, коли меч його наукового аналізу обтинав їхні сліпучі крила.
— Рай,— казав він мені,— це, зрештою, тільки потойбічне існування наших удосконалених здібностей, а пекло — небуття, в якому зникають здібності недосконалі.
В ті століття, коли всі наукові теорії були просякнуті релігійними та спіритуалістичними уявленнями, які панували в історичному проміжку від Христа до Декарта, від Віри до Сумніву, чи можна було пояснити таємничі прояви нашої внутрішньої природи інакше як втручанням божественних сил? У кого ж, як не в самого Бога, могли вчені шукати пояснення того, звідки взялося невидиме створіння, таке чутливе до дій і до протидій, обдароване багатогранними якостями, здатними вдосконалюватися в процесі діяльності, й такими могутніми за певних оккультних умов, що іноді воно за допомогою видінь або пересувань, спроможне подолати величезні відстані у часі й у просторі, з яких перша — це відстань розумова, а друга — фізична? Те саме створіння, яке володіє здатністю поновлювати минуле, проникаючи в нього поглядом або в таємничий спосіб відроджуючи його,— так людина з обрисів чи оболонки одного зернятка або зародка в ньому довідується про безліч відтінків, пахощів і форм, яких колись прибирала квітка цієї рослини. Створіння, яке, хоч і не зовсім точно, вміє провіщати майбутнє, то вивчаючи першопричини, то завдяки фізичному передчуттю.
Інші люди, менш поетичні й менш релігійні, люди холодні та схильні до раціоналізму, а може, й до шарлатанства, ентузіасти більше розумом, аніж серцем, теж спостерігали окремі такі явища і вважали їх незаперечними, проте не розглядали як випромінювання з одного спільного центру. Кожен з них на підставі одного окремого факту прагнув створити цілу науку. Звідси й виникли демонологія, астрологія, чаклунство та всілякі ворожіння, засновані на явищах чисто випадкових, таких, які різняться залежно від темпераменту індивіда, від обставин, досі зовсім не вивчених. Але саме з цих наукових помилок, з церковних процесів, коли через свої виняткові здібності загинуло стільки мучеників, виникли блискучі докази чудесної могутності, якою володіє створіння дії, яке, на думку Ламбера, може цілком відокремитися від створіння протидії, розбити свою оболонку, повалити стіни, що обмежують його всемогутній зір. Це явище, за словами місіонерів, індуси називають tokeiade. А завдяки іншим своїм здібностям створіння дії може прочитати в мозку, посеред його найгрубших звивин, ідеї, які там формуються або сформувалися, і весь пройдений свідомістю шлях.
— Якщо видіння можливі,— казав Ламбер,— то вони відбуваються завдяки нашій здатності схоплювати ідеї, що зображують людину в її чистій субстанції, тобто людину, чиє життя — можливо, незнищенне — наші зовнішні чуття не сприймають, але воно може стати відчутним для нашого внутрішнього "я", коли заховане в нас створіння дії досягає високого ступеню екстазу або духовного прозріння.
Сьогодні я знаю, що крок за кроком простежуючи, як проявляється думка та воля в усіх своїх різновидах, з'ясувавши закони цих проявів, Ламбер зумів пояснити безліч явищ, які доти слушно вважалися незбагненними. Таким чином, цілком природне пояснення дістали чаклуни, одержимі, люди, наділені другим зором, і всілякі демонічні натури — ці жертви доби середньовіччя — і сама простота такого пояснення часто здавалася мені запорукою істини. Дивовижні здібності, за які ревнива до чудес римсько-католицька церква карала вогнищем, були, на думку Луї, результатом спорідненості між первісними началами матерії та мислення, які походили з одного джерела. Коли людина з ліщиновим прутиком у руці знаходить підземну воду, вона скоряється якимсь незбагненним для неї самої силам притягування або відштовхування; саме незвичайність таких явищ і забезпечила багатьом із них історичну достовірність. Про випадки таємничого притягування відомо мало. Тут ідеться про втіху, а про це люди, щасливі, що обдаровані такими здібностями, розповідають рідко, лише в тому разі, коли явище вражає їх своєю незвичайністю — і розповідають завжди по секрету в інтимній атмосфері, де все забувається. Але відштовхування виникає внаслідок порушення спорідненості, і його помічали досить-таки часто, особливо коли йшлося про людей знаменитих. Так у Бейля починалися корчі, коли він чув дзюркотіння води. Скалігер28 бліднув, побачивши хрінницю. Еразма29 лихоманило від запаху риби. Ці три випадки відштовхування спричинялися водяною субстанцією. Герцог д'Епернон втрачав тяму, коли бачив зайця, Тіхо Браге30 — лисицю, Генріх III31 — кота, маршал д'Альбре — порося; усі ці випадки можна пояснити дією тваринних випарів, часто відчутних на величезній відстані. Шевальє де Гіз, Марія Медічі32 та кілька інших історичних персонажів почували себе зле, коли дивилися на троянди, хай навіть намальовані. Канцлерові Бекону33 ставало погано під час місячного затемнення, незалежно від того, знав він чи не знав, що воно відбувається; і поки воно тривало, його життя було в небезпеці, та тільки-но воно закінчувалося, він умить одужував і потім уже не почував ні болю, ні слабості. Цих незаперечних явищ відштовхування, вибраних із числа випадково відзначених історією, досить, щоб зрозуміти і менш відомі явища притягування. Вищенаведені фрагменти з трактату Луї Ламбера, які мені пощастило пригадати, дають уявлення про метод, що ним він керувався в своїх дослідженнях. Гадаю, нема потреби наголошувати, що наукові студії Галля і Лафатера близько споріднені з теорією, яку створив Ламбер; вони стали ніби її продовженням, і кожен, хто бодай трохи знайомий з науковим методом, помітить відгалуження, якими сполучаються з нею френологічні спостереження одного та фізіогномічні дослідження другого.